«Собор Паризької Богоматері» образ Квазімодо

Квазімодо – головний герой роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері». Квазімодо -горбатий дзвонар Собору Паризької Богоматері.

Характеристика Квазімодо

Квазімодо народився з фізичними вадами. Віктор Гюго пише, що все тіло його було неправильної форми, він був горбатий, хромий і мав величезну бородавку на лівому оці. Пакетті Шантфлері замість її первістка підкинули Квазімодо, але нещасна мати при його вигляді мало не збожеволіла, і хлопчика забрали. Тут же, в Реймсі, його охрестили і відправили в Париж, де його і знайшов в яслах для підкидьків Собору Паризької Богоматері двадцятирічний священик Клод Фролло, який назвав його на честь релігійного свята Антипасхи (лат. Quasimodo – першу неділю після Великодня), в який і був знайдений Квазімодо.

Коли хлопчикові було чотирнадцять років, Клод Фролло дав йому посаду дзвонаря Собору, але через гучний дзвонів у Квазімодо лопнули барабанні перетинки, і він оглух. Квазімодо ненавидів своє каліцтво, але при цьому мав добре серце. Він обожнював Собор, будівля замінювало йому і сім’ю, і будинок, і суспільство. Квазімодо у всьому слухався свого прийомного батька, коли той дав наказ вкрасти для нього Есмеральду, він погодився на крадіжку, але був при цьому спійманий загоном нічного дозору. Пізніше його судили, але через те, що Квазімодо попався глухому судді, покарання було набагато суворіше, ніж повинно було бути: його засудили до ударів батогом, а також до декількох годин у ганебного стовпа (через те, що він грубіянив судді , як здалося останньому).

Відмітно, що Клод Фролло, коли помітив Квазімодо біля ганебного стовпа, зробив вигляд, що не знає прийомного сина. Коли Квазімодо почав просити пити, а натовп у відповідь лише сміялася над ним, прийшла Есмеральда і дала води засудженому. У цей момент він вперше в житті заплакав, цей епізод також пробудив у ньому ніжні почуття до дівчини. Пізніше, коли Есмеральду засудили до страти, він врятував її, внісши в Собор і скориставшись, таким чином, правом притулку. Але красуня не відповіла горбаню взаємністю, так як він викликав у неї лише страх. Квазімодо також захищав заради Есмеральди Собор Паризької Богоматері від волоцюг Двору чудес, не знаючи при цьому, що вони прийшли врятувати дівчину. Під час цього бою він убив брата Клода Фролло, Жеана – той був у числі нападників храму. Помітивши, що бродяги відступають, Квазімодо відправився повідомити про це Есмеральду, але її не було в Соборі. Пізніше він побачив зі стін Собору, як її вішають. У цей момент він помітив Клода Фролло, що теж дивиться на Эсмеральду і скажено сміється.

Квазімодо зрозумів по обличчю прийомного батька, що це він винен у смерті дівчини, і вбив Клода, скинувши його з стіни. Після цього він глянув на батька, на Есмеральду і вимовив: «Це все, що я любив!». За звичаями того часу тіла шибеників приносили на Монфокон; туди ж принесли і Есмеральду. Квазімодо помер, обіймаючи тіло дівчини – в книзі йдеться, що через два роки після описаних подій варта знайшла на Монфоконі скелети двох людей, за описами – Квазімодо і Есмеральди; коли їх спробували відокремити один від одного, скелет чоловіка розсипався в прах.

Життєва доля Квазімодо та Клода Фролло (за твором В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”)

Кожна людина, яка приходить у світ, сподівається на щастя. Та що для неї конче необхідне? Може, краса, багатство, вченість? Може, певні якості характеру? Не так вже й легко відповісти на це питання. Але можна побачити це на прикладах героїв роману “Собор Паризької Богоматері”.

