Стаття 181. Домашній арешт

У КПК запроваджено новий, раніше невідомий вітчизняному законодавству запобіжний захід – домашній арешт. У той самий час слід зазначити, що домашній арешт як запобіжний захід – обмеження волі у вигляді ізоляції за місцем проживання, з призначенням варти чи без такої, передбачав КПК УРСР 1922 р.

Відповідно до положень коментованої статті домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Виходячи з ідеї нового КПК та переліку запобіжних заходів, домашній арешт буде застосовуватись у тих випадках, коли застава є занадто м’яким запобіжним заходом, а тримання під вартою – занадто суворим.

2. Домашній арешт може бути застосований лише у тому випадку, якщо за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Якщо ж санкція статті передбачає більш м’яке покарання, цей вид запобіжного заходу не застосовується. Особливістю обрання цього запобіжного заходу є й те, що домашній арешт може бути обрано лише під час провадження досудового слідства при розслідуванні злочинів. Ці обмеження випливають також зі змісту ст. 299 КПК, де зазначено про заборону його застосування під час провадження дізнання при розслідуванні кримінальних проступків.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту може бути обраний лише слідчим суддею, судом на підставі клопотання прокурора, слідчого, погодженого з прокурором.

• 3. Відповідно до ч. 3 коментованої статті рішення про обрання домашнього арешту приймається у формі ухвали слідчого судді, суду, яка повинна бути надіслана для виконання тому органу внутрішніх справ, під юрисдикцією якого перебуває місце проживання підозрюваного.
• 4. Частина 4 коментованої статті встановлює обов’язок органу внутрішніх справ при надходженні ухвали слідчого судді, суду про обранім запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту негайно поставити на облік підозрюваного, обвинуваченого. Інформація про поставлення особи на облік заноситься до спеціального журналу, в якому зазначаються строк дії ухвали, відомості про підозрюваного, обвинуваченого, відповідальна особа за дотримання умов запобіжного заходу.

Залежно від стадії кримінального провадження, орган внутрішніх справ повідомляє про факт постановлення на облік особи, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, слідчого – під час досудового розслідування злочину, суд – під час судового провадження.

5. Для здійснення контролю за особою та за виконанням обов’язків, покладених на неї під час досудового розслідування, працівники органів внутрішніх справ мають право з’являтися за місцем проживання цієї особи, а також вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов’язаних із виконанням покладених на неї зобов’язань. Зазначені перевірки не повинні порушувати нормальних умов життя громадян та здійснюватися, як правило, вдень. Винятки можуть бути в тому випадку, коли в органів внутрішніх справ наявна інформація про порушення особою, до якої застосовується запобіжний захід, його умов.

Порівняно з КПК 1960 р. запроваджується принципово новий спосіб здійснення контролю за підозрюваним – застосування електронних засобів контролю. Метою їх використання є забезпечення безумовного виконання обов’язків підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього у зв’язку із застосуванням домашнього арешту.

6. Законом чітко встановлюються строки можливого застосування домашнього арешту – до двох місяців. При особливій необхідності, пов’язаній із складністю кримінального провадження, цей строк може бути продовжений до шести місяців, але вказаний строк є граничним. Після цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Домашній арешт

Домашній арешт – менш суворий, ніж тримання під вартою, але більше ніж інші обмежуючий права і свободи підозрюваного (обвинуваченого) запобіжний захід, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби та контролю за виконанням такої заборони з боку працівників органу внутрішніх справ шляхом відвідування житла цієї особи, та використанням електронних засоби контролю.

Домашній арешт застосовується з урахуванням загальних підстав і умов застосування запобіжних заходів та особливостей, визначених уст. 181 КПК України.

Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

Домашній арешт застосовується під час розслідування злочинів і не може застосування під час провадження дізнання у розслідуванні кримінальних проступків.

Домашній арешт застосовується на підставі ухвали слідчого судді.

Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з’являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із виконанням покладених на неї зобов’язань, використовувати електронні засоби контролю.

