Біологічна і виробнича класифікація плодових і ягідних культур

Об’єктами систематики (ботанічної класифікації) є всі форми і розмаїття зеленого світу. Плодові культури за ботанічною класифікацією належать до царства Рослини (Vegetabilia) під-царства Вищі рослини (Embryobionta) типу Покритонасінні (Magnoliophyta чи Angiospermae) класу Магноліопсиди, або Дводольні (Magnoliopsida або Dicotyledones).

До класу однодольних відносяться родина пальмових і банан. Далі їх класифікація представлена порядком, родиною, родом і видом. Родини об’єднують багато-чисельні роди. Роди об’єднують від одного (ананас) до сотень видів. Переважна кількість видів плодових культур належать до класу Дводольних (табл. 1).

Ботанічна класифікація основних плодових культур

Родина, рід, вид, різновидність, та інше – поняття, які відносять до дикої природи, поняття чисто біологічні. Протягом еволюції, під впливом складних, часто агресивних, умов природного світу, живі організми пристосовувалися, створювалися форми, які могли вижити і дати плодовите потомство.

Вид найнижча класифікаційна одиниця, яка об’єднує групу рослин подібних за біологічними і морфологічними ознаками і які займають певну нішу в біогеоценозі.

З дикої природи людина брала для себе все, що дозволяло вижити, проводячи добір кращих рослин, створювала культурні форми. Так протягом віків створювалися і удосконалювалися культурні види, які об’єднують величезну кількість сортів. Основними географічними центрами походження найпоширеніших в Україні плодових рослин є Закавказзя, Середня Азія, Китай, Корея, Японія, Афганістан. Тут виникли і сформувалися яблуня, груша, абри­кос, вишня, олива. Вторинним центром, де сформувалося багато сортів, стала Європа. Батьківщиною багатьох ягідних культур є Європа, Сибір, Північна Америка.

Сорт (калтівар) – поняття, що стосується культурних рослин, оскільки сорти виникали в процесі господарювання людини, під її опікою. Сорт відображає господарську значимість, корисність тої чи іншої рослини, і сортом називають створену шляхом селекції сукупність культурних рослин, які володіють певними спадковими морфологічними, біологічними та господарсько-цінними ознаками та властивостями. Таким чином, об’єктом роботи селекціонера є сорт культурної рослини.

Нові сорти повинні поєднувати високі смакові якості, привабливий вигляд плодів, високу зимостійкість, стійкість до несприятливих факторів зовнішнього середовища та патогенів, високу щорічну врожайність, а для плодових – раннє плодоношення і довговічність.

Для селекціонера є обов’язком знати систематику плодових культур, орієнтуватися в родовому, видовому та сортовому розмаїтті зеленого світу. Залучення у селекційні програми диких форм, які часто є донорами цінних генів стійкості до несприятливих факторів природного середовища та до патогенів, дозволить підвищити адаптивність і продуктивність існуючих сортиментів. Великі перспективи має міжвидова і міжродова селекція. Поєднання геномів різних за походженням форм дозволяє створити нові рослини, які не існують у природі, урізноманітнити наші сади прекрасним і корисним.

В Україні за біологічними і виробничими ознаками всі плодові рослини прийнято об’єднувати в групи: зерняткові, кісточкові, го­ріхоплідні, ягідні, субтропічні і тропічні (табл. 2).

За зовнішнім виглядом – морфологічними ознаками – плодові і ягідні рослини об’єднують в п’ять груп: дерева, кущі, напівкущі, багаторічні трав’янисті та ліаноподібні рослини (табл. 3).

Групування рослин за біолого-морфологічними формами

Контрольні питання

1. Що таке родина, рід і вид культурних рослин? Дайте визначення цих термінів.

2. Дайте визначення поняттю сорт культурних рослин.

3. Як систематизують плодові культури за виробничим призначенням?

4. Як групують плодові культури за біолого-морфологічними формами?

studopedia.org – Студопедия.Орг – 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.009 с) .

Плодові та ягідні культури: біологічна характеристика. Реферат

В Україні найбільшого поширення серед всіх плодових набула яблуня, яка займає більше 70% площі садів.

Яблуня добре пристосована до різних умов вирощування, має велику кількість видів та сортів, що дозволяє вирощувати її в найрізноманітніших умовах, характеризується довговічністю, високою продуктивністю (100-300 кг плодів з дерева), цінними цілющими та дієтичними якостями плодів.

Яблуня належить до ботанічного роду Malus Mill., родини розові Rosaceae, порядку розоцвіті Rosales. Яблуня входить до групи зерняткових порід і має 59 видів та до 20 тис сортів.

