Життя в селі і в місті: плюси та мінуси

Місто чи село? Як зміниться моє життя, якщо я вирішу кардинальнозмінити своє місце проживання ? Чи задумувались ви над цим запитанням ? Звичайно, суперечки на цю тему будуть завжди. Хтось може сказати, що ніколи в житті не виїде з міста, інші ж скажуть, що сільська місцевість найкраща для комфортного проживання. Зараз я живу в селі та не маю досвіду тривалого перебування у місті. Однак, певні думки з цього приводу висловлю.

Переваги життя у селі:

• Чисте повітря. В селі немає заводів і великої кількості транспорту, тому тут менше загазоване повітря. Дихати тут значно краще.
• Якість продуктів харчування. Жителі сіл мають власні городи, на яких вирощують овочі та фрукти. Більшість тримає свійських тварин, тому отримують продукти тваринного походження.
• Тиша. Село стане справжнім раєм для тих, хто любить проводити свій час тихо і спокійно, без шуму автомобілів і голосних сусідів.

Недоліки сільського життя:

• Відсутність інфраструктури. Інколи нам хочеться погуляти в парку або сходити до кінотеатру, в кафе, ресторан.
• Мало можливостей. Живучи в селі, ми часто відокремлюємо себе від навколишнього світу.
• Відсутність високооплачуваної роботи.
• Поганий інтернет і зв’язок.

Переваги життя у місті:

• Нові можливості. Коли ви живете в місті, вам відкриваються багато дверей: подорожі, навчання, робота.
• Тут не засумуєш. У місті завжди є багато цікавих місць, де ви зможете приємно провести час.
• Швидке отримання медичної допомоги.
• Саморозвиток. У мегаполісі ви завжди можете взяти участь у різних майстеркласах.

Недоліки міського життя:

• Велика кількість відпрацьованих газів, що забруднюють повітря.
• Продукти харчування. У місті вам потрібно купувати їжу у супермаркетах, де якість продуктів не завжди висока.
• Відсутність тиші. Якщо ви живете на околиці, то вам це не дуже загрожує, але якщо ви живете ближче до центру, то майже ніколи не відчуєте тишу у себе в квартирі.
• У місті складно жити, оскільки там дуже швидкий ритм життя. Багатьом людям потрібен час, щоб до нього звикнути.

Сподіваємося, наші поради допоможуть вам зрозуміти, чи жити у великому місті, повному можливостей, чи у маленькому селі, де панують тиша і природа.

Каріна ГУРЗАН, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”

Останні новини від OGO.ua

Залишити коментар Відмінити

Про нас

Сайт «Я – журналіст» – це інтернет-ресурс для тих, хто цікавиться журналістикою.
Молоді журналісти, майбутні журналісти, педагоги, які працюють із юними журналістами – кожен знайде корисну для себе інформацію.
Вступ на журналістику, поради для журналістів, конкурси для журналістів, творчі доробки юних журналістів, корисні статті та інтернет-ресурси для тих, хто займається журналістикою або викладає журналістику – все це теми сайту «Я – журналіст».
Редактор сайту – Віталій Голубєв, головний редактор Видавничого дому «ОГО», викладач кафедри журналістики НаУ «Острозька академія», керівник Школи універсального журналіста та всеукраїнського конкурсу «Я – журналіст!».
Детальніше про нас – за посиланням.
Реклама: Олена Копиця, 050 339 3334, [email protected]

Останні новини

У наш час неможливо жити без техніки. Майже у всіх.

Мабуть, у кожної людини є мета. До якої вона іде м.

Інтровертам зазвичай важко придумати, ким вони хоч.

Життя у селі: плюси та мінуси

Де краще жити? У місті чи селі? Думки на цю тему розходяться.

Для когось село здається місцем важкої праці, де люди не мають жодної вільної хвилини. Та чи правда це?

Насамперед сільська місцевість – це природа неймовірної краси. Тільки уявіть собі: теплий осінній ранок, Ви сидите на подвір’ї свого невеличкого будинку з чашкою гарячого чаю, і милуєтесь краєвидами. “Ох… Провів/провела би тут цілісінький день, споглядаючи на помаранчеві листочки”, – сказав би кожен із нас. Проте потрібно і працювати.

Так, робота також невід’ємна складова сільського життя. Після прекрасного ранку Ви йдете у свій невеличкий сад, де помічаєте уже червоні яблука, які так і просяться, аби їх зірвали. Ніхто не зможе відмовити собі у цьому задоволенні. Хрум! “Ммм… Не дарма я доглядав/доглядала!” Як розумієте, селяни багато часу витрачають на господарство. Комусь подобається розводити свійських тварин, іншим – вирощувати овочі та фрукти, наприклад помідори і огірки, яблука і груші. А можливо деякі люди і взагалі вирощують лимони? Садівництво надзвичайно цікава справа.

