Етапи розвитку дитини. Які помилки роблять батьки і як їх уникнути

І це відбувається не тільки в соцмережах, адже досягнення кожного такого етапу дитиною вже давно стало для батьків приводом для святкування – або стресу.

Наприклад, одне нещодавнє опитування показало, що приблизно шість із 10 батьків у США хвилюються через те, чи досягнуть їхні діти вчасно цих етапів. Але мало хто знає, що саме і коли має статися.

Інші батьки обирають протилежний підхід і не звертають уваги на час, коли дитина здобуває нові навички, бо вірять, що вона розвиватиметься у власному темпі.

У зв’язку з цим виникає запитання: у чому сенс етапів розвитку і як батькам їх використовувати? Чи є вони ключовим інструментом, який може допомогти нам завчасно помітити, що щось не так? Або це просто ще один спосіб для батьків похизуватися одне перед одним?

Відповідь на це питання частково залежать від того, що саме ми маємо на увазі під етапами. Для початку, причини їхньої важливості, які наводять медики, можуть відрізнятися від поглядів батьків.

“На дуже конкретному рівні етап – це певні речі, які дитина може або не може робити”, – каже Кріс Шелдрік, доцент Бостонського університету, який спеціалізується на дитячих протоколах обстеження.

Він наводить приклад: якщо ви берете участь у перегонах на 10 км, у точці 5 км може бути маркер, який відзначає цей етап. За визначенням, на початку перегонів його ще ніхто не досяг. Однак до кінця перегонів пройти його мають усі.

Перевірка прогресу окремої дитини за цими маркерами може допомогти медикам оцінити її розвиток. Але оскільки найкраще свою дитину знають батьки, на думку експертів, їм може бути корисно приблизно знати, коли немовлята, як правило, роблять щось вперше (хоча щодо ідеї типового розвитку є важливі застереження, про які ми поговоримо пізніше).

Коли батьки дуже спокійно ставляться до етапів – припускаючи, що їхня дитина ще не пробувала повзати чи ходити просто тому, що вона, наприклад, має більш спокійний характер – вони можуть не звернути уваги на інші можливі причини, які можуть бути важливими.

Автор фото, Getty Images

“Безумовно, є діти, чий характер впливає на те, що вони готові робити. Тож вони цілком можуть почати робити щось пізніше, – каже Кейтлін Рікерд, дитяча фізіотерапевтка із Нью-Йорка. – Але коли це починає виходити за межі очікуваного діапазону, зазвичай є щось, на що потрібно звернути увагу. Причина є, незалежно від того, наскільки великою чи маленькою вона може бути”.

Затримки розвитку є звичним явищем – з ними стикається кожна шоста дитина в США. Сама по собі затримка не свідчить про якесь захворювання – наприклад, один огляд 404 18-місячних дітей, які не ходили самостійно, виявив, що у двох третин не було якоїсь патології.

Однак коли проблема є, дуже важливо її ідентифікувати у якомога молодшому віці. Наприклад, затримка мовлення може бути ознакою аутизму, а пізній початок ходіння може бути ознакою ДЦП. Раннє виявлення таких відмінностей може допомогти батькам зрозуміти та підтримати унікальний розвиток своєї дитини.

“Ми знаємо, що в перші три роки життя у дитини дуже активно розвивається мозок, вона багато чому навчається та досягає багатьох етапів розвитку – а це також означає, що це найкраще вікно можливостей, щоб за потреби змінити ситуацію”, – каже Рікерд.

Але етапи – це більше, ніж інструмент для виявлення глибинних проблем, каже вона. Після роботи в педіатрії зі старшими дітьми вона зрозуміла, що нездатність опанувати одну навичку могла спричинити ефект каскаду. Візьмемо, наприклад, дитину, якій важко тримати в руці олівець, щоб писати: це може бути пов’язано зі слабкістю суглобів рук дитини, на яку могло вплинути те, що дитина не отримувала належне навантаження під час повзання чи лежання на животі, каже вона.

Однак такий професійний підхід до етапів розвитку відрізняється від того, як деякі батьки ставляться до них повсякденному житті: як до показника майбутніх здібностей чи таланту – а також предмету конкуренції.