Серед строкатого натовпу різного люду, що наповнює Париж, Квазімодо неможливо не помітити, бо зовні він потворний — глухий, одноокий, горбатий і кульгавий. З нього потішаються. Ним командують. Але ніхто не думає про те, як воно живеться каліці у світі. Колись, багато років тому, його ще немовлям знайшов на сходах собору Клод Фролло. Хіба не шляхетний вчинок — виховати покинуте маля? Та архідиякон Клод Фролло не мав наміру дати хлопчикові бодай шанс на щастя, він виховав із хлопчика “відданого пса” для себе. Сам архідиякон був людиною поважною — ученим, богословом, алхіміком. Здавалося б, доля дала йому все для того, щоб почуватися принаймні задоволеним і доброзичливим до людей. Але цього не сталося. Священик вічно чимось невдоволений, завжди звинувачує всіх і вся в тому, що він нещасливий. Він, здається, закохався в Есмеральду, мріє про неї, та не може собі цього пробачити. Адже церква, якій він служить, не дозволяє земного щастя, і він змушений розриватися між почуттям обов’язку й почуттям любові. Та чи справді то було кохання? Скоріше, примха людини, яка заздрить всім навколо й не здатна віддавати душевне тепло. Адже він кляне Есмеральду, перелічуючи свої втрати: “О! Яке зречення усіх чеснот! Яке безнадійне зневаження себе! Учений — я сміюся з науки; дворянин — я вкриваю ганьбою своє ім’я; священнослужитель — я перетворюю требник на подушку для похітливих мрій. ” Він не кохає насправді Есмеральду, оскільки не готовий жертвувати для неї нічим, оскільки це почуття пробуджує в ньому найгірше. Але ж кохання — це й самозречення, і зліт, і вияв найкращих скарбів душі. І саме на таке кохання виявляється здатним Квазімодо. За все життя йому лише раз і випала увага людей, що посадили його на трон як “короля блазнів”. Та й тоді Клод Фролло грубо зіштовхнув його на землю, зламавши “корону” й патерицю. Того ж дня його затримали жандарми за переслідування на вулицях юної Есмеральди. Життя Квазімодо, на відміну від успішного Клода Фролло, сповнене несправедливості, жорстокості, байдужості. Та він радіє й найменшій можливості бути щасливим. Бо щастя — це вміння віддавати й бути вдячним за добро. Саме цього не зрозумів учений Клод Фролло.

Дивіться також:

УкрЛіб — скорочення від Ukrainian Library (українська бібліотека). Метою створення цього сайту було зробити українську літературу доступною для всіх, хто бажає її читати.

УкрЛіб © 2000 — 2024, Євген Васильєв
При використанні матеріалів сайту, посилання на УкрЛіб обов’язкове.

Духовна краса Квазімодо

Мабуть, кожен з нас, пізнаючи життя, нерідко замислювався над тим, що людина, фізично довершена, навіть прекрасна, далеко не завжди має красиву та щиру душу. У народі здавна кажуть: «З лиця води не пити», бо все ж найголовніше в людині – її душевні якості. Про це розповідає нам роман відомого французького письменника Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері».

Один з головних героїв твору, дзвонар Собору Квазімодо, є втіленням людської потворності. Не випадково під час виборів «папи блазнів» юрба віддала перевагу саме йому. Він «увесь був

гримасою. Величезна голова, вкрита рудою щетиною, між плечима – здоровенний горб… дивовижна будова стегон і ніг, таких вигнутих, що вони сходилися тільки в колінах і були схожі на два серпи, з’єднані ручками; широкі ступні, потворні руки». І от такий блазень закохався в дівчину неземної краси Есмеральду.

Квазімодо не втрачав розуму від кохання до красуні, а жив своїм почуттям духовно, і це знаходило свій відбиток на його обличчі та в поведінці. Так, у сцені покарання, коли Есмеральда подала йому води, горбань чи не вперше просльозився, був глибоко зворушений.

