§27. Температура повітря

Температура повітря відіграє важливу роль у нашому житті. Вона впливає на наш комфорт, здоров’я і поведінку. Температура повітря змінюється регулярно впродовж дня і сезонів.

2. Як обчислити середньоарифметичне значення?

Для обчислення середньоарифметичного значення необхідно додати всі числа разом і поділити їхню суму на кількість чисел.

3. Як знайти різницю додатних та від’ємних чисел?

Щоб знайти різницю між додатним і від’ємним числами, від числа з більшим значенням відніміть число з меншим значенням.

ОЦІНЮЄМО СВОЇ ДОСЯГНЕННЯ

1. Поясніть, як правильно слід вимірювати температуру повітря

Для вимірювання температури повітря використовуйте термометр. Ось кілька важливих кроків:

• Переконайтеся, що термометр є чистим і сухим перед вимірюванням.
• Розмістіть термометр у місці, де ви хочете виміряти температуру, і залиште його там протягом деякого часу, щоб термометр міг адаптуватися до температури цього місця.
• Зчитайте значення температури на шкалі термометра. Більшість термометрів мають градусну шкалу, де температура вимірюється в градусах Цельсія (°С) або Фаренгейта (°F).
• Запишіть виміряну температуру, щоб мати можливість використовувати цю інформацію для подальшого аналізу або спостережень.

2. Поясніть, як та чому змінюється температура повітря з висотою

Температура повітря з висотою

Температура повітря зазвичай змінюється з висотою через наступні фактори:

• Зменшення атмосферного тиску: Зі зростанням висоти атмосферний тиск зменшується. При нижніх шарах атмосфери, де ми зазвичай живемо, повітря стиснуте і нагріте сонячним випромінюванням, що призводить до вищих температур. Але на висоті атмосферний тиск менше, і повітря розширюється, що призводить до охолодження.
• Адіабатичне охолодження: Коли повітря піднімається вище, воно розширюється і охолоджується. Цей процес відомий як адіабатичне охолодження. Зазвичай, з кожним підйомом на 1000 метрів температура повітря може знизитися на приблизно 6-10 градусів Цельсія.
• Географічні особливості: Географічне положення місця також може впливати на зміни температури з висотою. Наприклад, у горах температура може коливатися залежно від пори року, часу доби, а також від конкретних гірських умов.

Отже, температура повітря зазвичай зменшується зі зростанням висоти, і цей процес є важливим фактором для розуміння клімату різних регіонів і формування погодних умов в гірських районах.

3. Протягом доби на метеостанції здійснили вимірювання температури повітря 4 рази. О 07.00 вона становила -5 °С; о 13.00 – +3 °С; о 19.00 – +1 °С; о першій годині ночі – 0 °С. Виходячи з цього, з’ясуйте, якою є середньодобова температура та добова амплітуда коливання температур повітря в даній місцевості

Середньодобова температура обчислюється, додаючи всі значення температури протягом доби і ділячи їх на кількість вимірювань. У цьому випадку:

• Середньодобова температура = (-5 °С + З °С + 1°С + 0°С) / 4 = -1°С
• Середньодобова температура становить -1°С.

Добова амплітуда коливання температур повітря визначається різницею між найвищою і найнижчою температурою за добу. У цьому випадку:

• Добова амплітуда = 3°С (найвища температура) – (-5°С) (найнижча температура) = 8°С
• Добова амплітуда коливання температур повітря становить 8°С.

4. Перед початком польоту повітряної кулі з мандрівниками термометр показував температуру повітря +14 °С. Після набору висоти за бортом температура становила -4 °С. Виходячи з цього з’ясуйте, на яку висоту піднялася повітряна куля?

Для знаходження висоти підйому повітряної кулі можна скористатися градієнтом температурного спаду в атмосфері, який становить приблизно 1°С на кожні 100 метрів.

Різниця між початковою і кінцевою температурою повітря: Т кінцева – Т початкова = (-4°С) – (+14°С) = -18°С

Тепер, знаючи градієнт температурного спаду, можна визначити висоту:

Висота = (-18°С) / (-1°С на 100 метрів) = 1800 метрів

Отже, повітряна куля піднялася на висоту 1800 метрів.

5. Поясніть залежність температури повітря від різних чинників протягом доби та протягом року

Температура повітря залежить від різних чинників протягом доби та року.

