Пивна традиція українців: історія хмільного напою

Про те, що пиво варили давні єгиптяни і шумери ще тисяч п’ять років тому – знаємо. Але що нам Африка й Азія, якщо й на нашій, тепер українській землі пиво – напій не менш древній та знаний. Зокрема, трипільці, які жили у ті ж часи, що й шумери, полюбляли та готували пиво, адже були зерновою цивілізацією. Про все це нам розповіли фахівці-археологи. А згодом ми почали отримувати й письмові свідчення

Русь Київська, X-XIV століття

З угоди князя Володимира Великого із народом булгар 985 року літописець наводить і такі слова:

Не буде між нами миру, коли камінь стане плавати, а хміль тонути.

Тобто, властивості хмелю вже були добре відомі.

Саме слов’яни вперше стали вживати хміль у пивоварінні. Адже він надавав пиву приємний легкий смак і аромат, а також сприяв тривалішому зберіганню напою. У Німеччині, до слова, хміль почали додавати приблизно в XII столітті, в Нідерландах – у XI, в Англії – в ХV.

Вже за часів Великого князя Київського Ярослава Мудрого пивоваріння було давно звичним процесом, а пиво – одним із улюблених напоїв.

Кажуть про це і археологи, адже відбитки ячменю і сліди знарядь пивоварного фаху виявили під час розкопок. Кажуть про це і писемні джерела.

Ярослав Мудрий, великий будівничий Русі та укладач першого кодексу законів

У головній пам’ятці часу– “Руській правді”, збірнику давньоруського права XI-XII століть – міститься перша згадка про пивоваріння на Русі, яку прийнято вважати умовно “офіційною”. Зокрема, мовиться про “солод”.

Такий устав вірнику князя Ярослава: вірник має право взяти 7 відер солоду на тиждень, барана або тушу яловичини, або 2 ногати грошима,
– “Руська правда” (“Правда Ярослава”).

Вірники – це майже те ж, що і наші митники. Вони ходили дворами й общинами і брали податки на користь держави і князя. Отож, солод мав значну цінність, якщо ним навіть вимірювали оподаткування. Такий собі ПДВ XII століття.

Солод – проросле зерно, засушене й змелене, вживали для виробництва пива чи квасу

Київський митрополит Никифор у посланні до київського князя Володимира Мономаха (1113-1125) писав і про пиво.

Непотребно про пост бесідувати, а особливо про непиття вина чи пива під час посту.

Пиво було дуже поширеним напоєм і серед селян, і серед князів. Воно було й ритуальним напоєм, і формою спілкування князя з дружиною. Недарма пішла в народ начебто відповідь князя Володимира в 986 році на пропозицію місіонерів від ісламу прийняти Русі мусульманство:

На Русі є радість пити, не можем без того бити.

Володимир Великий – вирішує, якою буде Русь завтра

Козацька доба, XV-XVIII століття

Процес пивоваріння покращували, смак пива – вдосконалювали. Зростала і кількість сортів напою. Хміль став не епізодичним, а основним інгредієнтом пивоваріння.

Тепер у містах литовських найчисельніші заводи – це броварі та винниці. Литовці возять із собою пиво і горілку і у воєнні походи,
– Михалон Литвин, посол Великого князівства Литовського у Кримському ханстві, мемуари.

Шляхта і вояки литовського князівства, 1556, Герберштейн

А бурхливий розвиток торгівлі підняв пивоварів не геть інший рівень. Пиво варили вже не лише вдома. Дійшло до того, у 1360 році уряд наказав варити пиво тільки професійним броварням.

Оповівши про доблесть козаків, доречно буде сказати про їхні звичаї і заняття. Серед цих козаків взагалі трапляються знавці усіх ремесел, необхідних людині. Всі вони добре вміють обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всілякі м’ясні страви, варити пиво, хмільний мед, брагу, оковиту тощо. Нема серед них жодного, незалежно від віку, статі чи становища, хто б не хотів перевершити свого товариша у вмінні пити й гуляти,
– Про козаків. Гійом Левассер де Боплан, “Опис України”, XVII століття.

