Номінальна і реальна заробітна плата. Диференціація рівнів заробітної плати між країнами

Для характеристики рівня оплати праці застосовують поняття номінальної та реальної заробітної плати.

Номінальна заробітна плата — це нарахована сума грошей, яку отримує найманий працівник як винагороду за свою працю, або грошовий вираз вартості праці.

Одиницею виміру номінальної заробітної плати є її погодинна ставка, розмір якої визначається співвідношенням попиту й пропозиції на сегментованому ринку праці. На рівень погодинної ставки оплати праці впливають різноманітні чинники: попит і пропозиція в певному сегменті ринку, капіталоозброєність і ефективність праці, продуктивність і якість праці, стан технології і складність праці, фах і кваліфікація працівників, клімат, національні традиції та ін. Історично номінальна заробітна плата має тенденцію до зростання.

Одначе, номінальна заробітна плата не дає точного уявлення про дохід на фактор праці, адже в різний час (наприклад, протягом року) за одну й ту ж грошову суму можна придбати різну кількість життєвих благ. Підвищення цін на товари й послуги, або, інакше кажучи, зростання вартості життя, призводить до зменшення купівельної спроможності номінального заробітку (грошей). Ось чому доводиться розрізняти номінальну та реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, яку можна придбати на номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін і податків, або натуральний вираз ціни праці.

Реальна заробітна плата, таким чином, визначається трьома факторами: 1) величиною номінальної заробітної плати, 2) розміром податків та 3) рівнем цін на товари й послуги. Ціновий фактор, або рівень інфляції, в обчисленнях величини реальної заробітної плати враховується у вигляді індексу цін споживчих товарів і послуг.

Наприклад, якщо номінальна заробітна плата за певний місяць склала 1000 грн., а ціни на споживчому ринку за цей же період виросли на 2%, то реальна заробітна плата становитиме близько 980 грн. (1000 грн. : 1,02).

Динаміка реальної заробітної плати визначається за співвідношенням відсоткової зміни номінальної заробітної плати та рівня інфляції, або, іншими словами, індексу номінальної заробітної плати та індексу вартості життя:

де І , Іи та Ісц — індекси відповідно реальної і номінальної заробітної плати та споживчих цін.

Наприклад, за умови, коли номінальна заробітна плата за певний рік зросла на 10%, а рівень споживчих цін водночас зріс на 12%, то реальна заробітна плата зменшиться до 0,98 (1,10 : 1,12), або на 2%.

За сучасних умов в основу визначення рівня заробітної плати покладено таку соціальну норму (гарантію) як мінімальна заробітна плата.

Мінімальна заробітна плата (тарифна ставка) — це офіційно встановлений державою мінімум оплати праці працівника найнижчої кваліфікації, достатній для задоволення потреб на рівні простого відтворення його робочої сили.

Цієї державної соціальної гарантії зобов’язані дотримуватися підприємства усіх форм власності й господарювання. Вона покликана забезпечувати прожитковий мінімум працюючої людини, а тому визначається на основі вартісної величини “споживчого кошика” в розрахунку на працездатну особу. Зауважимо однак, що вартісна величина прожиткового мінімуму має слугувати лише нижньою межею для мінімальної оплати праці, тобто остання повинна істотно перевищувати величину прожиткового мінімуму задля того, аби у працездатних осіб не виникало спокуси ухилятися від участі у суспільному виробництві і вишукувати нечесні способи для отримання права на соціальну допомогу від держави. Простіше кажучи, заробляння хоча б мінімальної платні має сприйматися громадянами як справа вигідна і престижна, на противагу отриманню допомоги по безробіттю та інших соціальних “милиць”. Тому в економічно розвинених країнах розмір мінімальної заробітної плати законодавчо регулюється з урахуванням не лише величини прожиткового мінімуму, а й досягнутого рівня економічного розвитку, рівня продуктивності суспільної праці та середнього по країні рівня оплати найманої праці .

