Анатолій Шарій. Як скандальний блогер захоплює українську політику

42-річний журналіст, що втік з України від кримінального переслідування ще за часів Януковича, навесні 2014 року завів відеоблог, в якому критикував нову українську владу.

Його численні блоги про Україну багато хто називав проросійськими, з часом вони ставали дедалі популярнішими у Москві та Києві.

Попри те, що Шарій давно живе у ЄС, останнім часом він є постійним спікером на телеканалах, які належать в Україні Тарасу Козаку. Це соратник кума Путіна Віктора Медведчука.

Анатолій Шарій за допомогою свого популярного Youtube-каналу й звернень, які часто схожі на російські наративи, завоював інтернет аудиторію в Україні й з цим ресурсом повів власну партію на парламентські вибори 2019 року.

Зараз пан Шарій так само дистанційно веде партію на місцеві вибори й хвалиться пів сотнею місцевих відділень.

Соцопитування дають його соратникам реальні шанси на подолання 5%-бар’єру в центрі, півдні та на сході.

На старті виборчої кампанії розповідаємо про віртуальний проєкт, який намагається конвертувати кліки в інтернеті у голоси за реальних депутатів та мерів. Так розпочинаємо серію матеріалів про партії – новачки на місцевих виборах.

Втеча з України і Youtube

Анатолій Шарій втік з України в 2012 році за часів Віктора Януковича. Тоді проти нього розслідували кримінальну справу щодо стрілянини й поранення чоловіка, а також нібито інсценування замаху на самого себе.

Він тоді був журналістом видання “Обозреватель” і займався серед іншого розслідуваннями зловживань у міліції. Він наполягав, що справи проти нього – це переслідування з боку правоохоронців.

Згодом отримав політичний притулок у Литві й жив у Нідерландах, де його навіть затримували за запитом України.

Навесні 2014 року Шарій завів блог на Youtube й намагався подавати свій погляд на події Майдану і війни на Сході, які часто повторювали тези російських державних ЗМІ.

“Подивився на відео загибелі Небесної сотні. В принципі, яка там сотня, група дебілів, яка пішла під кулі, претенденти на премію Дарвіна, загалом це майдануті, їх не шкода, їм так і треба”, – почав він своє друге відео на каналі у травні 2014 року.

Заява шокувала і викликала шквал емоцій, хоча далі у відео він сказав, що так не вважає. А тільки хотів показати, як люди можуть сприймати насмішки щодо трагедії в Одесі 2 травня 2014 року.

Автор фото, УКРІНФОРМ

Анатолій Шарій до 2012 року працював журналістом в Україні

Багато його перших відео стосувались саме одеських подій, які викликали у когось різку критику і несприйняття, у когось – схвалення, а загалом залучали нових глядачів.

Він послідовно називав війну на Донбасі “громадянською”.

“Я розумію, що без їхньої підтримки (Росії – Ред.) все б швидко закінчилось в цих республіках. Але я вважаю, що це внутрішній конфлікт України, громадянська війна”, – заявляв він.

Деякі українські ЗМІ, як “Телебачення Торонто”, робили підбірки подібних заяв та, на їхній погляд, маніпуляцій політика.

При цьому Шарій відкидає закиди, що він є проросійським блогером, і вважає, що просто каже правду, яку в Україні не хочуть чути.

У Росії Шарія багато хто називав саме таким “правдорубом”, який каже те, що не можна казати про Україну в самій Україні. Зокрема, одним з прихильників Шарія став російський журналіст Володимир Познер.

З часом він зібрав кілька мільйонів підписників на Youtube, велика частка яких – користувачі з Росії. У РФ він був частим гостем на ефірах як експерт щодо подій в Україні.

Він також створив в Україні видання Sharij.net.

Партія Шарія

Під час президентських виборів 2019 року Шарій практично у кожному відео критикував старих українських олігархів та Петра Порошенка, а формально врешті підтримав соратника олігарха Ріната Ахметова Олександра Вілкула.

При чому у цьому відео схвально відгукувався і про ключових соратників Вілкула, які займали високі посади за часи Януковича, коли сам Шарій втік з України.

На хвилі популярності Youtube-каналу Анатолія Шарія він повів власну партію на дочасні парламентські вибори 2019 року. Партію Шарія зареєстрували ще в 2015 році на Харківщині, а в 2019-му, коли туди зайшов пан Шарій, її перейменували.

ЦВК відмовилась зареєструвати самого Шарія, який не проживав в Україні останніх п’ять років.

