“Коли росіяни масово сядуть на FPV-дрони з машинним зором, буде біда”. Як нове покоління дронів може змінити хід війни

Вперше – коли снарядний голод, висока ефективність БПЛА та їхня доступність перетворили цивільні дрони на невід’ємний елемент бойових дій. Протистояння України російському вторгненню стало найбільшою війною безпілотників в історії людства.

Вдруге – коли військові почали використовувати FPV-дрони, якими до цього здебільшого бавилися геймери. Високоточні, швидкі, а головне – дешеві, ці коптери почали активно застосовувати в українському війську, а потім їх взяли на озброєння й росіяни.

Не виключено, що про прорив у військовій справі невдовзі можна буде згадати втретє. Однак існує ймовірність, що цього разу ініціативу перехопить ворог.

У січні росіяни стали використовувати на фронті перші FPV-дрони з системою автозахоплення цілі та машинним зором (що це означає – читайте нижче в матеріалі). Поки що опитані УП українські експерти з БПЛА вважають їх експериментальними апаратами. Втім, якщо експеримент буде завершено, і такі коптери почнуть виробляти масово, це може суттєво вплинути на хід бойових дій.

Ставлення української влади до БПЛА еволюціонувало від висловлювання про “весільні дрони” від тоді ще міністра оборони Олексія Резнікова до обіцянки виготовити мільйон дронів у 2024 році, яку торік у грудні озвучив президент Володимир Зеленський.

А в середині січня віцепрем’єр-міністр цифрової трансформації Михайло Федоров закликав у фейсбуці: “Створюйте FPV-дрон удома – долучайтеся до знищення ворогів власноруч”. Таким чином він прорекламував проєкт “Народний FPV” – інженерний курс, що навчає збірці 7-дюймового FPV-дрона в домашніх умовах.

Як еволюціонують FPV-дрони та як саме це може вплинути на характер війни? Які проблеми стоять перед українськими виробниками БПЛА сьогодні? Та що потрібно, щоб зібрати FPV-дрон на своїй кухні? Про це – у статті УП.

Дрон, який сам долітає до цілі

“Вперше на власні очі побачив перехоплене відео з російського FPV із машинним зором та автозахопленням цілі. Більше того, в режимі тепловізора. Поки що все сире, але вже на фронті, – написав 6 січня у своєму телеграм-каналі український фахівець із військового зв’язку Сергій “Флеш” Бескрестнов. – Мене це дуже турбує. Ви ж розумієте роль FPV у війні“.

За кілька днів командир групи аеророзвідки “Птахи Мадяра” Роберт Бровді з позивним “Мадяр” розповів глядачам свого youtube-каналу, що саме його бійці виявили три такі коптери.

– Коли вони (росіяни – УП) масово сядуть на ці дрони, буде біда, – каже Мадяр УП, підкреслюючи, що використовує слово “коли”, а не “якщо”.

Протидіяти дрону з машинним зором буде набагато важче, ніж звичайному

Чим дрон із машинним зором відрізняється від звичайного?

FPV-дрони нескладні в збірці, але дуже складні в керуванні. Швидкість понад 100 кілометрів на годину і хороша маневреність дозволяють коптерам вражати техніку під час їзди чи влітати в бліндажі. Але це потребує високої майстерності пілота.

На FPV-дронах використовується аналогова система передачі відео, яку хоч і важче заглушити засобами РЕБ, ніж цифрову, але все ж таки можливо. А якщо оператор втратить контакт із безпілотником, то, зрозуміло, не зможе і вразити ціль.

У FPV-дронах з машинним зором обидва ці фактори вже викреслені з рівняння.

Такий дрон все ще не вмітиме розпізнавати цілі сам. Ворогом для нього буде той набір пікселів, який вкаже йому оператор. Проте пілоту такого БПЛА достатньо підлетіти на відстань, з якої він може зафіксувати ціль. А далі дрон все зробить сам: зосередиться на точці, яку йому треба знищити, і буде летіти до неї, навіть якщо об’єкт рухатиметься.

Таким чином, щоб керувати подібним пристроєм, не треба бути досвідченим пілотом. Тепер від оператора дрона не вимагатимуть вміло ним маневрувати – потрібно підняти коптер у повітря та долетіти до точки фіксації. А значить, і кількість пілотів зросте в рази.

При цьому значно знизиться ефективність засобів радіоелектронної боротьби. Після того як дрон зафіксував ціль і став самостійним, глушіння каналів передачі зображення чи керування вже ні на що не вплине.

Такий дрон може вразити ціль точніше, бо вже не залежатиме від того, наскільки вмілий пілот ним керує.

Чи зможе Росія почати активно використовувати такий дрон раніше, ніж ЗСУ? Українські інженери також працюють у цьому напрямку, тримаючи деталі в таємниці з міркувань безпеки.

“Прогрес пішов по зв’язку, зараз додається захоплення цілі. Є два шляхи: це нейромережа, яку навчають, і машинний зір, – розповів цього тижня каналу Militarnyi радник міністра з питань стратегічних галузей промисловості України Ярослав Олійник. – Ми вже відшукали подібні рішення, зараз просто плануємо, як нам зробити краще”.

Мадяр попереджає ще про два виклики в аеророзвідці, з якими можуть стикнутися українські військові.

Перший – це технічні рішення, що дозволять використовувати виносні антени-ретранслятори для FPV-пілотів на суттєвій відстані від екіпажів. Таким чином ворожі оператори зможуть керувати БПЛА з відносно безпечної для них ділянки. І єдине, що залишиться – бити дронами по дешевих антенах.

