Ні російської мови, ні росіян. Як війна в Україні змінила національні настрої в Латвії
Напередодні річниці російського повномасштабного вторгнення в Україну журналістка з Квебеку Пол Робітай дослідила, як агресія Москви змінила життя людей і крихкий політичний та етнічний баланс у деяких пострадянських країнах.
Журналістка відвідала Латвію й поділилась своїми враженнями у статті для канадського видання National Post.
Вона пише, що з початком війни в Україні всі в Латвії дуже сильно усвідомили крихкість свого життя.
У Ризі війна відчувається дуже близько і безпосередньо. Кордони Росії й Білорусі розташовані лише за кілька годин їзди автівкою. І попри присутність солдатів НАТО на території Латвії і її членство у Європейському Союзі, латиші знають, як легко Росія може поглинути їхню крихітну країну й позбавити їх політичних свобод.
Латвійський уряд надає Україні максимальну збройну й гуманітарну підтримку.
“У перерахунку на душу населення ми, напевно, держава, яка надає найбільше зброї Україні, щоб вони могли битися і за нас”, — каже Ніл Муйжнієкс, латвійський політолог, комісар Ради Європи з прав людини.
Його також турбує етнічна напруга, що загострилася в Латвії через російську агресію в Україні.
“Коли мої 90-річні батьки дивляться новини, коли вони бачать жахи війни в Україні, братські могили, зруйновані будинки, вони знову бачать радянських окупантів, — каже Ніл. – Вони пам’ятають про нашу культуру, зведену до фольклорної складової, про десятки тисяч невинних людей, відправлених до ГУЛАГу, про Другу світову війну, що знищила наш народ. Ці травми переслідують усіх латишів”.
На цій емоційній хвилі політичний дискурс етнічних латишів демонструє очевидну відсутність толерантності до російськомовної меншини, яка не хоче інтегруватися навіть після 30 років незалежності Латвії, пише видання.
“Нюансів більше немає, — каже Нільс Муйжнієкс. З російського боку проникає путінська пропаганда. Опитування, проведене минулого літа, показало, що 25% російськомовних виступили проти війни, 25% підтримали її й 50% не визначилися”.
“Те, що зробив Путін, дуже добре зіграло на руку націоналістам”, – нарікає Борис Цилевич, лідер російськомовної громади та колишній депутат латвійського парламенту.
З початку війни в Україні в Латвії порушили понад 30 кримінальних проваджень, пов’язаних з розпалюванням ненависті та підтримкою агресії РФ.
Латиський сейм ухвалив закон, що забороняє викладання російської мови у всіх школах, у тому числі як другої мови. Урядові сайти тепер доступні лише латиською мовою. З червня заборонені всі телеканали російського походження.
Ці заходи вважають настільки жорсткими, що навіть їхні прихильники зізнаються, що почуваються незручно. Мартін Бондарс, донедавна член Сейму, зізнається: “Я особисто проти цих законів, але я і моя партія голосували за них, тому що громадський тиск був просто шалений”.
“Путін знищив права російськомовних меншин, маніпулюючи цим питанням заради геополітичної експансії”, — робить висновок Ніл Муйжнієкс.
Нещодавно єдиний російський незалежний телеканал “Дождь” позбавили ліцензії за звинуваченням у демонстрації матеріалів, які симпатизують вторгненню Москви в Україну.
Незабаром після вторгнення латвійський уряд закрив свої кордони для російських громадян, зокрема для молоді, що тікала з РФ від мобілізації. Єдині винятки: російські дисиденти та незалежні журналісти.
National Post пише, що раніше в Латвії терпіли символи Радянського Союзу, але сьогодні вони нагадують про путінську агресію. У серпні минулого року в Латвії знесли пам’ятник солдатам радянської армії.
“Російське вторгнення в Україну відроджує два абсолютно різні сприйняття історії. Для багатьох це продовження Другої світової війни. Для російськомовних пам’ятки перемоги – це символи їхніх батьків, бабусь і дідусів, які звільняли країну від нацистів. Для етнічних латишів радянське визволення – це початок жахливої окупації”, – каже Борис Цилевич.
“У контексті цієї безглуздої війни я не маю морального права протестувати проти цих антиросійських заходів”, — каже Ігор Губенко, 37-річний професор філософії Ризького університету, який виріс у суто російськомовному середовищі.
Молоде покоління російськомовних тепер вільно говорить латиською. Молодь значно більше приваблюють Берлін і Париж, ніж Москва, зазначає National Post.
Як і Ігор Губенко, Борис Цилевич не відчуває зв’язку з Росією. “Я ніколи там не жив. Я не громадянин Росії. Я російськомовний латиш, європеєць”.
Борис Цилевич – колишній депутат латвійського парламенту. Він називає себе російськомовним європейцем і зізнається, що розчарувався в ідеї “руського миру”
1989 року лише п’ята частина російськомовного населення Латвії говорила латиською. У 2022 році латиською мовою не говорять лише 22% російської громади.
“Це далеко не ідеально, але все ж таки величезний прогрес, – переконаний Ніл Муйжнієкс. – І ми не можемо дозволити собі це втратити”.
