Як називали гроші у середньовіччі

Розвиток торгівлі, як і ремесла, став однією з передумов виникнення міст. Торгівля в басейні Середземного моря не припинялася ніколи, навіть після загибелі Римської імперії. Престижні товари мали попит, особливо серед верхівки варварських королівств. Дорогі тканини, посуд, зброя, прянощі — це те, на чому грунтувалась європейська торгівля перших століть середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали Середземним морем і річками. Не дивно, що перші міста виникали на узбережжі або вздовж судноплавних річок.

Для ведення міжнародної торгівлі потрібні були не тільки великі капітали, але й відвага. Далекі подорожі були небезпечними: пірати на морях чи розбійники на суходолі грабували купців. Товар і гроші могли відібрати деякі сеньйори, через володіння яких пролягали торговельні шляхи. Нерідко мито за провіз товару сягало половини його вартості.

Для захисту своїх інтересів купці, як і ремісники, об’єднувались у гільдії. Згодом вони створили торговельні компанії— об’єднання купців з різних міст зі своїми представництвами.

Основні операції здійснювалися на ринках міст або на сезонних ярмарках. Протягом усього середньовіччя головні торговельні шляхи пролягали Середземним морем. Найпопулярніші товари — східні прянощі та предмети престижного споживання — від портів півдня Франції й півночі Італії через альпійські перевали потрапляли в район верхньої течії Рейну, а далі Рейном і суходолом розвозилися по Європі для продажу на ярмарках і ринках.

Наприкінці XIII ст. у напрямках основних торговельних шляхів сталися зміни. Генуезці відкрили морський шлях на Північ Європи через Ґібралтар. Це дозволило здешевити перевезення товарів і залучити до активної торгівлі північноєвропейські міста.

Будь-які значні фінансові операції неможливі без системи позичок. Людей, які позичали гроші під проценти, називали лихварями. Лихварство стало досить поширеним явищем від часу появи грошей.

У середні віки основна маса платежів здійснювалася готівкою. Враховуючи те, що тоді у грошовому обігу було чимало різних золотих і срібних монет, які чеканились у різних містах Європи та Азії, актуальною стала професія міняйл. Крім обміну монет, вони також контролювали і їхню якість, бо фальшиві гроші (з домішками неблагородних металів) і зіпсуті (вага не відповідала номіналові) траплялися доволі часто. УXIV cm. лихварі та міняти стали засновниками банків. Перші банки надавали дві основні послуги: зберігали гроші й надавали кредити, тобто позичали гроші за винагороду (під проценти). Розвинулася нова система розрахунків — вексельна.

Вексель — це документ, за яким одна особа доручає іншій виплатити певну суму і в певному місті третій особі, вказаний у документі.

Так, наприклад, якщо купець із Любека хотів придбати товар у Венеції, то йому не було потреби їхати з готівкою до того міста, а достатньо було внести необхідну суму в контору, що представляла інтереси його венеціанського торговельного партнера. Отриманий вексель разом із замовленням він відправляв у Венецію й отримував товар. Гроші, що залишилися в Любеку, венеціанці могли використовувати для закупівлі товарів у цьому місті. Банки і векселі дали могутній поштовх розвиткові торгівлі та промисловості. У купців відпала необхідність перевозити з собою значну кількість готівки.

Найбільш авторитетними банкірами Європи були Медічі та Строцці в Італії, Фугери і Вельзери—у Священній Римській імперії, Жак Кер — у Франції.

§ 8. Середньовічне місто

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: як виникали середньовічні міста; які люди жили в середньовічних містах і чим вони займалися; як міста отримували самоврядування; хто такі «бюргери», «патриціат», «плебс», «майстер», «підмайстер», «учень», «міняйло»; що таке «цех», «гільдія», «Ганза», «лихварство», «вексель», «комуна», «магдебурзьке право».

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Чим місто в Стародавньому світі відрізнялося від інших поселень? 2. Як виникали міста в Стародавньому світі? 3. Яким був склад населення міст Стародавнього світу? Чим займалося населення?

1. Виникнення середньовічних міст. Після загибелі Західної Римської імперії життя в її містах занепало.