Більшість культурних сортів належить до виду яблуня домашня (Malus domestica Borkh.), що є збірним видом, який отримали від схрещування різних дикорослих видів. Найбільш вірогідними родоначальниками культурних сортів яблуні були такі дикі її види, як лісова, низька, Недзвецького, ягідна, східна, Сіверса, Палласа, туркменська та ін. Всі вони мають практичне значення в сучасному плодівництві, але в Україні зустрічаються в основному лісова та низька (парадизка, дусен).

Яблуня домашня відзначається високою зимостійкістю. За нормальних літніх умов і поступового похолодання дерева літніх і осінніх сортів витримують морози до мінус 35-40 оС, зимові ж сорти – до мінус 30-35 оС. Причому, морозостійкість дерев на насінних підщепах вища, ніж на клонових.

Яблуня – світлолюбива рослина, затінених місць не витримує. Добре росте на всіх типах ґрунтів, крім ґрунтів з близьким заляганням під-ґрунтових вод, глибоких пісків, кам’янистих ґрунтів тощо. Стійка до посухи, що дає можливість культивувати її в південних сухих районах.

Яблуня – довговічна порода. Середній вік дерев 50-60 років, а інколи 100 і більше. Тривалість використання яблуні на насінних підщепах – 30-40 років, на слаборослих – близько 20-25 років. Яблуня домашня на сильнорослих насіннєвих та клонових підщепах росте у вигляді дерева висотою до 12-14 м, їх коренева система, залежно від властивостей ґрунту, заглиблюється на 1,5-2 м. Дерева яблуні на середньо-рослих клонових підщепах ростуть висотою до 4-5 м, коренева система заглиблюється на 1-1,5 м. Дорослі дерева на карликових клонових підщепах сягають у висоту 2-3 м, корені проникають на глибину до 1 м.

За строками достигання плодів сорти яблуні поділяють на літні, осінні й зимові.

У Лісостепу України поширеними є такі районовані сорти:

У садах України вишня займає за площею друге місце після яблуні та перше серед кісточкових. Рід вишні (Cerasus L.), до складу якого входить 150 видів, належить до родини розові (Rosaceae).

• вишня звичайна (Cerasus vulgaris Mill.),
• вишня степова, або кущова, (Cerasus fruticosa Woron.),
• вишня антипка, або вишня магалебська, (Cerasus mahaleb Mill.).

Головне значення в плодівництві України належить вишні звичайній. Крім того, культивуються також деякі інтродуковані види вишні, наприклад повстиста, японська.

Вишня звичайна і степова – родоначальники більшості культурних сортів, їх вихідні форми. Створенням нових сортів вишень і дослідженням їх біології займались І. В. Мічурін (27 нових сортів), Л. П. Симиренко (колекція із 220 сортів вишень і черешень), В. І. Ткаченко, Д. М. Кошкарьов.

Рослини вишні за формою надземної частини поділяються на деревовидні і кущові. Дерева мають висоту 4-6 м, плодоносять на довгих однорічних приростах і на букетних гілочках. До деревоподібних вишень відносять більшість західноєвропейських сортів гібридного походження.

Період промислового використання насаджень вишні в середньому триває 18-20 років, а за високого рівня агротехніки – й до 30 років. Дерева вишні зимо- та посухостійкі, внаслідок чого вона зустрічається на всій території країни. Період цвітіння у вишні настає в кінці квітня, одночасно або до розпускання вегетативних бруньок. У період плодоношення дерева вступають на 3-4-й рік після садіння в сад, а іноді навіть на 2-й. Плодоношення щорічне. Урожайні сорти вишні дають в середньому 40-50 кг плодів з дерева, а окремі сорти – до 80 кг.

Урожайність вишні великою мірою залежить від ступеня самоплідності сортів. Якщо за нормального цвітіння утворюється більше 10% зав’язі, то сорт вважається самоплідним. Частково самоплідні потребують дозапилення. Це значить, що поряд повинно рости 2-3 інші сорти. Вишня добре запилюється черешнею.

Вишня – світлолюбива культура, особливо вона вимоглива до світла в період цвітіння.

За забарвленням плодів і їх соку та смаком всі сорти вишні поділяють на гріоти, або морелі, – плоди темно-червоні, майже чорні, кисло-солодкого смаку, із забарвленим соком; аморелі – плоди світло забарвлені, сік безбарвний, солодший, ніж у морелів; дюки, або шпанки, – вишнево-черешневі гібриди, плоди їх смачні, солодкі, з рожевим або червоним соком. Для визначення сортів враховується також розмір та форма плодоніжки, наявність підшкірних точок, форма та здатність відокремлюватись від м’якоті кісточки, строк достигання плодів.

