[Windows 11/10] Розділ, стиснення та розширення жорсткого диска

Будь ласка, перейдіть до відповідної інструкції на основі поточної операційної системи Windows на вашому комп’ютері:

Створити новий розділ

Якщо у вас є новий диск або є нерозподілений диск, ви можете створити новий розділ, виконавши наступні кроки.

1. Введіть і знайдіть [Керування комп’ютером] у рядку пошуку Windows ① ,потім натисніть [Запуск від імені адміністратора] ② .
2. У керування комп’ютером виберіть [Керування дисками] ③ .
3. У розділі «Керування дисками» клацніть правою кнопкою миші нерозподілений регіон на жорсткому диску ④ , потім виберіть [Новий простий том] ⑤ .
4. У Майстрі створення простого тому виберіть [Далі] ⑥ .
5. Введіть розмір тому, який потрібно створити, або прийміть максимальний розмір за замовчуванням ⑦ , потім виберіть [Далі] ⑧ . Якщо розмір створеного тому не досягає максимального розміру за замовчуванням, простір, що залишився, все одно буде нерозподіленим регіоном.
6. Виберіть літеру диска або прийміть літеру диска за замовчуванням, щоб визначити новий розділ ⑨ , потім виберіть [Далі] ⑩ .
7. Щоб відформатувати том із налаштуваннями за замовчуванням, ви також можете налаштувати мітку тому ⑪ , а потім вибрати [Далі] ⑫ .
8. Створення нового простого тому завершено, підтвердьте вказані нижче налаштування, а потім виберіть [Готово] ⑬ .
9. Ви можете знайти новий том, який було створено в розділі «Керування дисками» ⑭ . Якщо залишився простір, це все одно буде нерозподілений регіон, а потім нерозподілений регіон, який можна створити як інший розділ.

Зменшити наявний обсяг

Shrink Volume дозволяє створити новий дисковий простір із наявного диска, і це буде нерозподілений регіон. Якщо ви виявите, що вам потрібен додатковий розділ, але у вас немає додаткових дисків, ви можете виконати наступні кроки для його створення.

Примітка. Якщо наявний розділ містить дані, його стиснення може знищити дані. Ми рекомендуємо вам створити резервну копію даних, перш ніж стискати розділ.

1. Введіть і знайдіть [Керування комп’ютером] у рядку пошуку Windows ① , потім натисніть [Запуск від імені адміністратора] ② .
2. У керування комп’ютером виберіть [Керування дисками] ③ .
3. В Управлінні дисками клацніть правою кнопкою миші наявний том, для якого потрібно створити додатковий розділ④, потім виберіть [Стиснути том] ⑤ .
4. Зменшення обсягу автоматично обчислить максимальний простір, який ви можете зменшити, ви також можете ввести розмір, який потрібно зменшити ⑥ , а потім вибрати [Стиснути] ⑦ .
5. Після завершення згортання нерозподілений регіон буде створено в Управлінні дисками, а потім ви можете використовувати нерозподілений регіон для створення нового розділу ⑧ .

Розширити наявний обсяг

Розширити том дозволяє додати простір до наявного тому, розширивши його на порожній простір на диску, але тільки якщо порожній простір не містить тому на ньому і надходить відразу після того, який потрібно розширити, без інших томів. між ними, як показано на наступному зображенні.

1. Введіть і знайдіть [Керування комп’ютером] на панелі пошуку Windows ① , а потім натисніть [Запуск від імені адміністратора] ② .
2. У керування комп’ютером виберіть [Керування дисками] ③ .
3. У керування дисками клацніть правою кнопкою миші наявний том, який потрібно розширити ④ , потім виберіть [Розширити гучність] ⑤ .

Якщо у вас новий диск або є нерозподілений диск, ви можете створити новий розділ, виконавши наступні дії.