Автор фото, Партія Шарія

Один з постів на сторінці Партії Шарія

Партія на чолі з його нинішньою дружиною Ольгою Бондаренко (Шарій) й досить віртуальною кампанією отримала 2,23% і десяте місце.

До Ради не пройшла, але 327 тисяч голосів – це майже 15% від кількості його підписників на Youtube.

Партія навіть претендувала на отримання державного фінансування.

Проте законодавство швидко змінили й партії, які не подолали прохідний 5% бар’єр, позбавили державного фінансування.

Вже з початку 2020 року команда Шарія почала готуватись до нових виборчих перегонів – на місцевих виборах 25 жовтня 2020 року.

Навесні активізувались осередки на місцях. В регіони пішли кошти для організації різноманітних подій, акцій та флешмобів, а також почався підбір кандидатів у ради та на мерів.

Паралельно з цим Анатолій Шарій став частим гостем в ефірах пулу телеканалів 112, Newsone та ZIK. Формально вони належать депутату від ОПЗЖ Тарасу Козаку, близькому соратнику одного з лідерів цієї партії, кума президента Росії Віктора Медведчука.

Останні місяці пан Шарій у своїх дописах, відео та на телеграм-каналах активно підтримує представників ОПЗЖ, зокрема депутата Іллю Киву.

Пан Шарій був одним з перших, хто написав про напад на активістів ОПЗЖ під Харковом та розганяв інформацію про загиблих, яка згодом не підтвердилась.

Шарій та його прихильники останні місяці жорстко конфліктують з активістами “Національного корпусу”. Між ними виникало кілька сутичок в Києві та регіонах.

Політик гостро критикує президента Володимира Зеленського через нібито бездіяльність у боротьбі з націоналістами. У своєму телеграм-каналі часто називає президента нецензурними словами.

Згідно з останніми опитуваннями групи “Рейтинг”, у західному регіоні партію Шарія підтримують від 0,5 до 2% виборців, а на півдні та сході підтримка сягає прохідного бар’єра в 5%.

Загальноукраїнські опитування дають партії близько 3%.

Видання НВ робило спеціальне розслідування щодо можливого фінансування партії Шарія з боку деяких чиновників часів Віктора Януковича.

Автор фото, Партія Шарія

Партія Шарія чи не єдина продає свою атрибутику за гроші

Керівниця партії Ольга Шарій цю інформацію заперечувала.

На офіційному сайті партії вказано, що її лідер Анатолій Шарій – феномен українського політикуму з мільйонами підписників на Youtube, який 5 років “виводить на чисту воду брехливих політиків, корупційні схеми та ЗМІ”.

Деякий час партію Шарія очолювала журналістка видання Шарій.нет Антоніна Бєлоглазова, а зараз його дружина Ольга Бондаренко (Шарій) – головред видання Шарій.нет.

Обидві жінки займали другу та третю сходинку виборчого списку партії.

Якщо інші намагаються безкоштовно роздати свою символіку, то “шаріївці” її продають. Сайт партії є унікальним для України – він більше схожий на інтернет-магазин. Одразу у топі серед п’яти головних розділів вказаний “Купити мерч”.

Там відвідувачів закликають купити найрізноманітнішу партійну продукцію за 200-900 гривень – від кофти до підставки для телефону.

Анатолій Шарій раніше розповідав, що отримує серйозні кошти від Youtube за свої популярні відео. Давня бізнес-жилка могла підказати заробляти і на власних прихильниках, яку купуватимуть символіку.

Схеми, ігроманія і журналістика

Сам Шарій ніколи не приховував, що мав дуже бурхливу юність і з дитинства був схильний до різноманітних бізнесових схем та навіть афер, а також серйозно страждав залежністю від азартних ігор.

Він народився та закінчив школу у Києві, а от щодо його вищої освіти інформація суперечлива.

У численних інтерв’ю він охоче розповідав про свої пригоди молодості. Одне з перших його інтерв’ю далекого 2007 року газеті “Сегодня” – було відверте.

Тоді розповідь молодого журналіста подали як історію ігромана, якого від залежності позбавила його 18-літня дівчина Ольга Рабулець, яка згодом стала першою дружиною Шарія.

Він казав, що грав у казино з 17 років, але зумів побороти залежність.

“За ці роки він програв сотні тисяч доларів та не раз намагався вчинити самогубство”, – переказувала авторка розповідь Шарія.

