Пісня над піснями

Бузя — пестливе ім’я, створене з Естер-Люби: Люба-Любузя-Бузя. Вона старша за мене на один рік чи, може, на два, а нам обом нема ще й двадцяти років. Тепер сідайте, будь ласка, і підрахуйте, скільки мені років і скільки їй. Та це, зрештою, не має значення. Я краще розповім вам коротенько її біографію.

Мій старший брат Беня жив на селі, орендував млин, умів стріляти з рушниці, їздити верхи на коні і плавати, як чортяка. Одного разу влітку купався він у річці і потонув. Про нього сказано у приказці: “Всі гарні плавці потопають”. По ньому залишилися млин, двоє коней, молода вдова з однією дитиною. Млина передали комусь іншому, коней спродали, молода вдова вийшла заміж і поїхала десь далеко, а дитину привезли до нас.

Що батько любить Бузю, як рідну дитину, і що мати тремтить над нею, як над єдиною дочкою, — це легко зрозуміти. Вони знайшли в ній розраду від великого горя. А я? Чому, як прийду з школи і не знайду Бузі, мені їжа не лізе в горло? А як Бузя приходить, стає світло в усіх куточках? А як Бузя звертається до мене, я опускаю очі? А як Бузя глузує з мене, я плачу? А як Бузя.

Я довго чекав, коли нарешті прийде любе, жадане свято пасхи. Тоді я буду вільний. Гратиму з Бузею в горіхи, бігатиму по подвір’ю, ходитиму до річки. Там я їй покажу, як пускають “каченят” на воду. Коли я їй кажу про що, вона мені не вірить, вона сміється. Взагалі Бузя не вірить мені ні на крихту. Тобто вона мені нічого не каже, тільки сміється. А я не люблю, коли сміються з мене. Бузя не вірить, що я можу видряпатись на найвище дерево (якби тільки схотів!). Бузя не вірить, що я вмію стріляти (якби тільки мав з чого!). Нехай лишень настане пасха, люба, жадана пасха, коли вже можна буде гратися надворі, на свіжому повітрі, не перед очима в батьків, — я їй покажу такі штуки, що вона аж зачудується.

Настало любе, жадане свято пасхи.

Нас обох одягли на свято у царське вбрання. Все, що було на нас, мінилось, блищало і шелестіло. Я дивлюсь на Бузю і згадую “Пісню пісень”, яку вивчав перед пасхою з учителем у школі, згадую стих за стихом: “Прекрасна ти, подруго моя, — о, яка ж їй гарна! Очі твої, як у голубки, волосся — мов стадо кіз, що зісковзують з гори Галаадської, зубки в тебе — мов отара білих ягнят, що з річки виходять, одно в одно, губки — пурпурова стрічка, мова твоя, як мед, солодка”.

Скажіть мені, будь ласка, чому, коли дивишся на Бузю, мусиш згадати “Пісню пісень?” Чому, коли вивчаєш “Пісню пісень”, спадає на думку Бузя?

Чудовий переддень пасхи. Сонячна година. Тепле повітря.

Так каже мені Бузя, і я почуваю, що мені пашить обличчя. Мати не пошкодувала нам горіхів. Повні кишені горіхів. Проте вона наказала нам, щоб ми тепер, перед пасхальною вечерею, не сміли лузати горіхи. Гратися в горіхи — скільки душі завгодно Ми виходимо з дому. Горіхи торохкотять. Надворі добре. Надворі любо. Сонце вже близько крайнеба, дивиться вниз на околиці міста. Широко, просторо і привільне навколо. Де-не-де на горі, що ген за синагогою, визирає травичка, зелена, свіжа, тремтлива. З вереском і цвіріньканням пролітає над нашими головами струнка зграя маленьких ластівок, і знову згадується мені “Пісня пісень”: “Паростки-травичка вже з’явилася на землі, пора соловейка настала, і голос першої літньої пташки залунав у нашій країні”. Я почуваю себе напрочуд легким. Мені здається, що я маю крила: ось знімусь і полечу.