1. Введіть [Управління комп’ютером] на панелі пошуку Windows ① , а потім натисніть [Запустити від імені адміністратора] ② .
2. У розділі Керування комп’ютером виберіть [Управління дисками] ③ .
3. У розділі Керування дисками клацніть правою кнопкою миші нерозподілену область на жорсткому диску ④ , а потім виберіть [Новий простий том] ⑤ .
4. У майстрі нового простого обсягу виберіть [Далі] ⑥ .
5. Введіть розмір тому, який потрібно створити, або прийміть максимальний розмір за замовчуванням ⑦ , а потім виберіть [Далі] ⑧ . Якщо розмір створюваного тому не досягає максимального розміру за замовчуванням, залишковий простір все одно буде нерозподіленою областю.
6. Виберіть букву диска або прийміть букву диска за замовчуванням, щоб визначити новий розділ ⑨ , а потім виберіть [Далі] ⑩ .
7. Щоб відформатувати гучність із налаштуваннями за замовчуванням, ви також можете налаштувати мітку гучності ⑪ , а потім вибрати [Далі] ⑫ .
8. Створення нового простого тома завершено, підтвердіть наступні налаштування, які ви встановили, а потім виберіть [Готово] ⑬ .
9. Ви можете знайти новий том, який було створено в розділі Керування дисками. Якщо залишився простір, це все одно буде нерозподілена область, а потім нерозподілена область, яку можна створити як інший розділ ⑭ .

Зменшення обсягу дозволяє створити нове місце на диску з існуючого диска, і це буде нерозподілена область. Якщо ви виявили, що вам потрібен додатковий розділ, але у вас немає додаткових дисків, ви можете звернутися до наступних кроків для його створення.

※ Примітка: Якщо існуючий розділ містить дані, зменшення розділу може призвести до знищення даних. Рекомендуємо створити резервну копію даних перед зменшенням розділу.

1. Введіть [Управління комп’ютером] на панелі пошуку Windows ① , а потім натисніть [Запустити від імені адміністратора] ② .
2. У розділі Керування комп’ютером виберіть [Управління дисками] ③ .
3. У розділі «Управління дисками» клацніть правою кнопкою миші на існуючому томі, для якого потрібно отримати додатковий розділ ④ , а потім виберіть [Зменшити обсяг] ⑤ .
4. Зменшення обсягу автоматично розрахує максимальний простір, який ви можете зменшити, ви також можете ввести розмір, який потрібно зменшити ⑥ , а потім вибрати [Зменшити] ⑦ .
5. Після завершення роботи в Управлінні дисками буде створено нерозподілену область, а потім Ви можете використовувати нерозподілену область для створення нового розділу ⑧ .

Extend Volume дозволяє додавати простір до існуючого тому, розширюючи його до порожнього місця на диску, але лише в тому випадку, якщо порожній простір не має тому і надходить відразу після тому, який ви хочете розширити, без інших томів між ними, як показано на наступному зображенні.

1. Введіть [Управління комп’ютером] на панелі пошуку Windows ① , а потім натисніть [Запустити від імені адміністратора] ② .
2. У розділі Керування комп’ютером виберіть [Управління дисками] ③ .
3. У розділі Керування дисками клацніть правою кнопкою миші наявний том, який потрібно розширити ④ , а потім виберіть [Розширити том] ⑤ .

Як протестувати та полагодити жорсткий диск використовуючи Victoria

Сучасний комп’ютер неможливо уявити без жорсткого диска. Адже саме він є основним пристроєм для зберігання даних користувача і установки на нього програмного забезпечення. Проте жорсткий диск має свій ресурс і є одним з найбільш ненадійних пристроїв, які схильні до пошкоджень. Одним з основних показників зносу або пошкодження жорсткого диска, є наявність на ньому битих секторів.

Ця стаття про те, як протестувати жорсткий, зовнішній або SSD диск, для виявлення несправностей поверхні або наявності битих секторів, а також виправити їх використовуючи безкоштовну програму Victoria.

Зверніть увагу, що програма зможе виправити тільки ті сектори, які пошкоджені на програмному рівні. Сектори, які пошкоджені фізично, можуть бути тільки заблоковані програмою але не виправлені.

Victoria є безкоштовною утилітою, яка доступна для скачування і використання у вільному доступі. Офіційний сайт програми https://hdd.by/victoria/. Програма також доступна для скачування на багатьох сайтах файлообмінниках.

Щоб перевірить диск на наявність дефектів поверхні або битих секторів, а також виправити їх використовуючи Victoria:

Завантажте програму і запустіть її від імені адміністратора.