Дійсно, є певні докази того, що раннє досягнення певних етапів може свідчити про вищий інтелект або кращі освітні можливості у пізнішому віці. Але, каже Шелдрік, це в цілому вірно для великих груп населення, а не окремих дітей. Тобто якщо, наприклад, імовірність стати професійним футболістом для дитини зі звичайними темпами розвитку була 1 до мільйона, то для дитини, яка рано починає ходити, вона була б 1 до 900 000, каже він.

Автор фото, Getty Images

Водночас підштовхування дітей до досягнення певних етапів може призвести до зворотних наслідків. Наприклад, є докази того, що надмірне використання дитячих ходунків і стрибунців може заважати розвитку моторики.

Шелдрік зазначає, що метафора перегонів, де кожен кілометр символізує новий етап, не зовсім відповідає складній реальності людського розвитку. Під час перегонів ви бачите, яким бігунам залишається пробігти рівно 1 км до позначки 5 км. І ви можете оцінити, коли вони до неї добіжать. І коли вони це роблять, ви будете знати точний момент, коли це сталося. І кожен бігун, який закінчив забіг, у певний момент часу досягне цієї позначки.

У етапах розвитку дитини такої чіткості немає. Вони також не є універсальною концепцією. Їхнє тлумачення та визначення можуть суттєво відрізнятися в різних культурах – і навіть у окремих родинах.

“Хороший приклад: “Чи може ваша дитина ходити?”, – каже Шелдрік. – Що ви маєте на увазі під “ходити”? Чи може ваша дитина пройти кілометр? Чи може вона подолати шлях до колодязя і назад? Чи зробила вона кілька кроків?”

Саме через таку плутанину Центр контролю та профілактики захворювань США (CDC) і Американська академія педіатрії (AAP) нещодавно оприлюднили оновлені етапи розвитку, в яких намагаються використовувати більш конкретні формулювання.

Усе ускладнюється тим, що діти розвиваються дуже швидко. Дитина, яка не ходить у півтора року, у рік і сім місяців вже може почати бігати. Але якщо оглянути дитину лише у півтора року, можна дійти висновку, що вона не “відстає”.

Також постає питання одиниць вимірювання. Як вирішують, коли щось “має” статися? І на яких даних це базується?

Нещодавні зміни до списку основних етапів CDC і AAP висвітлили багато з цих проблем. Майже 20 років, як і багато інших офіційних списків етапів розвитку, вони базувалися на принципі 50% – якщо 50% дітей можуть щось робити до певного віку, то цей вік визначали відповідним віком для цього етапу.

Це могло змусити необґрунтовано хвилюватися батьків інших 50% дітей. Це також спонукало педіатрів застосовувати до дітей, які не досягли певного етапу, підхід “почекати і подивитися”, що іноді мало негативні наслідки.

“Батьки дітей з інвалідністю повідомляли про те, що вади у їхніх дітей діагностували із затримкою, бо їм казали почекати, адже діти розвиваються по-різному, і деяким потрібно більше часу, ніж іншим”, – пишуть дослідники, які брали участь у розробці змін.

У результаті на початку 2022 року CDC переніс свій орієнтир на 75%. Але тепер ризик полягає в іншому: через пізніший вік етапів батьки також пізніше можуть помітити затримку в дитини.

Також постає питання, звідки взагалі походять ці очікування.

Автор фото, Getty Images

Культурні відмінності

Історично склалося так, що було відносно небагато даних про етапи розвитку у великих популяціях дітей. У 20-му столітті психолог Арнольд Гезелл був піонером у кількісному визначенні рухових етапів, спостерігаючи за немовлятами з білих сімей середнього класу з Нью-Гейвена, штат Коннектикут, і описуючи їхню поведінку, рухи та вирази. Відтоді багато свідчень про етапи розвитку базувалися на західних популяціях.

Але в інших культурах ранній розвиток може виглядати зовсім інакше.

У Таджикистані, наприклад, прийнято сповивати немовлят у віці двох років і залишати їх у колисці, навіть коли вони не сплять. Таджицькі діти дійсно набувають рухових навичок пізніше, ніж їхні західні однолітки. Але це, як виглядає, не має довгострокових шкідливих ефектів. З іншого боку, у племені ефе в Демократичній Республіці Конго немовлята віком 11 місяців уміють різати фрукти за допомогою мачете.

