Archive of Our Own beta

— Ти його врятував, — Хе Сюань важко видихнув, дивлячись на Ши Цінсюаня. Той все ще не встав з колін, так і продовжував стояти, низько опустивши голову. — Все одно врятував, — він навіть не задав питання «чому», бо все і так було зрозуміло.

Демон зробив кілька кроків назад, відвернувся від хлопця і завів руки за спину.

Все такий же ідіот, яких ще не бачив цей світ. Він вірив в справедливість, добро і чесність. І слідував цим принципам завжди.

— Він все одно мій старший брат. Він намагався мене врятувати, — його голос був тихим. — Якби не моя невдача, то він би ніколи цього не зробив, так що… може це і моя вина…

— Не смій, — він відповів різко, але потім спробував заговорити спокійніше. — То був його вибір, ти тут ні до чого, — всередині піднімалось обурення — слухати ці дурниці не збирався. Звісно, Цінсюаню, як завжди, легше звинуватити себе, аби тільки не когось іншого.

Що за впертість? Як можна не бачити очевидного?

— Я знаю, що ти маєш повне право зараз піти на його пошуки. Він без сил, і, напевно, ти його знайдеш і… я не зможу тебе зупинити. Не тільки тому, що слабше, але і тому, що в тебе є на це моральне право, але… — він торкнувся чолом землі. — Я благаю тебе, Хе Сюане, не вбивай його.

Демон Чорних Вод відчув як все всередині похололо. Ребра наче хтось міцно стиснув.

— Забери краще моє життя, в моїх жилах його кров, — Цінсюань не боявся смерті. — Я такий як і він. Я теж причетний до твоєї трагедії…

Кожне його слово викликало новий приступ болю в душі демона. Хотів би він зараз злитись на Цінсюаня, хотів би ненавидіти його, але не Бог Вітру зараз мав страждати, не його голос мав тремітити.

— Як я піду його шукати, знайду і вб’ю, то виходить твоя жертва не буде мати ніякого сенсу, — Хе Сюань повернув голову трохи в сторону, аби бачити співрозмовника. Той не шевелився. Серце демона знову впало в п’яти. Він зробив глибокий вдих, щоб продовжити говорити впевнено. — Ти ж теж про це думав, так? Ти розумів, що можеш мене не переконати, але все одно ризикнув…

— В мене немає вибору, — він сумно посміхнувся. — Я або спробую врятувати його і тебе, або ні. Ми всі троє можемо загинути, але я цього не хочу.

— Не хочеш? — демон саркастично засміявся, ховаючи в цьому справжнє хвилювання. — Та ти розкидаєшся своїм життям, ні? Тільки що мені його запропонував? — він запитав прямо, але Цінсюань не зашарівся.

— Це інше, — заговорив тихіше. — Своє життя мені не шкода, тим паче, що я маю теж пройти своє покарання, але за тебе і брата, я готовий боротись. До самого кінця.

Бо не знав, що він мав сказати на ось це «за тебе».

За нього давно ніхто не боровся. Хіба що він. Але то і не боротьба була, скоріше руйнування самого себе. Він не боявся наслідків цього, але… але точно не хотів, щоб Ши Цінсюань… Він…

Чорновод мало було не засміявся собі під ніс, насміхаючись над собою.

Щоб Цінсюань не постраждав?

Невже нарешті наважився хоча б самому собі зізнатись в цьому?

— Якщо Мін Ї розказав би правду на Небесах, ніхто б не покинув їх живим. Я не хочу, щоб гнів Імператора досяг і тебе теж, — Цінсюань заговорив ще швидше, та все через те, що кожне слово давалось важко — Ти сильний, але він сильніше. Бог Землі дав мені таку можливість і погодився на умови, я не мав права підвести нікого… Я повернув йому долю бути Богом. Яка різниця, це будуть його власні сили, мої чи твої. Кожен отримав би те, що хотів.

— То ти і для мене це зробив? Навіщо? — він все ж не витримав і повернувся назад, а потім підійшов ближче до хлопця і підняв його голову за підборіддя. Змушував дивитись на себе.

