150 років світлофору: як він увійшов в наше життя

Зараз майже не зустрінеш людей, котрі зроду не бачили світлофора й ніколи не скорялися його вказівкам. Попри його повсюдність, ми мало знаємо про історію виникнення світлофора, що налічує вже 150 років.

Цей світлофор у місті Фрідберг нагадує про Елвіса Преслі, котрий відбував тут військову службу з 1958 по 1960 рокиФото: picture-alliance/dpa/F. Rumpenhorst

“Просто ще один винахід, щоб з його допомогою задушити нас, таксистів”. Гадаєте, ця критика пролунала цього року щодо одного з численних нових мобільних додатків для аналогів таксі, котрі з’являються ледь не щомісяця? Помиляєтеся. Цим словам 150 років і стосувалися вони першого світлофора в світі.

Це також доказ того, що водії-таксисти, а в той час у цій ролі виступали кучери, вже тоді скептично оцінювали деякі нововведення та винаходи. Однак, якщо сьогодні вони обурюються через новинки на ринку мобільних додатків та компанії типу Uber, що стали їхніми конкурентами, переманюючи клієнтів, то 150 років тому кучери так само гірко нарікали на перший світлофор. До речі, наведений на початку вислів належав одному з лондонських візників, котрий заробляв собі на хліб перевезенням пасажирів вулицями столиці тодішньої Британської імперії.

З британським корінням

Про винахідника першого світлофора Джона Піка Найта сьогодні нагадує ось ця табличка в Лондоні Фото: picture-alliance/dpa/C. Neumeyer

Призвідником виникнення світлофора стали британські парламентарі, котрим кров з носа потрібно було швидко та безпечно перейти вулицю біля будівлі парламенту. Тож цю проблему потрібно було якось вирішити. І ось 10 грудня 1868 року тодішній керівник Скотленд-Ярду встановив поблизу британського законодавчого органу перший у світі світлофор, винайдений, як припускають, англійським інженером Джоном Піком Найтом.

Той перший світлофор був чавунним, заввишки десь від шести до восьми метрів та працював на газі. Мав дві “руки”, тобто так само як і поліцейський-регулювальник. Якщо ці “руки” опускалися, то можна було рухатися далі, якщо здіймалися вгору, то треба було зупинятися. Уночі для зручності пішоходів та учасників дорожнього руху застосовували газовий світильник з червоним та зеленим світлом.

Якщо не зважати на невдоволене буркотіння кучерів, можна було б подумати, що все було просто чудово. Та й справді, спочатку все було більш-менш добре, аж поки світлофор, простоявши лише три тижні, раптом не вибухну. Причиною інциденту став дефект у газопроводі.

Тож можливих відповідей на цю невдачу було багато. Можна було б спробувати покращити безпеку газопроводів. Так само не завадило б розробити світлофор, що не потребував би газу. Ще одним виходом стала б відмова від світлофора як такого. Саме так і вчинили в Лондоні. Після цього аж цілих 50 років британська столиця обходилася без світлофорів.

“Зелена хвиля”

Але йшов час і розпочалася моторизація, коли вулиці міст заполонили автомобілі. Кількість учасників дорожнього руху та його інтенсивність невблаганно зростали. Тож слід було якось діяти. В результаті 5 серпня 1914 року в місті Клівленд, що в американському штаті Огайо, встановили перший у світі світлофор, котрий працював на електриці. Через 10 років світлофори з’явилися й у Німеччині.

На німецькій землі перший такий світлофор установили в Берліні на Потсдамській площі, де на той час спостерігався найбільш інтенсивний вуличний рух на європейському континенті. Якщо порівнювати з сьогоднішніми світлофорами, то їхній попередник мав мало спільного з своїми нащадками з огляду на розміри та вагу, адже перший світлофор Німеччини був п’ятикутним та вісім метрів заввишки. Крім того, на ньому сидів поліцейський, котрий ним керував.

Але й тоді не обійшлося без скептичних оцінок та критики. Хоч цього разу ця критика надходила не від таксистів чи кучерів, а від їхніх пасажирів. Ті побоювалися, що через постійні зупинки їхні поїздки стануть дорожчими. Попри це, а також деяке запізнення щодо появи світлофорів у Німеччині, їхнє подальше поширення вже було не спинити.