Козаки пишуть листа турецькому султану, ілюстрація

П’ють мало, щоб добре триматися у поході. А п’ють вони лише пиво, яке наливають у високі скляні глеки циліндричної форми вмістом півгорняти цих країв. У кухлі кидають зісмажені на олії хлібні грінки,
– Про козаків. Гійом Левассер де Боплан, “Опис України”, XVII століття.

З другої половині XVI століття на українських землях з’явилися перші державні броварні, формувалися професійні цехи пивоварів або солодовників. З XVII століття держава фактично монополізує пивоваріння. Варити пиво відтепер – привілей, доступний шляхті та козацькій старшині.

Ілюстрація книги Боплана “Опис України”

З нагоди шлюбних бенкетів та хрестин їхніх дітей пан дозволяє їм варити пиво. Привілей цей приводить до того, що пиво є набагато дешевше і в більшій кількості, бо в інший час селяни мусять купувати пиво в панських броварнях,
– Про селян. Гійом Левассер де Боплан, “Опис України”, XVII століття.

Також потужні броварні мали Києво-Печерська лавра, Михайлівський і інші монастирі.

Антіохійський патріарх Макарій зустрічався з Богданом Хмельницьким та відвідував Київ. У спогадах своїх він писав і про те, чим його пригощали.

З напоїв подали спочатку мед, потім пиво…

“Богдан з полками”, з приватної колекції

Станом на кінець XVII століття Україну цілком можна назвати “пивною країною”. За класифікацією видатного французького історика Фернана Броделя (1902-1985) українські землі Речі Посполитої у XVII столітті входили до зони “Пивного царства”.

Знайшовши для себе місце за мережами регіонів виноградства, пиво справді почуває себе як удома в просторій зоні північних країн – від Англії до Нідерландів, Німеччини, Чехії, Польщі.

Козацька старшина, ілюстрація

Утім, великих пивних підприємств в Україні ще не було. Броварні були невеликими, а вживали їх продукцію здебільшого місцеві.

Мороз ще страшніший, коли нічого теплого не з’їсти і не випити, бо тутешні люди звикли тричі на день пити тепле пиво з додатком масла, перцю, хліба, що заступає їм суп і оберігає їхнє нутро від такого холоду,
– Про пиво взимку. Гійом Левассер де Боплан, “Опис України”, XVII століття

План України, ілюстрація книги Боплана

XIX-XX століття, революція пивоваріння

Успіх звареного пива все ще залежав від випадку або майстерності броваря із багатолітнім досвідом. Про роль мікроорганізмів у перетворенні органічних речовин довідалися лише в XIX столітті. Виявили, що збудниками бродіння пивного сусла є певні дріжджові гриби. Процес бродіння ретельно дослідили.

В 1860 році французький хімік Луї Пастер відкрив мікробіологічні організми, які використовують у пивоварінні досі. А данський ботанік Еміль Хансен у 1883 винайшов чисту культуру дріжджів, яка ідеально пасувала саме для виробництва пива. Так що у XIX столітті пивоваріння докорінно змінилося.

Пастер та Хансен – видатні вчені, що зробили внесок і у броварну справу

Ой не п’ються пива-меди,
Не п’ється вода,
Прилучилась з чумаченьком
У степу біда,
– Тарас Шевченко.

Чумак, ілюстрація до поезії Тараса Шевченка

Україна, попри усталені стереотипи, не надто й відставала від відомої “пивної країни” Німеччини – там промислове виробництво пива почали лише на кількадесят років раніше. Українське пиво успішно конкурувало з європейськими аналогами. Його навіть експортували до Європи.