Районовані і перспективні сорти вишні для України:

• Гріот Остгеймський,
• Гріот український,
• Лотівка,
• Мелітопольська десертна,
• Метеор,
• Орколія (Орловчанка),
• Пам’яті Вавілова,
• Подбєльська,
• Самсонівка,
• Чорнокорка,
• Шпанка рання та ін.

Суниці – одна з найбільш поширених в Україні ягідних культур. Суниці садові (Fragaria ananassa Duch.) належать до родини Rosaceae, виведені штучно від двох американських видів.

Близькою до суниці є полуниця, яка має опушене листя, сильно ароматизовані плоди та часто зустрічається в лісах.

Суниця – це багаторічна трав’яниста низькоросла рослина, яка утворює короткі і розгалужені кореневища та мичкуваті корені. Найвищі урожаї дає протягом трьох перших років вирощування. Плід – несправжня ягода, дозріває рано, що особливо цінно після зимового періоду.

Суниця для формування високого урожаю потребує достатньої освітленості та оптимальної вологості ґрунту. Особливо чутливі до нестачі вологи рослини у фазі цвітіння, формування урожаю, збирання ягід, диференціації бруньок (яка відбувається у другій половині серпня). Але під час вирощування суниць на ґрунтах з рівнем ґрунтових вод вище 60-80 см від поверхні, необхідно її розміщувати на грядах. Посуха також різко знижує зимостійкість культури.

Доглянуті рослини суниці за наявності снігового покриву досить морозостійкі. За відсутності снігу рослини частково підмерзають або гинуть під час морозів мінус 12-16оС. Шкідливим для суниць є також випадання глибокого (25-30 см) снігу на незамерзлу землю, що може спричинити випрівання рослин.

Негативно впливають на суницю також ранньовесняні морози, особливо під час цвітіння. У пошкоджених квітках гине насамперед маточка, тому ягоди в них не зав’язуються. Якщо частина маточок збереглась, плоди утворюються, але вони здебільшого будуть деформовані.

Суниця садова вимоглива до ґрунтових умов живлення. Кращими для неї є структурні родючі ґрунти. Кислі ґрунти вапнують, а лужні – гіпсують, вносячи меліоранти під основний обробіток.

У лісостеповій зоні України районовані наступні сорти суниці садової:

• ранні – Десна, Багряна, Львівська рання, Ромашка;
• середньоранній – Пасічна;
• середньостиглі – Коралова 100, Фестивальна, Фестивальна ромашка;
• середньопізні – Присвята, Ред Гонтлет;
• пізній – Талісман.

У сівозміні суницю садову на одному полі вирощують не більше 4-5 років, після чого на ньому протягом такого ж часу культивують проміжні культури. Враховуючи небезпеку зараження суниці нематодою, кращими попередниками для неї є жито, овес і вико-вівсяна суміш на зелений корм. За наявності у ґрунті личинок травневого хруща або дротяників на виділеному під суницю полі обов’язково потрібно висівати алкалоїдний люпин на сидерат.

Обробіток ґрунту під плантацію суниці включає глибоку зяблеву оранку з внесенням 60-80 т/га органічних добрив та 400-600 кг/га суперфосфату і 300-500 кг/га хлористого калію. До моменту садіння рослин поле підтримують у стані чорного пару.

Суницю розмножують переважно укоріненням розсади, яка утворюється на вузлах сланких пагонів (вусиків). Розмножувати можна також укоріненням ріжок (живців). Нові насадження суниці до укорінення вусиків створюють пересаджуванням материнських рослин разом з усіма невкоріненими розетками.

Суницю можна висаджувати навесні, влітку й восени. Навесні розсаду висаджують у найраніші строки, коли ґрунт достатньо забезпечений вологою. В умовах м’якого і вологого клімату найкраще літнє садіння (кінець липня – початок серпня). До кінця вегетації висаджені рослини кущаться і наступного року плодоносять. На Поліссі й у центральному Лісостепу осіннє садіння суниці проводять у першій половині вересня, щоб до морозів рослини встигли укорінитись. Необхідною умовою успішного приживлення розсади суниці під час всіх строків посадки є наявність достатньої кількості вологи.

Висаджують розсаду з міжряддям 60-70 см і відстанню між рослинами 20-25 см. Розсаду загортають на глибину, на якій вона росла на маточних кущах, поливають з розрахунку 0,5 л води на рослину та мульчують землю навколо рослини перегноєм або сухим ґрунтом. За сухої погоди поливи повторюють.