“Світлофорна вежа” на Потсдамській площі в Берліні в 1930-ті роки Фото: picture-alliance/dpa/Stiftung Deutsches Technikmuseum Berlin/Historisches Archiv

Вже невдовзі в Берліні з’явилася мережа світлових сигнальних пристроїв, котрою керували централізовано. Утім, ця технічна новинка породила велетенський хаос на дорогах німецької столиці, адже всі світлофори перемикалися одночасно. Лише згодом ситуація покращилася, коли запровадили нову систему перемикання світлофорів. Самі тоді зародилася так звана “зелена хвиля”, а саме коли багато світлофорів одночасно запалюють зелене світло, а учасники руху можуть без перешкод рухатися далі на чималі відстані.

А що тепер?

Та після Другої світової війни на вулицях Німеччини дедалі частіше блимали світлофори. Однак проминув певний час, поки вони не стали повсюдними. Приміром, у деяких округах світлофорів не було аж до початку 1980-х років. Там їх просто ніхто не потребував. Але згодом, під тиском відповідних наглядових органів, місцева влада встановила світлофори й там. Причиною встановлення світлофорів чиновники називали необхідність зважати на тих, хто прагнув отримати водійське посвідчення.

Так само в 1980-тих роках у Німеччині з’явилися індукційні петлі, котрі уможливили пристосування світлофорів до потреб учасників руху. Світлофори буквально заполонили Німеччину.

Людвіг ван Бетховен дивиться зі світлофорів на мешканців та гостей міста БоннФото: Imago/Steinach

Однак згодом німці стали активніше переймати досвід сусідів, де дедалі частіше застосовували кільцеві транспортні розв’язки. Останні виявилися напрочуд ефективними, адже вони часто знижують інтенсивність руху та кількість дорожньо-транспортних пригод. Як наслідок у 1990-х через активну розбудову кільцевих транспортних розв’язок темпи “світлофоризації” Німеччини дещо зменшилися. Там, де бракує місця й багато пішоходів, світлофор залишається питанням вибору.

На додачу, світлофори – це можливість самовиражатися містам та громадам. У Німеччині в окремих місцях можна побачити світлофори, які не мають стандартних червоного, жовтого та зеленого світла для водіїв, а також червоного й зеленого чоловічків для пішоходів. Приміром, у місті Бонн, де народився Людвіг ван Бетховен, у окремих місцях побачиш на світлофорі його зображення.

Спогад про багатолітні традиції вуглевидобутку в Рурській областіФото: picture-alliance/dpa/C. Gateau

Натомість у місті Трір світлофори прикрашає Карл Маркс, у Франкфурті-на-Майні світло світлофора подекуди висвічує одностатеві пари, у місті Фрідберг зі світлофорів висвічується Елвіс Преслі, а в Дуісбурзі – шахтарі з ліхтарями. Це – згадка про закриття останніх вугільних шахт у цьому місті. Є й інші образи, котрими прикрашені німецькі світлофори.

Тож у ФРН світлофори – не лише місце, де водії й пішоходи нерідко проклинають все на світі, а й нагадування. Адже, за даними статистики, кожен німець у підсумку проводить за своє життя загалом близько двох тижнів, чекаючи, поки той клятий світлофор запалить нарешті зелене око.

У Німеччині встановлюють “лежачі” світлофори для користувачів смартфонів (06.06.2016)

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video

Цікаві факти про світлофори

Світлофор або пристрій світлової сигналізації – це загальна технічна назва системи пристроїв, призначених для регулювання дорожнього та вуличного руху за допомогою світлових сигналів. У світлофорах зазвичай використовується три типи світла: червоний – забороняє рух, зелений – дозволяє рух, жовтий – попереджає.

Існують також спеціалізовані світлофори. Наприклад, пішохідний світлофор, де зазвичай є два світлових сигнали – зелений та червоний. Для зручності є фігури із зображенням людини, що йде або зупинилася, часто супроводжувана лічильником часу для проходження та (або) звуковими сигналами для людей із вадами зору.

Залізничний світлофор, Одеська залізниця.

На світлофорі, що стоїть на перетині звичайної дороги з залізницею блимає 2 або більше червоних вогнів, які супроводжуються звуковими сигналами, що попереджають про наближення поїзда до залізничного переїзда.