Наприклад, тільки у Києві за переписом 1874 року було шість промислових броварень. А у 1890 році в Київській губернії нарахували понад 30 пивних заводів, які виробляли протягом року понад 836 тисяч відер пива.

Пивзавод у 1890, архівне фото

До 1905 року пиво заполонило світовий ринок. Воно перемогло всі інші алкогольні напої. Пиво відтоді і понині вважається одним із основних і повсякденним напоєм

У XX столітті найбільшими виробниками пива вважали Німеччину, США і Англію. В Україні ж у радянські часи пивоварні націоналізували, а саме пивоваріння значною мірою стандартизували. З відновленням же незалежності в Україні почали активно відновлювати власні пивоварні традиції.

Безліч писемних пам’яток і документів доводять, що броварство – традиційне заняття на території теперішньої України, важлива галузь економіки; а пиво – традиційний елемент нашої кухні і культури. Відтак, ми не повинні відчувати меншовартості перед сьогоднішніми “пивними” країнами: Чехією, Німеччиною, наприклад. Україна як країна землеробська, країна зернових культур і ячменю – основного інгредієнта пива, зокрема, повертає собі колишню славу виробника пива і солоду.

Як уславився пивоварів

Історія пивоваріння нерозривно повʼязана з історією людської цивілізації. Серед антропологів навіть є думки, що саме пиво сприяло переходові від збиральництва до осідлого способу життя: адже потрібно було вирощувати достатньо зерна для виробництва хмільного напою.

Утім, довести це складно, але пиво було і залишається одним із ключових рушіїв економіки та технологій. Зустрічаючи 2022 рік, розкажемо про це у 22 невеликих та цікавих фактах і розповідях про пивоваріння – від неоліту до сьогодні.

Навряд чи можна назвати першого майстра, за імʼя якого можна було б підняти келих. Найбільш вірогідно, що перший ферментований напій створили під час розвитку зернового сільського господарства. Тобто, десь 12 тисяч років тому.

Племена мисливців та збирачів поступово переростали в аграрні цивілізації. Первісні люди осідали, будували поселення та вирощували рис, пшеницю, жито та кукурудзу. Невідомо, випадково чи ні людство відкрило процес бродінння та почало варити пиво. Утім, окремі антропологи вважають, що саме прагнення продукувати більше цього напою дало серйозний поштовх сільському господарству.

Вважається, що найстаріший відомий алкогольний напій був зроблений у Китаї близько девʼяти тисяч років тому. Це було зілля, отримане після бродіння рису, меду та фруктів. Утім, щось більш схоже на пиво скоріш за все зʼявилося навіть раніше, 11-12 тисяч років тому, на Близькому Сході – напій на основі ферментації ячменю. За цим припущенням, “прадіда пива” почали варити на території сучасного Ізраїлю.

Більше інформації є про пивоваріння у Давньому Шумері. Історики мають свідчення про виробництво цього напою в Месопотамії близько пʼяти тисяч років тому. Археологи знайшли керамічний посуд цього віку, на стінках якого досі лишилися сліди пива.

Давні імперії та царства зʼявлялися і зникали, а історія пивоваріння тривала. Після завоювання Шумеру вавилонянами останні вдало “запозичили” у підкореного народу традиції та рецепти.

Відомі закони Хаммурапі регулювали чимало сторін суспільного життя – зокрема, питання пива. Його виробництво контролювалося державою, а розподіл залежав від соціального статусу. Приміром, жерцям та чиновникам на день виділяли пʼять літрів, працівникам – лише два. Пивна культура з Шумеру проникла і до Стародавнього Єгипту.

Саме єгиптяни придумали пиво, більш-менш схоже на сучасне. Воно, на відміну від неолітичного і шумерського, було рідким, освіжаючим. Єгиптяни придумали класти в пиво при варінні трав’янисті субстанції – навряд чи це був хміль (його почали активно застосовувати тільки згодом в Європі). Але пахучі рослини служили як консервант і як ароматизатор.