Але в очах навпроти не було страху і відчаю, тільки прийняття всього, що сталось і… спокій.

— Бо ти для мене теж багато значиш, — долонь Цінсюаня лягла що холодну щоку демона і Хе Сюань відчув тепло, що розійшлось від його пальців. За мить воно досягло кам’яного серця і наче імпульсами почало роходитись тілом.

— Ти ж розумієш, хто я так? Що я хотів зробити… Що я вже міг зробити.

— Розумію. Я не знаю, де починається чи закінчується твоя гра, але я… Я був чесний з тобою. І сьогодні теж, — Ши Цінсюань посміхнувся. — Мені добре з тобою. Ти був лагідний і добрий, хоч і не показував цього. Мені було весело, хоч ти так рідко жартував і говорив. Але я тебе слухав, уважно і кожне слово, — він дивився прямо на нього, і від його ніжного погляду Хе Сюань тільки сильніше стиснув його підборіддя. Довгі гострі нігті ввійши в шкіру. — Я знаю, що ти, Хе Сюане, хороша людина. Ти не заслужив нічого з того, що тобі довелось пройти. Але, на жаль, це вже сталось, — його очі стали вологіше, а сльози починали копитись в кутиках. — І я не хочу, щоб ти тягнув за собою всю ненависть, яка в тебе є в минулому. Якщо ти можеш себе звільнити через мене — зроби це і не жалкуй ні про що, — він не жалів себе, а його… Бог Вітру прикрив очі, він готувався отримати вирок.

Та Хе Сюань і нічого не зробив.

Ши Цінсюань зв’язав йому руки.

Якщо демон піде шукати Ши Уду, то зведе нанівець жертву Бога Вітру. Тоді все, що він зробив, а саме відмовився від життя на Небесах, не буде мати значення. Хе Сюань наче зрадить його…

Наче доведе, що між ними не було нічого крім брехні.

А Чорновод цього не хотів.

Бо хлопець був єдиним… Єдиним світлим почуттям в його житті.

Сьогодні він подумав, що як Ши Уду мертвий, то сенсу продовжувати спектакль не було, але він не хотів покидати Цінсюаня. Хоч і готовий був це зробити, аби той не дізнався правду.

Та тепер він її знав. І все, що Цінсюань хотів — забрати його біль. Способом, який би тільки зробив йому гірше, зламав до кінця і знищив…

— Ти хочеш врятувати всіх, — Хе Сюань відпустив його підборіддя. — Брата, відвівши Небеса від нього і давши йому шанс на спокутування. Мін Ї, дозволивши йому забрати в себе все і почати життя заново. І мене… Та як я тебе вб’ю, ти думаєш, в мене з’явиться спокій в душі? — в його голосі відчулось хвилювання. Щирість давалась нелегко, але вона змімала з нього цю звичну важкість на плечах. — Хто про тебе подумає? Хто тебе врятує?

— Не треба мені більше, щоб мене рятували, — він посміхнувся крізь сльози. — Я сам справлюсь. Хоча б раз… Краще прожити коротке життя, але чесно, ніж ось так…

— Звісно, боявся. Я не герой якийсь з дитячих легенд, я думав, що провалюсь ще на першому етапі, але було багато речей, які додавали мені сил.

— Я думав про те, що так правильно, — він змучено посміхнувся.

— Добре-добре, я думав і про тебе…

Вони дивились один одному в очі.

У Хе Сюаня перехопило подих.

В цих очах було все, але, найголовніше, в них все ще горіла надія.

Та, яку Чорноводу думав, що втратив назавжди і дуже давно.

— Я вірив, — Цінсюань запнувся, — що прощатись з тобою…

— Я не заберу твоє життя, — демон видихнув фразу на одному подиху. Ніяких фраз і реплік про кінець чи прощання. Ні. — Я дивуюсь тобі, але… в цьому весь ти, — Бог Вітру знову спробував йому поклонитись, але він зупинив його. Не треба. — Що ти будеш робити тепер? — він хотів знати все, аби тільки цей ініціативний Бог не створив навколо себе ще більше проблем.
Може він і вважав, що його не потрібно рятувати, але попіклуватись про нього… Це зовсім інше.