• Шолом-Алейхем — Пісня пісень
• Шолом-Алейхем — Мій перший роман
• Шолом-Алейхем — Німець
• Ще 17 творів →

• “Пісня над піснями” (скорочено)
• “Пісня над піснями” (шкільні твори)
• Як автор розкриває внутрішній стан героїв?(та інші запитання)
• Біографія Шолом-Алейхема

З міста долинає дивний гомін. Шумить. Вирує. Гуде. Переддень пасхи! Чудова, ясна година. Теплінь надворі.

У цю мить весь світ набуває в моїх очах зовсім іншого вигляду. Наш двір — замок. Наша хата — палац. Я — принц. Бузя — принцеса. Колоди, понакидані біля хати, — кедри й буки, що згадуються в “Пісні пісень”. Кішка, яка лежить коло дверей і гріється на сонці — одна з польових ланей, що згадуються в “Пісні пісень”. Горбок, що ген за синагогою, це гора Ліван, теж із “Пісні пісень”. Жінки й дівчата, які стоять на подвір’ях, миють посуд, готуються до пасхи, — дочки Єрусалима, про яких згадується в “Пісні пісень”. Все-все з “Пісні пісень”.

Я йду, руки в кишенях, потрушую горіхами. Горіхи торохтять. Бузя йде зі мною, не відстає ні на крок. Я не можу ходити поволі, мене підносить у повітря. Мені хочеться летіти, линути, ширяти мов орел. Я пускаюсь бігом. Бузя біжить за мною. Я стрибаю на колоди, з одної колоди на іншу. Бузя стрибає зі мною разом. Я на колоду — вона на колоду. Я вниз — вона вниз. Хто перший стомиться? Я вгадав.

— Доки це будемо стрибати?

Так каже мені Бузя. А я відповідаю їй мовою “Пісні пісень”:

“Поки день холодом дише, і тіні простягаються”. Ха-ха-ха! Ти втомилась, а я — ні!

Почуваю себе щасливим, бо Бузя не вміє робити тою, що я вмію. І разом з тим мені жаль її. Серце щемить. Мені здається, що вона зажурилась. Бузя має таку звичку: весела, весела, а потім раптом сяде в куточок і тихо заплаче. Скільки мати не втішає її тоді, скільки батько не цілує її тоді — дарма: Бузя мусить виплакатись. За ким? За батьком, який так передчасно помер? Чи за матір’ю, яка вийшла заміж, поїхала і забула навіть попрощатись? Ах, її мати, її мати! Коли їй нагадують про матір, вона міниться на обличчі. Вона не полюбляє свою матір. Вона і слова поганого не каже про матір, але не полюбляє її. Я це знаю напевне. Терпіти не можу, коли Бузя засмучена. Сідаю коло неї на колодах і намагаюсь розвіяти її сумні думки.

Я держу руки в кишенях, торохчу горіхами і кажу їй:

— Вгадай, що я можу зробити, коли схочу?

— А що ти можеш зробити?

— Коли схочу, всі твої горіхи перейдуть до мене.

— Ти їх у мене виграєш?

— Ні, ми навіть не розпочнемо гри.

— Що ж тоді? Ти їх у мене забереш силоміць?

— Ні, вони самі перейдуть до мене.

Вона зводить на мене свої красиві очі. Свої гарні, сині очі з “Пісні пісень”. Я кажу їй:

— Ти гадаєш, певно, що я жартую? Я знаю, дурненька, таке чарівне слово. Тільки скажу це слово.

Вона розплющує очі ще більше. Я почуваю себе всесильним. Я пояснюю їй, як дорослий, як герой:

— Ми, хлопці, можемо геть усе. У нашій школі є один товариш, — його звуть сліпий Шайка (він сліпий на одне око), — він все чисто знає. Немає такого на світі, чого б Шайка не знав. Навіть кабалу. Знаєш, що таке кабала?

Ні. Звідки їй знати? Я почуваю себе на сьомому небі, що можу прочитати їй лекцію з кабали.

— Кабала, дурненька, це така річ, що може стати в пригоді. За допомогою кабали можна зробити так, щоб я тебе бачив, а ти мене ні. За допомогою кабали можна дістати вино з каменя і золото із стіни. За допомогою кабали можна зробити так, щоб ми вдвох, як сидимо оце, знялися аж до хмар і ще вище хмар.