Строки домашнього арешту визначаються ухвалою слідчого судді і не можуть перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. Після закінчення цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Міжнародному досвіду застосування домашнього арешту відомі також такі додатково встановлювані вимоги як заборона телефонних переговорів, відправлення кореспонденції та використання засобів зв’язку, заборона спілкування з певним колом осіб та прийому кого б то не було у себе вдома, покладення обов’язку відповідати на контрольні телефонні дзвінки чи інші сигнали контролю, телефонувати чи особисто з’являтись у визначений час до органів міліції чи інших органів, що здійснюють нагляд за поведінкою обвинуваченого, встановлення спостереження за обвинуваченим чи його житлом та деякі інші. Наприклад, у Великобританії обвинувачені зобов’язані не тільки носити на тілі електронний браслет, але і дзвонити в компанію, що встановила цей датчик, п’ять разів на день. Таких заходів не передбачено законами України, але такі підходи цікаві для аналізу і можливого удосконалення вітчизняного законодавства щодо домашнього арешту.

Домашній арешт може бути достатньо ефективним запобіжних заходом лише під час належного забезпечення його виконання. Для цього дієвим інструментом є застосування усього комплексу електронних засобів контролю, яких ще не достатньо як самих, так і бракує досвіду їх застосування. Аналіз слідчої практики свідчить, що в 2012 році в Україні було лише 62 випадки застосування домашнього арешту. Але з огляду на поступове усунення проблем слід очікувати збільшення випадків Його застосування рік від року.

Виконання рішення про домашній арешт значною мірою сприяє застосуванню електронних засобів контролю, порядок використання яких визначений у ст. 195 КПК України.

Застосування електронних засобів контролю полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії.

Електронні засоби контролю можуть застосовуватися: 1) слідчим на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, якою на останнього покладено відповідний обов’язок; працівниками органу внутрішніх справ на підставі ухвали слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Не допускається застосування електронних засобів контролю, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють значні незручності у їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров’я особи, яка їх використовує.

З технологічної сторони електронні засоби контролю включають в себе електронний браслет, мобільний контрольний пристрій, мобільний пульт моніторингу, ретранслятор, електронний моніторинг, сервер моніторингу, стаціонарний пульт моніторингу, стаціонарний контрольний пристрій тощо.

Електронний браслет – пристрій, що закріплюється на тілі підозрюваного або обвинуваченого з метою його дистанційної ідентифікації та відстеження місцезнаходження, який призначений для носіння на тілі і захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та має сигналізувати про спробу особи здійснити такі дії.

Процедура застосування електронних засоби контролю визначається додатково також Положенням “Про порядок застосування електронних засобів контролю”, затвердженого Наказом МВС України №696 від 09.08.2012 р., в якому викладені такі основні положення.

Отримавши ухвалу слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу домашнього арешту, якою на підозрюваного (обвинуваченого) покладено зобов’язання носити електронний засіб контролю, слідчий або співробітник оперативного підрозділу за його дорученням зобов’язаний негайно передати таку ухвалу для виконання до уповноваженого підрозділу за місцем реєстрації або проживання підозрюваного (обвинуваченого).

Підозрюваному (обвинуваченому) за участю представника органу внутрішніх справ під підпис оголошується ухвалу слідчого судді, суду про застосування електронних засобів контролю, правила користування пристроями, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю.

Підозрюваному (обвинуваченому роз’яснюється вимоги, які пов’язані із застосуванням електронних засоби контролю (ЕЗК), а також, що його відмова від носіння ЕЗК, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в роботу ЕЗК з метою ухилення від контролю є невиконанням обов’язків, покладених на нього судом під час обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, і тягне за собою можливість застосування більш сурового запобіжного заходу.

Указані дії оформляються протоколом про оголошення підозрюваному (обвинуваченому) ухвали слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу, протоколом про роз’яснення підозрюваному (обвинуваченому) правил користування електронними засобами контролю та протоколом про роз’яснення підозрюваному (обвинуваченому) обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, копії яких вручаються підозрюваному (обвинуваченому).