Автор фото, Сегодня

Анатолій Шарій з першою дружиною Ольгою Рабулець

У матеріалі на основі інтерв’ю Шарія йшлось, що перші великі гроші він заробив, створивши фінансову піраміду на рівні школи.

В 16 років він вкрав у ровесника куртку, але міліція “не захотіла ламати хлопцю життя” й справа закінчилась поверненням куртки.

В 17 років він потоваришував з дорослими людьми, які “промишляли “розводами” київських бізнесменів”. Про кримінальне минуле він розповідав неодноразово.

“Вони були дуже раді мені, адже я вмів придумувати різні хитрі комбінації, іноді зовсім чесні, а іноді – відверто незаконні, за допомогою яких ми діставали гарні гроші”, – розповідав в інтерв’ю “Сегодня” пан Шарій.

Тоді ж він почав грати на автоматах та ходити в казино.

У 25 років, як розповів він, він хотів почати нормальне життя і влаштувався працювати експедитором. Він швидко запропонував керівництву схему оптимізації витрат й мав отримати підвищення, але “зірвався” і “розвів” компанію на гроші.

Як сам він розповів журналістці, у 25 років Шарій вперше отримав паспорт.

Щоб не йти в армію, він викрав свою справу у військкоматі, а оформлення паспорта могло викрити цю аферу.

Його дівчина Ольга намагалась допомогти Шарію покинути азартні ігри. Й залишала вдома щотижневик “Пропоную роботу”.

“Я злився, там пропонували платню у 200 доларів на місяць. Такі гроші коштувала кожна моя сорочка”, – розповідав Шарій.

Врешті дівчина таки допомогла Шарію у 2004 році покинути азартні ігри. Вони одружились.

В тому старому інтерв’ю Шарій визнав, що саме дружина спонукала його зайнятись журналістикою і згадати літературні захоплення дитинства. Він почав писати статті для видань України та Росії про те, як побороти ігрозалежність.

У майбутньому він неодноразово розповідатиме про свою ігроманію, схильність до азартних ігор та те, як він це поборов.

Автор фото, DetectorMedia

Перші кілька років у журналістиці він писав для жіночих глянців, а з 2008 зайнявся гострими соціальними темами, злочинністю та зловживанням силовиків.

У 2011 році видання “Детектор медіа” до дня журналіста включило Шарія до переліку відомих журналістів, яких опитали про шлях до професії. Його тоді представили як оглядача видання “Обозреватель” і розвідника.

На питання про те, як потрапив у професію, Шарій у 2011 років відповів так.

“Відірвався від бізнесу і почав писати для видання “ХайВей”. Потім з ним посварився на богословську тему, другу мою статтю опублікував журнал “Единственная”, – заявив Шарій.

На питання, ким був у минулому житті, відповів своєрідно.

“Я закінчував інститут розвідки при Київському танковому інженерно-технічному училищі. Я розвідник:)”, – зі смайликом письмово відповів на це питання Шарій.

У 2020 році з’явились дані, що у кількох своїх коментарях у 2010 році він різко негативно відгукувався щодо сексуальних та національних меншин. Хоча через 8 років він вже засуджував напади на прайди.

Справи проти Шарія

В Україні донедавна розслідували кілька кримінальних справ проти Анатолія Шарія, які не закрили після зміни влади в 2014 році.

Обидві вони тягнулись з 2011 року.

Перша стосувалась нападу Шарія на іншого чоловіка у київському кафе McDonald’s. Міліція вказувала, що журналіст напав та поранив зі зброї людину, сам Шарій називав це інсинуацією і пояснював свої дії самообороною.

Друга справа стосувалась нібито неправдивого повідомлення Шарієм інформації про замах на власне життя. Обстріл свого автомобіля, за версією поліції, Шарій сам і організував. Цю справу журналіст також пояснював помстою правоохоронців за його розслідування щодо “кришування” міліцією нелегальних ігрових залів.

Врешті через ці справи він покинув Україну, і його оголосили у міжнародний розшук. Затримували у Нідерландах, проте відмовились видати, а Литва надала політичний притулок.

Автор фото, Партія Шарія

Анатолій Шарій з другою дружиною Ольгою Шарій

Після Євромайдану він не повернувся до України. Справи проти нього продовжували розслідувати.

Але у квітні 2019 та квітні 2020 роках суди в Києві скасували рішення про розшук Шарія у цих двох справах і відправили їх на дорозслідування.

Запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою також скасували.