У X—XI ст. у Західній Європі почалося відродження деяких старих античних і виникнення нових міст. Відновлення міського життя насамперед зумовили економічні процеси, зокрема розвиток сільського господарства. У селян поступово виникав надлишок сільськогосподарських продуктів, які можна було обміняти на ремісничі вироби. У свою чергу, ремісники вже не встигали займатися сільським господарством, це тільки відволікало їх від основної роботи. Зрештою ремісництво відокремилося від сільського господарства.

Найбільша кількість міст у середньовічній Європі була в Італії (половину населення країни складали жителі міст) і Фландрії (2/3 населення — городяни). Середньовічні міста зазвичай були невеликими — 1—3 тис. жителів. Населення лише декількох міст у Європі досягало 100 тис. осіб (Кордова, Севілья, Париж, Мілан, Венеція, Флоренція). Столиця Візантії — Константинополь — у періоди розквіту налічувала 300—400 тис. осіб.

Для збуту своєї продукції ремісники селилися в безпечних місцях, де збиралися значні скупчення людей: на перехресті важливих шляхів, на річкових переправах, під стінами замків тощо. Поступово тут формувалися постійні поселення ремісників. Разом із ними оселялися торговці й представники інших спеціальностей, потрібних городянам.

Обов’язковими складовими середньовічного міста були кам’яні захисні стіни, собор, ринкова площа. Також у містах могли розташовуватися укріплені палаци-фортеці феодалів, монастирі. Плану забудови середньовічного міста, на відміну від античних, як такого не було. Міста розбудовувалися концентричними колами від центру — фортеці або ринкової площі. Вулиці були вузькими, не освітлювалися, тривалий час не мали бруківки й каналізації.

Будинки стояли досить тісно й мали два-три поверхи. Біля будинків розташовувалися сади й городи, у дворі тримали худобу та птицю. За стінами міста жителі мали земельні ділянки й виноградники.

Вулиця середньовічного міста. Сучасний малюнок

• Яку інформацію про вулиці середньовічного міста можна отримати за ілюстрацією?

2. Населення міст. Основну частину городян у німецькомовних містах складали бюргери, в італомовних — пополани, у франкомовних — буржуа. Вони були повноправними жителями міста, займалися торгівлею та ремеслом. Одні виробляли й торгували речами, необхідними городянам і селянам з околиць. Інші, багатші, вели торгівлю з областями або країнами, закуповуючи та продаючи багато товарів. Крім названих груп, значну частину населення складали вантажники, водоноси, вугільники, м’ясники, пекарі, тобто ті, що були зайняті у сфері обслуговування.

Сеньйорам і їхньому оточенню, представникам світської та духовної влади, тобто знатним людям, належали найкращі будинки в місті. Вони разом із заможними бюргерами утворювали патриціат — правлячу верхівку міста. Найбідніші верстви міського населення називали плебеями (плебс). У різних містах плебеї складали від 20 до 70 % населення.

Як правило, населення міст поповнювалося за рахунок вихідців із сіл, які тікали від своїх сеньйорів. Якщо такий утікач прожив у місті рік та один день, він ставав вільним. У деяких міських документах навіть зазначалося: «Міське повітря робить вільним».

Бюргери (від нім. Burg — фортеця) — вільні повноправні городяни в німецькомовних країнах, у франкомовних — буржуа, в італомовних — пополани.

Патриціат — група сімей, що становила найзаможнішу привілейовану частину населення середньовічних міст Західної Європи, правляча верхівка міста.

Плебеї (плебс) — нижча, найбідніша верства міського населення.

3. Цехи. Майстерня ремісника. Середньовічні міста розвивалися насамперед як центри ремісничого виробництва. На відміну від селян, ремісники виготовляли продукцію лише на продаж. Виробництво товарів розташовувалося в майстерні на першому поверсі помешкання ремісника. Усе виготовлялося вручну за допомогою простих знарядь праці одним майстром від початку і до кінця. Зазвичай майстерня була й крамницею, де ремісник продавав вироблені ним речі.

Склад населення середньовічного міста в Європі

Обмежений попит на товари ремісничого виробництва призводив до суперництва між майстрами.

Із часом ремісники почали об’єднуватися в цехи — замкнені організації ремісників однієї спеціальності в межах одного міста, створені з метою усунення суперництва і взаємодопомоги ремісників.

Перші цехи в середньовічній Європі виникли в X ст. в Італії, а у Франції, Англії та Німеччині — в XI—XII ст. Наприкінці XIII ст. в Парижі працювало понад 130 цехів, що об’єднували близько 5 тис. ремісників.