Батьківські очікування також відрізняються. Одне давніше дослідження 1997 року показало, наприклад, що в той час як європейські та американські батьки вважали, що діти повинні вміти самостійно їсти до 13,7 місяців, у Пуерто-Рико цього від дітей чекали у 19 місяців.

Співробітники ЮНІСЕФ нещодавно зіткнулися з цими культурними відмінностями на практиці. Однією з Цілей сталого розвитку ООН є правильний розвиток усіх дітей. У результаті ЮНІСЕФ довелося розробити універсальний механізм оцінювання цього розвитку, який могла б використовувати кожна країна.

Це виявилося непросто. У сільській місцевості Мексики, наприклад, співробітники ЮНІСЕФ виявили, що стикаються з нерозумінням, коли запитують, чи може дитина складати блоки. Водночас цілком зрозумілим там видалося запитання, чи вміє дитина складати дрова.

Автори одного дослідження, підкреслюючи необхідність міжкультурної перспективи, критично ставляться до універсального погляду на етапи.

“Етапи розвитку моторики – це лише уявна версія того, що є важливою навичкою; це культурні умовності, а не універсалії”, – кажуть вони.

Сьогодні фахівці з розвитку дитини часто усвідомлюють ці обмеження – і намагаються їх виправити. Оновлений список CDC, наприклад, використовує дослідження майже 5000 дітей в Аргентині, Індії, Південній Африці та Туреччині. Проте залишається відкритим питання: скільки даних і скільки культур потрібно представити, щоб список етапів справді був “універсальним”? І чи це можливо взагалі?

Батькам, своєю чергою, варто пам’ятати, що етапи мають приносити користь, а не викликати тривогу.

“Етапи розвитку важливі. На них варто звертати увагу, – каже Шелдрік. – Якщо є щось, що вас турбує, варто про це говорити. Але лякатися не варто”.

Життя – довгий і складний процес. І навряд чи вирішальний вплив на нього матиме те, навчилися ви ходити у півтора року чи у рік і вісім місяців.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш або !

Навички дитини в два місяці

Ті, хто нещодавно став батьками, завжди перебувають у тривогах про здоров’я свого малюка. Незважаючи на особливий темп розвитку кожної дитини, цей процес все ж підпорядкований загальним, давно виявленим закономірностям. Після того, як у малюка пройде період адаптації до нового способу існування, його тіло і психіка починають активно удосконалюватись, змінюючись практично щодня.

У два місяці дитина вже демонструє такий прогрес у всіх сферах, що цього неможливо не дивуватися. Саме про цьому віці ми і поговоримо сьогодні. Ця стаття допоможе батькам зрозуміти, що повинен вміти дитина в 2 місяці, і оцінити перші успіхи свого малятка.