Знятися з Бузею за допомогою кабали у височінь, до хмар і ще вище хмар, і полетіти з нею ген-ген далеко за океан — це була одна з моїх улюблених мрій. Там, за океаном, починається країна карликів, що походять від богатирів часів царя Давида. Адже карлики з натури дуже добрі людці. Живляться вони тільки цукерками і мигдалевим молоком. Грають цілі дні на маленьких сопілках, співають і ведуть всі разом танок. Вони нічого не бояться і дуже гостинні. Коли хтось із нас приїздить до них, вони дають йому їсти й пити, обдаровують найкоштовнішим убранням і безліччю срібних та золотих речей, а перед від’їздом напихають йому повні кишені діамантів, що валяються у них, як, приміром, у нас сміття на вулиці.

— Як сміття на вулиці? Невже?

Так одного разу спитала мене Бузя, коли я їй розповів про карликів.

— Як то де? У хедері [1].

Нижче-нижче спускається сонце, забарвлюючи небо червоною смугою багряного золота. Золото віддзеркалюється в Бузиних очах. Вони купаються в золоті.

Мені дуже хочеться, щоб Бузя захопилась Шайчиною майстерністю і тими чудами, що їх можна робити за допомогою кабали. Але Бузя аж ніяк не захоплюється. Навпаки, мені здається, що вона кепкує. А то чого ж вона мені показує всі свої зубки-перлинки? Мене це ображає, і я кажу їй:

— Ти, може, не віриш мені?

— Думаєш, може, що я вихваляюсь? Що я вигадую?

Бузя сміється ще дужче. Е! Коли так, треба з нею порахуватися. Я вже знаю як і кажу їй:

— Ти не знаєш, що таке кабала, шкода! Знала б ти, що таке кабала, ти б не сміялася. За допомогою кабали я можу, якщо схочу, привести сюди твою матір. Так, так! А як попросиш мене дуже, я приведу її до тебе ще цієї ночі верхи на дрючку.

Вона раптом перестає сміятися. Хмаринка насунула на її гарне, ясне личко, і мені здається, що сонце раптом сховалося. Нема сонця. Немає дня. Боюсь, що трохи перебрав міру. Не треба було мені торкатися болячки, згадувати її матір. Мені шкода. Треба з нею помиритися. Присуваюся до неї. Вона одвертається. Хочу взяти її за руку. Хочу сказати їй мовою “Пісні пісень”: “Повернися, повернися, Суламіф, вертайсь до мене, Бузю!” Раптом чую голос з хати:

Шимек — це я. То мати кличе мене, щоб я пішов з татом до синагоги.

Іти з татом у синагогу напередодні пасхи — хіба є більша насолода? Чого варте саме те, що вдягаєшся з голови до п’ят у все нове і є чим похвалитися перед товаришами? А відправа в синагозі? Перша пасхальна молитва> Ах! скільки насолоди господь бог наготував для єврейських дітей на свято!

Мати моя не має часу. “Іду, зараз піду, от уже йду! Я тільки скажу Бузі кілька слів. Не більш як два слова. “

І я кажу їй два слова. Я признаюсь їй: все, що допіру сказав їй, неправда. Зробити за допомогою кабали так, щоб хтось інший летів, — цього не можна. Самому летіти — це інша справа; сам полетіти — я можу. І це я їй покажу, нехай лишень закінчиться свято, я зроблю першу спробу. Я полечу перед очима у неї отут на цьому ж місці, де лежать колоди, і за одну мить буду вже за хмарами. Звідти я візьму праворуч, он туди — бачиш? — там кінчається все і починається Крижане море.

Бузя уважно слухає. Сонце посилає своє останнє проміння, цілується з землею.

— А що таке Крижане море? — питає в мене Бузя.

— Крижаного моря не знаєш? Крижане море — це Льодовитий океан, вода там густа, як драглі, і солона, як ропа.

Перше кохання на Землі: коли та як воно навчилося “вимикати мозок людини”

Століттями дослідники намагалися з’ясувати, чому людський мозок перестає працювати, коли ми закохуємося, і тепер, схоже, їм це вдалося.