• Сонце: Температура зазвичай найвища в середині дня, коли сонце піднімається на небосхилі. Вночі температура знижується, коли сонце відсутнє або знаходиться низько на небосхилі.
• Вплив води: Близькість водних об’єктів, таких як океани і озера, може пом’якшити коливання температури повітря. Водні об’єкти зазвичай нагріваються і охолоджуються повільніше, ніж суша.

• Відстань до сонця: Зміна відстані Землі до Сонця під час орбітального руху впливає на температуру. Під час близького підходу до Сонця, або перигелію, температура може бути вищою (літо), а під час далекого підходу, або афелію, температура може бути нижчою (зима).
• Географічне положення: Розташування на планеті також впливає на клімат. Приклади включають ближність до екватора (тропіки, де завжди тепло), віддаленість від екватора (полярні регіони, де завжди холодно), а також висоту над рівнем моря (вищі регіони можуть бути холоднішими).

6. Поясніть, чому метеорологи не лише вивчають атмосферу, але й працюють в урядових і військових організаціях, в авіації, мореплавстві, сільському господарстві, будівництві, на телебаченні

Метеорологи не тільки вивчають атмосферу, але й працюють у різних галузях і організаціях через важливість прогнозу погоди та знання про атмосферні явища:

• Урядові органи: Метеорологічні служби уряду надають інформацію для прийняття важливих рішень у сфері безпеки, економіки та здоров’я громадян. Прогнози погоди є важливими для управління природними катастрофами, планування сільського господарства, водного господарства та інших галузей.
• Військові організації: Військові метеорологи надають інформацію для військових операцій, планування військових дій та захисту від природних та кліматичних загроз.
• Авіація та мореплавство: Метеорологи відіграють важливу роль у безпеці польотів та навігації на морі. Пілоти та моряки користуються метеорологічними даними для уникнення небезпек та планування маршрутів.
• Сільське господарство: Сільські господарі використовують прогнози погоди для планування сільськогосподарських робіт, врожаїв та захисту від природних катастроф.
• Будівництво: Будівельники враховують метеорологічні умови при будівництві будівель та інфраструктури, щоб забезпечити їх стійкість та безпеку.
• Телебачення: Метеорологи працюють на телебаченні, надаючи громадськості щоденні та попереджувальні прогнози погоди, що допомагають людям планувати свої дії та заходи.

Навіґація книги

Військові повітряні кулі. Як їх використовують різні армії світу

Перша повітряна куля пролетіла над усією територією Сполучених Штатів, перш ніж її збили над Атлантичним океаном біля узбережжя Південної Кароліни 4 лютого. Згідно з першими повідомленнями, цю кулю помітили тільки тоді, коли вона з’явилася над територією США.

Всього за останні дні над Північною Америкою збили чотири кулі, причому кожна з них відрізнялася за розміром та конструкцією.

Першу збиту кулю американці оголосили китайською, і сказали, що вона, швидше за все, була розвідувальною.

Китай своєю чергою заявив, що минулого року американські кулі більше 10 разів вторгалися в повітряний простір КНР, а збитий аеростат був, ймовірно, метеорологічним зондом, який збився зі шляху.

Проте щодо решти такої впевненості американці не мають. Ступінь розгубленості військових демонструє публічне визнання генерала ВПС Глена Ванхерка, котрий очолює Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки (фактично це головний офіцер ППО у США). Він зізнався, що не відкидає можливості того, що це були інопланетяни.

“Ми називаємо їх об’єктами, а не кулями, не просто так”, – сказав він 13 лютого.

Новини про повітряні кулі надходять не лише із США.

12 лютого командування повітряних сил України оголосило, що Росія запускає у бік України повітряні кулі з так званими “кутовими відбивачами” – металевими конструкціями у формі октаедрів, які призначені для відбивання радіолокаційного сигналу.

Для українських військових ці об’єкти не стали невідомим явищем. Як заявив офіційний представник ВПС України Юрій Ігнат, такі відбивачі створюють перешкоди для роботи ППО, оскільки на екранах радарів виглядають як літальні апарати.

14 лютого через об’єкт, схожий на метеозонд, тимчасово закрили повітряний простір Молдови.