Члени цеху допомагали одне одному опановувати нові способи ремесла, але при цьому охороняли свої секрети від інших цехів. Виборна цехова верхівка пильно стежила за тим, щоб усі члени цеху були приблизно в однакових умовах. Вводилися правила: скільки годин можна працювати, скільки верстатів і помічників мати. Порушників виключали із цеху, а це означало втрату засобів до існування. Також був суворий контроль за якістю виробів.

Середньовічний ремісник-слюсар за роботою. Середньовічний малюнок. 1451 р.

• 1. Як працював середньовічний ремісник-слюсар? 2. Які знаряддя праці він використовував?

До цеху входили лише майстри. Вони обирали голову й раду цеху. Підмайстри — помічники майстрів — членами цеху не вважалися, а отже, не мали привілеїв і права відкривати власну справу. Щоб стати майстром, підмайстер мав досконало оволодіти своєю спеціальністю, пройти випробування та створити виріб, який би засвідчував його майстерність. У Франції цей виріб називався шедевром — «роботою рук». Нижче підмайстра були учні, яких ще в дитинстві віддавали майстрам на навчання. Спершу вони виконували роль прислуги. Якщо навчання проходило успішно, учень міг стати підмайстром.

Крім виробництва, цехи організовували життя та побут ремісників. Члени цеху будували власну церкву, школу, разом відзначали свята. На утриманні цеху були вдови, сироти, люди з каліцтвом. У разі облоги міста члени цеху під власним прапором утворювали окремий бойовий підрозділ, який мав обороняти певну ділянку стіни або вежі.

Із часом підмайстрам ставало дедалі важче отримати статус майстра. Прагнучи позбутися суперництва, цехи обмежували доступ нових членів. Членами цеху могли стати тільки сини або інші близькі родичі майстрів. Із часом цехи почали гальмувати розвиток ремесла.

4. Торгівля. Лихварі та банкіри. Торгівля в басейні Середземного моря ніколи не припинялася навіть після загибелі Західної Римської імперії. Дорогі тканини, посуд, зброя, прянощі — це те, на чому базувалася європейська торгівля перших століть Середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали морем і річками. Недивно, що перші міста виникали на узбережжі або вздовж судноплавних річок.

Емблема середньовічного ремісничого цеху. Сучасний малюнок

• Висловіть припущення, майстрів якої спеціальності об’єднував цех із такою емблемою.

Для захисту своїх інтересів купці об’єднувалися в гільдії. Згодом утворилися торговельні компанії — об’єднання купців із різних міст зі своїми представництвами.

У Середні віки міжнародну торгівлю в Середземному морі контролювали купці з італійських міст Венеція та Генуя, де вони конкурували з візантійськими купцями. У Північній Європі в басейні Балтійського й Північного морів торгівлею керував торговельний союз багатих міст, який дістав назву Ганза.

Гільдія (від нім. — корпорація) — у Західній Європі XII—XV ст. організація купців, що захищала інтереси своїх членів, домагалася для них правових і митних пільг.

Ганзейський союз, Ганза (Ганзея) — великий політичний та економічний союз торговельних міст Північно-Західної Європи, що виник у середині XII ст. До нього в цей час належало 130 міст. Проіснував до середини XVII ст. Фактичний центр союзу — місто Любек.

Основні торговельні операції здійснювалися на ярмарках — великих щорічних торгах, у яких брали участь купці з різних країн. На торгах місцевого значення з найближчих містечок і сіл звозили зерно, вино, тканини та інші товари. Сюди приїздили купці закуповувати товари, щоб везти їх далі. У XIII ст. найвідомішими були ярмарки на північному сході Франції.

Наприкінці XIII ст. генуезці відкрили морський шлях на північ Європи через Гібралтар. Це здешевило перевезення товарів і залучило до торгівлі північноєвропейські міста.

Будь-які значні грошові операції були неможливі без системи позичок. Поширилося лихварство. Людей, які позичали гроші за винагороду (під відсотки), називали лихварями.

У Середні віки основна частина платежів здійснювалася готівкою. У грошовому обігу було чимало золотих і срібних монет, які карбували в різних містах Європи та Азії. Тому в середньовічному суспільстві з’явилися міняйли. Крім обміну монет, вони контролювали і їхню якість, оскільки доволі часто траплялися фальшиві (із домішками неблагородних металів) і зіпсовані (вага монети не відповідала встановленій нормі) гроші.

