Теорія самоактуалізації Абрахама Маслоу

Американський психолог А. Маслоу (1907-1970) – один із основоположників гуманістичної теорії, головною характеристикою особистості вважав потяг до самоактуалізації, самовираження, до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба нести людям добро. Він стверджував, що людині не властиві природжені інстинкти жорстокості й агресії, як вважав 3. Фрейд. Навпаки, в них закладено інстинкт збереження своєї популяції, що змушує людей допомагати одне одному. Потреба в самоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині, а найбільшою мірою – видатним людям. Суспільство може процвітати, якщо воно знаходить шляхи розвитку здорових, сильних, розумово повноцінних особистостей. Поступ суспільства відбувається не революційним шляхом, не соціальними перетвореннями, а задоволенням гуманістичних потреб людини.

За А. Маслоу, ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності, доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може реалізувати за певних умов. Однак, ці потреби в самоактуалізації задовольняються лише під час задоволення інших потреб і передусім фізіологічних. Більшості ж людей не вдається досягти задоволення навіть нижчих потреб. Ієрархія потреб, згідно з Маслоу, охоплює:

• – фізіологічні потреби;
• – потреби в безпеці;
• – потреби в любові й прихильності;
• – потреби у визнанні та оцінці;
• – потреби в самоактуалізації – реалізації здібностей і талантів.
• 1. Фізіологічні потреби. Потреби цього рівня – це потреби фізичною виживання: в їжі, воді, кисневі, сні, активності, захисті від екстремальних температур, сенсорній стимуляції. Це основні, найбільш сильні і невідкладні потреби. Якщо людина не задовольнить цих потреб на якомусь мінімальному рівні, вона не буде зацікавленою в потребах вищих рівнів ієрархії. Окреслені потреби мають і таку характерну рису: якщо одна з цих потреб залишається незадоволеною, вона дуже швидко стає настільки домінуючою, що всі інші потреби відходять на задній план.
• 2. Потреби безпеки та захисту. До цього рівня належать потреби в організації, в законі і порядку, в прогнозованості подій, у відсутності таких загрозливих сил, як хаос, хвороби, страх. Слід підкреслити, що умови стабільності, надійності, прогнозованості надзвичайно важливі для розвитку особистості дитини. Не менш суттєвими потреби безпеки є для дорослих здорових людей. Здорова людина прагне надійності в роботі, умовах зарплати. Пошуками безпеки мотивовані такі дії людей, як створення накопичувальних рахунків, придбання страхових полісів.
• 3. Потреби належності та любові Люди гостро переживають муки самотності, відсутність друзів і близьких або соціальне відчуження. Для здорового почуття власної гідності людині дуже важливо, щоб її визнавали інші та вважали гідною поваги. Любов є основною передумовою здорового розвитку особистості. Маслоу зробив висновки про існування суттєвої кореляції між щасливим дитинством та психічним здоров’ям дорослої людини.
• 4. Потреби самоповаги. Потреби самоповаги Маслоу поділив на дві групи: самоповага та повага інших. Особистості важливо усвідомлювати, що вона гідна самоповаги, може справлятися із завданнями та вимогами життя. Другий тип потреб характеризується таким категоріями, як престиж, визнання, репутація, статус, оцінка, прийняття у соціальному оточенні. У такому випадку для особистості важливо знати, що те, що вона робить, визнано та високо оцінюється значимими людьми. Задоволення потреб цього рівня породжує почуття впевненості у собі, розвиває почуття власної гідності та усвідомлення, що особистість є корисною та необхідною в цьому світі. Маслоу підкреслював, що здорова самоповага ґрунтується на заслуженій повазі інших людей, а не на славі, лестощах чи соціальному статусі.
• 5. Потреби самоактуалізації, або потреби особистого самовдосконалення. Самоактуалізація визначається Маслоу як бажання людини максимально розвинути свої здібності, цілком розгорнути закладений природою потенціал. У процесі самоактуалізації особистість стає саме такою, якою вона може бути, і досягає вершини своїх можливостей.

Одним із найслабших положень у теорії Маслоу є те, що дані потреби знаходяться у заданій ієрархії і “вищі” потреби (наприклад, в самоактуалізації) виникають лише після того, як задовольняються більш елементарні, наприклад, фізіологічні потреби. Не лише критики, але і послідовники Маслоу доводять, що дуже часто потреба в самоактуалізації домінує і визначає поведінку особистості, незважаючи на те, що її фізіологічні потреби залишилися незадоволеними.