Повітряні кулі стали трендом у світових новинах, й інтерес аудиторії до них, ймовірно, виникає частково через те, що в XXI столітті здається дивним, що військові різних країн можуть займатися таким незвичним заняттям, як запуск повітряних куль. Невже їм бракує супутників та безпілотників?

Стара зброя

Повітряні кулі використовують у військових цілях ще з середини ХІХ століття. Австрійський генерал Франц фон Ухаціус (Franz von Uchatius) у 1849 році запропонував під час облоги Венеції випустити у бік міста кілька десятків куль із запальними бомбами. Спроба виявилася не надто успішною – місто практично не постраждало, а частину куль вітер відніс на позиції австрійців.

Згодом повітряні кулі стали використовувати у військовій справі досить широко, але як бомбардувальники – рідко.

Справжній розквіт військового застосування аеростатів (як називають повітряні кулі) настав у Першу світову війну. Крім дирижаблів (їх також називають “цеппелінами” на честь німецького конструктора дирижаблів Фердинанда фон Цеппеліна), тобто довгастих повітряних куль з двигунами, військові різних країн широко використовували й некеровані аеростати.

Тоді прив’язні або аеростати вільного польоту використовували для розвідки, спостереження, коригування артилерійського вогню, розкидання листівок і як ППО.

Аеростати загородження, які застосовували у Другу світову війну, могли запускати цілими групами, коли між кількома з них натягували сітки, що заважали літакам літати на невеликій висоті.

І, звичайно ж, у вічному протистоянні щита та меча, у відповідь авіаконструктори придумали оснащувати літаки “параванами” – спеціальними тросами, які натягували від носа до кінця крила, і якими літак міг розрізати трос аеростата.

Із закінченням Другої світової, коли літаки почали літати ще вище та швидше, епоха аеростатів ППО пішла в минуле.

Протосупутники Холодної війни

Але почалася нова ера – золоте століття розвідувальних стратостатів. І лідерами у ній стали Сполучені Штати.

Після Другої світової США багато експериментували з аеростатами

У повоєнні роки в Америці існувало кілька військових повітроплавних проєктів. Один з них – Genetrix – був розвідувальною програмою, яку розробили в Пентагоні, щоб збирати інформацію про радянські військові об’єкти.

Для цього використовували висотні метеорологічні зонди, які могли підійматися на висоту до 30 км. Цього було достатньо, щоб радянські винищувачі та зенітні ракети не могли перехопити зонди.

Кулі стартували із Західної Німеччини, Шотландії та Туреччини, перетинали територію СРСР та завершували свій політ над Японським морем, де капсулу з фотокамерою перехоплював спеціальний літак, оснащений гаком.

Крім висоти, були й інші складності для перехоплень зондів – їхня пластикова оболонка не дозволяла радарам добре їх бачити. А якщо зонд, що опустився на невелику висоту, вдавалося перехопити винищувачем, то низька швидкість кулі ускладнювала прицілювання. Пілот просто не встигав за один захід прицілитися та розстріляти аеростат.

Програма стартувала 4 січня 1956 року, і до 6 лютого, коли президент США Дуайт Ейзенгавер наказав згорнути пуски, щоб уникнути ускладнень, запустили сотні стратостатів.

З кількох сотень польотів успішно завершилися лише 44, проте вони дали багато інформації про радянські військові об’єкти. Згодом американці реалізували ще одну програму шпигунських стратостатів, яка завершилася у 1960-х у зв’язку з появою літака-розвідника U-2.

Програма зондів-розвідників мала кілька “побічних” ефектів.

По-перше, вона спонукала СРСР до створення спеціального висотного перехоплювача повітряних куль – М-17. Щоправда, він з’явився лише у 1980-х роках, і жодного разу за прямим призначенням не використовувався. Проте цей літак встановив кілька світових рекордів.

По-друге, численні випробування зондів у 1940-х роках викликали у США хвилю повідомлень про НЛО. Програми були настільки секретними, що про них у США мало хто знав, а ось дивні об’єкти в небі бачив багато хто.

По-третє, кілька зондів – або збитих, або тих, що сіли на території СРСР з інших причин, опинилися в руках вчених, які вивчили їхню апаратуру. У результаті в Радянському Союзі опинилася фотоплівка, стійка до радіації, яку потім використовували у космічних дослідженнях.