У XIV ст. лихварі та міняйли стали засновниками банків. Перші банки надавали дві основні послуги: зберігали гроші й видавали кредити, тобто позичали гроші під відсотки. Розвинулася нова система розрахунків — векселями. Так, якщо купець із Любека хотів придбати товар у Венеції, йому не було потреби їхати туди з готівкою. Він вносив необхідну суму в контору, що представляла інтереси його венеціанського торговельного партнера, отримував вексель, який разом із замовленням відправляли до Венеції, і отримував там товар. Гроші, що залишилися в Любеку, могли використовувати венеціанці для закупівлі товарів у цьому місті. Банки й векселі дали поштовх розвитку торгівлі та промисловості.

Ярмарок. Середньовічна мініатюра

• Яку інформацію про середньовічні ярмарки в Європі надає мініатюра?

5. Міське самоврядування. Міста-комуни. Городянин — людина нового типу. Із виникненням міст з’явилася й система управління ними. Місто очолювала особа, призначена сеньйором, на землі якого розташовувалося місто, або обрана жителями міста. Виникаючи на землях феодала, міста залежали від нього та були зобов’язані сплачувати податок або відробляти повинності. Ремісники віддавали частину своїх виробів, купці сплачували товаром або грошима, інші працювали на панщині або виконували певну роботу. Жителів міст обтяжувала така залежність, і вони прагнули звільнитися від неї.

Боротьба міст за свободу та привілеї розгорнулася в XI—XIII ст. Для протистояння сеньйорам жителі міста об’єднувалися в союзи — комуни. Через повстання, подарунки королів, які боролися проти сеньйорів, або завдяки викупу міста домагалися права самоврядування: мати власні виборні органи влади, суди, поліцію, ополчення, податки, скарбницю, закони тощо. Міста, які здобули самоврядування, називалися комунами. Перші комуни виникли в містах Північної Італії в XI ст. Поступово комунальний рух поширився всією Європою. Символом самоврядування стала ратуша — будівля, де розташовувався магістрат (орган міського самоврядування).

Лихварство — надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при його погашенні.

Міняйло — особа, яка займалася обміном монет однієї держави на монети іншої в Середньовіччі.

Вексель — документ, за яким одна особа доручає іншій у певному місті виплатити третій особі певну (вказану) суму.

Комуна (міська) — самоврядне середньовічне місто, міська республіка.

Магдебурзьке право — одна з найпоширеніших систем міського самоврядування доби Середньовіччя в Центральній Європі.

Наприкінці XII ст. в Німеччині почали формуватися різні системи міського самоврядування на основі традиційного судочинства й німецького звичаєвого права — нюрнберзьке, віденське, любецьке, магдебурзьке право та інші. Останнє набуло найбільшого поширення в Європі.

Магдебурзьке право на українських землях з’явилося в першій половині XIV ст. в містах Королівства Руського (Галицько-Волинської держави) за короля Данила та його наступників. У Закарпатті, яке перебувало у складі Угорщини, правителі надавали містам нюрнберзьке право.

Розвиток ремесла, торгівлі, банківської справи в середньовічних містах сприяв руйнуванню натурального господарства й розвитку нового — товарного. Жителі міст помітно відрізнялися від сільських не тільки заняттями. Вони були більш енергійними, покладалися переважно на свої сили. Городяни значно більше знали про навколишній світ. Темп їхнього життя був не таким спокійним, як сільський. Вони завжди поспішали, цінували час. Не випадково перший годинник виник саме в місті.

На українських землях від часів Середньовіччя збереглося прислів’я: «Що з возу впало — те пропало!». Вважалося, що товар, який впав із возу на землю, переходить у власність господаря цієї землі.

Запам’ятайте дати

• X—XI ст. — відродження давніх і поява нових міст у Західній Європі

• XI ст. — виникнення перших комун у містах Північної Італії

• Кінець XII ст. — поява магдебурзького права

Чи погоджуєтесь ви з тим, що. Чому?

• У Х—XI ст. економічні процеси, що відбувалися в середньовічній Європі, обумовили відновлення давніх і появу нових міських центрів.

• Населення середньовічних міст було досить неоднорідним. За рівнем заможності та впливом на справи міста воно поділялося на групи.