Коли ж сама Есмеральда потрапила на ешафот,

Квазімодо, вихопивши її у катів, ніс дівчину так обережно, наче боявся розбити або зім’яти… Це почуття посилило в ньому все людське, приховане в глибині душі: «Його око циклопа, звернене до неї, огортало її то ніжністю, скорботою і жалістю, то раптом підводилося вгору, сповнене вогню». Переховуючи Есмеральду в одній із келій Собору, Квазімодо лише вночі приходив подивитись, як вона спить: «Не лякайтесь, я ваш друг… Що вам до того, що я біля вас, коли ваші очі заплющені?»

Квазімодо не був від природи духовним калікою, тому так рішуче захищає ніжне створіння. Якось він каже Есмеральді: «За ту краплю води, за ту краплю жалю я можу заплатити всім моїм життям». Горбань готовий до самопожертви. У нього вистачає шляхетності та чуйності, помітивши, як Есмеральда дивиться на Феба, що «воскрес», спробувати привести його до неї. іншого разу, помітивши, що одна із скульптур лякає дівчину, він вночі, ризикуючи життям, знімає її, не потривоживши Есмеральду. Відданість Квазімодо дівчині ми бачимо також у тому, що, показавши їй високі башти Собору, він цілком серйозно сказав: «Якщо ви побажаєте, щоб я стрибнув униз, вам не треба буде говорити й слова, досить буде одного вашого погляду».

Зовні Квазімодо різко контрастує з Есмеральдою: «Я здаюсь вам звіром, скажіть? А ви, ви сонячний промінь, ви крапля роси, ви пісня пташки». Герой розуміє свою потворність і весь трагізм свого стану, але не перестає кохати дівчину, шукати можливості бути їй корисним. Іноді злість перемагає в горбані всі інші почуття. Але вона була наслідком його потворності і ставлення до нього людей, а не вродженою якістю.

Він не міг утриматися, щоб не помститися Клоду за смерть Есмеральди, скинувши його з Собору, адже той відібрав у нього найкраще в житті. Не випадково після загибелі обох він каже: «Ось усе, що я любив».

Цей герой викликає у нас найтепліші почуття. Хоч зовні він і потворний, але його душа сповнена благородства, щирості та справедливості. Саме це треба перш за все цінувати в людях.