Мінімальна заробітна плата як соціальна гарантія виступає тим важелем, яким держава регулює національний ринок праці та рівень оплати праці. Офіційно визначений мінімум оплати праці закладається суб’єктами господарювання в основу їхньої тарифної системи, за якою здійснюється оплата праці кожного найнятого працівника. Тож, підняттям цієї норми держава щоразу спонукає господарників підвищувати ставки (оклади) кваліфікованим працівникам задля того, аби уникнути зрівнялівки і не допустити послаблення стимулюючої функції заробітної плати. Уперше в світі таку соціальну норму було запроваджено в 1894 р. у Новій Зеландії, а в 1930-х рр. її ввели країни Північної Америки та Західної Європи.

В Україні мінімальна заробітна плата лише останнім часом підтяглася до офіційно задекларованої величини вартості “споживчого кошика”. Штучна заниженість цієї соціальної норми є одним із головних чинників надто низького рівня заробітної плати в країні, що породжує цілу низку негативних наслідків для суспільства: економічних, соціальних, морально-психологічних. Зокрема, відбувається знецінення кваліфікованої робочої сили, через яке найбільш кваліфіковані працівники вимушені шукати роботу за кордоном (“втеча мізків”). За офіційними даними, на середину 2011 р. за кордоном гарували 3,5 млн. українців, а за експертними оцінками, — удвічі більше. З цієї ж причини, працюючи тривалий час не за набутою спеціальністю, працівники втрачають кваліфікацію (декваліфікація праці). Правда і в тому, що наявність такої дешевої та ще й кваліфікованої робочої сили може приваблювати в країну іноземних інвесторів, але при цьому вона ж не заохочує їх до запровадження новітніх технологій, жорсткого режиму економії ресурсів тощо. А, якщо врахувати ту реальність, що в Україні інвестиційний клімат насправді не сприяє притоку іноземного капіталу, то тоді штучна дешевизна національної робочої сили за участі держави стає засобом накопичення внутрішнього приватного капіталу, передовсім збагачення кланово-олігархічних груп. І, зрештою, оскільки заробітна плата є основним видом доходів населення, то низький її рівень має своїм прямим наслідком обмеження заощаджень і споживчого попиту, а отже і послаблення стимулів для виробництва вітчизняних товарів і послуг.

Повчальним в організації оплати праці є досвід засновника автомобілебудування у США Генрі Форда. У 1914 р. він встановив на своєму підприємстві (“Форд моторз”) мінімальну платню для робітників на рівні 5 дол. за годину. На ті часи вона удвічі перевищувала середню в країні зарплату. Своє стратегічне рішення підприємець мотивував тим, що, отримуючи більшу винагороду, самі робітники зможуть купувати автомобілі, і таким чином зросте попит, а за ним відповідно зростуть обсяги виробництва та доходи. І мудрий Форд не прогадав: обсяги продажу його автівок різко зросли, а в країні з його ініціативи зародився так званий середній клас, для якого автомобіль став уже не розкішшю, а засобом пересування.

Особливу роль у визначенні й дотриманні рівнів оплати праці відіграють професійні спілки. У країнах з усталеною моделлю соціальної ринкової економіки за їх участю укладаються генеральні (загальнонаціональні), галузеві та регіональні тарифні угоди, колективні та індивідуальні трудові договори. Ці формальні акти визначають умови праці та її оплати (порядок оцінювання праці, форми та системи заробітної плати, тарифи, надбавки та ін.).

Оплата праці диференціюється, відображаючи тим самим специфіку кожного виду ринку та умов його функціонування. Узагальнено можна вести мову про ринок і оплату кваліфікованої та некваліфікованої праці, складної і простої праці, чоловічої та жіночої (дитячої) праці, праці у Києві та праці в іншому населеному пункті, праці народного депутата та шкільного учителя тощо.