• Основою розвитку середньовічних міст були ремесло й торгівля. Ремісники в містах об’єднувалися в цехи, а купці — у гільдії.

• У XI—XIII ст. у Європі набув поширення комунальний рух.

Запитання та завдання

1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Словесний теніс».

Правила гри. Учні та учениці об’єднуються в пари. Кожна пара отримує тему (один із пунктів параграфа). Один(-на) учень(-иця) ставить запитання, другий(-а) — відповідає та ставить своє запитання. Перемагає той(-а), хто надасть більше правильних відповідей. Запитання мають передбачати коротку відповідь («Перелічіть причини. », «Назвіть передумови/прояви/характерні ознаки. », «Що таке. », «Кого називали. », «Із яких груп складалося. » тощо).

2. Як виникали міста в середньовічній Європі? 3. Назвіть особливості складу населення середньовічного міста. 4. Охарактеризуйте розвиток ремесла в середньовічному місті. 5. Що відрізняло середньовічну торгівлю від торгівлі за попередніх часів? 6. Яке значення для розвитку середньовічної Європи мала боротьба міст за самоврядування?

7. У назвах багатьох європейських міст наявні однакові частини: «бург» (нім.) — фортеця, «хафен» (нім.) — гавань, «честер» (латин.) — табір, «фурт» (нім.) — брід, «бридж» (англ.) — міст. Деякі міста починаються з додатку Сен-, Сант-, Сан- (святий). Знайдіть такі міста на карті середньовічної Європи. 8. Покажіть на карті основні торговельні шляхи Середньовіччя. 9. Колективне обговорення. Чим середньовічні міста відрізнялися від міст Стародавнього світу?

10. Робота в малих групах. Використовуючи додаткові джерела, опишіть повсякденне життя в міському будинку, майстерні або крамниці (за вибором). 11. Робота в парах. Розв’яжіть історичні задачі: 1) Середньовічне німецьке місто Кельн виникло біля стін стародавнього римського міста. Старе й нове місто в цей час обнесли однією фортечною стіною. Однак історики переконані, що підстав вважати середньовічний Кельн наступником античного міста немає. Чому? 2) Доведіть, що з появою міст у середньовічному третьому стані відбулися суттєві зміни. На думку дослідників, саме городяни стали тим чинником, який руйнував уявлення тогочасних європейців про гармонійне поєднання трьох станів у середньовічному суспільстві. Поясніть, як ви це розумієте.

Практичне заняття за розділом II

Узагальнення за розділом II

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом II

Торгівля в середньовічній Європі

Торгівля і комерція в середньовічному світі розвинулися настільки, що навіть відносно невеликі громади мали доступ до щотижневого ринку й, можливо , за день їзди можна було знайти більші, проте менш часті ярмарки, де весь асортимент споживчих товарів того періоду був запропонований. Ринки та ярмарки організовувалися власниками великих маєтків, міськими радами, а також деякими церквами та монастирями, які, отримавши на це дозвіл від свого суверена, сподівалися отримати дохід від податків, отриманих з власників кіосків, і підвищити місцеву економіку, оскільки покупці користувалися периферійними послугами. Міжнародна торгівля існувала з римських часів, але поліпшення транспорту, розвиток банківської справи, а також економічний розвиток Північної Європи спричинили бум у 9 столітті нашої ери. , Наприклад, англійська шерсть у величезних кількостях відправлялася виробникам у Фландрії; Венеціанці, завдяки хрестовим походам розширили свої торгові інтереси до Візантійської імперії та Леванту, також з’явилися нові фінансові інструменти, які дозволяли навіть дрібним інвесторам фінансувати торгові експедиції, які перетинали тогочасну Європу як у морях, так і на суші.

Ринки та магазини

У селах, містечках і великих містах, яким монарх надав дозвіл, ринки регулярно влаштовувалися на громадських площах (а іноді й у трикутниках), на широких вулицях або навіть у спеціально побудованих залах. Ринки також організовувалися біля багатьох замків і монастирів. Як правило, проводилися вони один або два рази на тиждень, у великих містах також могли бути щоденні ринки, або ж ринки певних товарів, таких як м’ясо, риба або хліб. Продавці певних товарів, які сплачували власнику маєтку або міській раді за привілей мати прилавок, зазвичай розташовувалися поруч один з одним у одному районі, щоб конкуренція була високою. Продавці м’яса та хліба, як правило, були чоловіками, проте жінки все ж часто складали більшість серед торговців, і вони продавали такі повсякденні продукти, як яйця, молочні продукти, птицю та ель. Були і посередники, які купували товари у виробників і продавали їх на ринку, такожж іноді власники лавок або виробники могли платити продавцям, щоб ті продавали їхні товари за них. Окрім ринків, у двері приватних будинків стукали й продавці товарів, яких називали торгашами.

