Корній Чуковський

І. Рєпін. Портрет К. Чуковського. 1910 р.
31 березня 1882 р. у Петербурзі народився Микола Васильович Корнєйчуков, російський письменник українського походження («Мойдодир», «Тараканище», «Айболить»), літературознавець і перекладач – Корній Іва́нович Чуковський. Він був позашлюбною дитиною полтавської селянки Катерини Йосипівни Корнєйчукової та Еммануїла Соломоновича Левенсона.
Катруся – прислуга у сім’ї Левенсона, впала в око хазяйському сину. Коли ж гріх зіпсував фігуру дівчини, батьки винуватця відкупилися й виселили полтавку. Коханець зняв для молодої мами та народженої дочки помешкання, давав кошти на утримання. Катруся ж заробляла на життя прасуванням, не мала ніякої освіти, але була дуже гарненькою, як бариня, носила у вихідні дні капелюшок і рукавички з мереживом. Коли вона знову стала «при надії», батьки одружили Еммануїла і стежили, щоб він не скакав у гречку. Маленькому Миколці мама при хрещенні дала своє прізвище, а хрещений батько Василь дав хлопцю ім’я по батькові. Все життя полтавська селянка Катерина Йосипівна розмовляла з сином тільки українською мовою.
Оскільки батько вже не мав коштів для допомоги, мати з дітьми виїхала до Одеси. Там вона віддала шестирічного Миколу в дитячий садок мадам Бухтєєвої. Далі була гімназія, де Микола познайомився та потоваришував з Борисом Житковим, майбутнім дитячим письменником. Та царський указ «про кухарчиних дітей» змінив життя: у п’ятому класі хлопчика відрахували «за низьке походження». Пізніше він написав про це автобіографічну повість «Срібний герб».
Працюючи на чищенні дахів від фарби, Микола опанував програму, склав іспити й отримав атестат зрілості. Крім того він самотужки вивчив англійську мову, придбавши за копійки самовчитель із вирваними сторінками та заучуючи нові слова під час роботи. Хлопець на даху крейдою писав слово, поки доповзав до останньої букви – запам’ятовував його та щовечора називав матері близько ста нових англійських слів. У книзі були відсутні сторінки, де пояснювалися правила вимови та читання, однак це не завадило хлопцю опанувати граматику та лексику незнайомої мови, яку він навіть жодного разу не чув.
Ще в гімназії Корнєйчуков почав писати вірші і невеликі оповідання, але дуже соромився своїх творів, і лише в дев’ятнадцять років Володимир Жаботинський відкрив талант Корнєйчукова. Співробітник «Одеських новин» використовував псевдонім «Корній Чуковський», до якого згодом додалось фіктивне по батькові — «Іванович». Через два роки Жаботинський дав юнакові рекомендацію – і Корнія відправили до Англії, спеціальним кореспондентом, бо в редакції Корній був єдиним, хто володів англійською мовою. За два дні до від’їзду, Корній Чуковський обвінчався з Марією Гольтфельд. У цьому шлюбі з’явилися діти — Микола, Лідія (обоє стали письменниками, Лідія — ще й правозахисником), Борис (загинув на фронті в перші місяці війни 1941 р.) і померла у 1931 р. від туберкульозу Марія (Мурочка), якій присвячена більшість дитячих віршів батька — носили після революції прізвище Чуковських та по батькові Корнійович/Корніївна.
В Англії з’ясувалося, що Чуковський абсолютно не сприймає на слух англійську мову, не кажучи вже про вимову. Але майбутній письменник не знітився і почав активно переучуватися. Чуковський жив у Лондоні, надсилаючи до Росії свої статті та замітки, а також майже кожен день відвідував безкоштовний читальний зал бібліотеки Британського музею, де читав твори англійських письменників, істориків, філософів, публіцистів.
Письменник раз і на все життя установив для себе правила, які наколи не порушував:
– вставати о п’ятій годині ранку і одразу ж сідати за працю, не витрачати дарма жодної хвилини,
– завжди відповідати на всі листи,
– вести щоденник і виконувати всі обіцянки чи просто їх не давати. Напевно тому так багато встиг зробити.
Після повернення до Росії Чуковський почав видавати сатиричний журнал «Сигнал», але допустив вільні вислови й образу імператорського прізвища, за що потрапив до в’язниці. Чекаючи рішення суду, він геть перелякав охорону тим, що читав уголос розповіді О. Генрі і реготав, немов божевільний.
К. Чуковський переклав українських поетів (збірка «Молода Україна»), упорядкував кілька видань російських перекладів Тараса Шевченка, автор нарису «Шевченко» (1911).
Ерудит, аналітик, мислитель Чуковський – кращий критик «Срібного століття», але культурне середовище загинуло, бо воно не потрібне комісарам… і Чуковський поховав свій талант критика, про що шкодував все життя. За короткий час він створив найкращі казки – «Айболить», «Мийдодір», «Муха-Цокотуха», «Телефон». Але скільки було критики!
«Муху-Цокотуху» оголосили гімном куркульського і міщанського побуту, що завдає радянським дітям непоправної шкоди. «Тараканище» отримало тавро пародії на рудого, вусатого Сталіна
Вдруг из подворотни
Страшный великан,
Рыжий и усатый
Та-ра-кан!
Таракан, Таракан, Тараканище!
Он рычит, и кричит,
И усами шевелит:
«Погодите, не спешите,
Я вас мигом проглочу!
Проглочу, проглочу, не помилую».
Письменник Казакевич сигналізував, що казка «Тараканище» – це сатира на Йосипа Віссаріоновича, хоч казка була написана, коли Чуковський ще не знав нічого про «батька народів».
Далі почалася смуга особистих трагедій письменника. Туберкульоз звів у 1931 році в могилу одинадцятирічну доньку Марію, через сім років заарештували Матвія Бронштейна, чоловіка дочки Лідії. Тільки через два роки безперервної біганини інстанціями Чуковський зміг домогтися інформації про долю свого зятя, розстріляного у 1938 році.
Чуковський займався перекладами книг Кіплінга, Марка Твена, Оскара Уайльда, видав книгу про теорію художнього перекладу. У 1962 році він став почесним доктором літератури Оксфордського університету у Великобританії.
На його дачі в Передєлкіно Корній Іванович організував за власний кошт дитячу бібліотеку, читальню та дім дитячої книги.
Корній Чуковський захворів на вірусний гепатит і у віці 87 років помер 28 жовтня 1969 року. Прах Корнія Івановича Чуковського спочив на невеликому кладовищі селища Передєлкіно. Ще до своєї смерті письменник склав список людей, яких не бажав «бачити» на своїх похоронах.