Стародавній Єгипет активно виробляв напій і на експорт. Зʼявилися там і профільні податківці – з посадами на кшталт “інспектор броварень” чи “головний інспектор з пива”. Це тривало аж поки Єгипет не був завойований Римом та не став його провінцією.

Як ми вже знаємо, ні давні греки, ні давні римляни не були фанатами пива. Утім, із розширенням Римської імперії, римляни просувалися Європою та зустріли інші племена.

На півдні сучасної Німеччини римляни зіткнулися з кельтами, а на півночі – германцями. Ці племена, на відміну від римлян, були хоч і неписемні, але добре вміли варити пиво. Германці зрештою витіснили кельтів на Британські острови, самі створили цілу низку міст-держав, римська імперія розпалася, а словʼянські племена оселилися на сході. Усі ці культури частково змішувалися і традиції пивоваріння передавалися далі.

На Близькому Сході шумери ферментували зерно, щоб зробити ферментовану “кашицю” із п’янким ефектом – “божественний напій”.

Пиво зазвичай пили, бо воно більш поживне за хліб, і несе менший ризик шкідливих патогенів за питну воду.

Тим часом християнство стає потужною релігією, а церква – не менш потужною інституцією. Зʼявляються монастирі, які слугують ще й центрами освіти та навчання. Для заробітку вони створюють пивоварні. У Темні віки, близько 5-10 століття, пиво залишається переважно в руках монахів, але його технологічний бік усе ж розвивається.

Із розбудовою поселень, пивоваріння виходить із маленьких приміщень у спеціальні великі зали, де є великий посуд, спеціальні зони для бродіння та приладдя для змішування. Зʼявляються і фахівці саме в цій справі, а з міді роблять діжки для зберігання пива. Для смаку до пива ще додають трави, проте почасти вже починають використовувати хміль. Однією з перших броварень у Європі вважається створена у швейцарському монастирі Сент-Ґаллена на початку ІХ сторіччя.

Словʼяни не відставали від західних сусідів у питаннях пивоваріння. Підтвердження цьому знаходяться вже в епоху Ярослава Мудрого – на початку ХІ століття. У Києві археологи знайшли знаряддя давніх броварів: скоріш за все, словʼяни почали використовувати хміль раніше за західних європейців.

Крім того, солод – засушене та перемелене зерно – згадується навіть в одній з перших памʼяток права, “Руській правді”. У великих містах пивом займалися переважно монастирі, імовірно, його варили навіть у Києво-Печерській лаврі.

На початку ХІІ сторіччя Гільдеґард фон Бінґен започаткувала бенедектинський жіночий монастир на Рейні.

Пізніше канонізована чорниця написала видання про природничу історію під назвою Physica Sacra. Там вона описувала хміль як особливо корисну рослину, позитивну для здоровʼя та зберігання напоїв.

Протягом ХІІ століття більшість європейського пива уже варилася із використанням шишок хмелю. Католицька церква, яка чимало заробляла на тогочасній сировині для пива, грюті, спробувала цьому опиратися – але марно.

Зокрема успіхів у використанні хмелю досягли країни Центральної Європи, віддалені від безпосереднього впливу церкви.

Тоді ж, у 1100-1200-х зʼявляються і європейські пивні регуляції. Зокрема, окремі укази на захист постачання зерна та чистоти пива видаються у Ауґсбурзі (1158), Парижі (1268) та Нюрнберзі (1293).

Вони стали передвісниками відомого німецького “Закону про чистоту пива”, виданого у 1516-му.
Не дивно, що німці стають одними із законодавців моди у пивній галузі. У середині XV століття Гамбург перетворився на найбільший центр пивоваріння – у 1376 році 475 з 1075 місцевих мануфактур були броварнями.

Місцеві мешканці значно вдосконалили процеси і обійшли конкурентів: у ті часи місто експортувало 133 тисячі гекталітрів пива на рік.