Більшість людей не вміє розподілити час правильно. Усе життя вони працюють. І це стосується не лише сільських жителів, а й міських. Кожен проміжок часу має своє призначення, ранок – час працювати, а вечір – відпочити. На превеликий жаль, більшість людей у селі існують, щоб вижити, а не жити. Якщо посадити більше картоплі, життя не стане кращим! Запам’ятайте, потрібно насолоджуватись кожним моментом.

Село – місце, де душа може відпочити від міського галасу та поспіху. Тут панує спокій та злагода. Буваючи у селі, наша душа, наче гидке каченя, стане прекрасним лебедем.

Село – це місце, де ніхто не залишиться байдужим до природи. Не можу не зачепити питання екології. Забруднення навколишнього середовища, вирубка лісів, зменшення популяцій тварин! Усе це завдяки нам! Потрібно схаменутися та взяти себе в руки. Кожного дня список тварин та рослин, які знаходяться під загрозою зникнення, збільшується. Залишивши поліетиленовий пакет у лісі, ми вбили невинного звіра. Саме у селі люди можуть побачити красу недоторканої природи. Можливо когось це спонукатиме почати сортувати сміття, а інші захочуть посадити дерево. Спільними зусиллями ми зможемо зберегти природу.

Незважаючи на величезну кількість плюсів, є у сільського життя і мінуси. Поганий зв’язок та Інтернет, відсутність великого різноманіття магазинів і послуг. Усе це притаманне селам.

Для будь-якої людини знайдуться свої переваги та недоліки життя у селі. І це цілком нормально! Хтось надає перевагу активному відпочинку на природі, а хтось у вільний час полюбляє пограти у комп’ютерні ігри з друзями. У будь-якому разі відвідання села стане корисним та приємним досвідом!

Христина МАЛЖАНСЬКА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Тернопільська область

Жити по-сільському, заробляти по-міському: практичні поради від родини з трьома дітьми

Все почалося з того, що чоловік і жінка знайшли один одного.

Вона завжди мріяла жити у власному будинку та мати свою земельну ділянку. Він також цього хотів.

“Коли ми познайомились, то з’ясувалось, що у нас спільні бажання. Коли одружувалися, то знали, що рано чи пізно переїдемо у село“, – розповідає Валерія.

Так і сталося: у 2003 році пара одружилась, а у 2006-му – переїхала у село.

Три роки пара шукала своє місце та будинок.

У батьків Віталія була дача, і подружжя на велосипедах їздило по тій місцевості та придивлялося своє місце. Дивилися хати в різних селах; зауважували, як живуть люди; як там все влаштовано. Багато їздили, але нічого не могли вибрати.

За час пошуків у Воробйових народився первісток Артемій, тож Валерія вже не могла їздити з чоловіком, тому Віталій продовжив самотужки.

Їздив у села, повертався, показував їй фотографії, але тривалий час обом на душу нічого так і не лягало.

Телешівку, де зрештою купили будинок, спочатку не розглядали – були там лише проїздом. Віталій навіть вирушив дивитися на тамтешній дім без фотоапарата.

“Коли повернувся, то сказав, що гарний будинок, і що ми його купуємо. Хоча я ні його, ні ділянки, на якій він стоїть, не бачила”, – розповідає Валерія, яка побачила будинок вже тоді, коли вони стали його власниками.

“Чоловік знав мої вподобання та критерії відбору, тому все це враховував, коли їздив без мене обирати нам будинок“, – пояснює вона.

Дружина довіряла чоловіку, а Віталій обрав той будинок і те місце, які Валерії теж сподобались.

СПРАВА НЕ В ДЕШЕВИЗНІ

Будинок, в якому мешкає родина Воробйових, дуже старий: цього року йому виповнилося 100 років.

“Для нас це було не критично. Згодом чоловік планував сам побудувати нам новий“, – зауважує Валерія.

Столітній дім Віталій відремонтував та удосконалив. Тут є усі зручності: каналізація, водопровід, конвектори та газове опалення.

Від останнього подружжя планує поступово відмовитися, бо зараз дешевше топити дровами.

У холодні місяці за опалення сплачують близько 2 тисяч гривень. Якщо порівняти з однокімнатною квартирою, у якій Воробйови жили раніше, то це не мало, але ж тут вони отоплюють 3-кімнатний будинок.