Другий – експерименти із застосуванням скремблерів на дронах. Ці прилади заважають супротивнику зрозуміти напрямок руху дрона, а значить, і знищити його.

З осені минулого року росіяни випереджають українське військо в роботі з дронами вночі – ворог значно збільшив використання FPV-дронів з тепловізійними камерами. Українські виробники тільки почали ставити виробництво таких дронів на потік.

– Ми постійно еволюціонуємо, – каже Мадяр. – Уявімо собі: насичення (літальних) засобів, вдосконалення та уніфікація їхніх бойових частин, збільшення ваги бойової частини, збільшення відстані проникнення дрона… Раніше ми на “мавіках” літали 3 кілометри. Знаєте, скільки зараз? 21 кілометр. А є такі герої, що і на 25 літають!

Тобто це все еволюціонує. І коли воно насититься – а це станеться в цьому році, – то фронт просто розійдеться, і сіра зона буде значно ширшою. До ворога буде 10 кілометрів, а не п’ятсот метрів чи півтора кілометра як зараз.

Підійти не буде можливості ні на танку, ні на авто, ні спішившись – як нам, так і ворогам. Отакий мій прогноз.

FPV-дрони як мейнстрим

– Влада розчехлилася, – так засновник TAF Drones, бізнесмен Олександр Яковенко характеризує сьогоднішнє відношення держави до виробництва FPV-дронів. – Зараз FPV-дрони – як мейнстрим. Мери і депутати хочуть показати, що вони залучені до допомоги, і це стало політичною складовою. Той випадок, коли популізм знаходиться в правильному руслі.

На великі партії FPV-дронів полюють благодійні фонди, їх замовляють у сертифікованих виробників військові частини, їх намагаються купити через тендер об’єднані територіальні громади. Останній пік попиту стався наприкінці минулого року, коли на FPV-дрони намагалися витратити залишки бюджетів.

Попит сьогодні більший, ніж пропозиція бізнесу. Яковенко згадує, як нещодавно його компанія брала участь у тендері від Одеської міської ради, і заявки туди подали тільки два виробники.

За підрахунками Яковенка, які він сам називає оптимістичними, сьогодні Україна виробляє 50-60 тисяч FPV-дронів на місяць. При цьому 20 тисяч з них збирає компанія самого Яковенка.

Втім, потужності зростають. За прогнозами бізнесмена, вже в квітні Україна має вийти на виробництво ста тисяч одиниць FPV щомісяця. Тому обіцянка в мільйон вироблених дронів, яку озвучував Зеленський, цілком може стати реальністю.

– Я завжди знаходжусь в опозиції до діючої влади, – зізнається Яковенко. – Але зараз держава зробила все можливе, щоб виробники нарешті почали виробляти.

Що таке “все можливе”? Я розмитнюю комплектуючі без сплати мита і без ПДВ – тому що це пролобіювало Мінцифри. Я є учасником Дія.City, тому що виробники БПЛА можуть бути учасниками Дія.City. А це означає, що я плачу податок із зарплатні в 6,5% (а довелось би 19,5% – УП), податок на прибуток взагалі не плачу – в мене податок на виведення капіталу. І також я можу бронювати своїх співробітників. Держава офіційно дозволила заробляти (на дронах) 25% – це досить велика маржа.

Чого не вистачає виробникам, то це грошей та комплектуючих.

Гроші потрібні для участі в тендерах. Замовники розраховуються за дрони тільки після того, як їх отримали, тому компанія має спочатку інвестувати в виробництво БПЛА власні кошти. А коли йдеться про велике замовлення, то і бюджет на це потрібен чималий.

Дістанемо калькулятор. З моменту як українська компанія заплатить постачальникам за запчастини для тисячі дронів, і до того дня, коли ці деталі будуть вироблені та привезені в Україну, в середньому минають два місяці. Ще близько місяця компанія збиратиме ці дрони. Тобто для того щоб віддавати тисячу FPV-дронів щомісяця, підприємству потрібно пустити в обіг власні гроші на три тисячі дронів. А це близько $900 000.

– Це досить складно для багатьох, бо замовлення завжди велике. Маленький виробник в цю історію зайти тупо не може, – каже Володимир, представник спільноти Toro Ukraine, що виробляє дрон-камікадзе TORO. – Якщо брати кредит, то це збільшує собівартість дрона. А якщо підприємство нове, то кредит ще й не дадуть.

Через великий попит навіть великі виробники FPV-дронів не можуть сформувати складські залишки

Друга проблема – з комплектуючими для FPV-дронів.

Серед тих битв, що Україна веде з Росією, є і битва за комплектуючі, що виробляються в Китаї. Росіяни здатні вкладати в зброю значно більше грошей, тому вони в китайського бізнесу в пріоритеті.

Олександр Яковенко згадує, як вів перемовини з китайським заводом, який виробляє мотори для БПЛА. Цей завод випускав сто тисяч моторів щомісяця, і Яковенко хотів, щоб всі сто тисяч продавали саме його компанії. Але поки він домовлявся, росіяни просто викупили цей завод.

Схожу історію розповідає інший підприємець – керівник української компанії “Vyriy” Олексій Бабенко. Нещодавно один із китайських виробників вирішив привітати Бабенка з гарною новиною – тепер він зможе замовляти в них мотори майже без черги. “Чому?” – здивувався Бабенко. Через те, що відпала необхідність у великого російського покупця. А що сталося? Виявилось, росіяни купили в китайського підприємства виробничі лінії, які побудують в Росії. Така от “гарна новина”.