— Не знаю, — він пожав плечима. — Частину сил я вже віддав Мін Ї, інша теж скоро перейде до нього, так що… я стану смертним і, напевно, проведу життя десь в столиці. Так, чому ні? — він старався звучати натхненно, ховаючи біль і неспокій. Насправді, плана в нього не було. Він не думав, що доживе до цього моменту, і тепер відчував себе розгубленим і…максимально одиноким.

— Тебе завжди тягне в столицю, так?

— Там ніхто не буде на мене зважати. Втеча, практично. А ще ніхто мене не буде шукати.

— Не кажи йому, він буде дуже злий, — спробував пожартувати. Як завжди на грані. — Але на Небеса я не можу повернутись. Там немає для мене місця і ніколи не було. Як я тепер зможу робити вигляд, що я належу їм? — він не чекав відповіді. Більш того, не було жодного аргументу, який би переконав його. — Всі подумають, що я з горя десь втопився, довго шукати не будуть, — та це було навіть боляче.

— Можеш втопитись на Чорних Водах, — Хе Сюань коротко посміхнувся йому.

— Я ж кажу, в тебе чудове почуття гумору, — та очі хлопця все ще блистіли від сліз. — Частіше ось так жартуй.

— Ти ж ніколи їх не бачив, — демон торкнувся щоки бога, але постарався не поранити його при цьому. — Побудь поки там, поки вся ця ситуація не закінчиться, — він робив те, на щоб ніколи не наважився раніше.

Він перегортав списану сторінку.

Він все ще ненавидів Ши Уду і бажав йому смерті. Але не Цінсюаню. Не Мін Ї.

— Почекаєш там поки Мін Ї вознесеться, подивимось, чи він частину вашого договору виконає. Чи не наробить він шуму, — Хе Сюань замовчав.

В нього на шиї повис Ши Цінсюань. Він міцно обійняв його і що було сил втискувався в його тіло.

Він не шукав захисту. Але шукав прощення.

Так, ніби не розумів, що демон Чорних Вод вже давно його пробачив.

Ще тоді, коли бачив його відкриту посмішку, лагідний погляд, чув довге і протяже «Мін-сюн» і відчував на своїх плечах його пальці.

Його душа була скалічена тим, хто носив прізвище Ши.

І той, хто носив це ж прізвище, відновив її.

Може це, дійсно, була доля. Може їх ще тоді зв’язало?

Руки Хе Сюаня повільно, але все ж опустились на спину Бога Вітру. Це перший крок.

— Я тільки одного в твоїй історії не зрозумів, — Хе Сюань шепотів йому на вухо. — Як Мін Ї втік з в’язниці? Тюрьма в Князя Демонів особлива, там потрібні неймовірні сили, щоб обійти всі перешкоди…

— Він Бог Землі, куди кращий ніж ти, — хлопець відповів рівним голосом. Він про це не так вже і задумувався. — Може зумів накопичити сили, ти ж не перевіряв його щодня, — що ж, в цьому був сенс.

Та, напевно, і добре, що все сталось саме так.

— Дякую, Хе Сюане, — Ши Цінсюань схлипнув. — Дякую, що ти повірив мені, я дуже це ціную. Обіцяю, я тебе не підведу, — він дозволив собі опустити долонь на холодні вуста демона. — Це не пусті слова, це не клятва Бога Вітру, — він повернув голову до нього. — Це обіцянка Ши Цінсюаня. Того, хто ніколи тебе не покине і не підведе, — для нього це теж новий початок.

Той, якого він не очікував.

Але він почув сьогодні головні слова.

— Я вірю тобі, — раніше він сказав би, що той просто знову багато говорив, але Хе Сюань бачив його зараз.

І дивився на нього ніби вперше.

Бо він був чесним, добрим і справедливим.

І ні краплі не ідіотом. Хоч і дуже поганим актором.

Вони покинули Примарне місто разом.

І разом, тримаючись за руки, вони ступили на землі Чорних Вод.