Своє опалення – дуже зручно: родина може його вмикати тоді, коли в місті його вже давно вимкнули. Вони самостійно регулюють тепло в оселі, не залежать від третіх осіб.

В місті ще треба було б платити за теплу воду, а в селі Воробйови цього не роблять.

З переїздом у село із зайнятістю в родині нічого не змінилося: Віталій працює в інтернеті, він робить сайти, а жінка йому допомагає.

Наразі чоловік активно будує новий будинок.

ЗАРОБІТКИ РОДИНИ

Валерія шиє одяг, займається рукоділлям. Раніше вона робила речі на замовлення через один з сайтів, які створила та наповнює родина, та з його допомогою їх продавала.

Але було це до війни з Росією, бо основні клієнти були звідти.

Жінка шила в основному спідниці та декоративні ляльки. Іноді в селі їй щось замовляють – полагодити одяг чи пошити.

Інтернет-роботою сім’я Воробйових займається переважно взимку: чоловік пише скрипти для сайтів, щось оновлює. Разом чоловік та дружина пишуть статті на свої сайти.

Є сайт помещик.com. Тут вони описують їхнє життя в селі, пишуть прикладні статті з порадами.

Є сайт казка.укр, де Валерія перекладає на українську мову старі радянські книжки з малюнками для дітей.

Також у родини є портал, присвячений соціоніці (наука про типи мислення та поведінки людини – авт.), він об’єднує кілька сайтів (socionika.info – теорія соціоніки, your-ideal.com – сайт знайомств, socionik.com – форум). Його мета – допомогти людям знайти свою пару.

“Чоловік, до речі, створив його до знайомства зі мною: так він шукав свою половинку. На ньому ми з ним і познайомились“, – говорить Валерія.

У теплу пору року Воробйови лише підтримують свої сайти. Гроші отримують від реклами, яка на них розміщується.

Розповідають, що прибутки їх влаштовують – вони небагато витрачають.

ДОЗВІЛЛЯ ТА ВІДПОЧИНОК

Чим займаються за містом влітку знають всі.

Наприклад, Валерія каже, що ніколи не їздить в цю пору у відпустку, а відпочивати від дітей ходить. на город.

“В селі влітку так добре, що я просто не бачу сенсу кудись їхати, – пояснює вона. – До того ж, я особисто не дуже люблю море, та й хазяйство не покинеш“.

На море їздять Віталій та діти. Минулого літа він із синами був у двотижневому сплаві на човні по Десні.

Двоє молодших дітей Воробйових – Георгій та Анфіса – народилися, коли вони вже жили у селі, а старшому Артемію було 2,5 роки, коли вони сюди переїхали. Усі вони не пам’ятають життя в місті.

Їхні бабуся та дідусь живуть у Києві. Іноді діти у них гостюють, але там немає такого простору для ігор та дозвілля, як у селі.

У місті Воробйови їх не можуть самих відпустити на вулицю. В селі старший син може кудись далеко поїхати сам на велосипеді, а у місті йому такого не дозволяють, бо це, на думку батьків, небезпечно.

У квартирі не можна бігати, шуміти, щоб не турбувати сусідів, а дітям це не дуже подобається. Тому в цілому вони не дорікають, що проводять небагато часу в місті.

У селі у дітей Воробйових є друзі: вони з ними навчаються, грають у футбол. Влітку у Телешівку приїжджає багато дачників, діти з ними теж спілкуються.

Зима – те, що лякає людей, які чують про село чи хочуть туди переїхати, вважає Валерія.

Вона розповідає, що саме з того часу, як стала жити у селі, почала не любити зиму: “В селі я почала більше бачити усі процеси, які відбуваються в природі: як вона засинає, а потім прокидається, як входить в активну стадію життя…

В селі контраст між літом та зимою дуже відчувається. Тут я помітила, що, виявляється, на деревах по півроку немає листя: коли жила у місті, то не зауважувала цього. Знала, що взимку не буває листя, а влітку воно є – та й все“.

Валерія каже, що вони з чоловіком – трудоголіки, тому їм завжди є, що робити по господарству.

Діти взимку багато часу проводять на вулиці: у них звичайні активні забави – з однолітками на санчатах кататися чи ліпити зі снігу.

Батьки також влаштовують спільне дозвілля: читають дітям книги, чоловік грає з ними у шахи або настільний хокей. Деякі настільні ігри Валерія навіть робить сама.

Все у житті дітей Воробйових відбувається так, як у місті, за виключенням того, що вони не часто ходять по розважальних центрах.

Іноді Віталій возить дітей до столиці на різні розважальні заходи – в цирк та музеї.