• 1 – містить частоту виникнення помилок при читанні. Як видно з скріншоту, на тестованому диску їх багато, але це не критично, так як їх кількість співпадає з атрибутом.
• 195 – який відображає кількість помилок, які були скориговані апаратними засобами.
• 5 – містить кількість секторів, перепризначених вінчестером в резервну область. У нашому випадку їх немає – 0.
• 187 – кількість секторів – кандидатів на перепризначення. Теж 0.
• 196 – кількість операцій перепризначення секторів. Нуль.

Якби значення описаних атрибутів були нульовими або вони не були своєчасно скоректовані апаратними засобами, то це прямо б говорило про неполадки диска. Тестований нами диск знаходиться в заздалегідь хорошому стані, і ми використовуємо його тільки для того, щоб показати основні функції Victoria.

Тут можна задати початок і кінець тестованої області, що за замовчуванням встановлено на весь диск: це поля Start LBA – End LBA. А також, дії програми по закінченню тесту (див. Спливаюче меню End of test), вибір тесту і т.д. Для простого тесту краще нічого не міняти.

Принцип роботи програми полягає в наступному: весь диск розбитий на сектори однакової довжини, і програма надсилає запит кожному сектору. Чим більше час очікування відповіді від сектора, тим більша ймовірність виходу його з ладу. Причиною цього може бути як фізичний знос жорсткого диска, так і неправильне поводження з ним. Биті ж сектори приховуються на диску шляхом їх заміщення з резервної області диска.

До початку тестування, необхідно виставити перемикач Ignore, Remap, Erase, Restore.

• У режимі Ignore (ігнорувати) – проводиться аналіз і відображення інформації. Як видно із зображення тесту, ми запустили тестування саме в цьому режимі.
• Remap (перепризначити) – це режим заміни пошкоджених або битих секторів на робочі, з резервної області диска;
• За допомогою режиму Restore (відновлення) – можна відновити ті сектори, які пошкоджено на програмному рівні;
• Erase (стерти) – це спроба запису в пошкоджений сектор для подальшого його використання. Даний режим рекомендується використовувати тільки продвинутим користувачам, так як неправильне його використання може пошкодити диск і призвести до втрати даних.

Як бачимо, в результаті тестування Victoria аналізує диск і відображає кількість секторів в залежності від часу відгуку кожного з них. Дана інформація дублюється на графіку у вікні зліва.

Сектори, які виділені помаранчевим вже вважаються проблемними, червоним або синім – це пошкоджені биті сектори. Зелені сектори – це сектори з деякою затримкою відгуку, але виправлення вони ще не потребують.

Якщо тестування буде завершено з битими секторами, то щоб їх виправити можна зробити наступні дії:

• Можна пройти диск в режимі Remap.
• Якщо після цього биті сектори залишаться, то диск можна ще раз протестувати в режимі Restore.

Для цього достатньо зазначити необхідний режим і запустити його заново натиснувши кнопку Start.

Потрібно розуміти, що Victoria це хороша утиліта, але вона не є панацеєю від усіх проблем жорсткого диска, а скоріше призначена для тестування робочого жорсткого диска без фізичних ушкоджень і виправлення битих секторів програмно. Знос або фізичне пошкодження Victoria не виправить.

Інструмент відновлює файли з будь-яких пристроїв, незалежно від причини втрати даних.

Втрачені дані, в результаті появи на жорсткому диску битих або пошкоджених секторів, можна відновити за допомогою Hetman Partition Recovery.

Автор: Valery Martyshko, Технічний письменник

Автор, перекладач та технічний спеціаліст компанії Hetman Software. Має майже десятирічний досвід роботи в IT сфері, який охоплює різні галузі: від ПК з Windows та мобільних пристроїв, до фото та відео обладнання, сигналізацій та систем відеоспостереження, і т.д. Окрім іншого, є також спеціалістом по Android, Windows та Microsoft Office. Є експертом в області відновлення даних, файлових систем, пристроїв зберігання даних, RAID масивів.

Редактор: Vladyslav Kupriyenko, Технічний письменник

Редактор статей блогу, автор та ведучий рубрики на YouTube каналі компанії Hetman Software. За освітою: спеціаліст з обслуговування комп’ютерних систем та мереж, вивчав розробку програмного забезпечення. Має досвід роботи в IT сфері, який охоплює різні галузі: адміністрування комп’ютерної мережі та обладнання, контроль та підтримка роботи Інтернет, офісних та спеціалізованих програм. Є фахівцем в області відновлення даних, файлових систем та пристроїв зберігання даних.