Привертає до себе увагу факт істотних відмінностей у національних рівнях оплати праці. Так, наприклад, середній рівень заробітних плат (за професійними групами) у США істотно перевищує японський рівень, а зарплата в Німеччині вища, ніж, приміром, у Греції чи Туреччині. Так само працівники однієї кваліфікації — німець і грек оплачуються по-різному в Німеччині, як і в Росії загалом — росіянин і молдованин. За даними статистики, у 2012 р. середньомісячна заробітна плата (у доларах США) становила: у Швейцарії — 7765, Канаді — 4668, США — 4537, Фінляндії — 4424, Великій Британії — 4199, Франції — 3977, Німеччині — 3917, Польщі — 1147, Росії — 806, а в Україні лише — 330 дол.

Основні фактори, що зумовлюють диференціацію рівнів заробітної плати між країнами:

• – вартість національної робочої сили;
• – технологічний рівень виробництва та пов’язаний з ним рівень кваліфікації працівників;
• – рівень продуктивності суспільної праці;
• – кон’юнктура на ринку праці;
• – сила та авторитет профспілок;
• – вплив держави на політику доходів;
• – національні, статеві, релігійні фактори.

Вартість робочої сили в різних країнах різна. Вона залежить від історичних та природних умов, традицій, досягнутого рівня добробуту суспільства тощо. Приміром, вартість робочої сили сучасного американця не може не враховувати його потреби в автомобілі, а фіна — у теплому одязі. Тому вартість прожиткового мінімуму (“споживчого кошика”), що закладається державами в основу мінімального заробітку, істотно різниться від країни до країни та змінюється у часі.

Різні країни досягли різного рівня економічного розвитку. Так, одні з них уже перейшли до постіндустріальної стадії розвитку, де вирішальну роль відіграють інформаційні технології та нові знання; другі ще перебувають на стадії індустріалізації виробництва; треті ще не відірвалися від доіндустріальної (аграрної) стадії розвитку. Що вищий технологічний рівень виробництва в країні, а отже, і більш складна та відповідальна праця, яка потребує більших витрат часу і коштів на здобуття професійної освіти, підвищення рівня кваліфікації й перекваліфікацію, то вищий рівень заробітної плати працівників, зайнятих у такому виробництві.

Важливим критерієм рівня оплати праці в тій чи іншій країні є рівень продуктивності праці. Зростання продуктивності праці досягається підвищенням освітнього і фахового рівня працівників, впровадженням найсучасніших технологій, методів управління. Що продуктивніша праця в країні, то більше виробляється товарів і послуг, а отже, і вищий рівень оплати праці та загальний добробут. За рівнем продуктивності праці — головним показником ефективності економіки — Україна наразі поступається провідним країнам світу, як-от США, Німеччині, Великий Британії, Франції, у 5-6 разів.

Разом з тим, маємо зауважити: у довготривалому періоді продуктивність праці має зростати швидше, ніж її оплата. Це пояснюється тим, що зростання продуктивності праці є результатом зусиль не лише конкретних працівників на їхніх робочих місцях, але й практично усього суспільства: зокрема, підприємців, завдяки ініціативі та ризику яких здійснюються інновації, вишукуються джерела інвестицій; менеджерів та інженерів, завдячуючи яким вирішуються організаційні, управлінські, технологічні та низка інших проблем; суспільства в цілому, яке забезпечує розвиток освіти, науки, охорони здоров’я, інфраструктури тощо. Тому ефект від підвищення продуктивності праці в країні повинен розподілятися не тільки через приріст заробітної плати працівників, що безпосередньо досягли високих трудових показників, а і через зниження витрат виробництва та цін, збільшення прибутків та відрахувань до централізованих фондів держави, більше фінансування закладів освіти, науки, культури тощо.

Рівень оплати праці в тій чи іншій сфері та професії повсякчас залежить також від наявної кон’юнктури на ринку праці — співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили, яка своєю чергою залежить від гостроти конкуренції між шукачами вакансій, стану безробіття, балансу еміграції-імміграції, піднесення страйкового руху тощо. Так, підвищений попит на програмістів призводить до підвищення ціни їхньої праці, а зростання безробіття, навпаки, знижує рівень оплати праці. Перекіс балансу еміграції-імміграції у той чи інший бік призводить до багатьох і притому неоднозначних наслідків як для країн-реципієнтів, так і для країн-донорів робочої сили. Найбільше іммігрантів сьогодні, звісно, прибуває в економічно розвинені країни, передусім у США та країни Євросоюзу. Серед країн СНД іммігрантів найбільше манить ринок Росії. Через принизливо низький для людської гідності рівень оплати праці у власній країні мільйони українців наразі вимушені шукати працевлаштування за кордоном.