Їм дуже подобається фабрика Lego і вони часто там бувають. Коли родина їде у своїх справах до Києва, то завозить туди дітей, дають їм з собою їжу, і вони бавляться там, допоки батьки не повернуться за ними.

По неділях Воробйови всі разом йдуть до церкви.

ОСВІТА НА СЕЛІ

Дочці Анфісі майже 4 роки, вона ще ніде не навчається – родина досі не вирішила, чи віддавати її у дитячий садок.

Старші діти ходять у сільську школу: Артемій закінчив 6-й клас, Георгій – 2-й.

Шкільної програми, яку їм дають, звісно, недостатньо, зауважує Валерія.

“Мене шкільна програма не зовсім влаштовує. Але це – проблема не лише села. Багато моїх знайомих нарікають на освіту і в місті“, – пояснює жінка.

Вона розповідає, що у минулому навчальному році Телешівська школа показала себе з кращого боку: на останньому дзвонику діти отримали багато грамот за зайняті призові місця на олімпіадах.

Якість освіти у школі покращилась завдяки молодим вчителям. Дехто з них – мешканці цього ж села: вони отримали освіту і повернулися до рідного краю працювати педагогами. Їхня робота дає хороші результати.

У школи гарне приміщення. Його колись побудували за рахунок багатого колгоспу, який був у Телешівці.

Планується за кошти обласного бюджету облаштувати кабінети фізики, хімії, купити нове обладнання.

Подібну школу вже зробили в цьому районі. Кажуть, що там дуже гарно і все по-сучасному.

Валерія сподівається, що за рахунок цього збільшиться кількість учнів у класах. Зараз в них по 7-8 дітей.

Для початкової школи це непогано, вважає жінка, бо дозволяє вчителю приділяти кожному учневі достатньо уваги, але у старших класах краще, коли учнів більше, тоді на 25-35 школярів знаходиться 2-3 учні, що показують значно вищій рівень у навчанні, і на яких можна рівнятися іншим.

У старшого сина в класі загальний рівень учнів не дуже високий, і це не завжди провина учителів – з дітьми все-таки треба додатково займатися. А для цього необхідно, як вважає Валерія, щоб дитина була свідома і розуміла, для чого їй навчання.

“У наших дітей свідомості поки що нема. Я чекаю, поки вони дозріють до осмисленого навчання, тоді треба буде приділяти освіті більше часу“, – розповідає про свій підхід жінка.

Зараз додатково вона займається з дітьми англійською та заохочує до читання. Більше приділяє увагу іншим, цікавішим, на її думку, речам, ніж шкільна програма: старший син вже почав робити свій сайт, діти трохи вміють малювати у Photoshop.

Школа Воробйовим обходиться дешевше, ніж для їхніх знайомих у містах. Раз на рік вони здають у середньому по 150-200 гривень на ремонт. Цієї суми вистачає для того, щоб щось підфарбувати, переклеїти шпалери, освіжити приміщення. Зазвичай, батьки приходять допомогти зробити ремонт.

Іноді їм потрібно купувати додаткові книжки чи зошити. Більше ніяких поборів у цій школі немає. З місцевого бюджету достатньо витрачається грошей на школу – організоване харчування у молодших класах, деякі кошти на ремонт тощо.

МЕДИЦИНА НА СЕЛІ

“Якщо серйозно хворіємо, то їздимо лікуватися лише в Київ, тому що навіть в районі рівень медицини не дуже високий“, – пояснює Валерія Воробйова.

Коли треба було дітям робити операції, то родина одразу їхала в Київ.

У селі є лікарня, її приміщення залишилось ще з радянських часів, і воно хороше. Однак в плані технічного оснащення та персоналу – вона ледь жевріє.

Раніше там була лабораторія, стаціонар, процедурний кабінет.

Зараз у лікарні залишився лише терапевт, до якого Валерія звертається з будь-яких питань, і дитяча медсестра – досить хороший спеціаліст.

Є ще медсестра, яка може поставити крапельницю, або зробити укол.

Приїжджає на кілька годин стоматолог, який лікує абсолютно безкоштовно і якісно, хоча технічне обладнання у його кабінеті – ще з радянських часів.

Більшість приміщень та обладнання лікарні не використовується. Мешканці села сподіваються, що медична реформа змінить ситуацію на краще.

Педіатра тут немає – лише у районі. Там непоганий педіатр, більш-менш хороша дитяча лікарня, де можна знайти професійних спеціалістів, але їхати від цього села туди зо 10 кілометрів.

“Швидка допомога приїжджає, вона добре оснащена“, – так кажуть інші співмешканці села, але у самих Воробйових не було потреби це перевірити.

Але якщо щось серйозне, то хворих намагаються відправити або в обласну лікарню, або у Київ.