Дефіцит комплектуючих впливає на терміни виробництва коптерів, тому що іноді інженерам просто немає з чого збирати.

– Є питання, яке часто ставлять виробникам: а які у вас виробничі потужності? І багато хто відповідає таким чином: якби у мене були всі комплектуючі, то мої виробничі потужності – це 50 одиниць на день. Але комплектуючих всіх в моменті ніколи не буває, – розповідає Володимир з Toro Ukraine.

– Тобто ти вимушений замовити партію в 500 одиниць кожного компоненту. Вони всі приїдуть у різний час. А значить, у тебе виробництво курить, чекає на ці комплектуючі. Добре, якщо вони приїдуть у правильному порядку: спочатку рама, потім мотори, а в кінці – пропелери. Але зазвичай ніфіга не так.

За кілька днів до розмови з УП Володимир шукав рами – найпримітивнішу у виробництві складову FPV-дронів – і знайшов їх тільки на третій день пошуків. Викупив одразу всі двісті рам, що були – і все, їх знову немає на ринку.

Виробляти всі складові FPV-дронів в Україні поки неможливо. Проте все більше українських компаній намагаються локалізувати виробництво комплектуючих для безпілотників.

– Ми локалізуємо все, що можна локалізувати. Зараз це вже рами, пропелери, льотні контролери, регулятори обертів, модулі зв’язку – це все виробляється в Україні, – каже Олексій Бабенко.

Проте в цьому процесі державна підтримка не спрацьовує. На комплектуючі для дронів, як ми писали вище, не накладають мито та НДС. А от на сировину для цих комплектуючих такі пільги не поширюються.

Тобто якщо український виробник дронів купує в Китаї, наприклад, карбонову раму і завозить її в Україну, то він заощаджує на податках. А от якщо вирішує придбати карбоновий лист, щоб вирізати з нього раму, то йому доведеться завозити сировину на тих самих умовах, що і звичайний імпорт.

– Формально мені вигідніше будувати виробництво комплектуючих у Польщі, ніж в Україні, і потім завозити їх сюди, – підраховує Бабенко. – І вони вийдуть дешевшими, ніж я просто зроблю виробництво в Україні.

Дрон-бомбер з дитячої кімнати

От в кого немає проблем з пошуком комплектуючих, то це в українців, що збирають дрони на власних кухнях. Вони можуть просто замовити необхідну деталь на AliExpress або купити поштучно в українському магазині.

Саме так робить айтівець Іван Овчарик. Правда, він конструює дрони не на кухні, а в дитячій кімнаті. Під час інтерв’ю над його головою висить іграшковий літачок, а на задньому фоні 3D-принтер друкує пристрій для швидкої зарядки автомата Калашникова.

Збирати дрони Овчарик почав задовго до заклику міністра Федорова. І тепер на власному досвіді може підтвердити: це можливо, це можна зробити за 6–8 годин, і це справді вбиває ворогів.

– Що для цього потрібно? Кошти на комплектуючі: 13 тисяч гривень, якщо збираєте дрон-камікадзе, або 16–17 тисяч – на бомбер. Плюс потрібні деякі розхідні матеріали, наприклад, припій, лак, стяжки, двосторонній скотч… – на це піде до тисячі гривень. І інструмент. З основного інструменту це викрутка, фен, паяльник.

Іван Овчарик: Людина з нашої групи зібрала дрон і думає: а що далі робити? Хтось починає в симулятори літати, а хтось починає цікавитися РЕБом

Комплектуючі на перший дрон Овчарик купив власним коштом. Потім із грошима на деталі почала допомагати компанія, в якій він працює. А збирати коптери навчила знайома, що пройшла навчання у школі дронів, а потім сама стала інструкторкою.

Зараз у ютубі можна знайти детальну інструкцію, як зібрати FPV-дрон вдома. Іван і сам викладає відеоуроки в мережу.

Дізнавшись, що Овчарик збирає коптери, одного дня до нього звернулися одразу двоє знайомих, які теж хотіли цьому навчитися. І тоді айтівець створив ініціативу “Дрон у кожну хату”, щоб підтримати тих, хто готовий збирати безпілотники вдома.

Працює все так. Майбутній збирач виходить на контакт з Овчариком, розповідає йому про свою мотивацію і вміння. Потім за його інструкціями він купує комплектуючі та збирає дрон. Готовий продукт відправляє вчителю на тестування. Іван їде зі знайомою-інструкторкою на полігон та випробовує його. Чотири з п’яти дронів успішно проходять перевірку і їх передають військовим. Ті, що залишилися, допрацьовуються – часто йдеться про дрібні помилки, які легко виправити.

Зараз у спільноті вже триста учасників. Наймолодший – йому 12 років – вже зібрав 10 FPV-дронів. У день нашої розмови Овчарик встиг сходити на пошту та забрати сім дронів, що йому надіслали на тестування.

Заклик Федорова про збирання дронів вдома викликав хвилю підтримки та не меншу – критики. Противники цієї ідеї висували два головні аргументи: домашні дрони ненадійні та дорожчі у збірці; краще ці гроші задонатити тим, хто виробляє дрони професійно.

Аргумент у ненадійності Овчарик відкидає. Дрони не передаються на фронт без тестування. А от із тим, що для кухонного інженера дрон виходить дорожчим, не сперечається.

– Якщо взяти чисту математику, то, напевно, це недобре, – визнає він. – Але я просто бачу по людях, що багатьом вже не хочеться просто донатити. А коли вони самі витратили гроші на щось, зібрали дрон, бачать прямий результат – це їм цікавіше.