— А що, як я скажу тобі, що можу витягнути тебе звідси? — навпроти Мін Ї стояв високий чоловік. — Її Величність готова подарувати тобі чудовий шанс, — голос демона був тихим. — Після всього, що ти пройшов, Богу Землі, не хочеться взяти реванш? Тоді потрібно просто слідувати плану. І ми обіцяємо, ти отримаєш своє… Пані Імператриця Демонів повернулась і хоче трохи… як би це сказати, привнести трошки смути. Тим паче, боги стільки хвостів полишали, ну, хіба гріх цим не скористатись?

— Просто слухайся мене і все в тебе буде добре.

І Мін Ї погодився. В той же день помічник Імператриці Демонів звільнив його з темниці, залишився після нього ідеально зроблену фарфорову ляльку.

Мін Ї побачився з Ши Цінсюанем, роказав йому правду і чекав його ходу. Колишній Бог Вітру зробив все так, як від нього і очікували. Він вивів з гри цілих трьох гравців: власного брата, себе та Чорновода, який так довго грав роль Бога Землі.

Небеса були в паніці. Бо і Цінсюань зник, і Мін Ї. Говорили про те, що обидва загинули, шукаючи відповіді, сотні фраз про те, що цю справу так не залишать, але вона пішла в архіви навіть раніше ніж мала.

А за кілька місяців Мін Ї, змінивши ім’я, вознісся. Молодий і новий Бог Вітру. Він вже посміхався не так багато і характер в нього був нелегкий, але всі часто жартували, що йому варто було стати Богом Краси.

Бо в нього були великі чорні очі.

А ще фарфорова шкіра, яка наче світилась зсередини.

Archive of Our Own beta

— Так-так, не переживайте, звісно, демони більше вас не потурбують, — Ши Цінсюань запевняв людей навколо себе, що справився з усією небезпекою.

В невеликому місті на заході, купка дрібних демонів заважала містянам перевозити товари одним-єдиним шляхом, і вони не придумали нічого кращого в своїх молитвах, аніж просити, щоб тих шкідників «здуло наче вітром» раз і назавжди. Та оскільки вільний час у Лорда Вітру був він не став чекати поки Мін Ї звільниться і приєднається до нього.Він відправився у місто сам. Роль мандрівного заклинача, що боровся з нечистю йому завжди подобалась. Він блискуче справився з завданням, і він вже відчував, як пожалкує Мін Ї, що не пішов з ним і вибрав закінчити зі своїми справами. Бо битва з демонами була хоч і короткою, але він використав кілька нових прийомів і той самий талісман для захисту, який для нього зробив Лорд Землі.

Хлопець зібрав невеликі дари, що включали в себе фрукти та дерев’яні обереги, і дав людям кілька порад на майбутнє. Тепер вже він збирався покинути містян і вже майже дійшов до границі міста, коли почув чужі, але легко кроки за своєю спиною.

Молодий хлопець, на вигляд років двадцяти, наближався до нього, і Цінсюань подумав, що це, напевно, той, хто забув йому подякувати. А може той, хто хотів похвалити його стиль. Або хтось, хто мав особливий подарунок для свого рятівника.

— Лорд Вітру, дійсно, неперевершений майстер, — голос незнайомця був низьким, майже грудним. Хлопець був високим, його чорне волосся було зібрано в високий хвіст, шкіра була блідою, і тільки чорні очі виділялись на фоні гострих рис змученого обличчя. — Я тільки шкодую, що не міг побачити ваше легендарне віяло, — він наблизився до нього, і Цінсюань мимоволі торкнувся власного обличчя — ні, маскування все ще на ньому. Тоді перед ним теж небожитель? Але хто? Хіба що… Він спробував відчути духовні покоти людини навпроти. В них було щось неймовірно дивне. Наче і бог перед ним, а наче і… ні. Та точно не демон, і це вже плюс. — Не хвилюйтесь, Лорде Вітру, я не збираюсь вам нашкодити, — він хмикнув, неймовірно чітко перехопив стан Цінсюаня.

Лорд Вітру, звісно, міг себе захистити. Але він не розумів, з ким зараз говорив і оцінити чужі можливості повністю поки не міг.