В районі є і хірургія з хірургами, але Воробйови не ризикують до них звертатися.

Дітей лікують згідно з порадами доктора Комаровського. Основні хвороби, з якими стикаються – це ОРВІ, які діти приносять зі школи. До лікарів звертаються, якщо є якісь ускладнення, або якщо трапляється щось серйозне.

Взагалі, у лікуванні Валерія за здоровий глузд: коли треба – звертатись до медицини, де можна обмежитись народними засобами – робити це.

ВИТРАТИ РОДИНИ

Валерії складно сказати, скільки її родина витрачає грошей на місяць. Їй простіше порахувати за рік.

Вона ділиться з нами їхнім річним бюджетом. Наприклад, засоби гігієни (мило, зубна паста тощо) Воробйови закуповують раз на рік у МЕТRO.

Так само раз на рік купують пшеницю – на корм курям та для того, щоб пекти хліб.

Родина дуже просто харчується, тому на харчі не витрачають багато.

Приблизна калькуляція основних витрат на рік: пшениця – 2 тис. грн., господарські товари – 5 тис. грн., комбікорм бройлерам – 6 тис. грн., їжа крім тієї, що родина вирощує сама – 12 тис. грн., витрати на машину (бензин, технічний огляд, ремонт) – 15 тис. грн., медичні витрати (лікарі, медикаменти) – 10 тис. грн., опалення (газ) – 9 тис. грн., електроенергія – 5 тис. грн., одяг – 3 тис. грн. (решту Валерія сама шиє), дитячі іграшки та розваги – 6 тис. грн., саджанці, добрива – 2.000 грн., садово-городня техніка – 3 тис. грн., інші витрати – 5 тис. грн.

Усього на рік родина витрачає 83 тис. грн., в середньому на місяць – 6,9 тис. грн.

Ще у Воробйових є просто бездонна стаття витрат – будівництво, але то вже окрема тема.

“Спонсор” низьких витрат на їжу – лише 12 тис. грн. – город.

“У нас їх два – верхній (близько 4 соток), та нижня плантація (близько 7 соток)“, – розповідає Валерія.

Про верхній, до речі, жінка колись писала у своїй статті ” Мій лінивий город” – що і як вона там робить, як організувати роботу так, щоб робота приносила задоволення і не займала багато часу.

На нижньому городі родина вирощує кукурудзу та гарбузи. Кукурудзу їдять самі, гарбузи дають курям.

З тварин у них зараз – кури та баранчики, але раніше тримали і качок, і гусей, і цесарок: чоловік Валерії пробував різне, щоб визначитися, що вигідніше та зручніше.

Воробйови вирощують овочі тільки для того, щоб їсти. Про запас вони дещо докуповують на зиму – наприклад, мішок моркви, або капусти. Купують здебільшого у односельчан – тут багато фермерів, які вирощують власну продукцію на продаж. Дещо купують на базарі, наприклад щось таке екзотичне, як-от баклажани.

На розваги родина не витрачає багато, мало спілкується з іншими людьми. Деякі їхні знайомі, наприклад, ходять час від часу в кафе чи в кіно. Вони з чоловіком цього не роблять, проводять час вдома.

Чоловік Валерії взагалі не дуже любить з кимось спілкуватися – він і в Києві, коли жив, мало спілкувався з людьми.

Воробйови живуть так, як жили у Києві – їхній спосіб життя мало в чому змінився. Валерія ходить в церкву, іноді – в школу і там спілкується з мамами інших дітей.

[L]У школі проводяться різні заходи, конкурси. Минулого року Валерія організовувала роботу шкільної стінгазети. Цього року її основна помічниця у цій справі закінчила школу, і поки охочих далі цим займатися немає.

Валерія любить спілкування, тому, як вона стверджує, без інтернету їй було б складно: усі її подруги, з якими вона обговорює якісь цікаві для неї речі, доступні їй тільки в інтернеті.

До міста не збираються повертатися – хіба що будуть якісь суттєві обставини.

Загалом, Валерія вважає себе щасливою людиною. Для неї це гостро відчувається тоді, коли родина повертається назад додому в село з міста. Бо у них в селі тихо, ніхто нікуди не поспішає, мало машин, навколо природа й багато зелені.

“Ми – господарі на своїй землі, нам доводиться багато працювати, але все, що ми зробимо, таким і залишається: ми навели порядок, підстригли газони, щось посадили – його ніхто не переінакшить, не зламає, не вирве, як зробимо, так нам і буде”, – підсумовує Валерія. – “Це дуже приємне відчуття“.

Олена Демченко, спеціально для УП.Життя