Торгівля звичайними, малоцінними товарами залишалася переважно місцевою справою через транспортні витрати. Торговці повинні були сплачувати мито в уздовж дороги та на таких місцях, як мости чи гірські перевали, тому на великі відстані перевозилися виключно предмети розкоші. Переміщення вантажів човнами чи кораблями було дешевшим і безпечнішим, ніж по суші, але була можливість отримати збитки від поганої погоди та піратів. Отже, місцеві ринки були постачальниками в місцевих фермерів, ті ж хто хотів не повсякденних речей, наприклад одягу, тканини або вина, повинні були йти півдня або більше до найближчого міста.

Торговці зазвичай жили над своєю крамницею, яка мала велике вікно на вулицю з прилавком, що виступав з-під дерев’яного навісу.

У містах споживач мав, крім ринків, додаткову опцію – магазини. Торговці зазвичай жили над своєю крамницею, яка представляла собою велике вікно на вулицю з прилавком, що виступав з-під дерев’яного навісу. У містах крамниці, що продавали однотипні товари, часто скупчувалися в одних і тих самих районах, знову ж таки, щоб посилити конкуренцію та полегшити життя міських інспекторів. Іноді місце розташування було безпосередньо пов’язане з товарами, що продавалися, наприклад продавці коней зазвичай перебували біля міських воріт, щоб спокусити мандрівників, що проходять повз. Або продавці книг концентрувалися біля соборів та пов’язаних з ним навчальних закладів. Ті професії, які включали товари, якість яких була надзвичайно важливою, як-от ювелірні сайстри та зброярі, зазвичай працювали поблизу адміністративних будівель міста, де за ними могли пильно спостерігати регулятори. У містах також були банкіри та лихварі, більшість із них були євреями, оскільки церква забороняла християнам лихварство. Як наслідок такого об’єднання торгівельних підприємств, багато вулиць отримали назву, яка описувала найбільш представлену в них торгівлю, здебільшого такі назви збереглися і до сьогодні.

Торгові ярмарки

Торгові ярмарки — це масштабні розпродажі, які зазвичай проводилися щорічно у великих містах, де люди могли знайти більший асортимент товарів, ніж на місцевому ринку, а торговці могли купувати товари оптом. Ціни також, як правило, були нижчими, оскільки між продавцями була більша конкуренція. Ярмарки процвітали у Франції, Англії, Фландрії та Німеччині в 12-13 століттях нашої ери, причому одним з найвідоміших районів для них був регіон Шампань у Франції.

Ярмарки, які проводилися в червні та жовтні в Труа, у травні та вересні в Сен-Аюлі, за Великого посту в Бар-сюр-Об і в січні в Ланьї, заохочувалися графами Шампань, які також надавали послуги охорони правопорядку та виплачували зарплату армії чиновників, які наглядали за ярмарками. Торговці вовною, сукном, прянощами, вином та всіма іншими товарами збиралися з усієї Франції і навіть приїжджали з-за кордону, зокрема з Фландрії, Іспанії, Англії та Італії. Деякі з цих ярмарків тривали до 49 днів і приносили графам здоровезний дохід; ярмарки були настільки важливими, що французькі королі навіть гарантували захист купців, які подорожували на ярмарки та з них. Ярмарки в провінції Шампань не тільки прославилися по всій Європі, але й всесвітньо популяризували шампанські вина (у той час це ще не той ігристий напій, який у сімнадцяому столітті винайде П’єр Периньйон).

Для багатьох простих людей ярмарки в будь-якому місці були великою подією. Людям зазвичай доводилося їхати більше дня, щоб дістатися до найближчого ярмарку, і тому вони залишалися на декілька днів у численних тавернах і корчмах. Існували публічні розваги, такі як танці дівчат з провінції Шампань та всілякі виступи вуличних артистів. Також існувало ще кілька неприємних аспектів, таких як азартні ігри та проституція, які створювали ярмаркам погану репутацію, особливо з точки зору духовенства. У 15 столітті торговельні ярмарки почали занепадати, оскільки люди отримали змогу купувати більше речей будь-де і будь-коли.