Самоактуалізації досягає лише невелика кількість людей, вважає Маслоу. Самоактуалізованій особистості притаманні такі риси:

• o повне схвалення реальності й комфортне відношення до неї (не ховатися від життя, а знати, розуміти його);
• o схвалення інших і себе (“Я роблю своє, а ти – своє. Я в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням. І ти в цьому світі не для того, щоб відповідати моїм очікуванням. Я є я, ти є ти. Я поважаю і приймаю тебе таким, яким ти є”);

* професійне захоплення улюбленою справою, орієнтація на завдання, на справу;

* автономність, незалежність від соціального середовища, самостійність думок;

* здатність до розуміння інших людей, увага, доброзичливість до людей;

* постійна новизна, свіжість оцінок;

* розрізнення мети і засобів, зла і добра (не будь-який засіб придатний для досягнення мети);

* спонтанність, природність поведінки;

* саморозвиток, вияв здібностей, потенційних можливостей, са-моактуалізуюча творчість у роботі, любові, житті;

* готовність до розв’язання нових проблем, до усвідомлення власного досвіду, справжнього розуміння своїх можливостей.

Фундаментальною позицією гуманістичної психології є визнання пріоритетності творчого потенціалу людини. Маслоу перший висловив тезу, що творчість є універсальною характеристикою людини, її невід’ємною сутністю. Творчі здібності притаманні людині від народження. Це природно для людини такою ж мірою, як птахам літати, а деревам – вкриватися листям. Здатність до творчості закладена в кожному з нас, для творчості не потрібні якісь особливі обдарування або навички. Щоб бути творчими, немає потреби писати книги, картини або компонувати музику. Так робить лише невелика кількість людей. Творчість – універсальна функція людини, що передбачає всі види саморозкриття. Творчими можуть бути люди будь-яких професій у своїй діяльності та побуті. Однак, більшість людей протягом життя втрачають здатність до творчості. Особливо руйнівні чинники творчого потенціалу пов’язані з офіційною освітою. Деградації особистості сприяють психологічні і соціальні чинники. Етапи деградації особистості за теорією Маслоу:

• o формування психології “пішака”, глобального відчуття своєї залежності від інших сил (феномен “безпорадності”);
• o створення дефіциту благ, у результаті чого вони стають первинними потребами в їжі та виживанні;
• o створення “чистоти” соціального оточення – поділ людей на “добрих” і “поганих”, “своїх” і “чужих”, відчуття провини і сорому за себе;
• o створення культу “самокритики”;
• o збереження “священних основ” (заборонено навіть замислюватися над провідною ідеологією);
• o формування спеціалізованої мови (складні проблеми спресовуються у короткі, надзвичайно прості вирази, які легко запам’ятати).

Теорія Маслоу відповідає потребам сучасної людини, ЇЇ прагненням до творчості, до розкриття свого потенціалу, вона бере до уваги позитивні аспекти особистого життя і переконує, що кожна людина володіє потенціалом внутрішнього розвитку та самовдосконалення.

Змістовні теорії мотивації

Змістовні теорії мотивації вивчають потреби людини і пропонують ієрархічну класифікацію цих мотивів. В їхній основі лежать потреби людини, тобто відчуття нестачі того, без чого людині важко жити, або через що вона відчуває певний дискомфорт, а також прагнення людини подолати відповідні негаразди, які можуть бути подолані за умов, якщо людина буде впевнена, що вона зможе досягти бажаного. Вони дають змогу робити певні висновки про механізм мотивації людини.

• 1. Первинні, або потреби природного походження – це їжа, вода, тепло.
• 2. Набуті, або соціальні – це спілкування, знання, досвід, самореа-лізація.

Першим представником змістовного підходу до концепції мотивації, який ґрунтується на прагненні людей задовольнити свої потреби, став американський вчений Ф. Тейлор. Він запропонував згрупувати мотивацію людської діяльності у три моделі:

• o перша – грубого фізичного примусу до праці;
• o друга – економічної необхідності (набула розвитку в країнах Західної Європи у період промислової революції);
• o третя – стимулювання праці відповідно до її продуктивності.

Для розроблення свого класичного варіанту теорії він взяв за основу науково обґрунтовану систему норм витрачання часу на кожен вид робіт або на виконання тих чи інших операцій, що були зорієнтовані на найкращих працівників. У разі досягнення більш високої продуктивності робітникам платили за підвищеним тарифом і преміювали. Це давало їм можливість краще задовольняти свої потреби. Водночас, погане виконання чи невиконання поставлених завдань призводило до оплати за зниженими розцінками, що змушувало деяких робітників працювати на межі власних можливостей.

Ф. Тейлор вивчав фізичні можливості людини, тоді як Г. Форд велике значення надавав технічному процесу. Він перший розподілив працю на технічному рівні та впровадив конвеєрний спосіб виробництва, який стимулює робітників працювати із заданою інтенсивністю й напруженістю.