Догляд за рослинами спрямовується на формування рослинами плодоносних смуг завширшки в основі ряду 20 см, або окремих кущів. Для цього першим 2-3 дочірнім рослинам дають укорінитись на вусиках. Решту вусиків з розетками систематично видаляють.

Удобрюють ґрунт під суницю під час основного обробітку. Але за необхідності можливе також і підживлення, яке проводять у другу половину вегетації (під час закладання насаджень рано навесні). Після збирання урожаю ґрунт підживлюють повним мінеральним добривом: аміачної селітри 150 кг/га, суперфосфату 300 кг/га і 100 кг/га хлористого калію або 150 кг/га калійної солі.

На 3-4-й роки плодоношення як рано навесні, так і після плодоношення влітку на бідних ґрунтах Полісся і Лісостепу замість мінеральних азотних добрив доцільно вносити рідкі органічні добрива. Для цього ємкість заповнюють гноєм на 1/3 частини і заливають доверху водою. Через 5-7 днів перемішану масу розбавляють ще у 4-5 разів і поливають нею рядки суниці.

Догляд за суницями також включає: періодичні розпушування міжрядь, у посушливих умовах – поливи та мульчування (соломою, тирсою, листям, синтетичними плівками тощо) ґрунту, боротьбу з шкідниками і хворобами тощо.

Збирають ягоди суниці стиглими через кожні 2-3 дні. Сорти, ягоди яких за повного достигання стають м’якими, а також за необхідності їх транспортування на далеку відстань, збирають недостиглими.

1. Агрохімія / І. М. Карасюк, О. М. Геркіял, Г. М. Господаренко та інші / За ред. І. М. Карасюка. – К.: Вища школа, 1995. – 471с.
2. Агрохімія: Лабораторний практикум / А. П. Лісовал, І. М. Давиденко, Б. М. Мойсеєнко. – К.: Вища школа, 1994. – 335с.
3. Андреев Ю. М. Овощеводство. – М.:ПрофОбрИздат, 2002. – 256с.
4. Бабьева И. П., Зенова Г. М. Биология почв. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. – 336с.
5. Бадина Г. В., Королев А. В., Королева Р. О. Основы агрономии. – Ленинград: Агропромиздат, 1988. – 448с.
6. Барабаш О. Ю. Овочівництво. – К.: Вища школа, 1994. – 374с.
7. Барабаш О. Ю., Семенчук П. С. Довідник овочівника. – Львів: Каменяр, 1985. – 218с.
8. Бейкер Х. Плодовые культуры: Пер. с англ. – М.: Мир, 1990. – 198с.
9. Білецький П. М. Овочівництво. – К.: Вища школа, 1970. – 420с.
10. Білецький П. М., Роман І. С. Овочівництво і плодівництво. – К.: Вища школа, 1978. – 448с.
11. Болотских А. С. Настольная книга овощевода. – Харьков: Фолио, 1998. – 487с.
12. Бугай С. М. Рослинництво. – К.: Вища школа, 1978. – 384с.
13. Васюта В. М., Рыбак Г. М., Клименкос. В. Справочник садовода. – К.: Наукова думка, 1990. – 352с.
14. Вирощування зернових культур у Лісостепу та Поліссі України / Зіневич Л. Л., Глуздєєв В. Г., Круть В. М. і ін. – К., 1993. – 49с.
15. Витязев В. Г., Макаров И. Б. Общее земледелие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1991. – 287с.
16. Гапоненко Б. К., Гапоненко М. Б. Ваш сад. – К.: Урожай, 1994. – 400с.
17. Гладюк М. М. Основи агрохіміі. Хімія в сільському господарстві. – К., Ірпінь: Перун, 2003. – 288с.

Класифікація плодових культур

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

План
“1-2” Вступ . . . 3
1. Зерняткові породи . . 4
2. Кісточкові породи . . 6
3. Ягідні культури . . 8
4. Горіхоплодні породи . . 10
5. Субтропічні породи . . 12
6. Тропічні культури . . 13
Список використаної літератури . . 15
Додаток . . 16