— Вам просто потрібно мене вислухати, — він понизив голос. — Моє ім’я — Мін Ї, — Цінсюань хотів було сказати, що це дивне співпадіння, і, напевно, його назвали в честь його найліпшого друга, але хлопець продовжив. — І я — справжній Бог Землі, який весь цей час був в полоні у Чорновода та Князя Демонів, — Ши Цінсюань відчув, як холод пройшовся вздовж хребта, а подих перехопило.

З кожним новим словом і поясненням, він більше не відчував під ногами землі. Спочатку він протестував, говорив, що то дурниці, що такого бути не могло. Він намагався піти, але ноги не йшли. Новий знайомий навіть дозволив зазирнути в свою пам’ять, аби довести свою правоту.

Цінсюань і сам не знав коли, але сльози почали текти по щокам. Коліна не втримали його і він звалився додолу, обхопивши голову руками. Слухати все це не хотілось, але він змушував себе дивитись на того, хто говорив.

Як це все могло статись? Неправда. Неправда!

Та німий крик так і стояв у горлі.

В грудях запекло, і серце забилось швидше, віддаючись у вухах.

Його старший брат не міг так вчинити! Він не мав права!

Навіщо? Навіщо було давати йому життя і долю, яка ніколи йому не належала? Він не просив про це! Він мріяв про те, щоб стати небожителем, але ж не так…

Ши Цінсюань розридався, не в силах стримати емоції. Та справжній Мін Ї не щадив його. І він розумів чому. Цей Лорд Землі став випадковою жертвою і тепер хотів справедливості.

Демон Чорних Вод вибрав його своєю ціллю…

Бог Вітру сховав обличчя в долонях. Його плечі тремтіли.

Все його життя — обман. Суцільний і безглуздий. Бо тепер він не хотів нічого, окрім як зникнути, сховатись десь в темному кутку і ніколи більше не виходити з нього.

Він думав, що… Що брат піклувався про нього все його життя, а не створював навколо нього брехливу легенду. Якби ж він, дійсно, думав про нього, то ніколи б не пішов на таке. Він не просто вирішив за нього, він зробив все, аби про це ніхто не дізнався і навіть дозволив іншій людині загинути в муках, щоб тільки обман не викрився. Ши Уду міг би хоча б попіклуватись про того, чию долю змінив, але ні… Власна пиха і бажання перегорнути сторінку були сильніші.

А ще він думав, що в них з Мін Ї… З Хе Сюанем… все зовсім по-іншому. Хай вони і почали як просто колеги, що працювали разом, вони точно стали друзями. Хорошими, близькими, які були готові заради один одного на все. Він-то точно був.

То невже він — це просто частина плану Чорновода? Той, кого тримали поруч, аби потім використати?

Але все те, що було між ними… Ті довгі розмови, прогулянки, спільні справи і інтереси. Невже імітація?

Ши Цінсюань захитав головою. Ні, неправда. Це не могло бути тільки гарною грою. Він ж бачив як іноді «Мін Ї» дивився на нього. Як слухав, як змінювався його важкий погляд на щось… тепле, приємне.

Чи заслужив він хоч краплю правди, тоді?

— Неважливо чи повірили ви мені. Я не збираюсь відпустити цю ситуацію, — спражній Мін Ї продовжив говорити.

— Я… — він не знав, що сказати на це. Хіба існували такі слова, які могли допомогти їм обом.

— Але я бачу, що ви сам така ж жертва як і я. А я не хочу, щоб невинні страждали, — він присів біля нього. Сонце вже майже зайшло за обрій. — Мені все одно що зробив ваш брат, не він утримував мене. Може, він і причина, але саме руки Чорновода прикували мене до холодного каменю темниці. Коли я надам розголосу цій ситуації, погляди будуть прикуті і до вас з Лордом Води. Хе Сюань теж витягне козирі з рукава. Ви опинитесь під перехресним вогнем, — тепер і Цінсюань розумів, що мав на увазі хлопець.

Він ніс відповідальність і за чужі дії.