Радянська відповідь

У відповідь на американську програму розвідки за допомогою аеростатів у 1957 році у місті Вольську Саратовської області створили Повітроплавний науково-випробувальний дослідницький центр ВПС. Він існує досі у складі 929 Державного льотно-випробувального центру ім. В.П. Чкалова.

Стратостати запускають і з науковою метою. Цей дослідний зонд NASA запустила у 2010 році на висоту 40 кілометрів, щоб вивчати радіаційне випромінювання

Як пише газета Міністерства оборони Росії “Красная звезда”, в СРСР створили багато аеростатів розвідувального та іншого призначення. А з 1975 по 1977 роки були сформовані повітроплавні частини у чотирьох військових округах.

Щоправда, про радянські розвідувальні програми у відкритих джерелах інформації не знайти. Тепер, судячи з публікацій у російській пресі, армія застосовує аеростати, наприклад, у Сирії, де веде спостереження за околицями авіабази Хмеймім.

Нині у Росії аеростати виробляє Довгопрудненське конструкторське бюро автоматики (ДКБА), і навіть комерційні компанії.

Один із проєктів ДКБА – висотний аеростат ВАЛ, здатний підійматися до 33,5 кілометрів з корисним навантаженням до 900 кілограмів.

Навіщо зараз потрібні аеростати?

Питання видається логічним. В епоху, коли супутники дистанційного зондування землі (так їх миролюбно називають вчені, для військових це просто супутники-розвідники) борознять орбіти Землі, здається дивним вигадувати щось іще, щоб шукати на поверхні землі те, що чудово видно з космосу.

Розвідку з ближчої відстані можна вести за допомогою безпілотних апаратів та пілотованих літаків. Навіщо щось вигадувати? Сумнівів щодо доцільності застосування повітряних куль багато.

Супутник, на відміну від аеростата, складно збити засобами ППО. Зараз це можуть робити лише чотири країни – США, Китай, Індія та Росія. Але подібна атака на космічний апарат супротивника викличе міжнародні політичні ускладнення.

Безпілотник збити можна, але дрони важкого класу можуть “бачити” досить далеко, не наражаючи себе на небезпеку польотами в зоні дії ППО, а легкі безпілотники, які літають, наприклад, над лінією фронту, вже стали витратним матеріалом війни.

Космічний апарат летить за певною траєкторією, причому настільки високо, що може вивчати поверхню на дуже великій площині, а повітряна куля рухається нижче і за волею вітру, який може віяти у потрібну сторону, а може і навпаки. Про безпілотник і говорити не варто – він може летіти складною траєкторією під управлінням оператора.

Однак повітряні кулі мають свої переваги, які перекривають недоліки.

Високо, непомітно, довго

Взагалі-то аеростат – досить великий літальний апарат. Наприклад, об’єм російського ВАЛу – 180 тисяч кубометрів (при цьому початковий об’єм газу, який у нього закачують – всього 1950 кубометрів). Для порівняння: об’єм чотирипід’їзної п’ятиповерхової хрущовки складає близько 12 тисяч кубометрів.

Такий об’єкт добре видно у повітрі здалеку. Але лише для оптичних систем. На радарі така куля, зроблена з пластику, буде майже непомітною. Потужні наземні радари врешті її помітять, але зробити це буде важче, ніж виявити, наприклад, літак. Тому аеростат набагато живучіший, ніж здається на перший погляд.

Друга причина живучості аеростата полягає в тому, що навіть такий великий об’єкт збити на висоті 30 кілометрів зовсім непросто. Для цього потрібні далекобійні зенітно-ракетні комплекси.

Однак більшість ЗРК навіть у таких країнах, як США та Росія – середнього радіуса (висота дії ракети Patriot PAK-2 – 25 кілометрів), і якщо він не опиниться в зоні ураження дальньої зенітної ракети, то збивати його доведеться спеціальним висотним винищувачем-перехоплювачем.

При перехопленні однієї з повітряних куль над США ракета Sidewinder винищувача F-16 не влучила у ціль і вибухнула невідомо де.

Цією властивістю аеростат відрізняється від безпілотного літака-розвідника, який, по-перше, добре помітний на екрані радара, а по-друге, летить на меншій висоті.