Введення

Основні культурні види плодових і ягідних рослин сформувалися в доісторичний період. Судячи по зображенню плодів на єгипетських пірамідах та письмовими джерелами, маслина, інжир, яблуня, груша та персик знаходяться в культурі близько 4 тис. років, черешня, вишня, лимон – більше 2 тис. Більшість оброблюваних плодових рослин придбали свій культурний вигляд під впливом людини , який на зорі землеробства проводив примітивний, часто неусвідомлений відбір форм і переносив їх до місця свого житла.
Питання походження плодових культур в історико-географічному плані цікавили багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених. Вперше теорія про центри походження культурних рослин та їх родичів була розроблена академіком Н.І. Вавілов (1935).
Численні культурні форми плодових і ягідних рослин походять від дикорослих родичів, які виростали і ростуть в даний час в багатьох регіонах земної кулі.
Щоб легше розібратися в різноманітті плодових і ягідних рослин, у практичному плодівництві їх прийнято ділити на 6 біолого-виробничих груп: зерняткові, кісточкові, ягідні, горіхоплідні, субтропічні і тропічні.
В основу поділу на групи покладено ботанічне спорідненість, спільність будови плоду та вимог до умов зростання, швидкоплідність і розміри надземної частини рослин.

1. Зерняткові породи
Зерняткові породи – яблуня, груша, айва звичайна, глід, горобина, аронія чорноплідна, мушмула, ірга, сімейство Розана, підродина яблуневі.
Яблуня – одна з найбільш поширених плодових порід на земній кулі, обробляється на загальній площі 5 млн. га. У Росії яблуня займає серед плодових перше місце, вирощується на площі близько 2 млн. га.
Дикорослі яблуні іноді досягають висоти 18-20 м, але частіше ростуть невеликими деревами (5-8 м) або у вигляді великих багатоствольних кущів.
У садах щеплені дерева яблуні досягають у висоту 6-10 м. У пору плодоношення дерева яблуні вступають в залежності від сорту, підщепи та типу насаджень на 2-3-й рік, тривалість життя 20-50 років, період виробничої експлуатації 10-30 років , врожайність 100-300 ц з 1 га.
Плоди транспортабельні, зберігаються тривалий час, відрізняються високими смаковими достоїнствами.
Рід об’єднує 50 видів, які ростуть в Північній півкулі.
У світі описано більше 20 тис. сортів, широке розповсюдження отримали сорти річного терміну дозрівання – Боровінка, Папіровка, Мелба, осіннього – аніс, зимового – Антонівка, Пепін шафранний, Північний синап, Ренет Симиренка, Джонатан, Ред Делішес, Голден Делішес.
Всі сорти яблуні відносяться до одного культурному увазі – яблуні домашньої, в походженні якої брали участь яблуня лісова, яблуня низька, яблуня східна, яблуня сліволістная, яблуня ягідна.
Груша займає площу у світі близько 1 млн. га. У порівнянні з яблунею груша менш зимостійка, тому промислова культура її поширена в основному в південних районах помірної зони.
У лісі дерева досягають у висоту 20-30 м, в саду – 6-15 м, а щеплені на айві або при обмеженні крон не більше 4-5 м. Добре зберігають стволовости, мають глибоку і менш розгалужену кореневу систему, ніж яблуня.
У залежності від сорту, підщепи та типу насаджень дерева груші вступають у плодоношення на 3-10-й рік, тривалість життя 25-50 років, період господарської експлуатації 15-30 років, урожайність 100-300 ц.
Плоди транспортабельні, високих смакових якостей, менш лежання, ніж яблука.
Айва поширена відносно мало. Через слабку зимостійкості промислова культура обмежується південними країнами: на Північному Кавказі, Молдові, Україні.
Айва росте деревом від 2 до 8 м висоти або деревоподібним кущем. Відрізняється від яблуні і груші сильним опушенням пагонів, листя і плодів і поодинокими квітками.
Плоди великі, запашні, малос’едобние у свіжому вигляді, але прекрасні в переробці.
Жаротривке, але вимоглива до вологи, світла, тепла.
Вступає в пору плодоношення на 3-5-й рік, довговічність дерев 30-50 років, термін експлуатації 20 років.
Горобина. У дикому вигляді росте горобина у вигляді невеликого чагарнику висотою до 1,5-3 м або у вигляді крупноствольного дерева висотою до 10-20 м.
Коренева система потужна, але розташована поверхово.
Вона світлолюбна, не вимоглива до грунтових умов і теплу. Дерева рано вступають в пору плодоношення (на 3-5-й рік), тривалість життя – 50-80 років.
В якості плодової породи в Росії вирощуються такі види горобини: Горобина домашня, Горобина звичайна, Горобина бузінолістная.
Аронія чорноплідна. Плоди аронії великі, чорні, терпко-солодкі, використовуються для отримання соку, йдуть на переробку.
При обробітку цей вид росте у вигляді невеликого (висотою 2-2,5 м) куща.
Коренева система розгалужена, поверхнева, кореневих нащадків не формує.
Плодоношення щорічне і рясне. Урожай досягає 70-120 ц / га.
Зимостійкість висока, тому вона перспективна для північних і північно-східних районів плодівництва. Часто використовується в декоративному садівництві, легко переносить стрижку, після підмерзання легко відновлюється.
Мушмула. Монотипний рід, складається лише з одного виду – мушмули німецької, або кавказької.
У природних умовах і в культурі мушмула росте у вигляді багатостовбурного чагарнику висотою 3-5 м.
Плоди діаметром до 3 см, вживаються в їжу після лежання або проморожування, а також широко використовуються для переробки.
Ірга. Введено в культуру як цінний плодова і декоративна порода.
Плоди солодкі, містять значну кількість каротину і вітаміну С.
У природних умовах – багатостовбурний кущ заввишки 3-5 м. Рослини скороплідні, вступають в пору плодоношення на 2-3-й рік.
Глід. Більшість видів росте в Північній Америці.
Плоди глоду невеликі, соковиті, за смаком кислувато-солодкі.
Глід – великий листопадний часто багатостовбурний чагарник або дерево висотою 3-6 м.
2. Кісточкові породи
Кісточкові породи – вишня, черешня, слива, абрикос, персик, алича, терен, сімейство Розана, підродина сливові, обліпиха, сімейства лохів.
У всіх плід кістянка з соковитим їстівним околоплодником.
Вишня – сама зимостійка з кісточкових порід, тому її обробляють майже повсюдно, відрізняється також високою посухостійкістю.
За габітусу крони і типом плодоношення розрізняють Кустовидное і деревоподібні вишні.
Кустовидное мають кілька стовбурів або один з невисоким (20-40 см) штамбом, тонкі звисаючі і легко оголюють гілки. Висота до 3 м, довговічність – 15-20 років. Плоди темного забарвлення, сік барвних.
Деревоподібні вишні досягають у висоту 5-7 м, за характером росту і плодоношення близькі до черешень, квіткові бруньки нестійкі до низьких температур, тому ця група поширена в південних країнах. Плоди у них рожевого кольору з некрасящімся соком.
Черешня представлена ​​одним видом. Квіткові бруньки виявляють нестійкість до низьких температур, тому поширена в культурі тільки в південних країнах.