• Мітки:
• HDD жорсткий диск
• Битий сектор
• Жорсткий диск
• Зовнішній HDD
• Нерозподілена (нерозмічена) область диска

Як вибрати жорсткий диск

Кожен власник комп’ютера рано чи пізно стикається з потребою купівлі жорсткого диска. Або місця на старому накопичувачі хронічно бракує, або він взагалі вийшов із ладу – у будь-якому разі рано чи пізно ви зіткнетеся з проблемою вибору. Виробників багато, корпуси різні, у характеристиках вказана купа незрозумілих цифр і слів – все це плутає і збиває з пантелику.

Щоб зробити правильний вибір, потрібно розуміти, що означають і на що впливають певні параметри жорстких дисків. Але спочатку розберімося, як взагалі влаштований HDD (Hard Disk Drive).

Інформація в такому накопичувачі зберігається в магнітному форматі на алюмінієвих або скляних пластинах, вкритих феромагнітним матеріалом. Електричний привод обертає ці пластини, і спеціальні головки зчитують або записують на них дані. Головки не торкаються пластин – вони «літають» над ними завдяки повітряному потоку, який утворюється під час обертання пластин. Їхній дотик може пошкодити феромагнітне покриття, тому доти, поки пластина не набере потрібну швидкість, головка «відпочиває» в нейтральному положенні.

Чим більше пластин містить конструкція, тим більший обсяг (і ціна) накопичувача, але тим нижча його надійність. Тому виробники намагаються утримувати кількість пластин у розумних межах (в сучасних моделях їх зазвичай від 2 до 7) і збільшувати щільність запису. Основна перевага HDD, якщо порівняти з іншими різновидами накопичувачів – це великий обсяг збережених даних і його низька питома вартість.

Обсяг

Перший серійний накопичувач на жорстких дисках, IBM 350 RAMAC був розмірами з двокамерний холодильник, важив приблизно тону й міг зберігати «аж» 3,75 МБ інформації. Але це було в далекому 1956 році. Сучасні жорсткі диски мають набагато більший обсяг. У домашніх комп’ютерах переважно використовуються моделі місткістю від 250 ГБ до 6 ТБ.

Для офісного робочого комп’ютера досить 500 ГБ, а, скажімо, для відеомонтування і 15 ТБ може катастрофічно забракнути. Тому з потрібним обсягом вам доведеться визначитися самостійно. Ставити дорогий місткий диск у робочий ПК, на якому будуть стояти тільки операційна система й офісні програми, досить безглуздо.

Дуже важливо знати, під якою ОС ви плануєте працювати з вашим диском і яка файлова система буде на ньому задана. Наприклад, Windows XP х32 (і старіші версії) не працює з томами обсягом понад 2 ТБ. До того ж особливості самої материнської плати можуть накладати обмеження на місткість HDD – якщо ви збираєтеся купити диск обсягом 4 або 6 ТБ, загляньте спочатку в інструкцію до плати.

Вам може бути цікаво

Форм-фактор

Форм-фактор визначає фізичні розміри жорсткого диска і, відповідно, можливість його установлення в певні пристрої. На сьогодні найпоширеніші моделі форм-фактора 3,5″ і 2,5″. Перші з них використовуються в стаціонарних ПК, сховищах даних, серверах – загалом, у більш габаритних системах. Накопичувачі другого різновиду легші й економніші, тому їх застосовують у ноутбуках і портативних комп’ютерних системах. Потрібно зазначити, що за допомогою спеціального перехідника диск 2,5″ можна легко встановити у відсік, призначений на формат 3.5″.

Бувають накопичувачі й менших розмірів (наприклад, 1,8″), але вони орієнтовані на більш специфічні ультракомпактні пристрої й трапляються рідше.

Швидкість

Чим вища швидкість обертання магнітних пластин, тим швидший (продуктивніший) жорсткий диск. Щоправда, зі збільшенням швидкості збільшуються його енергоспоживання й шум. Найпоширеніші моделі мають частоту обертання 5400, 5900, 7200 або 10000 об/хв.

Диски з частотою 5400-5900 об/хв – оптимальний варіант для робочого комп’ютера або ноутбука. Вони тихо працюють, слабко гріються й досить економічні. Реальна швидкість передавання даних у таких моделей досягає 150 МБ/сек. Зазвичай, чим нижча швидкість обертання, тим довше послугує накопичувач, тому HDD, що використовуються в серверах і електронних сховищах, зазвичай належать до цієї самої категорії.