За останні п’ять років СБУ кілька разів цікавилась діяльністю Шарія і викликала його помічників для пояснень.

При цьому СБУ в своїх повідомленнях називала його проросійським пропагандистом.

Сам Анатолій Шарій останнім часом кілька разів заявляв про можливе відкриття нових кримінальних справ проти себе нібито за вказівкою з Офісу президента – щодо фінансування тероризму та махінацій з фінансуванням власної партії.

Проте ця інформація поки що не підтверджувалась. Попри критику Зеленського від Шарія, його видання акредитовують на пресконференції президента.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Список Партії Шарія. Кого мають перевірити спецслужби в першу чергу?

Проросійську партію Анатолія Шарія заборонили остаточно і безповоротно. Верховний Суд оголосив своє рішення 7 вересня. На засіданні були представники Руху ЧЕСНО. Але заборонити партію — це лише перший крок. Дуже важливо, щоб спецслужби якісно попрацювали зі списками заборонених партій, і Партія Шарія — не виняток.

Наша організація веде Реєстр держзрадників: уже проаналізувала список ОПЗЖ і оприлюднила ті прізвища, які СБУ має перевірити передусім. Щодо Партії Шарія, то з її списками кандидатів правоохоронцям і спецслужбам теж слід добре потрудитися.

Парламентські вибори – 2019

Список Партії Шарія на парламентських виборах був суто номінальним — 31 особа. Це при тому, що в ньому може бути 225 місць. Шарійці чудово розуміли, що до парламенту їм не потрапити; вибори вони використовували, щоб збільшити впізнаваність бренду і розкрутити канали Анатолія Шарія. Тому над формуванням реального списку ніхто серйозно не працював.

Звісно, для спецслужб не проблема перевірити ці три десятки громадян. Шарій і його дружина Ольга Шарій (Бондаренко) вже є в Реєстрі держзрадників Руху ЧЕСНО, як і Антоніна Бєлоглазова, яка поїхала святкувати річницю тимчасової окупації Криму в Росію.

Ба більше, вона послідовно формувала в ЗМІ уявлення про те, що в Україні нібито на неї постійно нападають націоналісти. І таку інформацію доносила до ОБСЄ.

Якщо простежити інформацію на сайті “шарій.нет”, то Бєлоглазова дуже часто фігурує саме в повідомленнях про нібито напади націоналістів. Можна припустити, що це одне із завдань Бєлоглазової. Як повідомляли ЗМІ, кільком представникам Партії Шарія вручили підозру через протиправну діяльність цього політичного проєкту. Серед тих, ким цікавляться спецслужби, фігурує і Бєлоглазова. Вона також була спецкором проросійського проєкту “Страна.юа”.

Варто звернути увагу на те, що в першу десятку входив також Євгеній Євтухов. Досвід виборчих перегонів він уже мав: до парламенту 7-го скликання балотувався від партії “Зелені”.

Так само не вперше балотувався адвокат Шарія Валентин Рибін: 2014 року йшов по мажоритарному округу на Херсонщині (№183). Щодо Андрія Любецького, то він спробував себе на виборах до парламенту 5-го скликання у списку Блоку Бориса Олійника та Михайла Сироти. Ані Рибін, ані Любецький мандата не здобули.

Рибін після початку повномасштабної війни відразу взяв курс на Іспанію. Саме в цій країні затримували Шарія. До Росії, як він сказав, виїхати чомусь не вдалося.

У 2021 році був кандидатом від Партії Шарія на проміжних виборах на Донеччині (округ №50), а за рік до того балотувався до Київської міськради.

Шарій далеко не єдиний, кого захищав Рибін. Рік тому він став адвокатом підозрюваної в державній зраді Вікторії Даскаліци. Вона проходить у справі про роботу мережі телеграм-каналів спецслужб Росії. Раніше член Партії Шарія захищав бразильця Рафаеля Лусваргі, який воював на Донбасі за бойовиків, керівника організації “Офіцерський корпус” Володимира Рубана і тодішню народну депутатку Надію Савченко у справі про їхню імовірну спробу захопити державну владу, вчинити держпереворот і організувати теракт. Також Рибін захищав трьох харківських ексберкутівців, які втекли до Росії.

2017 року в інтерв’ю Skrypin.ua Рибін висловився про відсутність порушень з боку РФ Будапештського меморандуму щодо України.