Дерева досягають у висоту 8-12 м, вступають у плодоношення на 4-7-й рік.
Слива. Промислова культура поширена на Україну, в Молдові, Білорусі.
Дерева сливи досягають у висоту 6-12 м, в садах обмежується їх зростання до 3,5-4 м. Вступають в пору плодоношення на 3-7-й рік, довговічність 20-60 років, термін експлуатації 15-20 років.
Вимогливі до вологи через поверхневого розташування кореневої системи, але ростуть на багатьох грунтах.
Алича – кущ або дерево висотою до 5 м, вступає в пору плодоношення на 3-4-й рік, плоди великі з високими смаковими якостями. Тривалість життя 15-60 років.
Абрикос обробляється в багатьох країнах світу, наприклад, у Вірменії, Дагестані, на Україну, в Молдові.
Дерева абрикоса досягають у висоту 508 м, вступають у плодоношення на 3-4-й рік. Тривалість життя дерев 30-80 років. Дерева посухостійкі, жаротривке, рано цвітуть, квітки нерідко гинуть від заморозків.
Персик – дерево заввишки 3-8 м, вступає в пору плодоношення на 2-3-й рік, довговічність дерев 12-30 років. Вимогливий до тепла і світла, жаровинослів і щодо посухостійкий, зимостійкість низька.
Плоди високих смакових якостей. Всі сорти персика діляться на 4 групи: справжні персики, Павії, нектарини, Брюне.
Обліпиха – плодова культура, яку іноді відносять до групи ягідних. У ряді районів країни вона стає цінним промислової культурою завдяки високій цінності плодів, зимостійкості, скороплідності, регулярному плодоносінню і високої врожайності.
Обліпиха – кущ або дерево висотою до 5 м з роздільностатеві квітками, дводомна. Плоди дрібні.
3. Ягідні культури
Ягідні породи в Росії розміщені на площі близько 140 тис. га і входять в різні ботанічні сімейства. Суниці і полуниця – троянда, смородина, агрус – камнеломкових, малина і ожина – троянда.
Об’єднані в групу на основі спільності будови плоду – соковитої ягоди, яка не витримує тривалого зберігання і часто малотранспортабельной.
Суниця має широкий діапазон пристосування до умов зовнішнього середовища.
Багаторічна трав’яниста рослина висотою 10-30 см. з видозміненими пагонами – вусами, сланкими по землі і формують придаткові коріння і розетку листя.
Плодоносить на другий рік. Термін експлуатації плантації 3-4 роки.
Плід – збірна сім’янка.
Малина, ожина – напівчагарник висотою 1-2 м, з багаторічним кореневищем і дворічними осями.
Плодоносить на 2-й рік, після чого гілки відмирають, їх замінюють однорічні пагони відновлення. Довговічність плантації 8-15 років.
Плід – збірна соковита кістянка, за смаком солодкий, ароматний, широко використовується у свіжому вигляді та в переробці.
Смородина – чагарник висотою 1.5-2,5 м з поверхневою кореневою системою, що не створює нащадків. Плодоносить на 2-3-й рік, тривалість життя 15-20 років, термін експлуатації 8-12 років. Плід – ягода.
Промислове значення мають смородина чорна, червона, звичайна.
Агрус – чагарник з шипами, кореневих нащадків не утворює, досягає у висоту 1-1,5 м, плодоносить на 2-3-й рік, врожайність 120-200 ц з га. Плоди великі, за забарвленням від зелених до темно-фіолетових, голі або опушені.
Шипшина, сімейство троянди. Плоди шипшини містять провітамін А. Сахара, вітамін РР, але цінуються за дуже високий вміст вітаміну С.
Рослини шипшини світлолюбні, з поверхневою кореневою системою та підземним розгалуженням. Тривалість життя рослин 20-25 років. Продуктивний період 15-20 років.
Жимолость їстівна, сімейство жимолостевих. Дикорослі рослини поширені на Далекому Сході, Курилах, Сахаліні. У Приморському краї, на півночі півострова Корея і в Північному Китаї.
З усіх видів роду цей вид є єдиним, що дає їстівні плоди – соковиті супліддя (типу лохини).
Жимолость – подземноветвящійся чагарник, у плодоношення вступає на 2-3-й рік, плоди дозрівають на 7-12 днів раніше суниці, вживаються в свіжому вигляді.
Актинідія, сімейство Актінідіевие, ліана, лазающая за допомогою листя і частково стебел, тому дикорослі рослини поширені в підліску хвойних і широколистяних лісів.
Більшість видів є прекрасними декоративними рослинами для вертикального озеленення, а окремі види отримали широку популярність як плодові та лікарські культури, плоди яких йдуть як в свіжому вигляді, так і в переробленому.
Лимонник китайський, сімейство Лімонніковие. Лимонник – листопадна ліана завдовжки до 8-12 м і більше при діаметрі стовбура біля основи грунту 2-4 см. Всі частини рослини мають сильний лимонний запах. Однодомне рослина, за несприятливих для росту і плодоношення умовах половити змінюється і рослина стає полігамних або формуються тільки тичинкові квітки. Плід – збірна соковита ягода.
4. Горіхоплодні породи
До групи горіхоплідних культур відносяться плодові породи помірною і субтропічної зон з різних ботанічних родин, що формують плоди – горіхи і сухі кістянки.
Горіхоплодні включають: волоський горіх, ліщина (ліщину), фундук, мигдаль, горіх, каштан.
Плоди їх відрізняються високою лежкістю, транспортабельні і висококалорійні. Вживають у свіжому вигляді і в кондитерській промисловості, мають важливе лікувальне значення.
Горіхоплодні довговічні, тривалість життя 200-300 років і більше. Використовують дикорослі насадження та промислові горіхові сади.
Горіх волоський, сімейство Горіхові, виростає в помірних і субтропічних районах Північної півкулі.
Плід – кістянка, містить значну кількість масла. Дерева великі, до 15-20 м заввишки, починають плодоносити на 5-9-й рік, довговічність 200-300 років.
Мигдаль, сімейство троянди. Невисоке дерево або чагарник, коренева система потужна, глибока, посухостійка і Солевитривала.
Обробляється в Середній Азії, Криму, Краснодарському краї і Закавказзі. Плодоносить на 3-4-й рік. Продуктивний період життя 30-50 років.
Плід – кістянка, містить до половини жирної олії.
Ліщина, фундук, сімейство Березові. Дикорослі рослини цього виду називають ліщиною (ліщиною), а культурні – фундуком.
Це великий кущ, багатостовбурний, заввишки 7-9 м, гіллястий від основи, корнеотприсковий. Набирає плодоношення на 3-5-й рік, продуктивний період 25-40 років.
Фісташка, сімейство сумахових. Багатостовбурний великий чагарник, що досягає у висоту 5-7 м і більше.
За посухостійкості серед усіх порід стоїть на першому місці, рослини довговічні, тривалість їхнього життя становить 300-400 років і доходить до 700.
Каштан, сімейство Букові. Рослини всіх видів формують їстівні плоди – горіхи з тонким околоплодником, розташовувані в колючих плюскою. Дерева каштана великі, досягають у висоту 12-15 і навіть 35 м, листопадні, однодомні, але з роздільностатеві квітками.
Пекан, сімейство Горіхові. Велике листопадне дерево, що досягає у висоту 50-65 м при діаметрі стовбура 2-2,5 м. Плід – кістянка з тонким ендокарпій, за смаком стоїть вище горіха волоського й мигдалю.