У високих рівнях оплати праці в розвинених країнах є вагома заслуга й профспілок (тред-юніонів) як об’єднань працівників найманої праці для організованого захисту своїх інтересів. Як свідчить історія, суперечність між найманою працею та капіталом час від часу набирала форм відкритого конфлікту (страйків, революцій), змушуючи владу проводити реформи. Тому високий рівень заробітної плати в країні, її гарантована виплата, належні умови праці, розвинена система соціального захисту працівників найманої праці тощо — це ще й показник сили й авторитету профспілок, здатності людей згуртовано відстоювати свої законні права та інтереси. Принагідно зазначимо, що на цю важливу обставину звернув увагу ще на початку XX сторіччя видатний український економіст М. Туган-Барановський. На превеликий жаль, в сучасній Україні не тільки вкрай низький рівень оплати праці, але й поширена ганебна практика свавілля роботодавців стосовно своєчасної і повної виплати платні. Таким чином за потурання держави й профспілок наймані працівники мимоволі перетворюються в кредиторів власників підприємств, що, звісно, штучно стримує процес ринкового очищення економіки від неефективних власників.

На рівень заробітної плати в країні значний вплив справляє і держава, яка проводить політику доходів. Але названа політика є похідною від інших видів економічної політики: податкової, бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної та ін. Це означає, що державне втручання в економіку має бути виваженим, системним та ефективним. Ступінь соціалізації (усуспільнення) заробітної плати, або відрахувань від заробітної плати у цільові державні фонди, різна у різних країнах. У тих країнах, де більша соціалізація заробітної плати, там відносно нижчий середній рівень оплати праці, і навпаки. Надмірні відрахування від заробітної плати, як показує практика, здатні де-стимулювати працю, породжувати утриманські настрої і зрештою послаблювати конкурентоспроможність національної економіки.

На рівнях оплати праці у багатьох країнах світу позначаються і такі ознаки працівників, як національність, стать і релігія. За однакову працю іммігранти зазвичай отримують платню меншу, аніж представники корінного населення. Так само жіноча праця в оплаті поступається чоловічій. Авжеж, диференціація заробітної плати за такими ознаками вказує на факт дискримінації працівників в оплаті їхньої праці. Але така реальність, яка явно чи приховано і в тій чи іншій мірі поширилася навіть у країнах із розвиненою демократією.

Для характеристики рівня заробітної плати зазвичай оперують показниками мінімальної, середньої та максимальної заробітної плати, розглядаючи їх у співвідношеннях. У демократичних країнах із розвиненою ринковою економікою співвідношення між мінімальною та максимальною заробітною платою утримується в середньому в межах 1 до 10, а в західноєвропейських країнах із соціально-ринковою моделлю економіки воно і ще нижче. В Україні ж нині максимальна заробітна плата перевищує мінімальний рівень у десятки разів, що є ознакою неефективної державної політики розподілу доходів серед населення.

Що таке номінальна та реальна заробітна плата

Коли ми шукаємо роботу, хтось із питання, які ми зазвичай враховуємо, це зарплата; Оскільки прагнуть, щоб це відповідало вкладеному часу та виконуваним діям, враховуючи також здатність особи виконувати роботу ефективно і це приносить користь економіці компанії. Тепер, скільки насправді коштує наш час? Скільки грошей нам потрібно заробити, щоб покрити свої потреби?

Одним з найпоширеніших сумнівів є знання різниця між реальною та номінальною зарплатоюТому нижче ми пояснимо, з чого складається кожен і чим вони відрізняються.

