Польща подовжила тимчасовий захист для українців: що це означає, які є права

Омбудсмен Дмитро Лубінець пояснив, які права мають українські біженці в Польщіпісля того, як країна подовжила термін дії тимчасового захисту до 30 червня 2024 року.

Про це Лубінець написав у Мережі.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини вказав, що Польща подовжила термін дії тимчасового захисту для громадян України до 30 червня 2024 року. Інформацію про підписання відповідного закону опублікували в офіційному законодавчому віснику Польщі.

Що означає подовження тимчасового захисту та які права зберігаються для українців

Подовження тимчасового захисту означає, що українці, які прибули до Польщі через війну, мають серед іншого:

• вільний доступ до польського ринку праці;
• можливість вести економічну діяльність,
• право на користування соціальними пільгами, виплатами, медичним обслуговуванням.

Водночас для українців зберігається право, зокрема, на:

• безкоштовне житло для вразливих категорій (багатодітні сім’ї, люди з інвалідністю, пенсіонери, вагітні та матері з немовлятами);
• безкоштовне житло впродовж 120 днів за програмою “40+”;
• офіційне працевлаштування (за умови оформлення PESEL UKR впродовж 30 днів з моменту прибуття до Польщі);
• безкоштовні медицину та освіту.

Омбудсмен звернув увагу, що до кінця червня польський уряд має представити нові рішення щодо продовження дії тимчасового захисту українських біженців до 4 березня 2025 року.

Читайте провідні новини дня:

• Буданов і Малюк заінтригували: чи дійсно Кримському мосту нарешті прийде гаплик
• Сирена, розкидані цвяхи і висипане зерно: поляки геть знахабніли, а Зеленському увірвався терпець
• “Погано говорить і перекошене обличчя”: ексдружина звинуватила ТЦК у викраденні чоловіка з паралічем на Закарпатті

• Скільки українців залишили свої домівки за час повномасштабного вторгнення РФ: цифра вражає
• У Словаччині ухвалили важливе рішення щодо українських біженців
• Частина біженців у Британії ризикує залишитися без житла – The Telegraph: яка кількість і причина

Міжнародне гуманітарне право

Міжнародне гуманітарне право (МГП) – це галузь міжнародного публічного права, яка застосовується під час збройних конфліктів з метою обмеження засобів та методів ведення воєнних дій.

Ця галузь права спрямована на захист цивільного населення від впливу збройного конфлікту та тих, хто припинив брати участь у воєнних діях. МГП покликане на обмеження наслідків конфліктів, виходячи з міркувань гуманності.

Принцип гуманності є найбільш загальним принципом у міжнародному гуманітарному праві, він об’єднує всі положення у логічно побудовану систему норм, які застосовують під час збройних конфліктів і тісно пов’язані з суміжними галузями міжнародного права.

Джерела міжнародного гуманітарного права

Міжнародні договори

• Женевська конвенція (І) про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях
• Женевська конвенція (ІІ) про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі
• Женевська конвенція (ІІІ) про поводження з військовополоненими
• Женевська конвенція (ІV) про захист цивільного населення під час війни
• Додатковий протокол І, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів; Додатковий протокол ІІ, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру; Додатковий протокол ІІІ про введення додаткової відмітної емблеми
• Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту і два Додаткових протоколи до неї
• Конвенція про заборону або обмеження використання конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що наносять надмірні пошкодження або мають невибіркову дію
• Конвенція про заборону використання касетних боєприпасів

Звичаєве МГП

Міжнародно-правовий звичай – у разі універсальності він обов’язковий для всіх держав, всіх суб’єктів, у тому числі недержавних формувань – сторін збройного конфлікту. Звичаєві норми міжнародного права не існують у чітко вираженій формі, вони не закріплені у письмовій формі.

Звичаєве міжнародне право складається з правил, які виходять із «загальної практики, прийнятої в якості закону» й існують незалежно від договірного права. Звичаї міжнародного гуманітарного права мають вирішальне значення у сучасних збройних конфліктах тому, що вони заповнюють прогалини, залишені договірним правом і, таким чином, зміцнюють захист, який забезпечується жертвам.

Діяльність Мінреінтеграції у сфері МГП

Одним із основних завдань Мінреінтеграції є забезпечення формування та реалізація державної політики з питань дотримання норм міжнародного гуманітарного права на всій території України.

З цією метою Мінреінтеграції збирає, аналізує та узагальнює інформацію про дотримання норм міжнародного гуманітарного права на тимчасово окупованих територіях України, а також прилеглих до них територіях і вносить пропозиції щодо реагування на факти порушення.

Окрім цього, з метою забезпечення належного виконання норм міжнародного гуманітарного права на території України, зокрема реалізації міжнародно-правових зобов’язань України, що випливають з Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р., Додаткових протоколів до них та інших міжнародних договорів з питань міжнародного гуманітарного права, з урахуванням викликів, пов’язаних зі збройним конфліктом на сході України, постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 329 утворена Міжвідомча комісія з питань застосування та реалізації норм міжнародного гуманітарного права в Україні.

Міжвідомчу комісію очолює голова, яким за посадою є Віце-прем’єр-міністр України – Міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. До її складу постійні члени комісії, члени комісії, які приймають участь за згодою та представники міжнародних гуманітарних організацій, громадських організацій та наукових/науково-навчальних установ.

Міжвідомча комісія є дорадчим органом, що діє при Кабінеті Міністрів України, у сфері сприяння забезпеченню реалізації міжнародно-правових зобов’язань України у галузі міжнародного гуманітарного права та являє собою платформу для:

• виявлення основних практичних проблем в сфері гуманітарного права;
• визначення короткострокових та довгострокових пріоритетів;
• їх подальшої реалізації всіма відповідальними сторонами;
• дійснення моніторингу вирішення поставлених проблем та оцінка його ефективності.