Некерованість повітряного зонда також перебільшена. Такі кулі летять разом із плином вітру, але можуть змінювати висоту, потрапляючи в іншу повітряну течію. Тому повітряна куля може потрапити практично в будь-який район, просто обираючи попутний вітер.

Висотний аеростат летить за рахунок того, що він легший за повітря. Їх заповнюють гелієм чи воднем. Відповідно йому не потрібно витрачати пальне для того, щоб продовжувати політ. Такі кулі здатні літати кілька днів, не опускаючись.

Об’єм корисного навантаження аеростата ВАЛ складає 900 кілограмів. Це досить велика повітряна куля, але навіть разом з різним обладнанням – сонячними панелями, системами управління та зв’язку – для фотоапаратури та інших датчиків залишається досить великий запас, враховуючи, що сучасна апаратура важить менше, ніж раніше.

В атмосфері зонд може збирати інформацію не тільки за допомогою оптичних систем, але й аналізуючи проби повітря, проводячи, наприклад, розвідку радіації.

Нарешті, аеростат має ще одну перевагу – він порівняно недорогий. Принаймні, він точно не дорожчий за ту ракету, якою його можна збити. І це означає, що будувати повітряні кулі економічно ефективніше, ніж їх збивати.

Інші цілі

Розвідка та спостереження досі були основним заняттям зондів.

Однак потенціал таких апаратів є великим. Використання кутових відбивачів російськими кулями в Україні є прикладом того, як можна застосовувати такі повітряні апарати.

Аеростати з відбивачами можна запускати, наприклад, під час масованих пусків ракет, щоб перевантажити або заплутати систему ППО, яка буде змушена відпрацьовувати велику кількість цілей.

У США в 1960-х роках проводили дослідження щодо використання зондів для скидання різноманітних вибухових пристроїв, і не виключено, що хтось може захотіти спробувати поекспериментувати в цьому напрямку.

У будь-якому випадку, аеростати – досить недорогий засіб. Війна Росії проти України показала ефективність дешевих та нестандартних рішень, а кількість згадок повітряних куль у новинах за останній тиждень говорить про те, що вони знову цікавлять військових у різних країнах.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Яку температуру повітря витримують німецькі вівчарки

З настанням холодів люди утеплюють свої будинки і одягаються в зимовий одяг, а власники вівчарок замислюються: яку температуру витримують німецькі вівчарки? Тепла буда дуже важлива для дворових собак, але іноді при різкому температурному стрибку виникає необхідність пускати вихованця в будинок. Тут важливо визначити, коли варто влаштовувати собаці «домашній» нічліг, а коли їй комфортніше перебувати на вулиці.

Як собаки породи німецька вівчарка переносять мороз

У собак цієї породи дуже густий підшерсток і щільно прилягає остевой волосся, завдяки такій шубі вівчарки не мерзнуть на вулиці навіть при -20ºС. А якщо собака з малолітства привчена до дворовому проживання і у неї є багато місця для рухливих ігор, то і 30-градусний мінусовий показник для неї не критичний (кавказька вівчарка добре переносить і більш сильні морози). Шерсть вівчарок стійка не тільки до морозу, але і до дощу або мокрому снігу, вона довго не промокає.

Однак є в цьому питанні і свої нюанси. Наприклад, молодняк до дворічного віку, вагітні та самки, а також дорослі особини старше 5 років більш чутливі до морозів. Таких собак краще містити в будинку при настанні стійких холодів, коли ртутний стовпчик термометра опускається нижче 20ºС. Зовсім не обов’язково пускати їх в житлові кімнати, на веранді, в сінях або передпокої вони будуть відчувати себе цілком комфортно.

Вигулювати на вулиці вівчарок, які живуть в будинку, в сильні морози потрібно не більше 30 хвилин, і весь цей час їх слід залучати до активних ігор – бігу, стрибків.

«Німці» досить невибагливі і дуже витривалі, так що ніяка одяг або взуття для прогулянок їм абсолютно не потрібна.

Правда подушечки їх лап на снігу швидко замерзають, тоді собака починає підтискати лапи. Щоб захистити вихованця від таких неприємностей, подушечки можна змастити будь-яким жирним кремом, а ще краще – гусячим жиром.