Місцеві вибори – 2020

Останні місцеві вибори для Партії Шарія стали другими перегонами, де політичний проєкт проявив себе і виставив своїх кандидатів. Їх було близько 1000. Насамперед треба перевіряти тих, хто балотувався не вперше, хто раніше вже був у проросійських проєктах чи брав участь у виборах від інших партій. Громадяни, які мають політичний досвід, чітко усвідомлювали, з чим мають справу, коли йшли в лави Партії Шарія.

У народні депутати на Донеччині під час довиборів (округ № 50) балотувався як самовисуванець уродженець Луганщини Антон Ровенський (2021 р.). Тобто він був кандидатом у тому самому округу, що й адвокат Шарія, уже згаданий Валентин Рибін. Оскільки на виборах 2019-2020 року Ровенський і Рибін йшли на вибори від однієї політичної сили, можна припустити, що самовисуванець Ровенський міг виконувати функцію техкандидата на цьому окрузі в команді адвоката Шарія.

Ровенський також балотувався до Київради від Радикальної партії Олега Ляшка (2015 р.).

Щодо Одеської міськради, то під час виборів у 2020 році Марина Аксьонова, коли йшла від Шарія, працювала в “Южной волне”. Від Партії Шарія до Одеської міськради й облради пройшли відповідно син і невістка Аксьонової — Ілля Фрейман (змінив прізвище, до 2019 року був Калмиков) і Яна Фрейман. Син відзначився тим, що прибрав з місць фракції синьо-жовті прапори.

Місцеві ЗМІ зазначали, що Партію Шарія і її список на Одещині контролював представник ОПЗЖ Віктор Баранський. Саме цього політика запрошували в студію з Аксьоновою на “Южную волну”.

Раніше Аксьонова балотувалася від “Нашого краю” (2015 р.), до того працювала очільницею місцевої ОДТРК.

Аксьонова на цьому каналі вела програму з красномовною назвою “Губернія”, де повідомляла про те, що з боку майданівців це “бесцельний простой”, а силовики, які присягнули державі Україна, чинять, на її думку, цілком правильно. В ефір вона покликала Руслана Боделана, який наголосив, що майданівці не розуміли, за що стоять.

Коли її звільнили з каналу, колеги відверто раділи і писали, що є шанс перетворити медіа з “осередку сепаратизму” на український центр патріотизму. Оксану Поднебесну, яка вела патріотично спрямовану програму, тоді відсторонили від ефіру.

Узагалі представники Партії Шарія є в радах Одещини, тому тут треба перевіряти і депутатів, і кандидатів зі списку. Так, Олексій Довгань балотувався до Біляївської міської ради від Партії Шарія, а перед тим від ще одного проросійського проєкту – Опоблоку.

Партія Шарія здобула мандати також на Харківщині. Так, депутат міськради Давіто Матвейченко у своїх соцмережах поширює проросійську пропаганду, зокрема, про “братні народи” та “не все так однозначно”. Активно критикує всі дії влади. Виправдовує збройну агресію Росії. Згідно з наявною інформацією, за день до війни депутат виїхав до Європи.

Рух ЧЕСНО дає посилання на документ з повним списком кандидатів від Партії Шарія для спецслужб і правоохоронців, де є, зокрема, інформація про попередні балотування цих політиків.

Анатолій Шарій

За його словами, він у 7 років прочитав “Майстра та Маргариту” Булгакова, був відмінником та постійним учасником олімпіад. Коли Анатолієві було 12 років – батько пішов з родини. Аліментів не платив. Маминих заробітків ледь вистачало на їжу. Шарієві подобалось дороге життя, але працювати він не хотів, тому почав вигадувати різноманітні “схеми”, не гребував і розбоями та крадіжками. У 16 років він зняв куртку з перехожого і його схопила міліція. Хлопець мав отримати тюремний строк, але натомість із невідомих причин справу замʼяли – куртку повернули жертві, а Шарія відпустили на волю.

Після цієї небезпечної пригоди Шарій став затятим ігроманом, завсідником київських казино. Через проблеми з законом Шарій не отримав вищої освіти. Сам він хвалився, буцімто здобув військову освіту в Інституті розвідки при Київському танковому інженерно-технічному училищі, але такого випускника у цьому військовому виші не знають. Також Шарій не служив у армії — щоб уникнути призову, викрав свою справу з військкомата. Через це паспорт отримав лише у 25 років.

Як Шарієві вдалося побороти ігроманію — достеменно невідомо, але слідом за цим захопленням прийшло інше — журналістика, або принаймні те, чим він називає свою діяльність.