«Я не знав» не спрацює. Постраждають всі. Не тільки він.

— Тому я прийшов розказати все вам, щоб ви перший дізнались про мої плани. Можливо, так ви зможете підготуватись, — Лорд Землі зробив глибокий вдих. — Якби я явився вашому брату, він би вбив мене, правда? — Цінсюань не міг заперечити. — Якби Хе Сюаню — він би теж не зберіг мені життя. Але яким буде ваш крок?
Лорд Вітру замовчав на мить, а потім, піднявши очі на співрозмовника, впевнено сказав:

— Дайте мені місяць. І якщо я провалюсь, зробіть все, що вважаєте потрібним. Я не буду вам заважати, — він готовий був на все, аби врятувати інших. Про себе і не думав.

Та віддати старшого брата під суд і стати свідком того, як він втрачає все, він не міг. Ши Уду робив все це для нього.

Так само як він і не міг налаштувати Небеса проти Хе Сюаня. Якщо Небесний Імператор вирішить, що цей обман — вже занадто, життя Чорновода обірветься. А його… а цей демон все одно не заслужив на подібну долю після всього, що пройшов. Може Цінсюань для нього і ніхто, всього лиш частина плану, та він для нього близький. І заради нього можна було піти на ризик.

Наступні кілька днів Ши Цінсюань поводив себе як завжди: він багато говорив, посміхався і дратував людей своїм гарним настроєм. Ніхто б ніколи нічого не запідозрив. А ще він зробив все, щоб вони зі старшим братом разом відправились в столицю людей.

Сімейний вечір і ніяких відмовок.

Ши Уду погодився тільки після того, як всі аргументи були розбиті і справ, аби прикритись ними вже не було.

Та замість вулиць столці Бог Вітру переніс їх в їхній перший спільний храм. Все тут було давно занедбалим і зруйнованим. І Цінсюань подумав, що це було символічно. Ши Уду хотів було посміятись над тим, що в брата не вийшло навіть таке просто заклинання, але вираз обличчя молодшого йому не сподобався.

— Та не плач ти, зараз переміщу нас в столицю, — Ши Уду хотів було торкнутись його плеча, щоб заспокоїти, але Цінсюань відійшов назад.

— Я все знаю, — фраза далась важко, але він не дозволив голосу затремтіти. — Про зміну долі і те, на що ти пішов, аби це все приховати, — він проковтнув важкий ком, що зібрався в горлі.

— Не розумію, про що ти, — Ши Уду, звісно, спробував зробити вигляд, що поняття не мав, що відбувалось, але його погляд став важче.

— Інші теж знають, — він знав, що необхідно було робити. — Ти не в повній безпеці, — його тон став холодніше. — Я не можу і не хочу прощати тебе за те, що ти зробив, — його співрозмовник відвів очі в сторону. — Ти не мав так робити. І не кажи, що це для мене!

— Скоро можеш дізнатись, якщо не… не підеш сам з Небес, — брат на його фразу тільки глухо засміявся.

— Якщо ти розкажеш мені все, а не обривки речень, то…

— То що? Знову когось доведеш до смерті? — він прикрикнув на нього, і вже більше не зміг взяти себе в руки.

Він розказав все. Про те, що дії Ши Уду привели до смерті Хе Сюаня, про те, що той обернувся демоном, і тепер жадав помсти, на яку мав право. Навіть про спражного Мін Ї, чиє життя теж змінив Лорд Води і хто готовий був піти на все, аби повернути втрачене. Він кричав і задавав одне і те саме питання:

Воно було того варте? Щоб все життя ховати правду і озиратись, чекати, коли всі дізнаються про скоєне?

Ши Уду хотів запропонувати йому свій план. Він теж панікував і шукав варіант, який би дозволив їм обом не забруднитись. Та Цінсюань не погоджувався. Бо це б означало продовження цих страждать. І для нього теж.

— Як ти взагалі додумався його відпустити? — Ши Уду був у розпачі.

— А я мав вбити його? — хлопець зовсім криво усміхнувся. — Може ми і родичі, але все таки різні…

— Я хотів тебе врятувати, — фраза повторювалась стільки разів, що майже втратила сенс. — Чи ти бажав все своє життя страждати?