Протоколи складаються в трьох примірниках: перший – залишається у слідчого, другий – надається представнику уповноваженого підрозділу, який брав участь у процесуальній дії, третій – надається особі, щодо якої обрано застосування електронних засоби контролю.

На виконання ухвали слідчого судді, суду представник уповноваженого підрозділу органу внутрішніх справ: реєструє особу, яка зобов’язана носити ЕЗК, – вносить відомості до журналу обліку осіб, до яких застосовують ЕЗК; закріплює на тілі підозрюваного або обвинуваченого електронний браслет або персональний трекер та перевіряє його функціональну справність; налаштовує електронний браслет з використанням мобільного пульта моніторингу; відповідно до виду та змісту зобов’язань, покладених на особу ухвалою, встановлює: стаціонарний пульт моніторингу, ретранслятор чи мобільний контрольний пристрій або персональний трекер, який дозволяє відстеження її місцезнаходження за допомогою глобальних навігаційних супутникових систем ОРБ/ГЛОНАСС; інструктує підозрюваного (обвинуваченого) щодо користування окремими елементами ЕЗК; вручає під особистий підпис підозрюваному (обвинуваченому) пам’ятку з експлуатації ЕЗК (додаток 5); після закріплення на тілі підозрюваного (обвинуваченого) електронного браслета або персонального трекера та встановлення необхідного обладнання пересвідчується, що його застосування не порушуватиме нормального укладу життя особи, не спричинятиме значних незручностей під час його носіння, не становитиме небезпеку для її життя та здоров’я; складає довідку-реєстратор, у якій обов’язково вказуються: номер кримінального провадження; серійний номер пристрою, модель; особу, до якої застосовано ЕЗК (підозрюваний, обвинувачений); прізвище, ім’я, по батькові представника, що встановив ЕЗК; місце проживання підозрюваного (обвинуваченого) (місцезнаходження роботи, навчання). Копія довідки-реєстратора надається слідчому чи працівнику органу внутрішніх справ.

Працівник органу внутрішніх справ негайно повідомляє слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про закріплення на тілі підозрюваного (обвинуваченого) електронного браслета або персонального трекера; має право з’являтися в житло підозрюваного (обвинуваченого), який перебуває під домашнім арештом, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із виконанням покладених на нього зобов’язань, у тому числі використання ЕЗК; про поведінку підозрюваного (обвинуваченого), а також порушення цією особою зобов’язань, зазначених в ухвалі, негайно інформує слідчого, прокурора.

Цілодобовий контроль за використанням особою ЄЗК, яка зобов’язана його носити, здійснює територіальний підрозділ уповноваженого підрозділу, черговий пульта моніторингу який: щодоби спілкується з підозрюваним (обвинуваченим) та з’ясовує обставини, пов’язані із застосуванням ЄЗК; у разі отримання сигналу тривоги негайно зв’язується за допомогою телефону або іншого технічного пристрою з підозрюваним (обвинуваченим), який зобов’язаний носити електронний браслет або персональний трекер, з’ясовує його місцезнаходження та причини отриманого сигналу тривоги; фіксує в журналі обліку порушень, виявлених за допомогою ЕЗК (додаток 6), всі факти надходження сигналів про неправильне використання ЕЗК, їх причини, ужиті заходи реагування та їх результати, про що негайно інформує слідчого чи орган внутрішніх справ; уживає заходів щодо забезпечення технічної справності та налаштування ЕЗК.