5. Субтропічні породи
До субтропічним культурам ставляться плодові листопадні і вічнозелені рослини, що вимагають для свого розвитку майже цілорічної вегетації, однак у них виражена сезонність розвитку, яка припадає на зимовий період.
Субтропічні породи поділяються на дві підгрупи:
Разноплодние – маслина, сімейство Маслинові, інжир, сімейство Тутові, гранат, сімейство Гранатові, хурма, сімейство Ебенове, унаби, сімейство крушинових, фейхоа, сімейство Миртові.
Цитрусові, або помаранчеві – апельсин, лимон, цитрон, мандарин, грейпфрут, помпельмус, бігарадія. Всі вони входять в сімейство Рутових.
Маслина, або оливкове дерево – вічнозелене дерево висотою 3-7 м.
Скороплідні культура, продуктивний період становить 100-200 років. Консервовані маслини володіють високими смаковими якостями.
Інжир, або смоква, фігове дерево – листопадне субтропічна рослина висотою до 7-10 м, з великими листками.
Дерева дводомні, посухостійкі, витримують зниження температури в зимовий період до -12-13 С.
Хурма – плодове листопадне дерево заввишки 5-10 м, з рідкісною кроною. Хурма є полігамних рослиною: у неї є квітки трьох типів: тичинкові, без маточки і зав’язі, маточкові, без тичинок, і двостатеві.
Плоди хурми з насінням навіть у твердому стані солодкого смаку називаються корольками.
Гранат – листопадний чагарник висотою 2-4 м, з багаторічними стовбурами різного віку і діаметра. Плід – гранатіна, численні насіння оточені соковитою м’якоттю. Представляє собою їстівну частину плоду.