Розширення міжнародної торгівлі

Торгівля в Європі за часів раннього середньовіччя до певної міри продовжувалася, як і за римлян, причому судноплавство було основоположним для переміщення товарів з одного кінця Середземного моря до іншого, а також через річки та водні шляхи з півдня на північ і навпаки. Проте масштаби міжнародної торгівлі в цей ранній період викликають суперечки серед істориків. Було переміщення товарів, особливо предметів розкоші (дорогоцінні метали, коні та раби), але в яких кількостях і чи включали операції гроші, бартер чи обмін подарунками, неясно. Єврейські та сирійські купці, можливо, заповнили вакуум, що залишився після занепаду Риму, тоді як Левант також торгував з Північною Африкою та маврами в Іспанії. Ймовірно, що міжнародна торгівля все ще залишалася справою лише елітарної аристократії і підтримувала економіку, а не рухала її.

У 9 столітті нашої ери починає вимальовуватися більш чітка картина міжнародної торгівлі. Італійські міста-держави під номінальним правлінням Візантійської імперії почали захоплювати торгові шляхи Середземного моря. Зокрема Венеція та Амальфі, до яких пізніше приєдналися Піза та Генуя та інші порти на півдні Італії. Товари, якими торгували між арабським світом і Європою, включали рабів, прянощі, духи, золото, коштовності, вироби зі шкіри, шкури тварин і розкішний текстиль, особливо шовк. Італійські міста спеціалізувалися на експорті таких тканин, як льон, непрядена бавовна та сіль (товари, які спочатку надходили з Іспанії, Німеччини, Північної Італії та Адріатики). Тут розвинулися важливі внутрішні торгові центри, такі як Мілан, які потім передавали товари до прибережних міст для подальшого експорту до більш північних міст. Про торговельні зв’язки через Середземне море свідчать описи європейських портів у роботах арабських географів і велика кількість арабських золотих монет, знайдених, наприклад, на півдні Італії.

У 10 і 11 століттях нашої ери Північна Європа також була міжнародним експортером. Вікінги захоплювали велику кількість рабів у набігах, а потім продавали їх далі. Срібло вивозилося з копалень Саксонії, зерно з Англії – до Норвегії, а скандинавська деревина та риба – в іншому напрямку. Після нормандського завоювання Британії в 1066 р. н.е. Англія змінила вектор тогрівлі до Франції та Нідерландів, імпортуючи тканини та вино та експортуючи злаки та вовну, з яких фламандські ткачі виготовляли текстиль.

З заснуванням міжнародних торгових постів у портових містах, де іноземним купцям дозволили проживання, відбувся вибух Міжнародної торгівлі .

Оскільки італійське тріо Венеції, Пізи та Генуї здобувало все більше й більше багатств, вони розповсюджували свої торгові щупальця й далі, створюючи торгові пости в Північній Африці, та торговельну монополію в Візантії. Потім вони надали хрестоносцям транспортні й бойові човни та людей, а взамін отримали постійне представництво в містах Леванту з дванадцятого століття. У тому ж столітті Північні хрестові походи дали південній Європі ще більше рабів. Також на південь йшли такі дорогоцінні метали, як залізо, мідь та олово. У 13 столітті розпочалася торгівля на великі відстані менш цінними, повсякденними товарами, оскільки торговці отримували вигоду від кращих доріг, каналів і особливо більш технологічних кораблів; фактори, які в сукупності скорочують час транспортування, зменшують втрати та роблять таку торгівлю більш привабливою. Крім того, коли товари надходили до місця продажу, більше людей тепер мали змогу їх купити, завдяки зростаючому міському населенню, яке працювало у виробництві або саме торгувало.