Овчарик ніколи не забуде перший результат роботи зібраного ним дрона – відео йому надіслали бійці. Бомбер, створений у дитячій кімнаті, ліквідував трьох ворогів. У той момент Овчарик зрозумів, що він паяв недарма.

Рустем Халілов, УП

Полковник Іван Павленко: Війна закінчиться, ми переможемо. Але війна в кіберпросторі не закінчиться ніколи

“Слава Богу, я не служив у радянській армії…”, − сказав в одному з інтерв’ю головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний.

48-річний полковник Іван Павленко − приклад того, як в українській армії на перші ролі виходить покоління командирів, яким “радянщина” не відома.

На книжковій полиці в його робочому кабінеті трактат Карла фон Клаузевіца “Про війну” сусідить із монографією Генрі Кіссинджера “Дипломатія”. А принстонська збірка “Творці сучасної стратегії: від Макіавеллі до ядерної доби” − з автобіографією американського генерала Коліна Павелла “Моя американська подорож”.

Іван Павленко народився в місті Глухів на півночі України.

− “Орки” там поруч. Мабуть, тому я на генетичному рівні завжди відчував небезпеку, − розповідає він про себе.

Можливо, це визначило вибір професії. Військове училище, академія ППО в Харкові, служба в військовій частині електронної боротьби. В 2014–2015 роках він багато часу провів у зоні АТО на сході України. Потім навчався в Сполучених Штатах, де отримав диплом магістра. Наразі очолює Головне управління РЕБ та кібербезпеки Генштабу ЗСУ.

В квітні 2022-го Івана нагородили Орденом Богдана Хмельницького. Коли ми питаємо, за що саме, відповідає: “Багато речей про електронну кіберборотьбу стануть відомими згодом, а може, і взагалі не стануть відомими”.

Бійцями невидимого фронту зазвичай називають розвідників.

Але є ще один у буквальному сенсі невидимий для людського ока фронт. Те, що відбувається на ньому, виглядає не так ефектно, як палаючий Кримський міст, удар по крейсеру “Москва” або атака українських дронів на “Москва-Сіті”. Але без роботи фахівців з радіоелектронної боротьби (РЕБ) на землі, в морі й у небі нічого з перерахованого не було б можливим.

Залишити противника без зв’язку, “приземлити” ворожий БПЛА, провести розвідку та передати координати цілей командирам “у полі”, захистити фронтову авіацію від зенітно-ракетних комплексів противника, а наземні об’єкти в тилу від ракетних ударів − лише частина завдань, які вирішує РЕБ у сучасних війнах.

Напередодні професійного свята – дня фахівців РЕБ – полковник Іван Павленко розповів “Українській правді” про те, як радіоелектронна боротьба змінила сучасну війну, про сильні та слабкі сторони противника, чому росіянам у перші дні повномасштабної війни не вдалося покласти українську систему протиповітряної оборони, інтернет і мобільний зв’язок, а також про те, як росіяни двічі намагалися “зламати” його смартфон.

“Все, що існує в електромагнітному спектрі, є полем діяльності РЕБ”

– “Якщо ви щось не можете пояснити шестирічній дитині, ви самі цього не розумієте”, – казав Альберт Ейнштейн. Якби дитина запитала у вас, що таке РЕБ, що би ви відповіли? Танкіст їде на танчику і стріляє. ППО збиває ракети. Чим займаються фахівці з РЕБ?

– Питання достатньо специфічне, щоб пояснити це дитині, бо насправді радіоелектронна боротьба – це самий пік технологій.

Але якщо по-простому, то саме ми заважаємо тому російському танкісту їхати на танчику і стріляти. По-перше, за рахунок радіовипромінювання його радіостанції знаходимо, (визначаємо – УП), де він знаходиться, обмежуємо його зв’язок і можливість коригувати вогонь. Звісно, виявивши техніку ворога, інформуємо про це нашу артилерію.

І друга основна задача – це радіоподавлення всього, що використовує електромагнітний спектр. Це радари, радіостанції, засоби управління дронами всіх типів. Крилаті ракети також наш профіль, а ще – супутниковий зв’язок. Тобто все, що існує в електромагнітному спектрі, є полем діяльності радіоелектронної боротьби.

На сьогоднішній день сюди додається і кіберпростір. Тому що зараз більшість радіоелектронних засобів мають програмне забезпечення. А значить, існує спосіб проникнення, злому і перехоплення даних.

Ну, мабуть, не для дитини, але я принаймні спробував пояснити більш-менш просто.

– Ну от давайте один конкретний епізод у сучасній війні, де РЕБ спрацювала дуже яскраво.

– Десь із весни на фронті з’явилися FPV-дрони. Сьогодні нам надсилають фотографії, коли 3-4 ворожих дрони валяються навколо нашого танка. Вони просто втрачають управління і падають. І ми зберігаємо наш екіпаж. Ось вам результат роботи засобів радіоелектронної боротьби.

Але тут інше питання – масштабування. По-перше, треба дуже швидко знайти фахівців, зробити ці засоби у великій кількості та доставити у війська.

А по-друге, більшість експертів, навіть іноземних, станом на 2022-й рік не уявляли масштаб застосування дронів у сучасній війні. Було приблизно таке розуміння ситуації: Афганістан, база і здалеку маленький квадрокоптер. І його треба виявити та подавити.

Можу сказати, що сьогодні, якщо брати територію від Запоріжжя до Лимана, на деяких ділянках фронту в нас буває 250-300 дронів одночасно в повітрі.

– Ворожих?