Раціон німецьких вівчарок в зимовий час

Якщо собака харчується тільки сухими кормами, з настанням холодів потрібно вибирати більш поживні продукти. Можна купувати корм з позначками «Актив» або «Енергія», який пропонують для собак спортивних порід або ж просто вдвічі збільшити добову норму. Це не означає, що при кожному годуванні потрібно насипати в два рази більше їжі (так можна розтягнути шлунок), просто в морози варто годувати вівчарку не 2-3, а 3-4 рази.

Не страшно, якщо за зиму вихованець трохи одужає, адже худа собака мерзне сильніше угодованої. Розмочувати взимку сухий корм особливої ​​необхідності немає, якщо тільки він не зберігається на вулиці. Промерзлі грудочки шкідливі для собачого стравоходу, тому їх потрібно або попередньо зігріти в теплому приміщенні, або розмочити в невеликому обсязі теплої рідини.

Удосталь повинна бути і чиста тепла вода, при сильних морозах потрібно кілька разів за день підливати в миску тепле пиття. Якщо такої можливості немає, можна поруч з будкою поставити великий таз зі снігом. Від з’їденого снігу собака не простудиться, та й шлунку її він не зашкодить, оскільки все, що поміститься в пащі, розтане ще в горлі.

Вівчаркам, які їдять натуральну їжу взимку, потрібно збільшити обсяг м’яса і тваринних жирів. Якщо в теплу пору року раціон вівчарки складається з каш і субпродуктів в співвідношенні 1: 1, то взимку ця пропорція повинна становити 1: 2. Чудово, якщо німецька вівчарка любить сирі овочі і фрукти (капусту, яблука, морква), їх можна потроху додавати в повсякденну їжу. В іншому випадку варто придбати спеціальні вітамінні добавки.

Місце утримання вівчарок в морози

Для дворових «німців» дуже важливо зробити простору і теплу будку, в ній не повинно бути тісно великої собаці, але і цуценятам має бути досить затишно. Зазвичай будку для собак великих порід будують з дерева, рідше – з цегли, а й ті, і інші потрібно обов’язково утеплювати. Стіни краще робити подвійними, а між ними розміщувати пінопласт, мінеральну вату або ж стружку й тирсу. Важливо не допускати наявності протягів.

Дах теж можна зробити подвійний або ж просто утеплити старим вовняним ковдрою. Для того щоб було зручніше проводити прибирання і дезінфекцію буди, дах повинен бути знімною. Який матеріал для покриття вибирати – вирішувати господареві, але дах будки не повинна промокати і псуватися від перепаду температури.

Розміщувати будку потрібно на невеликому підвищенні, щоб в заметіль її не зносило снігом по самий дах, а в період танення снігу не заливало водою. Щоб захистити підлогу буди від зайвої вологи, ставити її необхідно не на землю, а на невеликий фундамент або стійкі ніжки. Добре, якщо між землею і нижньою частиною буди буде просвіт шириною 5-7 см для вентиляції.

Що стосується підстилки, то є кілька варіантів:

Як німецькі вівчарки переносять спеку

Густа шерсть вівчарок добре захищає їх від морозу, а як вони переносять спеку? Дивно, але саме густий підшерсток рятує собак не тільки від перегріву, але і від згубного впливу сонячних променів. Тому стригти вівчарок настійно не рекомендується, як і обливати в жарку погоду холодною водою.

Якщо немає можливості пускати вихованця у відкритий водойму, потрібно розташувати в доступному місці зручну купальню, щоб собака сама в міру потреби могла намочити лапи і морду. Поливати водою боки, холку і спину не варто з тієї причини, що вологий підшерсток, нагріваючись від гарячого повітря, стає якоюсь подобою гарячого компресу. Від цього вівчарка може отримати тепловий удар.

З настанням спекотних днів вихованцеві потрібно дозволити вести нічний спосіб життя. Годувати і вигулювати тварину найкраще рано вранці і після настання сутінків. Якщо все ж доводиться вийти з собакою на вулицю вдень, потрібно обмежити час прогулянки до мінімуму і пересуватися виключно в тіні. При високій температурі повітря ні в якому разі не можна надягати вівчаркам намордник, інакше тепловий удар забезпечений.

При дотриманні таких нескладних правил німецька вівчарка може витримати температуру повітря вище 40ºС.

Виготовлення будки для вівчарки своїми руками

Схожі статті