Зокрема, Тридцятирічна війна (1618-1648) призвела майже до століття занепаду в Європі. Через це пивоварна промисловість знову перейшла на рівень домашнього виробництва. Броварні “як бізнес” відродилися лише на початку 1700-х. Тоді ж зʼявляються гільдії пивоварів, які починають відстоювати інтереси цієї потужної спільноти.

А на території України такі обʼєднання зʼявилися раніше. Перша згадка про львівську Гільдію пивоварів датована 1425 роком. Ще століттям тому на Галичині броварні були лише в монастирях. А першим світським власником пивоварні, який вказаний в історичних документах, був львівський міщанин Ганко Клеппер. Згідно з записами в книзі Львівського магістра, в 1384 році він придбав пивоварню і заснував велике фермерське господарство.

Завдяки чистій місцевій воді, високоякісному солоду і хмелю та вдосконаленому рецепту львівське пиво поступово стає популярним в Європі. Його експортували навіть у тогочасну Німеччину: воно було настільки якісним, що не втрачало смаку навіть після двох тижнів транспортування.

Завдяки чистій місцевій воді, високоякісному солоду і хмелю та вдосконаленому рецепту львівське пиво поступово стає популярним в Європі. Його експортували навіть у тогочасну Німеччину: воно було настільки якісним, що не втрачало смаку навіть після двох тижнів транспортування.

Після неспокою Європа повертається до відродження пивної галузі – і використовує для цього розвиток науки та техніки. Промислова революція в Англії створила вже майже сучасну пивоварну індустрію. Коли Лондон стрімко почав розростатися, темний портер став чи не найпопулярнішим напоєм, а економіку міста рухали пивоварні. Встановлення величезних чанів дало пивоварам можливість готувати велику кількість пива і досягти певного рівня надійності щодо постачання.

У 1784 році, лише через вісім років після здобуття незалежності Штатами, Генрі Гудвін і Семюел Вітбред встановили на своїй лондонській пивоварні парову машину, що працює на вугіллі.

Двадцять років потому навчилися отримувати блідий солод. Згодом бровари відмовилися від неефективного коричневого солоду – продуктивність зросла.

Не відстає пивоваріння і на території України. Уже в середині XIX століття до Києва приїжджають європейські промисловці. Вони засновують тут пивоварні заводи, оснащуючи їх передовими на той час технологіями.

З’являються заводи саксонського бровара Йоганна Генріха Марра, німецького колоніста Вільгельма Ріхерта, вихідця з Ліфляндії Олександра Генніга. Деякі з них передавали заводи своїм дітям, започатковуючи вже київські пивоварні династії – броварний завод Шульця на Деміївці.

Попри значний прорив пивоваріння чекали ще більші відкриття.

Перші справжні пивні дріжджі, якими користуються всі пивовари світу, були винайдені в лабораторії Carlsberg.

У 1883 році науковець Еміль Хансен, який працював в лабораторії, оголосив про свою систему чистих дріжджових культур. До того часу пивовари повторно використовували дріжджі з попереднього бродіння. Винайдення дріжджів означало, що вони могли використовувати «свіжі» чисті дріжджі щоразу, значно покращуючи процес варіння пива та його смакову консистенцію.

Так, наприкінці ХІХ століття по всій Європі та Сполучених Штатах пивовари будують великі торговельні імперії. Адольфус Буш був першим американським пивоваром, який використав пастеризацію для підтримки свіжості пива. Першим, хто використовував механічне охолодження та рефрижераторні залізничні вагони, які він запровадив у 1876 році. І першим, хто широко розливав пиво по пляшках. До 1877 року його компанія Anheuser-Busch (зараз у складі ABInBev) володіла парком із 40 рефрижераторних залізничних вагонів для перевезення пива. Розширення призвело до збільшення виробництва з 50 000 гектолітрів у 1875 році до більш ніж 320 000 у 1881 році.