“Путін – найбільший русофоб з тих, що коли-небудь існували”, – резюмує Борис Цилевич, який все життя боровся за права російськомовних в Латвії.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram абоViber!
Латвія
У Латвії на момент відновлення незалежності мовна ситуація була доволі складною: лише для 51% жителів латиська була рідною, а у столиці взагалі лише для третини. Станом на 2000 рік латиші становили 57,6% населення, в Ризі – 40%. За радянських часів латиська мова фактично була усунута із суспільного життя, її носії вільно могли почуватися тільки в селах та в середовищі творчої інтелігенції. Імперська політика русифікації та переселення народів призвела до того, що навіть у Ризі латвійці стали національною меншиною. Ті, хто хотів зберегти національну ідентичність і скеровував своїх дітей до школи із латиською мовою викладання, прирікав їх на те, що вони не могли отримати освіти у технічних вищих навчальних закладах, які були російськомовними. Латвійці, намагаючись зберегти національну ідентичність, переважно не йшли до вищих технічних навчальних закладів та до професійних технічних училищ, у яких викладали теж російською мовою, а колоніальна адміністрація масово завозила на заводи робітників та інженерів із Росії. Якби Радянський Союз проіснував ще років із двадцять, то латвійці остаточно перетворилися б на суто етнографічне явище.
Влада Латвії після здобуття незалежності робить усе, що може, щоб інтегрувати все населення в латвійське мовно-культурне середовище. Головним інструментом консолідації суспільства обрано латиську мову. Цікавим фактом є те, що зі здобуттям незалежності громадянство Латвії отримали лише ті, хто проживав на території Латвії до 1939 року та їхні нащадки. Решті населення було запропоновано пройти натуралізацію, що, зокрема, передбачала й іспит зі знання державної мови. Це рішення стало причиною багаторічної холодної війни з Росією, яка досі звинувачує Ригу в дискримінації російськомовного населення. Саме така політика щодо надання громадянства дала змогу вступити країні в НАТО. Опитування громадської думки, проведене соціологічною компанією “Latvijas Fakti” у грудні 2003 року, засвідчило, що більше ніж дві третини населення (68,7%) підтримували членство в НАТО, а після вступу ця кількість зросла до 74,5%.
Перший закон про мову був ухвалений ще 1989 року Верховною Радою Латвійської РСР (в Україні також у той самий час прийнято закон, що утверджує статус української мови як державної). Він передбачав обов’язкове використання латиської мови у громадських місцях, встановлював трирівневу систему володіння мовою, обмежував використання іноземних мов у громадському та приватному секторах. Закон також заборонив використання двомовних (російсько-латиських) вивісок, крім туристичної та культурної сфер. Контроль за виконанням мовного законодавства здійснював Державний мовний центр, який функціонує з 1992 року. Цій установі підпорядковуються 18 мовних інспекторів Латвії, дев’ять із яких працюють у Ризі. Інспектори або реагують на скарги, або проводять вибіркові перевірки в установах чи магазинах. Так, інспектор може влаштувати перевірку знання мови тих працівників, для яких вона не є рідною, на робочому місці. Всі такі працівники зобов’язані мати мовний сертифікат одного з трьох рівнів: найвищий рівень володіння мовою має бути у депутатів парламенту, лікарів, власників приватних підприємств – у тих, хто займає високу позицію в суспільстві; середній – у робітників та працівників сфери послуг; нижчий – у представників професій, що не вимагають спілкування (водії автобусів тощо). За порушення мовного законодавства існує покарання у формі штрафів. Так, за підроблений мовний сертифікат власник сплатить 86 доларів США; якщо власник приватного підприємства не володіє латиською мовою – 200 доларів США; ліки, які продають без інструкції державною мовою, стануть причиною штрафу у 100 доларів США, накладеного на аптеку.
На початку 1998 року латвійські російськомовні газети протестували проти поправки до закону про працю, за якою працівників дозволялося звільнювати за недостатній рівень володіння латиською мовою. А вже у листопаді того ж таки 1998 року під час перевірки Міністерства внутрішніх справ було виявлено, що 1 629 його службовців не відповідають установленим державою стандартам (тобто недостатньо володіють державною мовою та законодавством).
З 1999 року набув чинності новий закон про мову, який проголосив латиську мову державною та єдиною мовою викладання в державних школах. У 2004 році сейм Латвійської Республіки ухвалив поправки до закону про освіту, який передбачає переведення всіх шкіл Латвії на навчання переважно латиською мовою (60% предметів).
Уся мовна політика Латвії супроводжувалася шаленим тиском з боку Росії. Однак політична воля стосовно підтримки латиської мови в державних мужів Латвії була незламною, тому за 10 років послідовної мовної політики держава змогла змінити мовну ситуацію собі на користь. Так, 18 лютого 2012 року в Латвії було проведено референдум про надання російській мові статусу другої державної: 74,8% громадян висловилися проти, з тих, що брали участь у референдумі. Росія висловила жаль, що до референдуму не були допущені “негромадяни” Латвії.
Латвія й надалі веде політику спротиву російській мові. 2015 року, зважаючи на загрози “русского мира” та “захист” російськомовного населення агресією Росії проти України, у Латвії взагалі заборонили російську мову в офіційних та громадських установах.