— Я б хотів бути чесним! І навіщо мені щастя, яке навіть мені не належить? По-твоєму, це це, чого мені не вистачало?

— Був, — він важко видихнув. — Ти все ще хочеш мене врятувати? — він дивився прямо на нього.

Ши Цінсюань теж розумів його почуття. Бо і сам робив все, аби врятувати родича від суду чи смерті. Напевно, він і не краще, адже теж порушував правила. Та точно знав, що нікого крім себе він не заставить більше проходити через наслідки чужих дій.

— Якби не хотів… — він опустив голову нижче.

— Покинь Небеса сам, — Ши Уду був готовий до цієї пропозиції. Та тепер він більше не сміявся, коли почув її. — Зімітуй власну смерть, щоб Чорновод не міг тебе знайти, використай всі свої накопичені сили на те, щоб сховатись, а потім моли про прощення. Не в Небес, а в долі. Тебе будуть шукати, але не вічно, — він перевів подих. — Не намагайся переграти, в тебе все одне не вийде, а як ти захочеш брехати знов, то знай, я розкажу правду. Мені плювати, чи постраждаю я, але якщо тобі — ні… То зроби як я сказав.

Вони довго мовчали. Настільки, що Цінсюань навіть подумав, що дарма почав цю розмову. Та брат висунув свою вимогу.

Він попросив його залишитись на Небесах.

Щоб йому було легше. Щоб в Цінсюаня залишились сили і влада. Що ніби Ши Уду не дарма все це робив.

Ши Цінсюань погодився і… збрехав.

Він не був гідний свого місця. Але був той, хто мав його зайняти.

Він попросив справжнього Мін Ї, коли той повернеться на Небеса, не розказувати, що сталось з ним. Бо це б потягнуло за собою і пошук брата, навіть, якби всі вважали його мертвим. Ніхто більше в це не повірив би, надто вже гарний збіг обставин.

А ще це б спричинило конфлікт між богами і Чорноводом.

Тому Цінсюань поклявся віддати йому всі свої сили і духовний потенціал взамін на мовчання. Тоді Мін Ї зможе вознестись сам за дуже короткий час і зайняти місце у Пантеоні, а він, Цінсюань, просто зникне.

Та не просто розсіється по вітру, він піде до Володаря Чорних Вод і скаже йому забрати його життя. Аби той хоча б так зумів завершити почате.

Бо хай Ши Уду це з ним зробив, але саме він отримав його долю.

Цінсюань теж частина проблеми.

То хай він це коло ненависті і розірве. І як треба віддати всього лиш своє нікчемне життя в руки Хе Сюаню, то це навіть… навіть не так вже і погано.

І ось тепер, після імітації смерть Ши Уду, після того, як Хе Сюань дізнався про втечу справжнього Мін Ї, після всіх довгих та важких подій, вони стояли тут.

— Пробач, — Бог Вітру не знав, з чого варто було почати. — Я ніколи не хотів, щоб ти страждав, — його фраза була сказана майже пошепки. — Перш ніж ти забереш моє життя, Хе Сюане, дозволь мені попросити тебе… — Ши Цінсюань без вагань став на коліна перед демоном.

Ні тіні здивування в очах Цінсюаня не було.

Хе Сюань боявся поворухнутись.

Як довго хлопець все знав? І чого хотів тепер?

— Я знаю, це не мало, але… Ми стільки всього пройшли і я… Я мушу роказати все. — Забери собі все, що в мене є, мою долю і серце, але, будь ласка, спочатку… вислухай мене. Дозволь мені роказати все, що сталось, — хлопець не піднімав голови, і Хе Сюань відступив на крок назад. Його горло наче хтось схопив в тіски, а погляд розсіявся. — Я хочу, щоб ти знав…

— Говори, — слово тихо зірвалось з вуст, та в тоні — неймовірний біль.

Бо тепер, коли Цінсюань сказав цю фразу таким тихим і зламаним голосом, демон розумів, доля Бога Вітру йому була не потрібна.