Британія здобувала свої статки на елі, тоді як Центральна Європа, Скандинавія та Америка зосередилися на лагерах. У 1900 році три з чотирьох найбільших сучасних пивоварних компаній Японії вже успішно працювали.

Дві світові війни значно змінили пивоваріння, а між ними одна велика пивоварна держава повністю вийшла з гри. 13-річний “експеримент” із сухим законом, з 1920 по 1933 рік, змінив американське пиво на наступні півстоліття.

Революційним досягненням початку ХХ ст. стала розробка шкали pH в лабораторії Carlsberg. Сьогодні про неї знає кожен школяр, але раніше рівень кислотності не могли контролювати.

Оскільки це суттєво впливало на якість пива, проблема підвела Серена Серенсена до створення шкали pH (де 0 – кислота, а 14 – луг). Він одним із перших застосував для вимірювання електрохімічні електроди.

Шкала застосовуються сьогодні в атомній енергетиці, агрономії, хлібопекарській промисловості, медицині і т.д.

Нащадок слобідських козаків Яків Іскра засновує у Харкові пивоварний завод і стає одним з лідерів у цій галузі

На початку ХХ століття, у перші роки існування Радянського Союзу, бровари і далі створювали пиво, популярне за царату. Це були переважно “німецькі бренди”. Згодом, у рамках боротьби з “буржуазними” назвами, солод стали ділити за кольоровістю на три типи – “російський” (колишній “пільзенський”), “жигулівський” (колишній “віденський”), український (колишній “мюнхенський”), “московський” (колишній “екстра-пільзен”).

За 30-ті роки виробництво пиво збільшилося в СРСР втричі. Та після Другої світової війни, у 1946 році воно становило менше половини виробництва 1940-го. Більшість пива продавали в розлив, пляшкового випускали мало. Лідерами в останньому були країни Балтії.

Пивоваріння у ХХІ сторіччі – потужна і технологічна галузь. Якість на виробництві контролюють “розумні” цифрові системи. Самі виробники інвестують чимало в сталий розвиток.

Інвестиції в сталий розвиток спрямовані також на зменшення відходів упаковки.

AB InBev розробила найлегшу в світі пляшку з подовженою шийкою в Глобальному центрі досліджень і розробок GITEC. Вдалося знизити вагу своєї стандартної пивної пляшки з подовженою шийкою з 180 до 150 грамів, скоротивши таким чином обсяг викидів CO2 на 17% в перерахунку на виробництво однієї пляшки.

Сьогодні 99% кегів компанії – оборотні, а рівень повторного використання скляних пляшок на виробництві становить до 70%.

Минулого року в Україні компанія запустила проєкт зі збільшення вторсировини в складі стретч-плівки для упаковки товарів. Частка переробленого матеріалу в плівці зараз становить 50%.

Carlsberg разом із іншими компаніями працює над розробкою біорозкладноі пляшки з пресованого деревного волокна, використовує екологічні чорнила для нанесення написів на етикетки, а також пакування Snap Pack, що скріпляє банки у мультипаку за допомогою спеціального клею замість плівки

Завдяки упровадженню нових матеріалів, оптимізації розмірів та ваги і розробці нових конструкцій співробітникам вдалося знизити вагу заготовок для пляшок, зменшити використання пластику та плівки на майже 130 тисяч тонн тільки за один, 2020, рік.

§ 5. Князювання Святослава

Святослав (бл. 931—972), син Ігоря та Ольги, посів київський престол досить пізно — у 964 р., у віці близько 30 років.

Князь Святослав уславився, як відважний воїн і талановитий полководець. Ставши самостійним правителем, він здійснив декілька походів із метою зміцнення Київської Русі та змусив сусідні держави рахуватися з її інтересами. Нестор-літописець із великою любов’ю розповідав про князя, порівнюючи його за хоробрість із гепардом. Войовничість Святослава відповідала духові епохи, коли середньовічні правителі силою зброї формували території своїх держав. За роки правління він пройшов походами від Середнього Поволжя до Каспію та далі Північним Кавказом і Причорномор’ям до візантійських володінь на Балканах, подолавши щонайменше 8000—8500 км.