– Різних. Змінилась парадигма війни. Раніше ми вважали, що основний засіб ведення бою – це вогневе ураження сил противника. Ми і зараз так вважаємо. Але способи підвищення ефективності цих засобів, виявлення противника і наведення зброї абсолютно змінилися. Це принесли нові технології.

Насамперед це дрони. Тому що вони, по-перше, є відносно недорогими, якщо порівняти, наприклад, вартість танка і навіть високотехнологічного дрона.

А по-друге, масовість виробництва і функціональність дронів справді вражає. І разом із цим автоматично виникло питання раідоелектронної боротьби, тому що цьому всьому треба протидіяти. Дуже часто бувають ситуації, коли лише засоби РЕБ можуть цю задачу виконати. Рій FPV-дронів ніяка вогнева система збити не може.

Для електронної боротьби обмежень по кількості не існує взагалі. Електромагнітна хвиля впливає однаково і на 1, і на 221 дрон водночас. Але для того, щоб цей інструмент був ефективний, потрібно побудувати систему, яка складається з науковців, виробничих потужностей, підготовки фахівців.

Якщо раніше можна було використовувати фахівців після курсів підготовки, то зараз нам потрібно в деяких випадках шукати виключно людей, які мали відношення до радіоелектроніки в минулому. Треба брати радіоінженера, який вже мав досвід, і доучувати його.

Радіоелектронна боротьба – це безперервна конкуренція між заходами радіоелектронного захисту, з одного боку, і радіоелектронного подавлення – з іншого. Наприклад, росіяни створили систему захисту від радіоподавлення…

– Як вона називається?

– “Комета”. Але ми вже маємо можливість протидіяти цій системі.

Відповідно, завтра вони вигадають щось інше, і ми створимо інші системи радіоелектронної боротьби, які ефективно впливатимуть на ці засоби. Це безперервний процес.

Росіяни зрозуміли роль РЕБ після війни в Грузії в 2008-му, коли втратили літаки

“Росіяни готувалися до війни давно і системно”

– Сьогодні в армії багато говорять про те, що до початку війни росіяни десятиліттями свідомо вбивали нашу армійську структуру – забирали старі танки, щоб ми самі їх не ремонтували, забирали в нас ракети, які в нас тепер летять. Чи помічали ви, що вони впливали на підготовку українських радіоінженерів, переманювали фахівців?

– Коли ми говоримо, що в 2014-му війна трапилася раптово, це не так – нічого не було раптово. Росіяни готувалися до війни давно і системно.

Всі технології, які цікаві в Україні саме з точки зору радіоелектроніки, контролювалися росіянами. Вони намагалися вивезти ці технології з України, часто разом із фахівцями. До 2014-го року дуже багато фахівців виїхали з України.

В Україні є підприємство, яке виробляє засоби супутникової навігації, звідти виїхала велика кількість фахівців. Тоді ж не було розуміння, що буде війна. Просто їм пропонували набагато кращі умови в Росії. Сім’ї, робота, контракти – все це було гарантовано. І ці люди просто виїжджали, а потім почалася війна.

– В чому сильні та слабкі сторони російських військ радіоелектронної боротьби?

– Треба розуміти, що наш ворог дуже серйозний. Вони зрозуміли роль РЕБ після війни в Грузії в 2008-му, коли втратили свої літаки, коли завдяки, до речі, українському комплексу РЕБ, втратили зв’язок.

Вони зробили висновок. За моїєю інформацією, близько 2 млрд доларів вони витратили на РЕБ з 2008 по 2012 рік.

У них є державна програма розвитку РЕБ. У них є війська РЕБ. До початку війни це було близько 18 тисяч чоловік, 5 бригад, близько 30-40 військових частин. 4 окремі спеціалізовані науково-навчальні організації, тобто це військові училища і при них дослідницькі центри.

Що ще сказати? На щастя, корупція – це прекрасна штука, яка знищила дуже великий потенціал російської РЕБ. Зробили макет, гроші розікрали, щось зліпили, показали і з Богом.

От вони розповідали, що російський комплекс “Хібіни” – це система захисту літаків від ракет – працює бездоганно, і взагалі – російські літаки непереможні. Потім виявилося, що на землі валяються “Хібіни” раптово згорівших російських літаків.

– А яка ситуація з виробництвом у нас?

– У нас трошки не так. По-перше, у нас дуже велика кількість іноземного обладнання. По-друге, з початку війни все-таки менталітет змінився. Ставлення до РЕБ змінилося.

Тепер весь світ знає таку станцію як “Буковель-AD”. Її виробляє приватна компанія, і там немає корупції. Там бізнес. Чим якісніша станція, тим краще її будуть купувати.

“Буковель-AD” чудово себе проявила під час російсько-української війни

З державними підприємствами працювати складніше. Але я не став би так сильно критикувати оборонпром у частині РЕБ. Так, ми могли б працювати краще, але, тим не менш, робота проводиться. Звичайно, їх не так достатньо, як потрібно, але все ж засоби є.

Є нюанси з документацією і допуском до експлуатації, бо з держбюджету нічого не може бути взято просто так. Це тривалий процес. Умовно, нещодавно зіткнулися з проблемою: зробили хороший засіб, все класно, почали передавати для тестування у війська, вони зразу кажуть: “Все, не підходить взагалі, тому що антена висока і на БМП її зриває гілками просто моментально”. Зразу треба переробляти. А інша антена – це кусок роботи. Це просто як приклад.

– Чи можна сьогодні говорити про кількісний або якісний паритет українських і російських засобів РЕБ?

– Я вам скажу так: по кількості – ні, не можемо. Чисельність ворога достатньо велика і велика кількість ментально хворих людей працює на ворожий військово-промисловий комплекс. На жаль, багато засобів у них.