Яка зарплата?

Перш за все, ви повинні це знати заробітна плата – це гроші, які працівник отримує, як правило, періодично (зазвичай це щомісяця). З цього можна відрізнити номінальну заробітну плату та реальну заробітну плату, що я поясню нижче:

Поняття про номінальну та реальну заробітну плату

Існує два терміни для позначення заробітної плати, яку має один, тут виникає питання, чому вона потрібна два терміни на однакову зарплату, оскільки той факт, що їх є дві, не означає, що ці дві зарплати отримані, а ці терміни служать для позначення двох факторів, які вважаються важливими для заробітної плати; ці терміни є номінальна зарплата та реальна зарплата, Далі буде дано коротке пояснення того, з чого складається кожен із них.

Номінальна зарплата

Термін номінальна заробітна плата відноситься до зарплата буквально виражається в грошах; Це сума грошей, яка виплачується працівникові за роботу, виконану протягом встановленого дня. Посилаючись на номінальну заробітну плату, ми не можемо дати нам загального уявлення про рівень або реальне значення заробітної плати. Справжнє значення цієї заробітної плати цілком залежить від рівня цін, які відповідають об’єктам особистого споживання, а також від вартості послуг, які потрібні, а також від обсягу податків, серед інших загальних витрат.

В даний час в тих країнах, де системою, що регулює придбання, є капіталізм, незважаючи на появу очевидного збільшення вираження заробітної плати з точки зору її грошової вартостіТе, що розглядається як реальна заробітна плата, яку отримують робітники, має тенденцію до зниження внаслідок підвищення цін на вироби, які вважаються предметами загального користування, посилаючись на споживання, яке працівник робить для задоволення своїх потреб; Це зменшення вартості також пов’язане зі збільшенням податкового тягаря, тому що завдання держави полягає в тому, щоб робітники були тими, хто несе увесь тягар, що виникає через економічні труднощі та вагу, спричинену кар’єрою озброєнь.

Навпаки, у суспільствах, де системою керує соціалізм, збільшення номінальної заробітної плати -особливо, коли це стосується категорій робітників і службовців, які отримують низьку винагороду-, коли це супроводжується зниження ціни основних споживчих товарів для робітників значно збільшується те, що називається реальною заробітною платою всіх робітників. Надзвичайно важливою частиною, яка становить це, є доповнення номінальної заробітної плати, що забезпечується соціальними споживчими фондами, які призначені для задоволення колективних потреб усіх членів соціалістичного суспільства. Надбавки, надані Соціалістичною Державою, а також іншими соціальними організаціями, створеними для зазначених цілей, збільшують практикуючу на третину дохід, який отримують працівники. У міру зростання суспільного виробництва і одночасно підвищення кваліфікації робітників поступово рівень заробітної плати робітників, службовців та інтелектуалів наближатиметься до тих пір, поки вони не залишаться на одному рівні.

Реальна зарплата

Це визначення стосується заробітна плата, виражена стосовно засобів до існування та послуг з яких у працівника є заробітна плата; вказує кількість предметів споживання, які працівник може придбати, а також послуги, які працівник може придбати з його номінальною заробітною платою (яка управляється в грошовій сумі, яку отримує працівник). Значення, яке можна надати реальній заробітній платі, залежить від кількох міркувань, ввести деякі з них залежить від величина номінальної заробітної плати, ще одним фактором є рівень цін які відповідають споживчим товарам, а також рівню цін на послуги, їх величина також визначається вартістю орендної плати за рахунок податків, що стягуються з працівників урядами.

У країнах, де править капіталізм, зазвичай трапляється так пункт витрати а також послуги, на додаток до орендної плати та податків, постійно зростають. Класова боротьба, яка існує в цих системах, спричиняє зміни і номінальної заробітної плати. Це практично закон капіталізму, що реальна заробітна плата робітника поводитись таким чином, що воно має тенденцію до зменшення. У цих країнах, які керуються капіталістичною системою, відбувається подія, яка сильно впливає на реальну заробітну плату, автоматизацію виробничих процесів та виробництва, що здійснюється, тягне за собою факт збільшення кількості робітників і робітників, які кваліфіковані і, отже, ці робітники отримувати низьку номінальну зарплату що певною мірою негативно впливає на величину реальної заробітної плати.