Біографії зарубіжні письменники

Корній Іванович Чуковський (справжнє ім’я – Микола Васильович Корнейчуков) – знаменитий дитячий письменник, поет, публіцист, журналіст, літературний критик і перекладач. Автор знаменитого “Мойдодира”, “Айболита” і “Мухи – Цокотухи”, “Від двох до п’яти”.

Дитячі роки
Біографія Чуковського Корнія Івановича рясніє цікавими подіями. Микола Корнейчуков 19 Телефон: (31 за новим стилем) березня 1882 року в Санкт-Петербурзі. Його мати – селянка Катерина Йосипівна Корнейчукова познайомилася з майбутнім батьком своїх дітей (у Миколи була ще сестра Маруся), коли влаштувалася в будинок майбутнього співмешканця працювати прислугою. Еммануїл Соломонович Левенсон – батько Миколи і Марусі – носив титул потомственого почесного громадянина та селянка не могла скласти йому гідну партію.

Разом вони прожили не менше трьох років, народили двох дітей, у яких як у незаконнонароджених не було батькові, тому в документах до революції 1917 року, по батькові у дітей писалися різні. У Миколи – Васильович, у його сестри Марії – Еммануїлівна. Згодом, їх батько одружився на жінці свого кола і переїхав жити в Баку, а Катерина Йосипівна – в Одесу.

Все дитинство Микола провів в Україні – в Одеській і Миколаївській областях. Коли Миколі виповнилось п’ять років, його віддали в садок мадам Бехтєєвої, про який він згодом писав, що діти там марширували під музику і малювали картинки. У садку ж він познайомився з Володимиром Жаботинським – майбутнім героєм Ізраїлю. У початковій школі Микола здружився з Борисом Житкова – майбутнім дитячим письменником і мандрівником. У школі, правда, Чуковський провчився лише до 5 класу. Потім його відрахували з навчального закладу через “низького походження”.

Початок творчої діяльностіСпочатку Чуковський працював журналістом, з 1901 року писав статті для “Одеських новин”. Вивчивши самостійно англійську мову, Микола отримав роботу кореспондента в Лондоні – писав для “Одеських новин”.Два роки він прожив у Лондоні разом зі своєю дружиною – Марією Борисівною Гольдфельд, потім повернувся в Одесу.

І все ж, біографія Чуковського як письменника почалася набагато пізніше, коли він переїхав з Одеси в фінське містечко Куоккала, де познайомився з художником Іллею Рєпіним, який і переконав Чуковського всерйоз зайнятися літературою. Ще в Лондоні Чуковський всерйоз захопився англійською літературою – прочитав в оригіналі Теккерея, Діккенса, Бронте. Згодом літературні переклади У. Уїтмена допомогли Чуковському завоювати собі ім’я і домогтися визнання в літературному середовищі.

Після революції псевдонім Корній Іванович Чуковський стає справжнім ім’ям письменника. Корній Іванович пише книгу спогадів “Далеке Близьке” починає видавати власний альманах “Чукоккала” – така собі суміш назви місця Куоккала і прізвища Чуковський. Цей альманах Чуковський видавав до кінця життя.

Дитяча література
Але найголовнішим в творчій долі письменника стають не переклади і не літературна критика, а дитяча література. Чуковський почав писати для дітей досить пізно, вже коли був знаменитим літературознавцем і критиком. У 1916 – він видав першу збірку для маленьких читачів під назвою “Ялинка”.

Пізніше – в 1923 – з-під його пера з’являються на світло “Мойдодир” і “Тараканіще”, з коротким змістом яких, напевно, знайомі всі діти на пострадянському просторі. Творчість Чуковського вивчається і в сучасній школі – у 2 класі, і зараз навіть важко уявити, що свого часу Айболить, Муха-Цокотуха і Мойдодир піддавалися суворій критиці і нещадно висміювалися. Критики вважали твори несмачними і позбавленими правильної радянської ідеології. Але про це зараз не напишуть ні в передмові до книг письменника, ні в короткій біографії Чуковського для дітей, настільки абсурдними здаються зараз ці звинувачення, висунуті критиками проти дитячого автора. Чуковський переклав російською для дітей твори Р. Кіплінга та М. Твена, переказав “Біблію для дітей”.

Помер Корній Іванович у віці 87 років 28 жовтня 1969 року в Москві від гепатиту.