Доволі швидко Анатолій Шарій зробив собі імʼя у київській жовтій пресі, починав із роботи в глянцевих журналах, а потім освоївся на from-ua.com. Також він співпрацював із газетою “Сегодня” і дописував для “Московського комсомольця”. Потім Шарій познайомився з власником сайту “Обозреватель”, бізнесменом Михайлом Бродським. Той доручив молодому медійнику у 2008 році цілий напрямок – відділ журналістських розслідувань на своєму сайті, де Шарій пропрацював до 2012 року. Розслідування Шарія справді виявились гучними – він писав про бордель для педофілів на базі дитячого будинку, про міліцію, що кришує казино й наркомафію.

Запахло смаленим

1 травня 2011 року він посварився з відвідувачем київського кафе McDonalds, а коли той запропонував вийти на вулицю та розібратись “по-чоловічому” – двічі вистрілив у нього з травматичного пістолета. І хоч жертва Шарія відбулась легкими тілесними, і, очевидно, першою почала конфлікт, міліція стала не на бік журналіста. На Шарія завели кримінальну справу за фактом хуліганства. Сам журналіст називав цю справу політичною розправою, а себе – “жертвою ментівського свавілля”.

Влітку 2011 року Шарій знову вляпався в скандал: його заблокували в підпільному казино, а коли він усе ж зміг звідти вийти й поїхати додому, його машину обстріляли з обріза. Сам Шарій назвав це замахом – міліція завела справу, яка була на особистому контролі президента Януковича, генпрокурора Рената Кузьміна та голови МВС Могильова. Розслідування дійшло висновку, що замах був інсценуванням самого Шарія. Після того на журналіста завели ще одну справу.

7 лютого 2012 року Шарія було оголошено у розшук, але підозрюваний, який був під одразу двома підписками про невиїзд, ще в січні залишив межі України – він утік до Москви за чужим паспортом, потім перебрався до Нідерландів до зведеної сестри. Згодом він отримав притулок у Литві. У 2013 році його заарештували у Нідерландах за запитом України, МЗС почало процес екстрадиції, але Шарієві вдалося переконати місцеву Феміду, що на Батьківщині його переслідують за політичними мотивами. Зрештою Нідерланди стали на бік утікача й не віддали його Україні.

У 2013 році в Україні почалася Революція Гідності, в цей час у країні дуже популярними стали так звані “експерти”, “блогери” та “лідери суспільної думки”. Рівень довіри українців до ЗМІ, що були під впливом “регіоналів”, падав, натомість блогери проголосили себе носіями чесних новин та неупередженої аналітики.

Шарій почав викладати невеличкі ролики на YouTube і розміщувати дописи у Facebook. Новоспечений блогер досить швидко став популярним серед користувачів інтернету з проросійською позицією, адже висвітлював події Майдану, а потім захоплення Криму й напад російських найманців на Донбас із прокремлівських позицій.

Він розповідав, що на Донбасі немає російських військ, що воюють українці з українцями, поширював фейки, щоби дискредитувати Україну. І ці фейки підхоплювали його російські колеги.

Сторінка сайту Міністерства внутрішніх справ з оголошенням в розшук Шарія

Політична діяльність

У 2019 році Шарій на гроші своїх шанувальників – родини Кацуб (чиновники-корупціонери часів Януковича) запустив партію імені себе, символом якої була червона кулька клоуна Пеннівайза з роману Стівена Кінга “Воно”. “Партія Шарія” набрала 2% голосів, на місцевих виборах-2020 “шаріївці” пройшли до окремих місцевих рад та створили фракції, щоправда, більшість депутатів одразу зреклися засновника партії.

Сам Шарій участі у виборах не брав, оскільки не живе в Україні, але активно все коментував у соцмережах. Усі 5 років президентства Петра Порошенка він критикував його діяльність, підіслані ним за гроші люди питали главу держави, “для чого він переслідує Шарія”. А коли президентом у 2019 році став Володимир Зеленський, одіозний блогер узявся за нього.

6 липня 2020 року Анатолій Шарій у своєму Telegram-каналі повідомив, що його соратникам удалося провернути цілу спецоперацію, метою якої став забір сечі Володимира Зеленського в одеському ресторані “Риба”. Лідер партії імені самого себе стверджує, що замовив проведення аналізів відібраного матеріалу на вміст наркотичних засобів у двох лабораторіях — українській та німецькій. Результати невідомі до сьогодні.

