«Єреван біля Площі Ринок: 10 історій про львівських вірмен»

Барев дзез, як кажуть вірмени! У першій історії про вірмен Львова ми розповімо Вам як вони взагалі потрапили в такі далекі від рідної землі краї. Чи може їх хтось спеціально покликав? Чим вони тут взагалі займались? А скільки їх зараз?

Відповіді на всі ці питання шукайте далі. Ми починаємо наш ретроспективний тур «львівським Єреваном».

Запрошення вірмен до Львова Галицькими князями Данилом та Левом Даниловичем

У XV-XVII століттях жив у Львові такий собі аптекар і гуманіст Іоганн Алембек. І вирішив одного разу написати він твір під назвою «Topographia civitatis Leopolitanae», або ж «Топографія міста Львова» – державною. Природно, опис міста Алембек починає з оповідання про його заснування:

«Лев, син Данила, … близько 1270 р. від утілення нашого Спасителя заснував місто Львів із двома замками, з яких один у місті, інший же – на височенній горі, що здіймається над містом… [Лев] поселив у Львові вірменів, азійських воїнів, [зі] зброєю, одягом і мовою [як у] татар, під чиїм пануванням колись між горами Тавру та Кавказу зросли, [і] колись Кілікію зайняли, [за те, що] їх зусиллями батько (тобто Данило) ворожі угруповання князів руських або знищив, або до своєї волі схилив, унаслідок чого набув великої влади і монархію в Південній Русі утворив.»

Якщо вірити інформації, яку наводить нам Іоганн Алембек, то вірмени дійсно стояли біля витоків міста Лева, адже служили у війську Галицьких князів. А Львів, як відомо, був фортецею з непоганим таким гарнізоном. У складі цього гарнізону певно були і наші закавказькі друзі. Те, що львівський гуманіст підкреслює «азійськість» вірмен не є чимось дивним для історієписання епохи ренесансу. А татарською мовою є так звана вірмено-кипчацька мова, але це вже зовсім інша історія…

А от відомий дослідник Ярослав Дашкевич навіть назвав конкретну дату першої достовірної історичної згадки про вірмен у Львові – 1277 р. Цим роком датовано напис на надмогильному камені у церкві Святої Анни в передмісті Львова, який побачив вірменський хронікер першої половини ХVІІІ століття Степанос Рошка.

Ну і яке Львів після цього polskie miasto? Виходить, воно русинське і вірменське!

З’ясуємо причини та дещо уточнимо хронологію

Взагалі, простежується декілька основних хвиль еміграції вірмен до міста з різних реґіонів їхнього компактного проживання:

В ХІІІ–XIV ст. поштовхом до міґрації представників цієї етнічної спільноти за межі історичної батьківщини стало зруйнування Вірменії монголо-татарами 1239 року. В цей період чимало вірмен мігрували у міста Причорномор’я та Східного Середземномор’я. Перші вірмени, швидше за все, переселялися до міста не безпосередньо з Вірменії, а, передусім з Криму, де вони перебували під владою татар. Саме тому вони мали схожі з останніми культурні особливост

Ще одна хвиля вірменської міґрації припала на останню чверть XIV столітті, коли було знищено Кілікійську державу, останню середньовічну державу вірмен. Імовірно, що саме ця хвиля міґрації відіграла головну роль в остаточному оформленні вірменської колонії Львова.

Далі, в 70-х роках XV століття, політичні фактори зумовили переселення вірмен з Криму (1475 року турки захопили Кафу, де була дуже велика колонія вірмен), а також Малої Азії та Буковини. Доволі значні переселення вірмен до Львова відбувалися і в інші періоди. Проте це вже були «свої» вірмени. Зумовлені ці міграції були різким погіршенням економічного становища вірменських колоній у містах сусідніх з Галичиною реґіонів – Луцьку на Волині, Кам’янці на Поділлі, Сучаві в Буковині.

Щоб Ви мали хоч приблизне уявлення про Кілікію

Укріплення екзотичної львівської громади у середні віки

Найдавнішим місцем проживання вірмен у місті було Підгороддя (Підзамче), де в княжий період розміщувалися дві вірменські церкви, – Якова та Хреста, а також монастир Святої Анни. Про це красномовно свідчить давня топоніміка цієї львівської дільниці – Вірменська річка, Вірменський міст. У наш час на тому місці, де була церква Святої Анни, розташовується видавництво та друкарня Отців Василіян «Місіонер» (вул. Богдана Хмельницького, 40).