Хоча класова боротьба спричиняє збільшення номінальної заробітної плати, правда полягає в тому, що зростання номінальної заробітної плати насправді не компенсує зменшення величини реальної заробітної плати, оскільки інші фактори, що її визначають, такі як ціни на статті споживання та податки, що вимагаються, зростають швидше ніж номінальна заробітна плата. Таким чином ми можемо виявити, що загальна тенденція, незважаючи на зростання номінальної заробітної плати, полягає в тому, що кожного разу працівник менш здатний придбати основні споживчі товари. Спосіб, яким уряд або суб’єкти, відповідальні за критику та регулювання цих питань, обчислюють середню реальну заробітну плату робітників, залежить не від конкретних груп суспільства, а від суми зарплати робітників із зарплатою робітників. Добре оплачувані працівники, додаючи, що керівники компаній та директори, інші члени суспільства, незалежно від того, чи їхня номінальна зарплата низька чи висока.

В адміністраціях, що управляються соціалізмом, це питання вирішується по-іншому, оскільки заробітна плата не становить цінності робочої сили, це означає, що Заробітна плата працівника не залежить від підготовки цього, а скоріше пов’язана з факторами якості, за допомогою яких подаються результати працівника; Швидше, він є репрезентативним вираженням у грошах тієї частини національного доходу, яка відповідає робітникам і службовцям компанії чи галузі з метою покриття потреб особистого споживання; Як зазначалося раніше, цей національний дохід розподіляється відповідно до якості роботи, а також за кількістю її. Відповідно до структури виробництво соціалістичної системи прогресує, реальна заробітна плата постійно зростає. Аргумент полягає в тому, що реальна заробітна плата базується на продуктивності праці в національній економіці. Працівники соціалістичного суспільства мають суттєве доповнення до заробітної плати, доповнення, яке базується на фондах соціального споживання, які підвищують реальний дохід працівників соціалістичного суспільства на третину.

Яка різниця між номінальною та реальною зарплатою?

Найкращий спосіб, за допомогою якого ми можемо диференціювати і, отже, мати можливість інтерпретувати відмінності між обома видами заробітної плати, полягає в їх природі. Поки номінальна заробітна плата вплине на чисельну частину і скільки грошей ми отримуємо, реальна зарплата була б більше орієнтована на отримання продукції і скільки ми можемо отримати. Чи може номінальна (чи числова) частина обмінюватись на кращі товари чи кращі обміни на інші валюти, пов’язана з грошово-кредитною політикою кожної зони. Отже, хоча номінальна заробітна плата є найбільш безпосередньою та найпростішою для тлумачення частиною, насправді важливою частиною є те, скільки ми можемо з нею зробити (реальна заробітна плата). Для цього ми побачимо найбільш помітні відмінності між ними та те, як інфляція в кінцевому підсумку впливає на них.

Купівельна спроможність, купівельна спроможність

Серед усіх них найбільш актуальною є купівельна спроможність, якою володіє працівник. Це, як правило, пристосовується з часом та рухом робочої сили до інфляції, що обертається наступним:

1. Номінальна зарплата: Цифрова частина керує. Загальна сума отриманих грошей. Але це не означає, що ми маємо більше, оскільки гроші – це інструмент придбання продуктів. Якщо ціна на продукцію зросте і наша номінальна заробітна плата буде низькою, ми зможемо купувати мало. У цьому випадку номінальна заробітна плата – це величина, що відображається у фонді оплати праці, наприклад, 1.300 євро на місяць.
2. Справжня зарплата: Це була б “фізична” частина номінальної заробітної плати, тобто кількість продуктів, які ми можемо придбати. Людина, яка 15 років тому отримувала 1.300 євро і, наприклад, продовжує отримувати 1.300 євро сьогодні, її номінальна заробітна плата не зросла б і не зменшилася. Однак інфляція та вартість життя зросли б, тож із € 1.300 сьогодні я б купив менше речей, ніж 15 років тому.