1. Духовна краса Квазімодо (за романом В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”) Що врятує наш світ? Безперечно, краса. Краса – сила, що зачаровує, розбурхує почуття, очищує. Краса – це своєрідний поштовх для розвитку, прогресу. Ми усвідомлюємо, яку важливу роль виконує краса у людському житті, проте не завжди можемо точно визначити, а що таке краса? Що є ідеалом для людини? Яку людину можна назвати красивою? Відповіді на ці […].
2. Квазімодо як взірець духовної краси (За романом В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”) З давніх-давен людство вирішувало питання щодо співвідношення душевної краси і фізичної довершеності. Найближче до вирішення цього питання підійшли стародавні греки. Але потім про фізичну довершеність забули: наступало середньовіччя. Роман Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері” розповідає про Париж епохи середньовіччя. Із властивими йому енциклопедичністю знань та нахилом до риторики Гюго змальовує кілька цікавих цільних характерів, кожному […].
3. Собор Паризької богоматері характеристика образу Квазімодо Квазімодо – дзвонар собору Паризької богоматері. Сирота-знайда, він усиновлений архідияконом Клодом Фролло, отримує від нього дивне ім’я “Квазімодо”(по-французьки “перше воскресіння після Пасхи” або ж, по-латині, просто “як би”) і стає його вірним слугою; за наказом архідиякона він невдало намагається викрасти танцівницю-циганку Эсмеральду, приймає за це тяжке публічне покарання і, уражений її милосердям, переймається самовідданою любов’ю […].
4. Собор Паризької богоматері характеристика образа Квазімодо Квазімодо – дзвонар собору Паризької богоматері. Сирота-Найда, він усиновлений архідияконом Клодом Фролло, одержує від нього дивне ім’я “Квазімодо” (по-французькому “перша неділя після Великодня” або ж, по-латинському, просто “як би”) і стає його вірним слугою; за наказом архідиякона він невдало намагається викрасти танцівницю-циганку есмеральду, приймає за це болісне публічне покарання й, уражений її милосердям, переймається самовідданою […].
5. Еволюція Квазімодо: від раба до особистості Твір за романом В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”. Першу після Великодня неділю католики називають “Квазімодо”, що у пекладі з латини означає “ніби”, “майже”. Саме цього дня після обідні в Соборі Паризької Богоматері на дерев’яному настилі на лівому боці паперті, куди зазвичай клали підкидьків, було знайдено живу істоту, яку важко було назвати димніше. Незвичний підкидьок був […].
6. Еволюція Квазімодо: від раба до особистості (за романом В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”) У французькій романтичній літературі “Собор Паризької Богоматері” нале­жить до видатних творів історичного жанру. Силою творчої уяви Гюго змальо­вує картини життя Франції кінця XV ст. Але історичні події стають для нього лише приводом для роздумів над сучасністю. Його герої в “Соборі Паризької Богоматері” – це не лише яскраві, живі ха­рактери, що діють за певних історичних обставин. […].
7. Учнівський твір по темі Квазімодо як зразок духовної краси Шкільний твір По романі В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”. Людство віддавна вирішує питання про сумісність духовної краси й фізичної досконалості. Ближче всіх у цьому питанні підійшли до рішення стародавні греки. Але згодом про фізичну досконалість якось забули – наступало середньовіччя. Роман Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері” розповідає про Париж в епоху середньовіччя. Із властивими йому […].
8. Життєва доля Квазімодо та Клода Фролло (за твором В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”) Кожна людина, яка приходить у світ, сподівається на щастя. Та що для неї конче необхідне? Може, краса, багатство, вченість? Може, певні якості характеру? Не так вже й легко відповісти на це питання. Але можна побачити це на прикладах героїв роману “Собор Паризької Богоматері”. Серед строкатого натовпу різного люду, що наповнює Париж, Квазімодо неможливо не помітити, […].
9. Духовний світ, духовна краса. Що це? Кожен із нас відповість на це питання по-різному та неоднозначно. Світ, у якому ми живемо, – це світ різноманітних співвідношень і зв’язків. І те, що ми опинилися сьогодні віч-на-віч з такими бідами, як духовне зубожіння народу, занепад культурної спадщини, руйнування природи, є наслідком розриву людини зі своїм духовним світом, “Коли ми до природи не будемо […].
10. Духовна краса людини Дедалі частіше я замислююсь над питанням: «Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною. […].