Навички та вміння дитини на другому місяці життя

1. В 2 місяці малюк добре і впевнено тримає голову. Перебуваючи на руках у дорослого, він бачить світ у новому ракурсі, що, звичайно, викликає величезний інтерес, тому дитина вміє повертати голову вправо і вліво, розглядаючи все довкола.
2. У комплексі з попереднім навиком у дитини з’являється так звана реакція «що таке?». В 2 місяці це реакція саме за звуковий подразник: коли малюк чує звук, він повертає голівку в бік його джерела. Особливо явно дитина реагує на голоси близьких людей, і на них він видає ще одну реакцію, цього разу емоційну. Мова йде про усмішку (докладніше – в наступному пункті).
3. З другого місяця починає розвиватися емоційна сфера. Одна з найяскравіших емоційних реакцій малюка – усмішка у відповідь на голос або поява близької людини. Перші посмішки дітей зазвичай мимовільні й відбуваються в сні. На відміну від них, посмішка двомісячного малюка вже виразно виражає його радість від близькості з дорослим. Малюкові достатньо почути мамин голос, щоб радісно посміхнутися, адже мама – острівець стабільності і безпеки в поки ще незрозумілому світі.
4. Висловлювати свої емоції дитина в два місяці вміє вже не лише за допомогою посмішки. Діапазон його емоційних реакцій стає все більше: розвивається міміка, інтонації. У цьому віці навіть плакати дитина може з різним виразом, в залежності від причини. Це може бути обурений, що закликає, жалібний плач. Батьки і ті, хто проводить багато часу з крихтою, швидко навчаються визначати емоції і настрій дитини.
5. Великі зрушення спостерігаються в розвитку зору. Двомісячний карапуз вже вміє фокусувати погляд на нерухомому предметі. Стежити за предметом поглядом він навчиться трохи пізніше, а в 2 місяці він готовий подовгу розглядати підвішену над ліжечком іграшку. До речі, найкращий об’єкт для розглядання – мамине обличчя, але оскільки для мами навряд чи можливо подовгу стояти, схилившись над ліжечком, виберіть підвісну іграшку. Вдалий варіант для дитини 2 місяців – яскравий куля, розміром приблизно з людське обличчя. Складні форми і дрібні деталі іграшки в цьому віці зовсім нік чого.
6. У віці 2-х місяців можна вже говорити про наявність передумов для розвитку мовлення. Крім плачу малюк починає вимовляти перші звуки. Це короткі голосні, які лунають час від часу. Сам дитина зазвичай дуже дивується відтвореним звуків, завмирає і прислухається. З часом звуки стануть довшими, і вимовлятися будуть все частіше і частіше.
7. До двох місяців у дитини поліпшується координація рухів. М’язовий гіпертонус, характерний для новонароджених, при відсутності неврологічних патологій проходить до закінчення першого місяця, а в 2 місяці дитина вже вміє здійснювати довільні рухи ручками і ніжками. Більш того, зароджується зване науковою мовою зорово-спрямоване діставання. Зовні це можна спостерігати як спроби дотягнутися до іграшки, яка знаходиться перед малюком. Яким би простим не здавався цей процес дорослим, для дитини це завдання ще важка. Малюкові потрібно з допомогою окоміру визначити відстань до предмета, протягнути руку в потрібну сторону і на потрібну довжину. Спроби зробити все це з’являються як раз в 2 місяці.
8. Лежачи на спині, маля активно вивчає свої ручки і ніжки, які частенько потрапляють в поле зору. Якщо дитині вкласти в ручку брязкальце – він міцно схопить її і теж буде розглядати. Багато діток в 2 місяці вже намагаються спробувати новий предмет на зуб. Якщо брязкальце видає якийсь звук – малюк прислухається і навчається пов’язувати руху власних ручок і звук, тобто він починає розуміти, що брязкальце бринькає тому, що він трясе її своє ручкою.
9. Зміцнілі м’язи спини і шиї дозволяють дитині двомісячного піднімати голівку і деякий час утримувати її, лежачи на животі. Найчастіше дитина взагалі відриває всі кінцівки від горизонтальної поверхні і робить ручками і ніжками рухи, що нагадують плавання.
10. До речі про плаванні. В 2 місяці дитина дійсно здатний проплисти декілька метрів під водою. Його «плавальні» навички та ще присутній рефлекс затримки дихання якраз і лежать в основі такого плавання. Якщо ви є прихильником такого виду фізнагрузкі, або якщо є якісь показання для водних занять, два місяці – саме час почати.
11. Малюк вже звикає до стандартної низці дій, які відбуваються протягом дня, тому можна зайнятися формуванням режиму дня. Близько тижня достатньо для того, щоб дитина навчилася засипати на ніч і прокидатися вранці в один і той же час. В 2 місяці дитина вже здатна відрізняти день від ночі, і це вміння треба закріпити. Трохи пізніше можна буде збудувати і денний режим.

Тепер ми бачимо, який великий крок у розвитку зробив малюк. Коли перебуваєш з дитиною щодня, буває складно помітити появу нових навичок, тому батьки інколи не можуть чітко побачити, що вміє дитина в 2 місяці. Спираючись на цей перелік, кожен зможе оцінити розвиток свого малюка і допомогти йому в освоєнні нових навичок.

Читаємо також:

x_direct_type = ‘flat’; yandex_direct_border_type = ‘collapse’; yandex_direct_limit = 3; yandex_direct_title_font_size = 3; yandex_direct_links_underline = true; yandex_direct_border_color = ‘FBE5C0’; yandex_direct_title_color = ‘FF0000’; yandex_direct_url_color = ‘648500’; yandex_direct_text_color = ‘333333’; yandex_direct_hover_color = ‘0066FF’; yandex_direct_favicon = true; yandex_no_sitelinks = true; document.write(‘ ‘); –>

Радимо також прочитати