Наприкінці червня 2020 року кум президента РФ Путіна й лідер проросійської партії ОПЗЖ Віктор Медведчук заявив в ефірі пропагандистського телеканалу “Росія-24”, що вважає “Партію Шарія” союзником, а не конкурентом.

17 липня 2020 року народний депутат від парламентської фракції ОПЗЖ Микола Скорик заявив, що не виключає створення коаліції з “Партією Шарія” в низці обласних або міських рад за результатами місцевих виборів.

“Починаючи з 2012 року, через соціальні мережі, електронні ЗМІ і російські телевізійні канали він сприяв державним та неурядовим структурам Росії в проведенні спеціальних інформаційних операцій. Він займався дискредитацією державної політики України, умисно і цілеспрямовано поширював маніпулятивну, спотворену інформацію про урядові ініціативи та події на Сході країни”, — заявили в СБУ.

За ч.1. ст.111 “Державна зрада” Шарієві “світить” позбавлення волі на термін від 12 до 15 років із конфіскацією майна або без, а за ч.1. ст. 161 “Порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної приналежності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками” Кримінального кодексу — штраф від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до 5 років.

Цитати (мовою оригіналу)

Про євреїв: “Я ненавижу Адольфа Шикльгрубера. Это мерзкий негодяй и все такое. Но неужели неправ был он, отправляя эту мерзость вкупе с цыганчой […] в газовые камеры и на стерилизацию?!”

Про ромів: “Цыгане — грязь мира. Европа постепенно просыпается, и под возмущенные вопли толерастов начинает грязь чистить. Когда проснемся мы?”

Про українців: “Пообещать — и не сделать. Сказать тысячи слов — и палец о палец не ударить. Начать — и бросить на полдела. Приступить — и не закончить. Найти долгожданную работу — и на радостях напиться, как последняя свинья, или просто “забить”, забросив ноги на стол. Мне кажется, такие вот работяги-строители — эталонные образцы рядового украинца”.

Теж про українців: “Если есть чем думать, конечно, ибо часто создается впечатление, что мыслительные процессы в деле принятия решений у украинцев отходят на второй план, вытесняемые процессами чисто физиологическими. В стиле “если я хочу выпить, то весь мир подождет”. А что там завтра будет, когда с бодуна глаза протру — время покажет. Не хочется о завтрашнем думать”; “Система скотства и тупости, глубокой, дремучей, непроходимой тупости значительной части моего народа, который лучше пряника понимает кнут. Как известно, при помощи кнута можно быстрее всего найти общий язык с быками. Ты их закармливай отборным сеном — работать не будут. А кнутом один раз приголубь — побредут уныло. Башку пригнут, и потащат. Только совокупляться без кнута согласны. И жрать…Нет, господа. Не люди. Быки. Быки, которым нужен крепкий кнут, и категорически противопоказаны пряники”.

Про мешканців Західної України: “На самом деле до 39 года вы были никем. Вы вместо волов были, вы как сурки сидели по своим норам, вырытым в горах. У Киевской области, в Запорожской, в Полтавской есть за что ненавидеть Сталина, а у вас – нет. Вы Сталину должны золотой памятник поставить в одном из своих селений. Вы цивилизацию увидели в 39-ом, вы ж…пу начали подтирать в 39-ом”.

Про Володимира Зеленського: “Зеленский, ты очень смешное и очень глупое чмо. Ничтожество тупое, ума не хватает понять, как я покажу эту историю в том же УВКБ ООН. Ох и кретина выбрали!”.

Теж про Зеленського, після оголошення Шарієві підозри в держзраді: “У хриплого дегенерата сорвало крышу”.

Про гомосексуалістів: “Чтобы гомосексуалисты жили в квартирах и не вылезали на улицу, не вылезали в СМИ и не пропагандировали свой образ жизни…Мы одновременно требуем установление уголовной ответственности за пропаганду гомосексуализма”.

Ольга та Анатолій Шарій на інтерв’ю з Ксенією Собчак / clutch.net.ua

Шарій — педофіл?

У листопаді 2015 року Шарій звернувся до Оболонського районного суду Києва з позовом “про захист честі, гідності і ділової репутації” проти його сестри по батькові. Анатолій вимагав, щоб Олена спростувала заяву, що він “педофіл і злодій”, а його співмешканка Ольга Бондаренко (нині дружина Ольга Шарій) “займається проституцією”. Позов не задовольнили.