11. У чому полягає духовна краса людини? Дедалі частіше я замислююсь над питанням: “Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?” Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною. […].
12. Духовна краса героїв роману О. Гончара “Собор” Найголовніше у світі – Людина. її руками створюються матеріальні й духовні цінності. У вірші “Напис на руїні” Леся Українка показує, як упродовж тисячоліть “кожна статуя, колона, мережечка, різьба і навіть цегла незримими устами промовляє: “Мене створив єгипетський народ”. А собор у творі О. Гончара – це пам’ятка легендарному козацтву, зразок мистецької вправності зодчих-будівників. Це історія, […].
13. Духовна краса людини в оповіданнях «Дід Макар», «Перший раз» Галицький священик Тимофій Бордуляк залишив по собі добру пам’ять серед своїх прихожан. Та Україна пам’ятає його і як талановитого письменника, який написав прекрасні твори. Живучи поміж селянства. Тимофій Бордуляк добре пізнав його побут, працю, звичаї та повір’я. У своїх оповіданнях він правдиво й поетично показав життя українського села, з любов’ю створив образи простих трудівників. Скільки […].
14. Духовна краса селянки-трудівниці у романі У. Самчука “Марія” Роман У. Самчука “Марія” (1933 г.) – перший в українській літературі художній твір, у якому розповідається про примусову колективізацію, так зване розкуркулення справжніх господарів землі, трудівників-хліборобів, про голодомор тридцять третього року. Головна героїня роману – Марія Кухарчук, звичайна селянка, трудівниця. Це узагальнюючий образ української жінки. Вона емоційна, добра, чутлива, старанна. Хоча Марія неосвічена, темна селянка, […].
15. Твір на тему “У чому полягає духовна краса людини” У світі живе дуже багато людей, та не всі знають у чому полягає духовна краса людини. Більшість відповіла б на це так: духовна краса людини полягає в її внутрішньому світі, моральній вихованості, самовдосконаленні, скромності та гідності. Також у здатності творити добро, бути чуйними, милосердними й щирими. Люди споконвіку вбачали красу душі. Саме ці духовні риси […].
16. Що ще треба для щастя? У чому полягає духовна краса людини? Дедалі частіше я замислююсь над питанням: “Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?” Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною. […].
17. Духовна та зовнішня краса в образах Мар’ї Болконської та Елен Курагіної Що робить людину щасливою? Німецький філософ Кант стверджував, що тільки свідоме слідування обов’язку. Л. Толстой вважав, що тільки в гармонії природних потреб з моральними вимогами можна здобути щастя. Саме цю думку письменник емоційно переконливо втілює в образах жінок, зокрема Мар’ї Волконської та Елен Курагіної. Чому саме ці жіночі образи такі переконливі з огляду на проблему […].
18. Духовна краса людини (за оповіданнями Т. Бордуляка “Дід Макар” та “Перший раз”) Тимофій Бордуляк був священиком і залишив по собі добру пам’ять серед парафіян. Україна пам’ятає його також як талановитого письменника. Тимофій Бордуляк жив поміж селян і тому добре знав їхні звичаї, побут, повір’я. У своїх оповіданнях письменник із великою правдивістю показав життя українського села, створивши образи простих трудівників. Дід Макар – герой однойменного оповідання. Ця людина […].
19. Духовна та зовнішня краса в образах Мар’ї Волконської та Елен Курагіної Що робить людину щасливою? Німецький філософ Кант стверджував, що тільки свідоме слідування обов’язку. Л. Толстой вважав, що тільки в гармонії природних потреб з моральними вимогами можна здобути щастя. Саме цю думку письменник емоційно переконливо втілює в образах жінок, зокрема Мар’ї Волконської та Елен Курагіної. Чому саме ці жіночі образи такі переконливі з огляду на проблему […].
20. Що таке моральна краса й духовна велич? (за кіноповістю “Зачарована Десна”) Олександр Довженко – відомий кінорежисер і письменник, його творчість має світове визнання. Сказані митцем слова: “Я належу людству” сьогодні цілковито підтвердили його права на них. Так, своєму народові письменник віддав своє життя, своє серце, свій талант. Народна мораль завжди була і є важливим засобом виховання молодого покоління. Автор “Зачарованої Десни”, відмовившись від традиційного переказу вражень […].