На відміну від Ольги Святослав був язичником. Намовляння матері охреститися категорично відкидав, пояснюючи це тим, що з цього буде сміятися вся князівська дружина.

Знак князя Святослава

Князь Святослав (реконструкція портрета за словесним описом у письмових джерелах)

Візантійський історик Лев Діакон, який сам бачив Святослава, про зовнішність князя:

«На вигляд він був таким: середній на зріст, ні надто високий, ні надто малий, із густими бровами, із блакитними очима, з рівним носом, із голеною головою і густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду, і шия товста, плечі широкі й весь стан досить стрункий. Він виглядав похмурим і суворим. В одному вусі висіла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами з рубіном, уставленим між ними. Одяг на ньому був білим, який нічим, окрім чистоти, не відрізнявся від одягу інших».

Перебуваючи у постійних походах, він зміцнював княжу владу і продовжив адміністративні реформи, започатковані Ольгою, зі зменшення впливу родової знаті.

Чим найбільш уславився князь Святослав?

2. Похід проти Хозарського каганату

Першочерговим своїм завданням Святослав уважав усунення хозарської загрози. У 964—966 рр. він здійснив вдалий похід проти Хозарського каганату.

Під час походу, Святослав спершу підкорив східнослов’янський племінний союз в’ятичів, які мешкали на річці Ока і сплачували данину хозарам. Також звільнив від хозарської залежності й примусив сплачувати данину Києву неслов’янські племена мерю, мурому, мещеру, черемисів, мордву, буртасів і волзьких булгар. Після цього війська князя спустилися Волгою до її гирла, де розташовувався центр Хозарського каганату і, завдавши поразки хозарам, оволоділи їхньою столицею містом Ітіль. Далі, рушивши на Північний Кавказ, Святослав також підкорив та обклав даниною племена аланів, або ясів (предків осетин), і адигів, або касогів (предків адигейців і черкесів), приєднав місто Таматарха на Таманському півострові (дістало нову назву — Тмутаракань) і хозарську фортецю Саркел (дістала назву Біла Вежа).

Головним результатом боротьби Святослава з хозарами в 964—966 рр. було послаблення і занепад Хозарського каганату. Це сприяло ліквідації хозарської загрози для Київської Русі та водночас відкрило шлях до її кордонів новим кочовикам зі Сходу, насамперед печенігам.

Хозарська столиця Ітіль

Чому, на вашу думку, Святославу вдалося перемогти Хозарський каганат?

«Повість минулих літ» про князя Святослава і його боротьбу з хозарами

У рік 964. Коли князь Святослав виріс і змужнів, став він воїнів збирати, багатьох і хоробрих, бо й сам був хоробрий і легкий. Ходячи як пардус (гепард), багато воєн він чинив. Возів же за собою він не возив, ні котла не брав, ні м’яса не варив, але, потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину і на вуглях спікши, це він їв. Навіть шатра він не мав, а пітник слав і сідло клав у головах. Такими ж і всі інші вої його були.

Розгляньте малюнок. Які слова літописця він ілюструє?

І посилав він до інших земель послів, кажучи: «Хочу на вас іти». І пішов він на Оку-ріку і на Волгу, і знайшов в’ятичів, і сказав їм: «Кому ви данину даєте?» Вони ж одказали: «Хозарам. По шелягу од рала даєм».

У рік 965. Рушив Святослав на хозар. Почувши ж про це, хозари вийшли насупроти з князем своїм. і зступилися війська битися, і сталася битва межи ними, і одолів Святослав хозар і город їхній столицю Ітиль, і город Білу Вежу взяв, і ясів переміг він, і касогів, і прийшов до Києва.