Торгові порти та регулювання

Міжнародний бізнес процвітав, оскільки багато міст-портів створювали міжнародні торговельні пости, де іноземним купцям дозволялося тимчасово проживати та торгувати своїми товарами. На початку 13 століття нашої ери Генуя, наприклад, мала 198 постійних торговців, з яких 95 були фламандцями і 51 французами. Були також і німецькі торговці на знаменитому (досі існуючому) мосту Ріальто у Венеції, в районі Стілярд у Лондоні, і кварталі Тиске брюгге в Бергені в Норвегії. Торговці з Марселя та Барселони постійно таборували в портах Північної Африки. Економічна міграція досягла таких масштабів, що ці порти створили власні консульства для захисту прав своїх громадян, а магазини та послуги виникали відповідно до їхніх різноманітних смаків у їжі, одязі та релігії серед мешканців.

З цим зростанням, торговельні відносини між державами та правителями стали складнішими, до них додалися посередники та агенти. Торгові експедиції фінансувалися багатими інвесторами, які, вкладаючи весь початковий капітал, часто отримували 75% прибутку, а решта надходила торговцям, які збирали товари, а потім відправляли їх туди, де на них був попит. Такий вид інвестицій називався commenda. Альтернативна установка, societas maris, полягала в тому, щоб інвестор надав дві третини капіталу, а купець — решту. Тоді прибуток ділився 50-50. За цими великими інвесторами, розвинулися консорціуми дрібних інвесторів, які вкладали свої гроші задля прибутку в майбутньому, але не могли дозволити собі заплатити за цілу експедицію. Таким чином, були розроблені складні механізми запозичень і кредитування, до яких залучено дуже велику кількість сімей, зокрема в італійських містах. З’являлося все більше фінансових інструментів для спокуси інвесторів і надання кредиту, таких як кредитні ноти, переказні векселі, морське страхування та акції компаній.

Саме тоді торгівля набула такого вигляду, який ми можемо побачити й сьогодні, з добре налагодженими підприємствами, якими керують покоління купців з однієї родини (наприклад, Медічі з Флоренції). Були посилені зусилля щодо стандартизації якості продукції та написані трактати про те, як порівнювати ваги, розміри та монети в різних культурах. Державний контроль посилився з кодифікацією звичаєвих торговельних законів і правил, а також із запровадженням тепер уже дуже знайомих податків, зборів і протекціоністських квот. Також були й і ідеї , як найкраще обійти ці правила, як зазначено в цьому уривку про торгових чиновників Константинополя, взятому з довідника флорентійського торговця Франческо Бальдуччі Пеголотті, La Practica della Mercatura:

Пам’ятайте, що якщо ви проявите повагу до митників, їхніх клерків і «туркменів» [сержантів] і підсунете їм трішки грошей, вони також будуть поводитися дуже ввічливо і коли ви наступний раз привезете товари, вони накладуть значно менше мито (Blockmans, 244)

До середини 14 століття нашої ери італійські міста-держави навіть торгували з такими далекими партнерами, як монголи, хоча це збільшення глобальних контактів принесло небажані побічні ефекти, такі як Чорна смерть (пік 1347-52 н.е.), яка потрапила в Європу через щурів на італійських торговельних кораблях. Не боячись, європейські піонери — як релігійні, так і комерційні — попрямували в інший бік, і тому острови Кабо-Верде були відкриті португальцями в 1462 році нашої ери, а через три десятиліття Христофор Колумб відкрив шлях до Нового Світу. Далі, у 1497 році н.е., Васко да Гама сміливо плив навколо мису Доброї Надії, щоб досягти Індії, так що до кінця Середньовіччя, світ раптом став набагато більш пов’язаним місцем, яке принесло небагатьом багатство, а багатьом відчай.

Бібліографія

• Anonymous. The Oxford History of Medieval Europe. Oxford University Press, 2002.
• Blockmans, W. Introduction to Medieval Europe 300–1500. Routledge, 2017.
• Creighton, O.H. Castles and Landscapes. Equinox Publishing Limited, 2004.
• Gies, F. Life in a Medieval City. Harper Perennial, 2016.
• Gies, F. Life in a Medieval Village. Harper Perennial, 2016.
• Keen, M. The Penguin History of Medieval Europe. Penguin Books, 1991.
• Leyser, H. Medieval Women. Orion Pub Co, 2002.
• Mathew, D. Britain and the Continent 1000-1300& Europe) by Donald Matthew. Hodder Education.
• McDowall, D. An Illustrated History of Britain. Pearson Education Ltd, 1989.
• Rollason, D. Early Medieval Europe 300-1050. Routledge, 2012.
• Stevenson, T. Champagne. Sotheby Parke Bernet Pubns, 1986.