З числа змістовних теорій мотивації найпоширенішими є:

• 1. Теорія потреб Абрахама Маслоу.
• 2. Теорія потреб Михайла Туган-Барановського.
• 3. Теорія набутих потреб Девіда МакКлелланда.
• 4. Теорія мотивацій Зиґмунда Фрейда.
• 5. Теорія існування зв’язку та росту Клейтона Альдерфера.
• 6. Теорія двох чинників Фредеріка Герцберга.

Теорія потреб Абрахама Маслоу

Абрахам Маслоу був одним із перших вчених у галузі мотивації та психології, хто запропонував універсальну теорію ієрархії потреб (1943 р.). Після 20 років роботи у клініці він сформулював визнану у всьому світі теорію людської мотивації. Головною особливістю цієї теорії є те, що людина – творча особистість, спрямована на саморозвиток і самореалізацію. У своїй теорії він виокремлював п’ять основних груп потреб людини, і згідно з якою потреби вищого рівня не будуть задовольнятися доти, доки не будуть задоволені потреби нижчих рівнів. Протягом тривалого часу незадоволена потреба нижнього рівня, яку переживає людина, впливає на її поведінку; коли цю потребу задоволено, виникає нова потреба й спонукає людину до її задоволення. Коли і ця потреба задоволена, тоді виникає нова (ще вищого рівня), і так далі. Тобто, А. Маслоу запропонував в основу вчень із психології управління покласти наступні передумови та ідеї, які грунтуються на тому, що:

• o люди постійно мають якісь потреби;
• o люди виокремлюють певний набір сильно виражених потреб, які можна об’єднати в окремі групи;
• o потреби, якщо вони не задовольняються, змушують людину діяти. Задоволені потреби не мотивують людей:
• o якщо одна потреба задовольняється, то її місце займає інша;
• o звичайна людина відчуває одночасно декілька різних потреб, які перебувають у комплексній взаємодії;
• o потреби, що розташовані в основі піраміди, вимагають першочергового задоволення;
• o потреби вищого рівня починають активно впливати на людину після задоволення потреб більш низького рівня.

Теорія Маслоу (рис. 6.7) визначає п’ять основних ступенів (чи груп) ієрархії людських потреб, які побудовані за принципом “важливості”, починаючи з нижнього рівня (біогенні потреби) до верхнього рівня (психогенні потреби).

Необхідно зауважити, що в житті не існує тієї межі, що відокремлює одну потребу від іншої – існує перетин цих рівнів, – тому що жодної потреби неможливо задовольнити повністю, стовідсотково. Тому, головним спонукальним до дії з переліку потреб людини є нижній рівень, який залишається значною мірою незадоволеним.

У теорії ієрархії потреб перший і основний рівні займають фізіологічні потреби. Вони необхідні для підтримання біологічного, щоденного життя людини: їжа, повітря, вода, одяг, житло, статеві стосунки, тощо – тобто ті, які людина повинна задовольнити, щоб вижити. Фізіологічні потреби фундаментальні: коли вони задовольняються, то перестають буди детермінуючими чинниками мотивації і у подальшому на поведінку людини не впливають. Люди, які працюють в основному через необхідність вижити, мало зацікавлені у змісті роботи, їх цікавлять питання: як знайти їжу, де спати, що вдягти. Вони концентрують свою увагу на оплаті, умовах праці, можливості уникати втомленості, тощо. Для управління такими людьми потрібно, щоб мінімальний рівень заробітної плати забезпечував їм виживання, робочі умови і не погіршував їх існування. У суспільстві, де фізіологічні потреби в основному задоволені, домінуючими виступають потреби більш високого рівня.

Після задоволення потреб першого рівня, потреби в захищеності, самозбереженні та безпеці (фізичній та психологічній) стають головною домінуючою силою у поведінці індивіда. Вони включають в себе бажання людини перебувати в порядку, у стабільному й безпечному стані, мати добрі житлові умови, бути захищеними від страху, болю, хвороби. Вони містять у собі усвідомлення того, що індивід зможе поснідати не лише сьогодні, а й завтра, і післязавтра, і в далекому майбутньому. Сюди відноситься і потреба у формуванні особистості, щоб відчувати відповідальність за свою долю. Для управління такими людьми потрібно створити надійну систему соціального страхування, застосовувати справедливі правила регулювання їх діяльності, оплачувати працю більше за прожитковий рівень.