6. Тропічні культури
До тропічних порід належать теплолюбні плодові породи, що вирощуються в тропічних районах земної кулі. У цих районах відсутні низькі, навіть позитивні температури, а також не спостерігається різких коливань температури протягом року. Тому у плодових культур цієї зони проявляється слабко виражені сезонність розвитку, настільки характерна для плодових рослин помірної зони і частково для субтропічних, особливо листопадних, культур.
До цієї групи належить велика кількість порід з різних ботанічних родин і мають різне походження.
Банан, сімейство Бананові, ананас, сімейство Бромелієві, манго, сімейство сумахових, динне дерево, сімейство Папаева, фінік. Сімейство Мальмовие, кокосова пальма, пальма олійна, сімейство Пальмові, кеш’ю, кажу, сімейство сумахових, літчі, лонган, рамбутан, сімейство Мильнікова, авокадо, сімейство Лаврові.

Висновок

Таким чином, в практичному плодівництві загальноприйнятою є біолого-виробнича класифікація плодових і ягідних культур, згідно з якою їх поділяють на такі групи: зерняткові, кісточкові, ягідні, горіхоплідні, субтропічні – разноплодние і цитрусові, тропічні.
Крім того, їх поділяють на промислові культури, перспективні культури і дикорослі плодові породи.

Список використаної літератури

1. Плодівництво / Под ред. В.А. Колесникова. – М.: Колос, 1979. – 415 с.
2. Якушев В.І., Шевченко В.В. Плодівництво з основами декоративного садівництва. – 2-е вид., Перераб. і доп. – М.: Агропромиздат, 1987. – 336 с.
3. Овочівництво і плодівництво / Є.І. Глібова, А.І. Вороніна, Н.І. Калашникова та ін – Л.: Колос, Ленінградське відділення, 1978. – 448 с.
4. Курінний Н.М., Колтунов В.Ф., Черепахін В.І. Плодівництво. – 1-е вид. – М.: Агропромиздат, 1985. – 399 с.
5. Овочівництво плодівництво / А.С. Симонов, В.К. Родіонов, Ю.В. Крисанов та ін, За ред. А.С. Симонова. – М.: Агропромиздат, 1986. – 398 с.

Додаток
Таблиця врожайності плодових і ягідних культур, вирощуваних в республіці Марій Ел