Моделі з частотою 7200 об/хв підійдуть для стаціонарних комп’ютерів середнього та топового класу. Реальна швидкість читання/записування таких накопичувачів досягає 180 МБ/с.

Супершвидкісні HDD з частотою 10000 об/хв і більше – це дорогі та шумні пристрої. Обсяг у таких накопичувачів досить невеликий, і вони відчутно нагріваються під час навантаження, тому рекомендується встановлювати на них додаткову систему охолодження.

Швидкість передавання даних становить приблизно 200-250 МБ/с. Зазначимо, однак, що з розвитком і здешевленням твердотільних накопичувачів (SSD) сенс у купівлі таких надшвидких HDD поступово зникає.

Ще одна важлива характеристика швидкості роботи жорсткого диска – IOPS (Input/Output Operations Per Second). Ця величина показує, скільки операцій введення/виведення даних на секунду може зробити накопичувач. Обчислюється вона за допомогою вимірювання швидкості записування та читання невеликих (одиниці-десятки кілобайтів) блоків даних – як у послідовній, так і в довільній послідовності.

Зазвичай, значення IOPS не вказують у загальних характеристиках – його можна знайти в документації до накопичувача або в результатах тестування на спеціалізованих ресурсах. У побутових накопичувачів це значення лежить у межах 75-200. Чим вищий показник IOPS, тим швидше накопичувач справляється з безліччю паралельно запущених завдань і одночасних запитів.

Вам може бути цікаво

Обсяг буфера

Буфер – це швидка проміжна пам’ять HDD. Вона слугує для згладжування різниці між швидкостями читання/записування та подальшого передавання інформації по інтерфейсу. До того, вона дає змогу послідовно зчитувати дані з близьких ділянок магнітного диска, збирати їх потім у потрібний файл, що істотно підвищує швидкість читання.

Теоретично, чим більший обсяг буфера, тим краще, але на практиці це не завжди так. Якщо комп’ютер використовується тільки для доступу в інтернет, перегляду відео або офісних програм, то сенсу в дорогому накопичувачі з буфером 128 МБ просто немає. Для ноутбука досить HDD з 16 або 32 мегабайтами буферної пам’яті. Для стаціонарного ПК можна обмежитися величиною 64 МБ.

Якщо точніше – операційну систему, складний софт і вимогливі ігри краще встановлювати на диск з місткішим (в розумних масштабах) буфером, а ось зберігати улюблені фільми, музику та світлини можна та на скромнішому (за цим параметром) накопичувачі.

Вам може бути цікаво

Інтерфейс

Інтерфейс – це спосіб (як кабель із роз’ємами, так і протокол передавання даних по ньому), за допомогою якого жорсткий диск з’єднується з материнською платою. Найпоширенішим зараз є інтерфейс послідовного під’єднання SATA, який буває вже в трьох варіантах (поколіннях) – SATA, SATA II і SATA III.

Зовні вони абсолютно однакові, і відрізняються тільки своєю пропускною здатністю. SATA-інтерфейс міг передавати до 150 МБ/с, SATA II – 300 МБ/с, SATA III – до 600 МБ/с. Зазвичай, всі вони взаємозамінні: скажімо, якщо на вашій материнській платі є тільки порти SATA II, то ви можете під’єднати до неї й HDD з інтерфейсом SATA першого або третього покоління. Але трапляються й рідкісні винятки, тому краще заздалегідь заглянути в інструкцію від накопичувача та переконатися в сумісності. Якщо диск з SATA III під’єднати до порту SATA II, він запрацює, але швидкість передавання даних буде обмежена пропускною здатністю інтерфейсу на материнській платі.

Звісно ж, SATA – не єдиний інтерфейс під’єднання накопичувача. У комп’ютерах минулих поколінь використовувався порт паралельного під’єднання IDE, але виробництво таких дисків уже припинилося. Якщо вам потрібен новий жорсткий диск, а міняти материнську плату не хочеться, можна скористатися спеціальним перехідником SATA-IDE.

У складніших системах (серверах, дискових масивах) іноді трапляється інтерфейс SAS, що має ширші можливості, як порівняти з SATA. Основні переваги SAS-інтерфейсу – можливість застосування довгих кабелів передавання даних (до 10 м) і під’єднання безлічі SAS-пристроїв до одного порту.

