Зміст:
Український танець
Зображення фігур людей з однією рукою на талії, а іншою над головою, датовані трипільською добою (близько 5400 – 2750 до н. е.), є першими згадками танцювального мистецтва на території України.
На фресках Софіївського собору в Києві (11 століття) зображені танцюристи та музиканти, а також вважається, що срібні фігурки Мартинівського скарбу (4 століття) зображують танцювальні рухи, схожі на гопак (руки на стегнах, наприсядки з широко розставленими ногами).
Первісні танці були тісно пов’язані з язичницькими обрядами, а літописці-християни називали їх «бісівськими», або «поганськими». Ще зустрічаються такі назви, як «скакание и топтание», «гульба и плясание» та «хребтом вихляние».
Ритуальні танці збереглися і в наші дні – гуцульські танці «Кругляк», що виконується одруженими чоловіками під час освячення пасіки, і «Освячення зерна», який виконується на Різдво найсильнішими чоловіками.
Наукові дослідження українських народних танців 20 століття представлені працями Василя Верховинця, Андрія Гуменюка, Андрія Нагачевського (Канада), Романа Герасимчука та інших.
Саме ці дослідники вперше спробували класифікувати види танців. Так, Василь Верховинець виділяє масові, парні та сольні танці. Андрій Гуменюк – хороводи, сюжетні й побутові. Музикознавці класифікують їх за характером музичного супроводу: гопаки, козачки, польки, мазурки, кадрилі і т.д., а хореографами за назвами танців: «Рибка», «Коваль», «Швець», «Горлиця» тощо.
Найпопулярнішим українським народним танцем, безсумнівно, є гопак.
Вважається, що попередником гопака був танець «Козак» – після утисків козаків та заборони Катериною ІІ самої назви танець змінив назву. Танець «Козак» мав чималу популярність не лише в Україні, але і в Європі та Московії. Про це свідчить назва відомого українського танцювального театру у Франції «Па де Козак» (60-70 роки 17 століття).
Танець «Аркан» був так званою перевіркою на міцність та витривалість чоловіка-воїна. Цей ритуально-військовий танець надавав силу та піднімав бойовий дух.
Танець «Чеберячка» виконувався багатьма людьми, які збираються в коло. В середині кола чоловіки, з руками за плечима, намагалися підняти та випити чарку, а потім перекинути її через плече. Решта людей в цей час плескали в долоні.
Український танець 1
Український танець (укр. Український танець) – це народний або сценічний танець різних регіонів України. Народний танець (характерний танець) – фольклорний танець, який з’являється на певній території і має певні традиційні для даної місцевості і нації руху, ритми. костюми і т. п. Сценічний танець. поставлений балетмейстером в професійному або самодіяльному колективі для показу на сцені. може бути українським, але вже не є народним, він є стилізованим народним танцем.
Фольклорні та сценічні танці
Фольклорні та сценічні танці мають як загальні, так і відмінні риси. Фольклорний танець – це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій і виконується в першу чергу для себе, а потім – для глядача (товариства, групи, суспільства). Фольклорний танець – це в першу чергу історичне явище, першопричиною появи фольклорного танцю є обряд, обрядові танці – невід’ємна частина будь-якого ритуалу. Сценічний танець призначений насамперед для показу глядачеві і може виключати будь-які елементи інших стилів, сценічних прийомів, акробатики. В українському народному танці часто присутній елемент змагання: двох хлопців, хлопця з дівчиною, або танцюриста з музикантом. На сцені таке змагання може бути свідомо поставлено хореографом. як елемент сюжету танцю.
Перші танці виникли як спосіб спілкування між людьми, і між людьми і богами. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше – жестів, які відображали певні трудові процеси (наприклад, деякі хороводи). Початковий танець, як і пісня, виконував магічну роль, тому серед календарно-обрядових танців збереглося чи не найбільше за все архаїчних рис.
Танці як елемент обрядовості
Про один із залишків такого язичницького обряду, який використовувався в церковному богослужінні на Волині (1582), писав Ян Ласіцькій. Він повідомляє про вінчання, яке відбувалося близько одинадцятої години ночі. Молодих до церкви супроводжували сопілкарі. Після здійснення церковного обряду священику подають чашу з медовим напоєм, він відпиває її за здоров’я молодих, потім передає молодятам, щоб вони допили священний напій. Далі з голови нареченої знімають зелений вінок і починають його топтати – це означає прощання з дівоцтвом. Тоді священик бере молодих за руки і веде в танець, а всі інші, взявшись за руки, довгим рядом танцюють за ними # 91; 1 # 93 ;. Цей своєрідний ритуал, завершується загальними піснями і танцями з ударами долонь. Як видно, до нас прийшла запис дивовижного поєднання християнського обряду з прадавнім народоверскім звичаєм, який ще пам’ятали в XVI столітті. Ймовірно, в старі часи таку ж роль виконували служителі язичницьких культів.
Ритуальні танці досі побутують в деяких регіонах України. Наприклад, гуцульські танці «Кругляк» і «Освячення зерна». За своїй символіці вони подібні. Танець «Освячення зерна» виконувався на Різдво сильними, здоровими чоловіками: на білій плахті лежить зерно, навколо нього, взявшись за руки, танцюють в напрямку руху сонця ритуальний танець, який дає зерну магічної сили плідності. Далі освячене таким чином зерно висипають в поділ господині. Символіка танцю передає уявлення про чоловічу запліднюючої сили і жіночої – народжує. Навесні це освячене зерно, перемішавши з іншим посівним зерном, господар посіє на ниву. Танець «Кругляк» виконується також одруженими чоловіками при освяченні пасіки. Топірці кладуть по колу, у вигляді сонця, зерно освячують в шапках, потім висипають господині в запаску [uk]. Цей ритуальний танець повинен сприяти здоров’ю бджіл. хорошому медозбору. Співається пісня, «щоб бджоли були веселі». Звучать побажання: «Дай Бог, щоб пасіка була така велична, як свята були величні». Освяченим зерном господарі будуть навесні посипати вулики. коли вперше будуть випускати бджіл.
Відомі дослідники танцю, класифікації танців
До сих пір етнографи не зібрав і не описали на належному науковому рівні всі фольклорні танці українців. Перші докладні описи танців подали переважно літератори в художніх творах: Григорій Квітка-Основ’яненко. Іван Котляревський. Тарас Шевченко. Іван Франко. Іван Нечуй-Левицький. Микола Гоголь. Марко Кропивницький та інші. І хоча письменник не ставить собі за мету наукове дослідження танцю, проте описи танцювального мистецтва українців, зроблені досить ретельно і з художньою майстерністю, можуть служити одночасно і цінним етнографічним матеріалом.
Серед дослідників українського народного танцю в XX столітті можна назвати Василя Верховинця [uk]. Андрія Гуменюка, Андрія Нагачевського (Канада), Романа Герасимчука та інших. Класифікації українських танців, запропоновані дослідниками, до сих пір не можуть вважатися досконалими. Першу класифікацію запропонував Василь Верховинець, поділивши всі українські танці на масові, парні і сольні. Музикознавці класифікують їх за характером музичного супроводу: гопаки. козачки. польки. мазурки. кадрилі і т. п. Між хореографами побутує класифікація і за назвами танців: «Рибка» [uk]. «Коваль», «Шевчик» [uk]. «Горлиця» і т. П. Андрій Гуменюк в книзі «Українські народні танці» розділяє їх на хороводи, сюжетні та побутові.