У рік 966. Переміг Святослав в’ятичів і данину на них наклав.

1. Які факти, названі літописцем, свідчать про невибагливість і хоробрість Святослава? 2. Знайдіть на карті наведені Нестором назви народів, країн, міст тощо і прослідкуйте напрями воєнних походів Святослава в 964—966 рр.

3. Балканські походи

Використати військову потугу і талант Святослава вирішили візантійці, звернувшись до нього по допомогу у придушенні повстання болгар. У 968 р. князь із 60-тисячним військом вирушив у свій перший Балканський похід до Болгарії. Він розбив під Доростолом сильне болгарське військо, захопив 80 міст і сів, князюючи тут, у місті Переяславці. Налякані відмовою Святослава залишити завойовану Болгарію та його намірами перенести до Подунав’я столицю своєї держави, візантійці підбурили до нападу на Київ печенігів.

Балканські походи Святослава

Картосхема битви під Доростолом

Зустріч київського князя Святослава з візантійським імператором Цимісхієм

У 968 р. печенізька орда взяла в облогу Київ. Кияни відправили до князя гінця, дорікаючи, що, чужої землі шукаючи, він полишив свою. Святослав спішно повернувся додому й відігнав печенігів від свого стольного граду.

Щоб зміцнити князівську владу на час своєї відсутності, Святослав залишив своїм намісником у Києві старшого сина Ярополка, у деревлянській землі — Олега, а правити Новгородом послав свого позашлюбного сина від деревлянської княгині Малуші Володимира.

У 969 р. Святослав вирушив у другий та останній похід до Болгарії. Цей похід не мав таких успіхів, як попередній. Князеві довелося воювати не лише з болгарами, а й з візантійцями.

У 971 р. сили візантійців, які значно переважали, обложили Святослава з його військом у болгарському місті Доростол. Але візантійці на спромоглися здобути місто. Русичі неодноразово виходили з Доростала та біля його мурів билися з ворогом. Тож візантійцям довелося погодитися на укладення мирної угоди зі Святославом. За її умовами візантійці випускали військо князя з Доростала зі зброєю і навіть забезпечували його харчами на зворотний шлях. Проте Святославу довелося дати зобов’язання стати союзником візантійців і не претендувати на візантійські володіння в Криму та на Дунаї.

Підписавши мир із візантійцями, Святослав вирушив на Русь. Проте навіть переможений руський князь-войовник залишався небезпечним. Візантійці підкупили печенігів, щоби ті вбили Святослава. Навесні 972 р., коли русичі поверталися до Києва, біля дніпровських порогів вони потрапили в засідку, улаштовану печенізьким ханом Курею. Святослав загинув у бою. За переказами, хан наказав зробити з його черепа чашу, окувавши золотом. На ній начебто був напис: «Чужого бажаючи, своє втратив».

Розгляньте малюнок. За фрагментом діорами складіть розповідь про останній бій князя Святослава.

У своїй державотворчій діяльності князь Святослав надавав перевагу активній зовнішній політиці, яка мала переважно завойовницьку спрямованість. Талант полководця не завжди доповнювався політичною далекоглядністю. Численні війни Святослава виснажили Русь; було втрачено дипломатичні зв’язки з провідними християнськими державами, налагоджені Ольгою.

Зі смертю Святослава в історії Київської Русі завершилася доба далеких воєнних походів. Наступники князя-воїна зосередилися на освоєнні раніше завойованих земель і розбудові держави.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

• 1. Назвіть племена й народи, що їх підкорив князь Святослав і примусив сплачувати данину.
• 2. Чому Балканські походи Святослава не мали успіху?
• 3. Український історик Михайло Грушевський називав князя Святослава «давньоруським спартанцем» і «першим запорожцем на київському столі». Поясніть, як ви розумієте наведені характеристики.