Але по якості, скажу однозначно, ми маємо більш технологічне обладнання. На рівні сухопутних військ наші засоби є достатньо технологічними і в більшості випадків кращими. Розвиток нашої системи РЕБ відбувається дуже швидко. На жаль, деталізувати тут не можу, але прогрес є.

“Росіяни близько 2 млрд доларів витратили на РЕБ з 2008 по 2012 рік”

“Основне підтвердження, що РЕБ успішна, коли противник перестроюється на інші частоти”

– На відміну від вогневого ураження противника, роботу РЕБ неможливо побачити неозброєним оком. Як оцінити її ефективність?

– Давайте на прикладі того самого російського “Орлана-10”.

Його можна подавити засобами РЕБ, але він все одно буде літати і виконувати свої завдання. Часовий ресурс польоту “Орлану” 18 годин. Тому дуже часто люди кажуть: що той РЕБ робив? Де його ефект? “Орлан” літає так само туди–сюди. Але я поясню, в чому різниця.

Щоб навести артилерію на ціль, “Орлан” повинен в ході прольоту побачити район, який його цікавить, зосередитися на цьому районі, провести зйомку, потім передати інформацію про те, що виявив, після цього відкоригувати перший артилерійський удар. Для цього потрібне безперервне управління “Орланом”. А в режимі нашого радіоподавлення саме цього в нього немає. Тобто він продовжує літати, не зупиниться, не впаде, не вибухне в повітрі. Він буде літати і чекати, поки припиниться вплив РЕБ.

Так само, якщо ми виявили зв’язок противника і здійснили радіоподавлення. Ми проводимо дорозвідку, але дуже часто важко зрозуміти, у нього є зв’язок чи ні.

Основним підтвердженням того, що радіоподавлення успішне, є те, що противник перестроюється на інші частоти. До речі, в перші дні війни, коли “орки” літали в районі Києва, ми використовували радіостанції для того, щоб здійснювати радіоподавлення управління авіації противника. Хлопці тоді записали похоронний марш, який лунав в ефірі у росіян. Я вам кажу, вони тоді міняли частоти миттєво. 10 секунд – зміна. Позитивний ефект одразу.

Ще одна дуже важлива річ, ефективність РЕБ завжди вимірюється у відсотках. Тому що все це випромінювання, його не можна пощупати. Наприклад, беремо мережу зв’язку танкового батальйону. Там є 10, припустимо, радіоліній. Якщо ми подавили всі радіолінії, то зв’язок називається зірваний, це 100%. Якщо подавили 70%, то це називається порушено. Якщо подавили 50%, це називається ускладнено. Так рахується ефективність радіоелектронної боротьби на прикладі зв’язку.

– Пам’ятаєте минулорічну історію з українським Байрактаром, який кружляв над Києвом, по якому гатили з усіх видів зброї. Чи можна було його подавити силами РЕБ?

– Це була технічна несправність. Таке буває з будь-якими системами. Я вам відповім так: будь-яку систему можна подавити силами РЕБ, тобто не існує систем, які не можна подавити. Але деталі цієї історії за межами нашої розмови.

– Класика ведення сучасних війн – до першого масованого удару створити сильні перешкоди або взагалі вивести з ладу РЕЗ противника.

– Так, перший крок – треба подавити систему ППО.

– Якою мірою це вдалося росіянам у перші дні повномасштабної війни?

– Однозначно цей вплив був. Частково він був ефективним, але в більшості випадків – ні.

Перша причина – у них дуже багато пропаганди і не так багато дійсно супер ефективних систем. Наприклад, станція “Красуха” з такими великими “вухами” – вона в усьому світі була на обкладинках журналів… Да, були такі. Одну знищили на півночі Київської області. Ну, як мінімум, знищили апаратний причіп.

По-друге, велика честь і хвала нашим ППОшникам. Вони дуже навчені, постійно змінювали позиції, вміли працювати в умовах радіоперешкод.

Тому я вам скажу так: десь на третій-четвертий місяць, з моєї точки зору, та навіть швидше, пара місяців – і росіяни, як то кажуть, здулися.

– Тобто абсолютної переваги їхньої РЕБ не стало?

– Та її і не було. Так, був вплив. Але цей вплив не створював, скажемо так, критичної загрози для наших систем ППО.

– Можете згадати конкретний епізод війни, де наші засоби РЕБ зіграли вирішальну роль?

– В перші дні повномасштабної війни використання засобів РЕБ, на мою думку, не дозволило російським гвинтокрилам десантуватися в районі Гостомеля. Вони декілька разів виходили з території аеропорту, поверталися, виходили знову на Київське водосховище, заходили назад. Можливо, були ще якісь причини, але це ознака впливу засобів РЕБ.

Іван Павленко: Тепер весь світ знає таку станцію як «Буковель-AD»

“З 24 лютого 2022-го знищено в межах 80-120 російських станцій РЕБ”

– Зараз на Півдні наші військові постійно говорять, що російська РЕБ є великою перешкодою для наступу. Які російські системи радіоелектронної боротьби завдають нам найбільше клопоту?

– На жаль, вони беруть кількістю. Кількість антидронових засобів у росіян просто зашкалює. В багатьох районах наші оператори безпілотників вже забули, що таке літати без перешкод.

Щодо технологічності… По-перше, антиросійські санкції діють. В галузі РЕБ, системах радіоподавлення дуже багато китайських складових і дуже багато неякісного обладнання.