21. Моральна краса і духовна велич людини у кіноповісті «Зачарована Десна» Мабуть, природа вклала в Олександра Довженка ще змалку стільки оптимізму, що він бачив у світі тільки неповторну красу, а все потворне, зле відкидав від себе. Дитинство його проходило серед «неладу, плачу, темряви і жалю», тяжкої праці рідних, постійних нестатків. Але хлопець умів знаходити прості життєві радощі, радіти їм і самому життю. Великими ласощами Сашкові здавалися […].
22. Моральна краса духовна велич людини в кіноповісті Олександра Довженка Лірично, схвильовано, з теплим гумором розповідає письменник про природу й людей, як про єдине ціле. “Жили ми в певній гармонії з природою”, – говорить він. Тут миші підказували Яремі Бобиреві, що навесні буде повінь, погодою “завідувала ворона”, дід найбільше в світі любив сонце, мати, мов щось живе, голубила кожну билиночку, амисливецьбув не здатен підняти руку […].
23. Духовна краса українськоїдівчини-трудівниці (за п’єсою І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”) Не багата я і проста, по чесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду. Так співає про себе героїня невмирущої “Наталки Полтавки” І. П. Котляревського. І не одна вона так вважає: “всі матері приміром ставлять її своїм дочкам”, а “об розумі і добрім серці Наталки нічого і говорити”. От і послухала матір, погодилась вийти […].
24. Духовна краса українського народу в повісті О. Довженка “Зачарована Десна” Треба прагнути до того, щоб Виявити сутність свого народу, Його характер, його високі Благородні поривання і духовну Красу… О. П. Довженко Досі є на Чернігівщині проста селянська хата, в якій на вервечках висить потемніла від часу колиска. На білій стіні цієї звичайної оселі виблискує фотографія з гордим профілем людини. Це – славетний син України Олександр […].
25. Духовна краса людини в оповіданнях Тимофія Бордуляка “Дід Макар”, “Перший раз” Галицький священик Тимофій Бордуляк залишив по собі добру пам’ять серед своїх прихожаи. Та Україна пам’ятає його і як талановитого письменника, який написав прекрасні твори. Живучи поміж селянства, Тимофій Бордуляк добре пізнав його побут, працю, звичаї та повір’я. У своїх оповіданнях він правдиво й поетично показав життя українського села, з любов’ю створив образи простих трудівників. Скільки […].
26. Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна” Чудовий світ “Зачарованої Десни” О. Довженка не може, на мій погляд, нікого залишити байдужим. У цьому світі не тільки природа приваблює своєю красою, а й духовне багатство і висока мораль людей викликає захоплення. Тому, коли читаєш цю повість, здається, що й сам стаєш кращим, і так хочеться, щоб змінився цей жорстокий світ – адже поряд […].
27. Моральна краса і духовна велич людини у кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна” І “Краса врятує світ”. Якби ця думка потребувала доведень, то найпереконливішим з них була би кіноповість Олександра Довженка “Зачарована Десна”. Бо все у цьому творі дихає неперевершеною красою. Спогади дитинства, які лягли в основу кіноповісті, створюють дивовижний світ людей, народжених для праці і любові. Образи їх, опоетизовані і піднесені, гармоніюють з образом прекрасної землі, на […].
28. Моральна краса і духовна велич людини у кіноповісті Олександра Довженка “Зачарована Десна” Всі ми родом з дитинства. Від того, який світ і які люди оточують нас на початку життя, залежить наше духовне багатство чи бідність, моральна краса чи потворність. Саме про своє дитинство згадує Олександр Довженко, змальовуючи образи “Зачарованої Десни”. Звідти прийшли і чарівна краса пейзажів, на тлі яких ми бачимо фізично і морально красивих людей. Лірично, […].
29. Твір на тему: “Духовна краса людини як умова гармонії світу. За новелою Ю. Яновського “Дитинство” Дуже важливе місце в житті практично кожної людини займає таке приємне явище, як дружба. Що таке дружба? Як її розуміють люди і що загального можна знайти серед усіх думок про дружбу? Відповіді на всі ці питання знайти зовсім не так просто, адже люди та їх уявлення часом сильно відрізняються, а тому потрібно вміти знаходити щось […].
30. Твір на тему: “Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна” Творчість відомого українського письменника і режисера Олександра Довженко відома у багатьох країнах і має широке світове значення. Колись сказані митцем слова “Я належу людству” сьогодні повністю підтверджені життям та діяльністю письменника. Своєму народові О. Довженко віддав свою душу, свій талант і своє серце, вклавши їх в свої твори, одним з яких є кіноповість “Зачарована Десна”. […].