Наступний, третій, рівень піраміди Маслоу включає такі потреби як відданість, дружба, почуття духовної близькості, любов. Соціальні потреби проявляються, коли людина хоче бути членом певної групи людей, перебувати у тісних дружніх стосунках з оточенням, брати участь у громадських заходах. Адже люди – індивіди соціальні, вони відчувають потребу об’єднуватись у групу, взаємодіяти з подібними до себе, відчувають потребу кохати і бути коханими. Взаємодопомога, співучасть і почуття загалу також є соціальними потребами. Відношення до таких працівників із боку керівників повинно мати форму дружнього партнерства, таким людям потрібно створити умови для спілкування на роботі. Добрі результати забезпечує командна форма роботи, нагадування працівникам про те, що їх цінять, пільги по роботі.

Коли соціальні потреби більш-менш задоволені, починають проявлятися его-потреби, які можуть набувати форми як внутрішньої, так і зовнішньої орієнтації чи обох одразу. Спрямовані всередину его-потреби – це індивідуальні потреби у визнанні, повазі, самоповазі, самоствердженні, особистісних перевагах, упевненості у собі, успіху, досягненні незалежності, власній компетенції, задоволенні від гарно виконаної роботи, тобто его-відчуття, що цілі даної особистості значимі. Зовнішньо спрямовані потреби – це престиж, репутація, положення, визнання іншими, соціальний статус, тобто такі, що визначають як нас оцінюють інші. Потреби у визнанні та повазі відображають бажання людей бути компетентними, сильними, здібними, впевненими у собі, вони бачать як оточення визнає їхніх і поважає за це. При управлінні такими людьми потрібно використовувати різні форми морального заохочення, вираження визнання їх заслуг. Для цього корисним може бути присвоєння титулів і звань, висвітлення в ЗМІ, вручення різного роду почесних нагород.

За Маслоу, більшість людей не мають можливості достатньою мірою задовольнити свої его-потреби, щоб досягти п’ятого рівня – потреб у самоствердженні, саморозвитку, самореалізації і самоактуалізації. Глобальні потреби людини, або потреби у самовираженні, належать до бажань індивіда повністю використати свій потенціал – стати тим, ким людина здатна стати. Ця група об’єднує потреби, що виражаються в бажанні людини нового використання своїх знань, здібностей, умінь для самовираження у бізнесі, менеджменті, політиці, науці. Як правило, ці потреби мають індивідуальний характер. Вони стосуються потреб людини перебороти самих себе, використати всі свої можливості і розширити завдані рамки. При цьому Маслоу зазначав, що цим потребам не обов’язково мати творчий початок, але для творчих людей вони прийнятні. При управлінні такими людьми необхідно давати їм оригінальні завдання, які дають змогу максимально реалізувати свої здібності, давати більшу свободу у виборі засобів вирішення завдань.

Теорія потреб Маслоу – одна із найвідоміших теорій мотивації. Вона показує, як ті чи інші потреби можуть впливати на мотивацію людини до праці, і як надати людині можливості для задоволення своїх потреб. Теорія говорить, що задоволення не визначає мотивацію, а лише незадоволення визначає цю мотивацію.

Разом з тим, у концепції цієї теорії є низка негативних моментів:

o потреби можуть виявлятися по-різному залежно від багатьох ситуаційних чинників (зміст і умови праці, становище у колективі, вік);

♦ задоволення верхньої межі не обов’язково послаблює її вплив на мотивацію;

♦ теорія не може бути емпірично перевірена – не існує точного способу перевірки того, наскільки добре задоволена одна потреба перед тим як наступна, вища потреба, стає актуальною.

Теорія виникла і використовується для відображення природженої та надбаної мотивації багатьох людей нашого суспільства.

• 2. Для подальшого узагальнення знань щодо потреб людини, наведемо ще одну теорію, яка дуже подібна до теорії потреб Маслоу і яка з’явилася на світ значно раніше. Це теорія потреб людини Михайла Туган-Барановського (1865-1919). Провідний український економіст у центр економічного поступу поставив людину з її психологічними мотиваціями. Учений виокремив п’ять груп потреб людини:
• 1) фізіологічні – для безпосереднього підтримання життя і почуття спадковості;
• 2) статеві;
• 3) симптоматичні інстинктивні;
• 4) альтруїстичні;
• 5) потреби, що ґрунтуються на практичних інтересах.

За своїм змістом вони дуже подібні до попередньої теорії. Проте, з’явилися на світ наприкінці XIX – початку XX ст. саме в Україні. Вона обернена обличчям до соціально культурних цінностей, шукає аргументи у духовності людей, їх виробничій та громадській поведінці. На думку автора, саме мотиви й інтереси не господарського роду мають особливо великий вплив на розвиток суспільства. Зокрема, великою історичною силою є релігія. Учений зараховував її до наймогутніших сил; також він цінував патріотизм у системі психологічних чинників суспільного розвитку.