На світлофорі для регулювання руху трамваїв є 4 освітлені поля, 3 з яких розташовані горизонтально поруч, а четверте знаходиться посередині під ними.

Вуличні світлофори розміщуються на перехрестях, площах та деяких прямих ділянках вулиць праворуч у напрямку руху, або підвішуються в повітрі над дорогою. Залізничний рух регулюється подібними пристроями, які називаються світлофорами та семафорами.

Найцікавіші факти про світлофори

• Стандартні світлофори по всьому світу однакові – червоний, жовтий і зелений кольори. Саме в такій послідовності, тому навіть люди з порушеннями сприйняття кольору можуть розуміти їх сигнали, бачачи, яка з трьох ламп зараз горить. Винятком з цього правила є місто Сірак’юс у США (назване на честь італійських Сіракуз), населене в основному нащадками ірландців. Місцеві жителі вважали образливим, що червоний колір, який уособлював ненависну багатьом з них Велику Британію, розташований вище, ніж зелений, що уособлює Ірландію. В результаті, червоні лампи світлофорів постійно розбивали, і міська влада, втомившись їх міняти, поміняла червоний і зелений кольори місцями. Це єдиний подібний випадок у світі.

• Колись у Японії замість зеленого кольору світлофора використовувався синій, але це було дуже давно, коли ці пристрої тільки-тільки почали витісняти звичних регулювальників. Але потім вчені з’ясували, що синій колір в середньому гірше сприймається людським зором, ніж зелений, і японська влада зважилася на заміну.

• Зі зрозумілих причин у великих містах світлофорів куди більше, ніж в маленьких. Вчені навіть підрахували, що жителі мегаполісів за своє життя в середньому витрачають близько 6 місяців на очікування зеленого сигналу світлофора. І це тільки пішоходи! Автомобілісти витрачають куди більше часу.

Обслуговування вихідного світлофора, Одеська залізниця.

• У Ріо-де-Жанейро, як і в деяких інших містах Бразилії, водіям офіційно дозволено проїжджати на червоний сигнал світлофора без зупинки з 10 вечора до 5 ранку. Це пов’язано з тим, що вночі на пустельному перехресті існує великий шанс збройного пограбування.

• Іноді зелене світло для пішоходів горить недостатньо довго, і деяким людям, наприклад, жінкам з дітьми або пенсіонерам, цього часу недостатньо на перехід дороги. Цю проблему елегантно вирішила влада Сінгапуру, видаючи спеціальні карти літнім людям, інвалідам і деяким іншим групам населення. Якщо таку карту піднести до спеціального сенсора, зелене світло буде горіти довше, що дасть більше часу на перехід дороги.

• У деяких країнах світлофори абсолютно марні. Де-небудь у В’єтнамі або в Єгипті вони є, але толку від них ніякого, оскільки водії взагалі не звертають на них уваги. А в Таїланді на перехрестях часто чергують дорожні поліцейські, оскільки тільки їх присутність змушує водіїв коритися сигналам світлофора.

Світлофор біля залізничного переїзду, Чернігівська область, Україна.

• На світі є країни, в яких взагалі немає жодного світлофора. Більшість з них розташовані в Африці, і там на подібні вишукування у влади просто немає грошей. В азіатському Афганістані світлофорів теж майже немає, але в столиці країни, Кабулі, у 2020 році вони нарешті з’явилися, нехай і в невеликій кількості. Доставили їх туди з-за кордону.

• У Берліні є унікальний світлофор з 13 секцій, який показує 13 різних знаків. Це місцева визначна пам’ятка, але при цьому пристрій повністю функціональний, і це не розвага для туристів. Правда, люди, які його бачать в перший раз, плутаються в його сигналах, так що поруч завжди чергує співробітник, який роз’яснює їх всім бажаючих.

• За останні років двадцять популярність набрали світлофори, які подають ще й звукові сигнали, що важливо для людей з вадами зору. Але це не новинка, перші моделі подібної конструкції були введені в експлуатацію в США ще у 1914 році.

• Перший в світі світлофор був винайдений у 1868 році у Великій Британії, причому його прообразом послужив звичайний залізничний семафор. Він управлявся вручну і вмів подавати три сигнали – «стоп», «рухатися можна, але обережно» і «рух дозволено».