Колись давно тут був вірменський осередок

У 1356 році, з даруванням Львову магдебурзького права, вірменська громада отримала можливість мати свого війта й організувала власні автономні органи судочинства. Загалом, у них там була своя атмосфера.

Аналізуючи актові джерела Львова, ми можемо прийти до висновку, що вже у XIV столітті місцеві вірмени були доволі заможними: 1377 року вірменин Мардрус продав львівському міщанинові українцю Іванові Марховичу село Малехів. Ціле село, Карл!

Вірменська колонія мала складну соціальну структуру, серед них були і священики, парони (барони), ходжі (пани), купці, міщани, мандрівники, ремісники і звичайні рільники.

Вірменський собор на старій гравюрі

Про духовне. У 1363 році було завершено будівництво вірменського храму Аствацацін (Пресвятої Богородиці) у вірменській дільниці середмістя, яка стоїть й понині. Так Львів став релігійним центром всіх вірмен Русі і Валахії у 1367 році.

Відомий вірменський квартал

В історичних джерелах про вірменський квартал у середмісті вперше згадано за 1394 рік. Центральною у кварталі була вул. Вірменська. Оскільки власники будинків вірменського кварталу продавали їх тільки одновірцям, то цілісність кварталу підтримувалася сторіччями.

На передмісті вірмени мешкали здебільшого навколо костьолу Святого Йоана Хрестителя, однієї з найдавніше закладених святинь Львова. Цікаво, що цей костьол перейшов до вірмен у 1371 році. Щоправда, його згодом у 1415 році відібрали католики, але після того зменшився приход храму, а потім ще й судові скарги надійшли. І його таки знову віддали назад вірменам-уніатам у XVI столітті.

Жило вірмен на початку XV століття у Львові чимало. У 1407 році у межах львівських міських мурів за неповними даними мешкав 291 вірменин, а вже у 1416 – 425. Якщо вважати, що в лише в середмісті тоді жило близько 4,5 тис. осіб, то частка вірмен становила орієнтовно 7–10 %. Здавалося б, небагато. Але ця частка була вельми впливовою у тогочасному Львові. У той же період в етнічному складі населення Львова абсолютно переважало немісцеве населення – німці та вірмени. Наприклад, у складі населення середмістя ці етнічні групи разом становили щонайменше 75 %.

Вірменська колонія Львова поряд з Амстердамом та Венецією була однією з найбільших у Європі!

Сформувалася вона передусім завдяки транзитній торгівлі. Дослідники Львова вже давно відводять вірменам чи не головну роль у процесі формування міста як одного з найважливіших торгових центрів Європи. Це і логічно, адже у Середні Віки практично всю торгівлю Львова «тримали» німці і хачіки.

До речі, слово «хач» зовсім не повинно ображати християн-вірмен і взагалі не може бути образливим, адже з вірменської мови Խաչ (khach) перекладається як «хрест». Отак.

Надгробок з вулиці Вірменської. А знизу – хач.

І тут вірмени трішки вгамувалися

Наприкінці XV– на поч. XVI століть в суспільному житті Львова почалися докорінні зміни… В цей період значно послабла міжнародна транзитна торгівля зі сходу до Європи через Західну Україну. Труднощі у транзитній торгівлі східними товарами спричинили військові успіхи в Причорномор’ї Османської імперії, яка в 1453 році захопила Константинополь, Царград та Візантій. Ні, це не три різних міста, а три історичні назви одного сучасного Стамбулу.

Турки, як ми бачимо, не тільки місцевим вірменам життя попсували, але й нашим львівським. Адже найбільших втрат від різкого зменшення обсягів транзитної торгівлі східними товарами зазнали німці та вірмени. Послабившись економічно, вони доволі швидко втратили панівні позиції в управлінні містом…

Ну, побули «зверху», і досить. Місце вірмен і німців зайняли поляки, потім євреї, потім знову таки поляки, ну а тепер, нарешті, корінні жителі – українці.