31. Твір на тему: “Моральна краса й духовна велич людини в кіноповісті Олександра Довженка “Зачарована Десна” Багато відомих авторів української національності в усі часи були захоплені звичайними людьми і часто про них писали. Думається, що сталося так не випадково, адже наш народ дійсно вартий уваги і самих утішних відгуків. Одним з таких авторів, які описували будні звичайної української людини праці, був Олександр Довженко. У своїй кіноповісті “Зачарована Десна” він описав людей […].
32. Твір на тему: “Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті Олександра Довженка “Зачарована Десна” “Створювала мене українська земля… годувала хлібом і медом, поїла думками, почуттями, купала у віруваннях і звичаях нашого народу, вкладала в мою душу свої горді героїчні поеми, любов до себе”. Цю землю геніальний митець любив безмежно, до нестями. Цій землі присвятив усі свої творіння, серед яких й “Зачарована Десна”. “Зачарована Десна” – один з найпрекрасніших творів, […].
33. Твір на тему: “Краса природи і краса нашої душі” Є чимало таємничої чарівності в творіннях природи. Незлічимі природні багатства всього світу. Багатоводні річки, безкраї ліси, високі гори, родючі поля, безцінні скарби надр. Але найголовніше багатство – це люди. Чудові люди, справжні творці людського щастя. Який прекрасний світ, в якому я живу! І восени, і взимку, і навесні, і влітку – в усі пори року […].
34. Щира краса людини (твір-роздум) Думаю, що багато кому приємно дивитися на симпатичне дівоче обличчя з обкладинки глянсового журналу, на милу дитину, на елегантного чоловіка. Ми милуємося красивими людьми. А Антуан де Сент-Екзюпері у своїй знаменитій казці “Маленький принц” сказав: “Найголовніше – те, чого очима не побачиш”. Що це – “те”? Що є найголовнішим у нас, чого ми не бачимо? […].
35. “Собор Паризької Богоматері” В. Гюго – романтичний історичний роман, його проблематика Роман “Собор Паризької Богоматері”, що належить перу великого французького письменника Віктора Гюго, ось уже понад півтора століття залишається популярним серед читачів. Гюго звертається у своєму творі до історії французького середньовіччя. Се­редні віки постають у романі у вигляді історії-легенди, що базується на вічному протистоянні двох начал – добра і зла, милосердя та жорстокості, співчуття і нетерпимості, […].
36. Підтримайте або спростуйте думку: “Найвища краса – це краса вірності” Чи є з-посеред людських чеснот прекрасніша й чистіша, аніж вірність у коханні? Переконана, що ні. Доказів цьому знаходимо чимало як у реальному житті, так й у творах мистецтва. Про це розказують народні пісні, про це оповідають легенди й перекази, на цьому наголошують письменники у своїх творах, про це знає кожен, хто колись кохав… Серед безлічі […].
37. Романтичне осмислення боротьби добра і зла в романі Гюго «Собор Паризької Богоматері» 1831 року Гюго написав визначний твір «Собор Паризької Богоматері». Завданням письменника-патріота було створити величний епос, присвячений національній культурі французького народу. Тому так багато місця автор надає опису пам’яток середньовічного зодчества і насамперед Собору Паризької Богоматері, біля якого розгораються події роману. Сюжет роману, як і трактування окремих образів, глибоко романтичний. Оповідь розгортається динамічно і драматично Гюго […].
38. Духовна чистота і велич – головне багатство людини Мої роздуми над романом О. Т. Гончара “Собор”. У всі часи людина мала вибір: чинити добро чи зло, служити людям чи вождям-тиранам, бути вірним сином Вітчизни чи яничаром. Що ж впливає на цей вибір? На таке питання дає відповідь роман О. Гончара “Собор”, який став видатною, але скандальною подією в історії української літератури. Написаний у […].
39. Собор Паризької богоматері характеристика образа есмеральди Есмеральда – юна циганка-танцівниця в Парижу XV в. Красуня й сирота, не знаючих своїх батьків, вона по сюжеті роману стає предметом страсті декількох чоловіків: боягузливого поета Пьера Гренгуара, демонічного архідиякона Клода Фролло й виродка-дзвонаря Квазімодо. Однак вона сама байдужа до всім трьох і цнотливо закохана в четвертого – незначного й легковажного Феба де Шатопера, красеня […].
40. Образ Собору в романі «Собор Паризької Богоматері» До жодної з монументальних споруд середньовіччя, мабуть, не ставляться з такою пошаною, як до Собору Паризької Богоматері, який уславив у своєму романі Віктор Гюго. В історії французької культури ця давня пам’ятка народного зодчества і чудовий літературний твір першої третини ХІХ століття наче злилися воєдино. Склепіння собору завжди нагадуватимуть про героїв роману Віктора Гюго – циганку […].