Серце б’ється швидше, коліна слабшають, а мозок стає абсолютно марним — мабуть, ці почуття знайомі кожному. Цей прекрасний час закоханості так подобається багатьом, але вчені впевнені, що він абсолютно невідповідний для ухвалення важливих фінансових і кар’єрних рішень, пише IFLScience.

Століттями вчені намагалися зрозуміти, чому людський мозок просто перестає працювати, коли ми закохуємося, і, ймовірно, нове дослідження нарешті може дати деякі відповіді. За словами першого автора дослідження Адама Боде, аспіранта Австралійського національного університету, вважається, що романтичне кохання вперше виникло на Землі близько 5 мільйонів років тому, коли ми відокремилися від наших предків — людиноподібних мавп.

У Фокус. Технології з’явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Науці відомо, що стародавні греки багато філософствували на тему закоханості, вважаючи її дивовижним і травматичним досвідом. За словами Боде, навіть найстаріший вірш, коли-небудь виявлений на Землі, насправді був про кохання й датований приблизно 2000 роком до н.е.

Утім, попри те, що романтичне кохання існує на планеті вже близько 5 мільйонів років, насправді науці вкрай мало відомо про його еволюцію. В новому дослідженні спільно з доктором Філом Кавана з Університету Канберри й Університету Південної Австралії Боде провів опитування, у якому взяли участь 1556 молодих людей, які вважають, що вони закохані.

Запитання в дослідженні були спрямовані на оцінку почуттів і поведінки учасників опитування щодо свого партнера. Далі розпочався другий етап дослідження, у якому залишилися лише 812 початкових учасників — усі вони заявляли, що були закохані не більш ніж два роки.

У своїй роботі вчені хотіли з’ясувати, чи відіграє система поведінкової активації (BAS) якусь роль у романтичному коханні. Зазначимо, що BAS — це механізм усередині розуму й тіла, що сприяє поведінці, яка може призвести до винагороди. Зазначимо, що раніше вчені вже пов’язали BAS із різними аспектами людської поведінки, а також психічними захворюваннями, наприклад, біполярним розладом, проте в контексті кохання цей механізм раніше не розглядався.

Результати дослідників підтверджують, що багато реципієнтів відчули, що закоханість змушує мозок працювати зовсім інакше: думки й дії фактично обертаються лише навколо об’єкта романтичної прихильності.

За словами авторів дослідження, із погляду еволюції BAS надзвичайно старий, а романтичне кохання, імовірно, використовувало цю давню систему абсолютно по-новому. Вчені також зацікавилися тим, що насправді рухає цими змінами в поведінці людини. За словами доктора Кавана, імовірно, вся справа у викиді гормонів.

Попередні дослідження вже показали, що окситоцин відіграє важливу роль у романтичному коханні, оскільки його хвилі циркулюють по нашій нервовій системі та кровотоку, коли ми взаємодіємо з близькими людьми. Однак процес того, як люди стають близькими та набувають особливої важливості в нашому житті, пов’язаний із поєднанням окситоцину й дофаміну за допомогою хімічної речовини, яку людський мозок виділяє під час романтичної закоханості.

За словами Боде й Кавана, вони з колегами дійшли висновку, що любов, по суті, активізує в людському мозку шляхи, пов’язані з позитивними почуттями. Автори дослідження зазначають, що ці знання проливають світло на те, чому кохання “вимикає мозок людини”, однак потрібні додаткові дослідження, щоб розгадати таємницю різних підходів до кохання в чоловіків і жінок.

Також учені планують провести масштабніше опитування, щоб розділити закоханих людей на чотири типи. Боде й Кавана вважають, що врешті-решт їм вдасться повністю розгадати цю “найбільшу загадку Всесвіту”.

Раніше Фокус писав про те, що вчені розповіли, що таке кохання з наукового погляду.

• Читайте нас у:
• Читайте у Telegram
• Читайте у Facebook
• Читайте у Twitter

• Теги:
• психологія
• мозок
• вчені
• дослідження
• кохання
• людина
• люди
• мозок людини

• Поширити:
• відправити у Telegram
• поділитись у Facebook
• твітнути
• відправити у Viber
• відправити у Whatsapp
• відправити у Messenger