Але незважаючи на те, що в той час за соціальним статусом вірмени у Львові посідали друге місце після католиків, показовою є одна трагічна історія співжиття вдівця вірменина Івашка та його служниці католички Софії. У 1518 році Львівська міська рада, дізнавшись про факт співжиття та про вагітність служниці, звинуватила обох у святотатстві та постановила спалити злочинців на вогні. О часи, о звичаї!

А потім зробили невеличкий «камбек»

У ХVІ–першій половині ХVІІ століть вірменська колонія ще не занепала, адже не повторила долі німецької колонії, тобто не полонізувалася після занепаду транзитної торгівлі. Цьому сприяли особливості віровизнання вірменів – християнство монофізитського спрямування, яке виокремило їх поміж інших етнічних груп, наявність власного самоврядування, а також періодичне поповнення колонії мігрантами.

Збереженню кількості, а почасти й збільшенню, вірменської колонії Львова сприяло також суттєве відродження у другій половині ХVІ століття завдяки зусиллям Османської імперії східної торгівлі. Львів, зокрема, став великим центром транзитної торгівлі левантійським шовком та виробами з нього: у Львові в торгових операціях брало участь до 400 купців з Турецької імперії. Як і у Львові, так і в східних державах торгували шовком здебільшого вірмени.

Прикладом, у 1544 році із 263 забудованих ділянок середмістя 94 уже належало полякам, вірмени ж мали 42 ділянки. Проте німці, євреї та українці мали ще менше. Нащадки горців доволі міцно вчепилися у привабливі центральні райони, як ми бачимо. Як то кажуть, губа не дура!

Найбільш сприятливим періодом для вірменської колонії Львова були 70– 80-ті роки ХVІ століття. У 1578 році вірмени навіть отримали королівський привілей, який майже повністю зрівнював їх у правах з католиками!

Однак, унія 1596 року посилила міжконфесійну напруженість у Львові. Це негативно вплинуло на соціальне становище вірмен у місті, які були не-католиками. Міська влада нехтувала давніми привілеями вірмен, обмежуючи їх економічно та релігійно. Зокрема, 1600 року двома декретами короля було скасовано вищезгаданий привілей.

Кількість вірменських будинків у середмісті було обмежено до 73, уведено заборону на купівлю вірменами будинків на Ринку, накладено низку обмежень на їхню участь у торгівлі та ремісництві…

Унія і занепад колонії

У 1630 році висвячений вірменським патріархом на єпископа Львова Микола Торосович, щоб втримати за собою цю посаду, погодився на релігійну унію з Римом. Це сподобалось далеко не всім, противники унії боролися понад 30 років і завершилося це тільки в 60–70-х роках ХVІІ століття перемогою уніатів.

Ця боротьба неабияк послабила вірменську колонію, спричинила міграцію багатьох вірмен зі Львова в Угорщину та Молдову. Ще одним наслідком унії стала втрата вірменами етнічних ознак та пришвидшення їхньої полонізації. Занепад вірменської колонії довершило остаточне руйнування східної торгівлі.

Втративши функцію транзитного центру, Львів утратив економічну привабливість для вірменських купців, відпала потреба в існуванні у ньому великої вірменської колонії. Переселення вірмен до Львова в останній чверті ХVІІ століття тільки зберегло вірменську колонію міста від остаточного занепаду, однак не змогло відродити колишню її силу…

Цікаво, що серед прийнятих до міського права Львова в 1405–1783 роках вірмен нараховувалась лише 261 особа, що складало 3,9% від загального числа. Зумовлено це передусім тим, що ще у ХV ст. вірменинові для того, щоб отримати львівське міське право, потрібна була протекція особисто польського короля. Та й самі вірмени неохоче ставали громадянами міста.

Повний занепад

На момент входження Галичини до складу Австрійської монархії частка вірмен у місті становила всього 2–3 %.

Упродовж усього ХІХ і на початку ХХ століть у Львові зберігалася нечисленна громада вірмен. Вона налічувала до 200 полонізованих осіб. Зокрема, 1869 році у місті мешкало 138 вірмено-католиків та одна особа вірмено-григоріанського віровизнання, у 1890 році 172 та 34 відповідно. Часто ці люди називали себе вірменами тільки завдяки родинній традиції, адже ні зовнішністю, ні стилем життя вони майже не відрізнялися від поляків. Повноцінного вірменського етнічного середовища у Львові уже давно не існувало…

У 40-х роках ХХ століття остаточно припинила існування давня вірменська громада Львова. У Львові на час приходу радянської влади мешкало близько 240 вірмено-католиків. Однак з початком акції переселення поляків значна частина вірменів також виїхала до Польщі.