При цьому вимушений визнати, що “Поле-21” – це достатньо технологічна система. Вона передбачає глобальне закриття навігації. Ця велика потужна система зазвичай працює на велику відстань, але на певній висоті. А все, що внизу, десятки метрів, воно просто не покривається. Тобто наші люди вчаться, видивляються, шукають. Я вам скажу, що наші пілоти дуже винахідливі й це допомагає їм.

Система “Житель” теж достатньо технологічна, за рахунок величезної потужності вони досягають успіху. Але не забуваємо, скільки десятків цих систем ми вже знищили.

– Чи існує статистика того, скільки російських станцій РЕБ було знищено за час повномасштабної війни?

– Вона існує, але я не готовий вам зараз назвати число. За весь час з 24 лютого 2022-го буде в межах 80-120. Тут залежить від того, що саме рахувати. Якщо рахувати лише великі станції, то 60-70.

Під час боїв за Київщину у 2022 ЗСУ вдалося захопити широко розпіарену росіянами станцію “Красуха”

– Можна лише уявити, як би виглядали перші дні вторгнення росіян в Україну, якби ліг мобільний зв’язок та інтернет? Як вдалося тоді цього уникнути?

– У нас є дуже багато різнотипних засобів і каналів передачі даних. І немає зарегульованості, це перевага. Якщо у московитів всі системи знаходяться під контролем ФСБ, їх не так багато, вони контрольовані і, відповідно, якщо система контрольована, то і кількість каналів передачі даних обмежена та передбачувана.

В Україні за рахунок відкритості й дерегуляції в цьому напрямку існує багато різних провайдерів, але все це одна мережа. Якщо перебили великий кабель в одному місці, все одно з’являться інші канали. Бо ІР-трафік побудований так, що він дозволяє самоорганізовуватися. Думаю, це основна причина того, що в перші дні вторгнення вдалося зберегти зв’язок.

Ну і знову ж таки, в ті дні ніхто ні з ким не домовлявся і не просив, просто брали і робили. Оператори не сварилися між собою, не шукали особистих інтересів, а просто мовчки забезпечували функціонування системи, не питаючи, скільки це коштує, хто кращий, хто гірший. Це дуже велика річ, згуртованість нації.

– Під час активних бойових дій багато хто з українців лишалися без будь-яких засобів зв’язку й почувалися “сліпими кошенятами”, а це викликало паніку. Чи є поради, що робити, коли втрачаєш засоби для отримання інформації про те, що насправді відбувається?

– Вихід номер один – це звичайні радіоприймачі. У нас залишилося державне мовлення на середніх і коротких хвилях. Місцева влада повинна інформувати населення про частоти цього мовлення.

– Всі знають про західну зброю, яку ми отримуємо: Himars, Leopard, Patriot, які надходять від союзників. І не так багато говорять про західні системи РЕБ. Чого найбільше бракує сьогодні? Скажімо, потужних мобільних комплексів чи окопних засобів типу антидронових рушниць?

– Не вистачає всього. Розумієте, не буває такого, щоб це вже не треба. Все потрібно.

Щодо конкретики, ви розумієте, що засоби РЕБ завжди відносилися до чутливої теми. Ви можете прочитати в інтернеті все, що завгодно. Скажу так: відсотків 5 від того, про що пишуть, це дійсно засоби, які працюють. Все інше в більшості своїй реклама.

Так, західні партнери, звісно, нам допомагають засобами достатньо високої якості. Ну, і при цьому вони вчаться в нас. Вони вчаться в Третій світовій війні, давайте казати відверто. Це війна, в якій воюють не росіяни з українцями, це війна двох цивілізацій. Це воює ментальність людей, які хочуть жити вільними, і ментальність рабів. Імперія воює зі свободним світом.

Тому нічого дивного немає. Плюс ми знову ж таки розуміємо, що “орки” – це велика країна, дуже багата, і в них не було обмежень, навіть незважаючи на корупцію, закуповувати найкращі найтехнологічніші засоби. І знову ж таки повторюся, вони своїм військам РЕБ приділяють дуже серйозну увагу, так само, до речі, як і КНР.

Іван Павленко: І Китай, і Росія дуже добре розуміють загрозу з боку кіберсередовища

“Telegram у мене в телефоні фізично не існує”

– Коли журналісти працюють у зоні бойових дій близько до “нуля”, військові майже завжди вимагають вмикати режим “авіа” на телефоні. Наскільки це важливо?

– Так, це дуже актуально і важливо. Наприклад, у росіян є система “Леєр 3”, яка створює оманну базову станцію і вона може на якійсь території виявляти телефони і відсилати повідомлення.

Вона не може послухати вашу розмову, але може визначити місцезнаходження телефону. Велика загроза – це скупчення телефонів. Ми розуміємо, що на території ведення бойових дій ніяких скупчень інших людей, крім військових, не буває. Тобто це однозначно військові. Тому, звичайно, потрібно вимикати телефони, щоб вас не могли відслідкувати. До речі, в 2014 році у нас було багато втрат саме через використання мобільних телефонів у зоні бойових дій. Це серйозна загроза.

– Чи були спроби росіян з 2014-го року отримати віддалений доступ до вашого смартфону?

– Двічі точно були. Раз у районі Авдіївки і раз, здається, Красногорівки.

Це виглядало так. Мій телефон працював, потім у нього заряд батареї раптом падає до нуля, я його перезаряджаю, але він знову показує 0% заряду батареї. Я виключаю повністю на певний час, включаю і він мені показує, що заряд 100%.

Деталі я розповідати не буду, але різке падіння заряду – це індикатор того, що з телефоном щось не так. Це примус перезавантажити телефон. Коли ви перезавантажуєте його, в телефоні з’являється закладка, яка дозволяє отримувати доступ до всіх файлів.