У домашніх умовах пристрою такого роду практично не використовують. Але про всяк випадок корисно знати, що SAS сумісний з SATA другого та третього поколінь, тобто до SAS-системи можна під’єднувати накопичувачі з інтерфейсами SATA II і SATA III.

Інші характеристики

Є й інші параметри, на які треба звертати увагу під час вибору.

1. Рівень шуму – це середня гучність звуку, видаваного механічними частинами жорсткого диска під час роботи. Для домашнього застосування цей параметр дуже важливий. Якщо ви терпіти не можете сторонні звуки, краще не купувати модель із рівнем шуму понад 25 дБ.
2. Споживана потужність не так уже й важлива для стаціонарного ПК, а ось для ноутбуків цей параметр досить критичний.
3. Час напрацювання на відмову – «запас міцності» накопичувача. Магнітні властивості покриття пластин HDD згодом знижуються, і диск втрачає свою місткість (найчастіше разом зі збереженою інформацією). Чим вища ця цифра, тим надійніший жорсткий диск. Ця характеристика досить важлива для серверів і сховищ інформації.
4. Тип конектора живлення потрібно знати для перевірки сумісності жорсткого диска з материнською платою. Традиційному білому MOLEX-конектору прийшов на зміну SATA-роз’єм, який передбачає шину живлення 3,3 В (крім звичних 5 В і 12 В). Однак ця шина використовується не в усіх SATA-накопичувачах, тому в багатьох випадках можна обійтися і просто перехідником MOLEX/SATA.

Вам може бути цікаво

SSD-накопичувачі

Порівняно недавно на ринку з’явилися твердотільні накопичувачі – SSD (Solid State Drive). У них інформація зберігається не на магнітних пластинах, а в мікросхемах пам’яті. З’явилися такі пристрої ще в 1978 році, але комерційне їх використання почалося набагато пізніше. І хоча вони радикально відрізняються конструкцією від жорстких дисків, функціонально вони схожі на HDD, тому ми вважаємо за потрібне розповісти та про них.

SSD-накопичувачі діляться на два різновиди за типом використовуваної в них пам’яті: RAM (як в оперативній пам’яті ПК) і NAND. Перші – дуже дорогі та мають виняткову швидкодію. Використовують їх переважно для прискорення великих баз даних або промислових графічних систем.

NAND-накопичувачі, про які йтиметься далі, з’явилися набагато пізніше та спочатку поступалися жорстким дискам не тільки в обсязі, але й у швидкості. Але кілька років тому ситуація змінилася, SSD перевершили HDD у швидкості читання/записування й «пішли у відрив» (значення параметра IOPS у топових моделей становить сотні тисяч одиниць). До нечисленних вад (сподіваємося, тимчасових) можна віднести високу ціну та скромний проти HDD обсяг.

Виробляються SSD-накопичувачі різних форм-факторів. Найпоширеніший із них – це плата в корпусі 2,5″. Він універсальний – такі моделі можна встановити в ноутбук або стаціонарний ПК (через перехідник). Подібні накопичувачі обладнані інтерфейсом SATA III і SATA-конектором живлення; швидкість читання/записування в них досягає 550 МБ/с. Є й моделі в корпусі 1,8″, але вони трапляються набагато рідше.

Бувають і безкорпусні накопичувачі. М.2 – плата завширшки 22 мм і завдовжки 42, 60, 80 або 110 мм. Для під’єднання такого модуля потрібен відповідний порт M.2.

Такі SSD-накопичувачі застосовуються в сучасних стаціонарних ПК і забезпечують швидкість до 10 Гб/с. Планується застосовувати цей інтерфейс і в портативних пристроях. У назві такого накопичувача завжди наявні чотири цифри, що означають його розміри: наприклад, 2 242 – це плата 22х42 мм.

Якщо у вашому комп’ютері є М.2-порт, перед купівлею обов’язково подивіться в інструкції, якого розміру плати SSD і з яким конектором можна використовувати. Вже є конектори трьох типів – В (виріз зліва), М (виріз праворуч) і ВМ (вирізи з обох боків). Будуть з’являтися й інші різновиди інтерфейсів M.2 з іншими буквами, тому будьте уважні.