У Львові залишилося не більше 40–50 осіб. Остаточного руйнування вірмено-католицька громада Львова зазнала після ліквідації Вірмено-католицької церкви. Вірменських церковних діячів Львова радянська влада звинуватила у співпраці з гітлерівцями, зокрема, участі в організації Вірменського легіону, який у складі німецької армії мав би боротися за незалежну Вірменію. Радянська класика.

Проте, на заміну галицьким вірменам також прийшли вірмени з різних регіонів Радянського Союзу, здебільшого русифіковані.

За підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року, вірмен у Львові нараховувалося всього 788 осіб, що складало 0,11% від загалу, і всі вони – не є нащадками тих давніх галицьких вірмен…

Чим «жили» львівські вірмени?

Як вже було сказано вище, в основному вірмени займалися ремісництвом, причому доволі специфічним, та торгівлею. Брали вони якістю, а не кількістю. Або хитрістю.

Наприклад, у XVII–XVIII століттях львівська торгівля часто переживала кризові моменти, в багатьох осіб з’являлося бажання отримувати зиски, оминаючи міські права та звичаї. Уникали прийняття громадянства і львівські вірмени, які традиційно займалися торгівлею.
Мовою цифр про значущість вірмен у торгівлі: у 1588 році вірменам належало у Львові 22 великих крамниці (для порівняння, католикам належало 9, а русинам — 7).

Друге місце після купців займали ремісники, особливо ткачі й золотарі, а також чинбарі, шевці, кравці, кушніри, зброярі, сідлярі, бляхарі, муляри, м’ясники та пекарі. Згідно згадок про вірменських ремісників серед громадян міста, відносно чисельними були сап’янники та золотарі. Сап’янництво було фактично вірменським ремеслом, інші нації завжди були у ньому меншістю. Популярними також серед вірмен були гаптування, миловарство та лучництво (в останньому становили понад 80%).

Нерідко також вірмени обіймали посаду тлумача, серед них було чимало представників інтелігенції та митців.

Ось такою, в загальних рисах, були історія та характер вірменської громади славного міста Лева. А далі буде…

Владислав Газарян, редактор проекту Magistra Vitae

Вірмени України. Хто вони?

З майже восьми мільйонів вірмен, розкиданих по всьому світу — лише менше трьох мільйонів проживає у самій Вірменії. Вірменські церкви та вірменські вулиці — вагомі атрибути багатьох великих міст — від Львова до Сінгапура. В Україні мешкає близько ста тисяч вірмен. На перетині вірменського і українського творив кінорежисер Сергій Параджанов та продовжують творити Роман Балаян і Борис Єгіазарян. Що ми знаємо про вірмен в Україні?

В Україні розсипалось багато вірменського насіння. Це гранатове насіння так давно і добре вросло в ґрунт, ніби ці дерева росли тут завжди. Вірмени були священиками, музикантами, майстрами, купцями. Вони починали жити своїм життям там, куди століттями переселялися, асимілювалися, і де створювати спільноти, церкви, навколо яких гуртувалися і підтримували рідну культуру. Велика вірменська діаспора є у США, Франції, Грузії, Ірані й Сирії, Аргентині й Україні та інших країнах світу.

Перші вірмени осіли на українських землях ще в Х-ХІ ст., втікаючи від арабів і турків-сельджуків. Тоді вони масово переселялися на територію сучасного Кримського півострова і до Києва (одним із найвідоміших українських вірменських монастирів і досі є монастир Сурб-Хач, розташований у горах, неподалік Старого Криму). Їхнє царство, а називалось воно Кілікійським, постало на території сучасної Туреччини в XI й проіснувало до XIVст. Коли і воно зруйнувалось, вірмени почали мандрувати Європою. Спочатку подались до Польщі, а звідти — до України. Найміцніші спільноти згуртувалися на територіях, які на той час були частиною Галицько-Волинського князівства — у Львові та Кам’янці-Подільському приблизно у XV ст. У цей період галицька земля переходить до Польського королівства, а вірменські католикоси (верховні патріархи. — ред.) вперше приїздять до Львова зібрати данину у місцевих вірмен. І збирали вони її від того часу впродовж трьохсот років.