Мені довелося двічі міняти телефон, тому що 100% гарантій, що телефон чистий, вам ні один спеціаліст не дасть. Самий надійний спосіб – це просто відірвати себе від цього IMEI і номеру.

Якщо ви хочете бути впевненими, що ваш телефон – ваш, по-перше, ніколи не приймайте телефон у подарунок. Ідіть в магазин, а краще пошліть туди когось близького, хай купить перший ліпший, який не був призначений саме для вас. Це як розвідники в фільмах не сідають в перше таксі.

По-друге, я вам скажу відверто: в телефоні не повинно бути нічого, крім телефонної книги. Telegram у мене в телефоні фізично не існує. Якщо ми спілкуємося, то використовуємо Signal, можливо, WhatsApp. Ну, і в будь-якому разі інформація, яка там передається, має бути обривчаста, якщо ви не знаєте суті, то ви її не зможете скласти до купи. Ну, а взагалі переговори, які стосуються серйозних службових питань, телефоном просто не здійснюють. Десь так.

– Багато хто з керівної ланки ЗСУ розповідав, що на початку повномасштабного вторгнення отримував повідомлення від росіян з пропозицією перейти на їхній бік. Чи пропонували вам таке?

– Скажу вам відверто: не отримував. Не знаю чому. Дуже образливо (посміхається). Але багато з моїх знайомих, так, звичайно, отримували.

– І як реагували?

– Та ніяк. Я вам скажу, що в перші дні всім було дуже важко, але переляканих, людей в істериці я не бачив. Тобто всі якось згуртувалися. Працювати набагато простіше було.

– Чому?

– Перші два місяці можна було вирішити будь-яке питання за один день. Зараз складніше…

Не знаю, можливо, нам треба подивитися на досвід того ж Ізраїлю, тому що ми маємо розуміти, що “орки” нікуди не дінуться. На жаль, ми і до цього історично були буфером між Московією і Європою, а тепер тим більше.

Іван Павленко: Ккіберборотьба в електромагнітному спектрі – це майбутнє

“Всьому, що літає, повзає, бігає, плаває, потрібно протистояти”

– Цю війну часто називають війною дронів. І майже ніколи війною засобів боротьби з дронами. Чи не чіпляє це вас як фахівця радіоелектронної боротьби?

– Війна дронів – це те, що є на сьогоднішній день. Дрони – “номер один” сучасної війни. А слідом за ним знаходиться “номер два”, який впливає на ці засоби.

Взагалі кіберборотьба в електромагнітному спектрі – це майбутнє. Бо справа ж не в дронах як таких, справа в роботизованих системах.

Сьогодні ми говоримо не лише про те, що літає. Ми говоримо про те, що завтра з’явиться, те, що ходить, повзає, бігає, плаває. І всьому цьому треба протистояти, якщо це зброя противника, і все це треба захищати, якщо це наша зброя. І це можна робити лише за допомогою засобів радіоелектронної боротьби. Така проста відповідь. Дві складові: ми повинні захищати своїх роботів і боротися проти роботів чужих.

– Люди переважно не дуже підковані в специфічних термінах. Хотілося б запитати, умовно, де закінчується радіоелектронна боротьба і де починається кіберборотьба?

– Щоб по-простому, давайте кілька випадків. Ми класифікуємо все це від способу впливу. Якщо ви використовуєте електромагнітні хвилі, то це радіоелектронна боротьба. Якщо ми використовуємо дроти, то це кіберборотьба.

Але, наприклад, ваш телефон використовує електромагнітний спектр для того, щоб функціонувати. І щоб до нього добратися, треба радіоелектронний засіб, який повинен доставити можливості кіберрозвідки до цього телефону, отримати інформацію і потім передати туди шкідливий контент. Це спрощений приклад.

Якщо ж говорити суттєвіше, є більш серйозні системи, наприклад, сучасний авіаційний радар. В ньому обов’язково є програмне забезпечення. Треба виявити частоти цього радару, виявити слабкі місця, провести зондування, а після цього створити програмний продукт, який буде впливати на цю систему, і доставити туди його засобами радіоелектронної боротьби.

І це та середина, яка називається кіберборотьба в електромагнітному спектрі.

У кабінеті Павленка на видному місці висить табличка з демократичними цінностями, про які він нагадує підлеглим

– А чи є в нас можливості та спеціалісти для ведення кібервійни?

– Якщо говорити більш узагальнено, ми розуміємо, що у Збройних силах проводять кібероперації, про які ніхто ніколи не розповість, але коштують вони недешево. Відповідно, і спеціалісти і написання програмних продуктів також коштують недешево.

Але, по-перше, іншого шляху немає, все одно треба розвивати цей важливий напрямок. По-друге, для цього треба готувати людей. ІТ-спеціалістів можна найняти, це один спосіб. А другий спосіб – ІТ-спеціаліста можна навчити.

Можна зробити, як в Ізраїлі – ІТшник навчається за контрактом, служить в армії, а потім знаходиться в резерві. Тобто ще раз кажу, в принципі, способи є. Так, це дорого, але це не критичні суми, це не щось недосяжне.

Ми прекрасно розуміємо, що війна закінчиться, ми переможемо. Але війна в кіберпросторі не закінчиться ніколи. Більше того, з програшем на землі “орки” ще більше полізуть у кібердомен. Тому вже зараз треба готуватися і нарощувати спроможності.

Михайло Кригель, Євген Будерацький, фото – Дмитро Ларін, УП