Плати формату mSATA використовуються переважно в ноутбуках, і зрідка – на материнських платах стаціонарних ПК. Це модуль розміром 30х50,95 мм; він спочатку розроблений для застосування в компактних пристроях, у яких не вміщається накопичувач форм-фактора 2,5″. У перспективі на зміну цьому форм-фактора прийде M.2.

Такі накопичувачі встановлюються в mSATA-слот. Зовні він дуже схожий на порт Mini PCI-E, але на електричному рівні вони несумісні – будьте уважні.

Є ще один тип інтерфейсу для SSD – SATA Express, реалізований на лініях PCI Express 2.0. Накопичувачі, призначені спеціально для нього, тільки почали з’являтися. Цей порт сумісний зі звичайними SATA-пристроями. Для під’єднання використовується спеціальний перехідник на один чотириконтактний роз’єм живлення і два семиконтактні SATA III.

І, нарешті, найпотужніші на цей момент SSD-накопичувачі – плати під слот PCI-E 2.0, всім знайомий порт на материнській платі стаціонарного ПК. Пропускна здатність такого порту другої ревізії на швидкості х4 у двосторонньому режимі становить 32 Гб/с.

Швидкість читання/записування в таких пристроїв колосальна – наприклад, у моделі Asus Raidr Express 240 GB ці значення перевищують 800 МБ/с.

З’явилися подібні накопичувачі порівняно недавно, і поки використовуються тільки в потужних стаціонарних ПК. Коштують вони чимало, але істотно прискорюють роботу системи, і тому мають величезний попит у геймерів – сучасні ігри вимагають серйозних ресурсів.

Гібридні накопичувачі

Успіх SSD-технологій призвів до появи так званих гібридних накопичувачів – SSHD (Solid State Hybrid Drive). Вони являють собою звичайний жорсткий магнітний диск із додатковим SSD-кешем.

Зазвичай, цей кеш має обсяг 8 ГБ. Іноді трапляються й великі значення, але ціна таких накопичувачів істотно вища, і вони не особливо популярні. У SSD-частини операційна система зберігає найбільш використовувані дані, до яких вона часто звертається, і доступу до неї користувач не має.

Таке рішення дає змогу неабияк прискорити роботу системи – зокрема, швидкість завантаження ПК. Однак загальна швидкість (IOPS) у SSHD лише приблизно на 15% вища, ніж у звичайних HDD. Зазначимо, що в гібридних дисків є і традиційний буфер обсягом кілька десятків мегабайт. Для отримання максимально можливої продуктивності настійно рекомендується використовувати для під’єднання SSHD-накопичувачів інтерфейс SATA III.

Частота обертів магнітних дисків у гібридних накопичувачів така сама, як у традиційних HDD. Єдине – з огляду на й так непогані швидкісні параметри SSHD з частотою понад 7200 об/хв не випускаються. Низький рівень споживання енергії та досить висока продуктивність подібних накопичувачів дає змогу успішно застосовувати їх у ноутбуках, а також у ролі системного диска стаціонарних ПК.

Підсумки

Над виробництвом накопичувачів працюють безліч компаній – Seagate, Western Digital, Toshiba (HDD), Intel, OCZ, Kingston (SSD) і багато інших. Хто з них «краще» – сказати складно: жорстка конкуренція не дає фірмам права на помилку. Тому вибір треба робити, з огляду на характеристики й призначення накопичувача. Компанії маркують свою продукцію за передбачуваною сферою застосування – наприклад, серія Purple дисків Western Digital призначена для систем спостереження, а серія Red – для систем зберігання даних.

Якщо вам потрібен накопичувач для зберігання великої кількості даних (скажімо, фільмів, світлин тощо) – зверніть вашу увагу на HDD з буфером 64 МБ і швидкістю 5400-7200 об/хв: такі диски недорогі та мають великий обсяг. Для серверів також є прекрасні серії HDD-накопичувачів – наприклад, Seagate Pipeline або Constellation або Western Digital Red, що мають підвищену надійність. Якщо вам не потрібна потужна система для ігор або відеомонтування, але ви не любите «гальма» ОС – найкращим вибором стане SSHD-гібрид, який поєднує в собі швидкодію системи SSD і ціну HDD. Ну а шанувальникам швидкості та високих потужностей безперечно потрібно придивитися до SSD-накопичувачів.