Поступово вірменська громада зростає, а відтак відкриваються церкви і школи, розвивається ремісництво, і врешті вірмени отримують від польского короля автономію. У багатьох містечках з’являється вулиця Вірменська. На кожній такій вулиці обсмажували кавові зерна і варили каву по-вірменськи, ткали килими, виготовляли ювелірні прикраси, виробляли шкіряні речі. Тобто, укорінювалися тут, на цій землі.

Після того, починаючи вже з ХХ століття, було ще кілька великих хвиль еміграції вірмен на українські землі. Та був і прецедент депортації. Разом із кримськими татарами, болгарами й греками, вірмени Криму пережили депортацію з півострова в 1944-му році. Радянська влада звинувачувала їх усіх у співпраці із Третім Рейхом. Їх відправили у спецпоселення в Узбекистан, Казахстан та Росію. Загалом їх було 38 455 осіб, 9821 з яких — вірмени.

Вірменська церква в Україні. Маркос Оганесян

Вагомим символом Вірменії по всьому світові є церква. Для вірмен історично склалося так, що віра і національність є взаємопов’язаними. Кожен вірменин історично є християнином. Бо вірмени були першими християнами, прийнявши християнство у 301 році.

У вірменській церкві у Києві готуються до Різдвяного богослужіння і проведення обряду матах з нагоди хрестин доньки одного з прихожан.

Зараз тут триває будівництво — незабаром зведуть найбільшу вірменську церкву у Східній Європі. Тут є прихожани з Києва та області, з Житомира та інших міст і містечок.

Вірменський обряд жертовності матах пов’язаний з церквою. Раніше це було жертвоприношення у вигляді барана чи іншої тварини як подяка Богу за милосердя. Зараз матах найчастіше відбувається у вигляді спільної трапези, яку влаштовують, наприклад, на знак радісної події, що стається в родині, пояснює Глава Української єпархії Вірменської апостольської церкви, Владика Маркос Оганесян:

— Це ніби ти ділишся своєю радістю, якою ти обіцяв поділитися. Матах може бути у вигляді м’яса чи хліба, який печуть і роздають усім, хто цього справді потребує. Це християнський церковний обряд.

Маркос родом з Вірменії. Стати священиком було для нього несподіваним рішенням. Раніше йому на думку не спадало таке, бо схильності він мав до технічних наук. Та життя змінилось, доля розвернула його в сторону Ечміадзина, де він вступив у духовну академію. Сьогодні Владика Маркос проводить служби по всій Україні.

— Про Україну я хочу говорити лише теплі слова, тому що вона для нас рідна. Вона історично стала рідною для кожного вірменина і також для церковнослужителів Вірменської апостольської церкви. Вже тисячі років вірменська церква діє в Україні без обмежень та труднощів. Слава Богу, що є взаєморозуміння, так як ми одне ціле і складаємо одну церкву Христа. Конфесії різні, але церква — одна.

Ечміадзин

Ечміадзинський монастир є духовним центром всіх вірмен. Розташований неподалік від столиці Вірменії — Єревану. Там живе верховний католикос і розташовані всі богословські навчальні заклади.

Чому вірмени можуть пишатися своєю історією: традиції і звичаї стародавнього народу

У великій родині кавказьких народів вірмени завжди виділялися. У них унікальне минуле, більш того, вони змогли внести свій внесок в історію інших етносів. Багато звичаї, їх культурну спадщину увійшли до скарбниці світової культури. А вже що стосується кухні, то тут можна вважати, що вони вплинули на гастрономічні уподобання цілого регіону.

Походження народу і мови

Предками сучасних вірмен деякі історики вважають фригийцев. У всякому разі, саме цей народ в середині першого тисячоліття до нашої ери почав міграцію, з території Балканського півострова ближче до територій Малої Азії. Цей загадковий, древній етнос і вірмени мають щось спільне – а точніше, мова.