Слідчий, працівник органу внутрішніх справ під час застосування до підозрюваного (обвинуваченого) ЕЗК мають право: вимагати від підозрюваного (обвинуваченого), який порушує правила та порядок носіння електронного браслета або персонального трекера, припинення дій, що перешкоджають здійсненню його зобов’язань; виносити на місці усне попередження особам, які допустили порушення щодо порядку носіння електронного браслета або персонального трекера, а працівники органів внутрішніх справ – з метою контролю за поведінкою особи, яка перебуває під домашнім арештом, з’являтися в житло цієї особи, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов’язаних з виконанням покладених на неї зобов’язань; повідомити підозрюваному (обвинуваченому), що в разі невиконання покладених на нього обов’язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Після закінчення строку, на який на підозрюваного (обвинуваченого) було покладено обов’язок носити ЕЗК, слідчий, працівник органу внутрішніх справ за участю представника уповноваженого підрозділу забезпечують зняття з особи електронного браслета або персонального трекера.

Домашній арешт

У випадках, коли застосування запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою є надто суворою мірою, однак існує необхідність обмежити свободу пересування особи, застосовується домашній арешт. Він полягає у обмеженні свободи пересування підозрюваного, обвинуваченого шляхом ізоляції його в житлі через заборону залишати житло цілодобово або у певний період доби та може бути застосований виключно, якщо особа підозрюється, обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі.

Поняття “житло” в розумінні ст. 181 КПК України підлягає поширювальному тлумаченню, тому під ним слід розуміти: будинки, квартири, кімнати, в тому числі їхні складові, не призначені для проживання (наприклад, горище у приватному будинку), незалежно від форм власності, а також будь-які інші приміщення чи забудови, в яких постійно чи тимчасово проживає особа. Належність приміщення до житлового фонду не є обов’язковою умовою для прийняття рішення про домашній арешт. Отже, під житлом розуміється приміщення, в якому підозрюваний, обвинувачений є власником (співвласником); зареєстрований у ньому або постійно чи тимчасово проживає там без реєстрації тощо.

Конкретний режим ізоляції особи буде визначатись судом у сукупності з різними факторами (наприклад, місцем та часом роботи особи) і може бути застосований цілодобово або на певний визначений час.

Крім встановлення обмеження у вигляді заборони залишати житло потягом визначеного часу суд може зобов’язати підозрюваного, обвинуваченого виконувати інші обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Органи внутрішніх справ, уповноважені на контроль за дотриманням домашнього арешту, мають право з’являтись в житло підозрюваного, обвинуваченого, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов’язаних з виконанням покладених обов’язків, та використовувати електронні засоби контролю.

Строк домашнього арешту чітко обмежений законом – два місяці. Продовження вказаного строку можливе у разі дійсної необхідності та за клопотанням прокурора в порядку, встановленому для продовження строку тримання під вартою. При цьому сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування в будь-якому випадку не може перевищувати шести місяців. По закінченні цього строку ухвала про застосування домашнього арешту припиняє свою дію.

Розглядаючи процесуальний порядок застосування домашнього арешту, можна виділити такі стадії:

• – подання слідчим за погодженням з прокурором, прокурором, а також підозрюваним, обвинуваченим або захисником, у випадку зміни з суворішого запобіжного заходу, вмотивованого клопотання з доказами на підтвердження викладеної у клопотанні інформації;
• – розгляд клопотання судом, перевірка викладених у клопотанні обставин, дослідження матеріалів та документів, допит свідків та з’ясування ставлення учасників судового засідання до обговорюваного питання;
• – прийняття рішення шляхом постановлення вмотивованої ухвали про відмову у задоволенні клопотання або про обрання запобіжного заходу – домашнього арешту з обов’язковим зазначенням житла та строку ізоляції підозрюваного, обвинуваченого, переліку обов’язків, покладених на нього, та порядку їх виконання. Слідчий суддя, суд обов’язково роз’яснює підозрюваному, обвинуваченому суть домашнього арешту (житло та порядок ізоляції в ньому) і наслідки його невиконання, про що складається протокол;
• – направлення ухвали для виконання органам внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого та зворотнє повідомлення слідчого судді, суду про взяття особи на облік. Контроль за дотриманням домашнього арешту лежить на відповідному органі внутрішніх справ.