13 липня 2017 року в ефірі передачі “Своя правда” на російській радіостанції “Говорить Москва” російський адвокат Марк Фейгін заявив, що проти Шарія у Нідерландах у вересні 2013 року було порушено кримінальну справу (за статтею “педофілія”). Фейгін поїхав до Нідерландів, побував у поліції міста Алкмар, отримав там номер кримінальної справи, яку порушено проти Шарія, дізнався імʼя інспектора, який її веде, і запросив Шарія пройти поліграф у поліцейській дільниці, на що блогер не погодився. Також Фейгін оприлюднив скани документів цієї справи у вересні 2017 року, а фотокопії документів раніше — у липні 2017 року. Шарій відкинув звинувачення і повідомив, що його адвокат Сталіна Гуревич 18 липня 2017 року направила заяву до Слідчого комітету Росії, а до Хамовницького суду Москви подано позов про захист честі і гідності.

25 жовтня 2017-го Хамовницький суд Москви задовольнив позов Шарія та зобовʼязав Фейгіна протягом 10 днів спростувати надані ним дані і стягнути з нього 66 тисяч рублів на покриття судових витрат. Фейгін повідомив, що позов Шарія проти нього просувало Міністерство юстиції Росії. Згодом журналісти BBC не змогли відшукати даний позов у картотеці суду.

Справа про відмивання грошей

19 червня 2020 року, з розслідування журналіста Сергія Іванова стало відомо, що партія Анатолія Шарія легалізує гроші за схемою добровільних внесків. Іванов зробив кілька дзвінків “благодійникам” Шарія, і ті зізналися, що пожертвувані гроші не належали їм.

26 червня Державна фіскальна служба України викликала Шарія на допит як свідка у справі, яку було відкрито 2 червня за частиною 2 статті 209 “Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом)” Кримінального кодексу. Зрушень у справі немає.

Позови Шарія проти українських ЗМІ

У 2017 році позивався проти сайту “Детектор медіа”. Приводом для позову послужила стаття журналіста Богдана Логвиненка “Друга найчисленніша біомаса. Про “Дощ” і не тільки”. Колонка Логвиненка не була присвячена Шарію, але в статті він згадувався. Анатолій зажадав через суд спростувати опубліковану інформацію, котра, на його думку, ганьбить його честь, гідність і ділову репутацію. Серед іншого, Шарій наполягав на тому, щоб “Детектор медіа” й особисто Логвиненко спростували твердження, що він — “рупор русского мира”. Шевченківський районний суд Києва відхилив позов. Справу було направлено до апеляційного суду, але там представники сторони відповідачів заявили, що визначення “русский мир” саме по собі не несе негативної конотації і тому Шарій не повинен обурюватися через вираз “рупор “русского мира”.

У червні 2017 року Шарій подав позов про захист честі, гідності та ділової репутації проти телеканалу “Еспресо”. Представники проросійського блогера розцінили сказані Віталієм Портниковим в ефірі слова про “кремлівський проєкт” і “використання російськими господарями” як такі, що “не відповідають дійсності, принижують його (Шарія, — “ДС”) честь і гідність і руйнують ділову репутацію”. У квітні 2018 року Соломʼянський районний суд Києва став на бік “Еспресо” у справі за позовом Шарія. У листопаді 2018-го Київський апеляційний суд залишив рішення без змін.

4 грудня 2020 року Шарій у своєму Facebook повідомив, що виграв суд проти сайту “Українська правда”.

Суддя Сергій Вовк ухвалив рішення на користь Шарія: визнав недостовірною інформацією фразу зі статті “Української правди”: “Блогер, якому раніше бонзи ПР замовляли сюжети у війні одне з одним”, і зобовʼязав ТОВ “Інформаційне агентство “Українська правда” спростувати цю інформацію та стягнув з нього судовий збір розміром 840 гривень. Але юридичною особою інтернет-видання є інше підприємство — ПП “Українська правда”, власником і директором якого є Олена Притула.

У коментарі “Детектору медіа” головна редакторка “Української правди” Севгіль Мусаєва зазначила, що її видання не має жодного стосунку до організації, у якої виграв суд Шарій, тож для “УП” рішення суду не має юридичних наслідків.

Власність

За даними ресурсу “Слідство.Інфо”, в серпні 2019 року Анатолій Шарій став власником будинку площею 230 квадратних метрів на березі моря в містечку Рода-де-Бара в Каталонії (Іспанія), вартість якого складає близько мільйона євро. Цю інформацію видання отримало з іспанського майнового реєстру. Віллу в Іспанії не було вказано у декларації про доходи.