Витоки вірменської мови

Як стверджують дослідники, фрігійці були носіями протоармянского мови. Вони переселилися ще в XIII столітті до нової ери на Вірменське нагір’я і облюбували для себе північну область нинішньої Вірменії , Яка як в давнину, так і сьогодні відома своїми родючими землями. Таким чином, можна вважати вірменську мову одним з найдавніших у світі.

Дивним чином фрігійці змогли зберегти базові елементи своєї мови, не дивлячись на те, що з часом вони повністю асимілювалися з населенням, вже мешкали тут. На Вірменському нагір’ї проживали, крім них, ще лувійці (споріднений хеттам народ), хуррити, а також урарти, які вважаються творцями одного з найпотужніших в давнину держав – Урарту.

Всі ці етноси змогли мирно співіснувати і з часом сформували вірменський народ. Тому, кажучи сьогодні про вірмен, дослідники розглядають їх як представників великого етнічного та культурного пласта, адже вони – носії не тільки стародавньої мови, а й генетичні спадкоємці цілої епохи в історії Малої Азії.

Існують і інші версії – так, деякі вчені вбачають зв’язку з іншими етносів – ідоіранскім і грецьким. Якщо вірити цим історикам, то вірменський народ сформувався ще в XXII столітті до нашої ери і, таким чином, був носієм праіндоєвропейської мови, поширивши його з Вірменського нагір’я по території всієї сучасної Європи і ближнього Азії.

Наскільки це твердження відповідає дійсності, ніхто не може говорити впевнено. Однак відомо, що вони як оформилася національна спільність ведуть свою історію понад 2500 років. У 7 столітті до н.е. вони займали величезні території не тільки Закавказзя , Але Малої Азії і Середнього Сходу.

Історія вірмен підтверджується, як давньогрецькими джерелами, а точніше, працями Ксенофонта і Геродота, так і вавілонськими.

Давня історія нащадків фригийцев

У VI столітті до н.е. розпалася держава Урарту, після чого території Вірменського нагір’я потрапили під владу персидської династії Ахеменідів. У V столітті до виникнення християнства вірмени брали участь в поході Ксеркса, а через століття визнали владу Олександра Македонського, хоча цей завойовник і не зміг їх підкорити. При цьому вони вже тоді замислювалися про набуття незалежності, тобто, про створення власної держави.

До III століття до н.е. етнічний вірменський центр змістився до Араратській долині , В результаті чого в середині II століття до н.е. була створена держава Велика Вірменія, яке створив Арташес I. У наступні століття вони кілька разів втрачали незалежність і знову її знаходили.

Державність їх була в той період ще досить слабка, тому доводилося виживати в середовищі набагато більш сильних і войовничих сусідів. Так, в середині III століття нової ери території вірмен потрапили під владу Персії, через сторіччя їх поділили Іран і Рим.

У V столітті вони спробували повернути незалежність в протистоянні персам, але зазнали поразки. Однак в результаті серйозних політичних процесів всередині самого регіону Персія була змушена визнати, що статус їх територій є залежним лише наполовину.

Після цього настала епоха візантійського панування – до речі, саме в цей період була відзначена перша депортація вірмен. Понад 10 тисяч людей були відправлені на Кіпр. Візантійські правителі, як раніше і перські, неодноразово відзначали, що характер цього народу досить непокірний, тому вони схильні до постійних бунтів.

У VII столітті Вірменія була захоплена арабами, після чого багато вірмени почали перебиратися до Візантії, яку вони все ж вважали більш прийнятною в якості державної влади. У другій половині IX століття відбулася знаменита Бій сорока, де вони, об’єднавшись, зуміли перемогти багатотисячні арабські війська і стали, за фактом, незалежними.

Середні століття і новітня історія

У XIV столітті Вірменія почала відчувати серйозні проблеми політичного характеру, оскільки на світову сцену вийшли нові завойовники. На цей раз в їх числі опинився Тамерлан, а потім свої претензії на їх території заявила Османська імперія. Тут їм довелося зіткнутися з впливом не тільки на їх державність, а й на культуру, і, що набагато важливіше, на релігію.

До XVIII сторіччя їх національна державність збереглася лише в районі Нагірного Карабаху. Проте, вони ніколи не збиралися відмовлятися від незалежності, і періодично виникали заколоти і національно-визвольні рухи, які завжди жорстоко придушувалися.

Нарешті, коли на політичну арену вийшла Росія, вірмени постаралися витягти з цієї обставини максимум користі. На початку XIX століття під владу російського імператора перейшли східні території Вірменії. Це послужило причиною їх масового переселення сюди з інших регіонів, насамперед, із заходу країни і з Ірану.

На жаль, Росія допустила певні помилки в політиці щодо вірмен, що і призвело до нового визвольного руху. Вони відчували тиск як з боку царської влади, так і з боку Туреччини. Ситуація ускладнилася ще більше, коли під час Першої світової війни Османська імперія здійснила геноцид вірмен, який і сьогодні залишається однією з головних точок спотикання Вірменії і Туреччини.

Турки в 1915 році почали фізичне знищення вірменського народу, що проживає на їх території. В результаті були закатовані і вбиті тисячі людей. Історики досі не можуть прийти до єдиної думки про те, скільки вірмен було знищено в процесі геноциду. Називаються різні цифри, починаючи від 100 тисяч до мільйона чоловік.

Зміни для населення вірмен принесла жовтнева революція в Росії. Вже в 1918 році була проголошена незалежна Вірменія, а в 1920 році на території була встановлена ​​влада більшовиків. Однак і тут не обійшлося без проблем, наслідки яких ми досі спостерігаємо. Так, більшовики, окреслюючи межі Вірменської республіки, віднесли область Нагорного Карабаху до Азербайджан у, але ж на цій невеликій території, майже 95% населення є етнічними вірменами.

Тому не дивно, чому вірмени і азербайджанці в подальшому не раз піднімали питання про територіальну приналежність Нагірного Карабаху, що і привело в 1991 році до карабахського збройного конфлікту, переросла в Карабахської війни, тривалу на 4 роки.

Остаточно незалежність Вірменія отримала в 1991 році, коли розпався Радянський Союз. З тих пір ця країна є повноправним членом спільноти кавказьких держав і, тим не менше, зберігає з Росією дружні відносини, чого не можна сказати про деяких інших колишніх союзних республіках. Що стосується вірменської валюти, то це драм. Сьогодні курс драма по відношенню до долара становить в середньому 500: 1.

Релігія і віра вірменського народу

Дивно, однак протягом довгого періоду перського і османського панування свою віру вірмени в більшості своїй не поміняли. На сьогоднішній день більша частина в народі є християнами. Колись на територіях, зайнятих ними сьогодні, сповідалися язичницькі культи, в тому числі, зороастризм.

Однак в I столітті нової ери сюди прийшли апостоли Христа Варфоломій і Тадей, які почали проповідувати про нову релігії . У всякому разі, саме так говорять перекази. Згідно з ними, ці два апостола і заснували Вірменську апостольську церкву. Таким чином, християнство у Вірменії виникло практично відразу після того, як ця віра почала поширюватися по всьому регіону.

У 301 році саме християнство тут було визнано офіційною релігією, а значить, саме Вірменія стала першим в світі християнською державою.

Багато в чому зміцненню релігійних настроїв сприяли і відносини з Візантією. У період, коли Вірменія була васалом Великої Візантії, християнство стало важливою ланкою, що зв’язує ці два таких різних регіону. Надалі релігія вірмен зазнала серйозних нападкам з боку арабів і турків.

Так, не в силах впоратися з моральним протистоянням нащадків фригийцев, турки зобов’язали їх носити спеціальні головні убори, щоб кожному відразу було видно, що перед ним не мусульманин . Проте, вони виявилися тверді в своїх світоглядах, і не змінювали віру протягом століть. Сьогодні Вірменська церква ставиться до орієнтальним православним церквам нарівні з Сирійської і Коптської.

У той же час вірмени є народом віротерпимим. На території Вірменії проживають люди, які сповідують іудаїзм, іслам , Езідізм. Ця країна, як і багато інших, підтримує свободу віросповідання.

Культура, побут, традиції і звичаї

Багато сучасні традиції вірмен беруть свій початок в давнину. Вони змогли зберегти свою культуру і звичаї, які в деяких своїх проявах відрізняються від звичаїв інших кавказьких народів, проте не входять в дисонанс з ними.

Наприклад, вірменська весілля де в чому нагадує весільні обряди грузин і навіть дагестанців. У всякому разі, весілля в Вірменії проходять так само галасливо і барвисто, з безліччю танців, пісень, дотриманням правил сватання та обов’язкового бенкету.

До весільних звичаїв вірмен відноситься таємниця сватання – і це відрізняє підготовку вірменської весілля від інших . Тут свати нареченого намагаються прийти в будинок нареченої мало не вночі, щоб ніхто не знав про це і не почалися пересуди в разі відмови.

Знавці відзначають особливу вишуканість національних вірменських костюмів. Вірмени, як і інші кавказці , носять бурки , Однак замість Бешмет у них в ходу подовжені каптани – архалухі. Жіночий одяг надзвичайно витончена і відрізняється великою кількістю етнічних прикрас.

Як жіночого головного убору виступає шапочка- “башточка”, яка потім зав’язувалася хусткою. В результаті рот і підборіддя вірменки напівприкривши, такий убір трохи нагадує традиційний мусульманський хіджаб .

Говорячи про свята вірмен, де традиційно присутні і національні костюми, не можна не згадати про музичній спадщині цього народу. Музика у них дуже співуча, оскільки ввібрала в себе не тільки близькосхідні мотиви, але і взяла дещо від середземноморської музичної культури .

Яскравим зразком музичних інструментів можна вважати вірменський дудук , Який багато хто називає унікальним зразком давнини , А ті, хто його чують, стверджують, що це райська музика. Під такі казкові мотиви неможливо рухатися нескладно. Тому вірменські танці завжди відрізняються крайньою гармонійністю і внутрішнім естетизмом.

Не залишається без уваги вірменська кухня , Яка, як довели історики, відноситься до найдавніших у світі. У гастрономічному наборі кулінарів завжди багато зелені, м’яса, молочних продуктів. Широко відомі солодощі, створені найчастіше всього лише з цукру і борошна, але володіють непередаваним смаком.

Не менш унікальні і інші вірменські страви, серед яких на першому місці стоїть долма і шашлик. Не випадково їх ресторани славляться на весь світ своїми вишуканими стравами.

Які вони – сучасні вірмени?

Вірмени – це невід’ємна частина сучасного суспільства. Їх однаково можна віднести і до європейського, і до східного етносам. На сьогоднішній день їх чисельність не може бути точно підрахована, однак, за даними статистики, у світі до 10 до 12 млн представників цього народу. Вони проживають у багатьох країнах, починаючи від Росії і закінчуючи Бразилією і Австралією. І скрізь вони вносять нотку вірменського колориту, що, безсумнівно, гідно поваги.

Навіть анекдоти про вірмен говорять про те, яким незвичайним менталітетом володіють ці люди. У численних літературних джерелах вони постають доброзичливим, хоробрим і веселим народом, який може і пожартувати, і потанцювати, і встати на захист своєї незалежності, якщо знадобиться. А старі добросусідські відносини з російськими багато в чому стали запорукою того, що їхній внесок у російську і світову історію і культуру не залишився непоміченим.

Так, серед тих, хто воював з фашистськими агресорами у Великій Вітчизняній війні, було чимало вірмен-героїв. Це і старший лейтенант Сергій Бурназян, підполковник Гарник Вартумян, маршал Радянського Союзу Іван Баграмян. Це всього три прізвища з тих представників вірменського народу, які стали Героями Радянського Союзу. А таких людей були десятки, і ще тисячі простих вірмен нарівні з росіянами, білорусами, грузинами боролися за спільну батьківщину.

Чи не менше налічується і тих, які увійшли в число символів світової культури і спорту. Серед найзнаменитіших вірмен можна назвати Арама Хачатуряна , Кінорежисера Сергія Параджанова, акторів Дмитра Харатьяна і Армена Джигарханяна , Письменника Вільяма Сарояна, футболіста Генріха Мхітяряна , шахіста Гаррі Каспарова , Співака Булата Окуджави (прізвища обох останніх – по материнській лінії). Ці та багато інших людей внесли свій вклад в розвиток сучасної цивілізації.

Вони дійсно дали багато не тільки тим народам, поряд з якими вони історично були змушені проживати, але і всій світовій спільноті. Сьогодні особливим чином доповнюють спільність кавказьких етносів, зберігаючи свою самобутність і при цьому залишаючись народом, генетично цільним. Вірменські діаспори, існуючі у всьому світі, тільки підтверджують це.