Якщо бути точнішим, то за останні 15 років середній рівень інфляції в єврозоні становив 1%. Це означає що за 15 років вартість життя зросла на 26%. Якби людина отримала 1.300 євро 15 років тому, з витратами в 1.000 євро, вона могла б заощадити 300 євро на місяць. Його реальна зарплата дала йому слабкість. Однак, якби його зарплату зберегли, сьогодні однакові витрати на життя коштували б йому 1.260 євро, тож він міг би заощадити лише 40 євро на місяць. Ваша реальна зарплата в цьому випадку буде дуже жорсткою.

Як повинні зростати обидві зарплати

І останнє, але не менш важливе – це розуміння наскільки повинні покращитися наші зарплати для того, щоб підтримувати наш рівень життя. З огляду на той факт, що реальна заробітна плата – це та, за допомогою якої ми визначаємо отримання продукції, незалежно від валюти, яка використовується в нашому фонду оплати праці, основною метою є її підтримка або збільшення. Щоб з’ясувати, чи покращилась наша купівельна спроможність, давайте розглянемо інфляцію.

Щоб підтримувати однакову купівельну спроможність, тобто реальну заробітну плату, наша номінальна заробітна плата повинна збільшення відповідно до інфляції. Це означає, що якщо інфляція за рік зросла на 2%, наша номінальна заробітна плата також повинна зрости на 2%. Таким чином можна було зберегти реальну заробітну плату.

Збільшення номінальної заробітної плати вище рівня інфляції призведе до кращої реальної заробітної плати, оскільки наша купівельна спроможність зросте. Тобто, якщо інфляція на один рік дорівнює 2%, поки наша зарплата зростає на 2% і більше, ми покращуємо свою купівельну спроможність.

Щоб це сталося, ми повинні пам’ятати, що коли ми говоримо про підвищення номінальної зарплати на 2%, ми повинні дивитись на чисту зарплату. Валова зарплата може зрости за тим же рівнем, що і інфляція, на 2%. Однак це збільшення не обов’язково може бути відображено в чистій заробітній платі, якщо відрахування, зроблені у фонді заробітної плати, також збільшуються при введенні іншого рівня податку на прибуток.

Висновки про номінальну зарплату та реальну зарплату

На закінчення можна сказати, що номінальна заробітна плата – це винагорода, яку працівник отримує в обмін на свою роботу; з іншого боку, те, що визначається як реальна зарплата тісніше пов’язана з вартістю продукції та послуг які необхідні для задоволення потреб.

У більш економічному плані реальна зарплата вказує на те, яку зарплату здатна купити, чи є купівельна спроможність працівника при отриманні його зарплати; Підкреслюється, що на цей вид заробітної плати вплинула інфляція, тобто зростання цін через непідконтрольні фактори.
Щоб краще зрозуміти різницю між одними та іншими, перше, що ми повинні зробити, це чітко їх визначити. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку отримує працівник, тоді як реальна заробітна плата стосується цін на продукцію та послуги.

Головна і найважливіша відмінність полягає в тому, що номінальну заробітну плату можна збільшити, не обов’язково збільшуючи добробутЦе означає, що як ціни на продукти, так і на послуги можуть зростати більше або в тій же пропорції, що і номінальна заробітна плата. Завдяки цьому саме реальна зарплата набагато ефективніше забезпечує, скільки насправді коштує заробітна плата, тобто те, що працівник може придбати за свою зарплату.

Коли всі фактори зберуться, так що реальне збільшення зарплати вважається доброю новиноюЦе добре, оскільки це означає, що працівник може придбати більше продуктів та послуг, що задовольняють їх потреби; з іншого боку, якщо вона падає, це означає, що вони мають меншу купівельну спроможність, і тому їх здатність задовольняти свої потреби зменшується.

Чи сумніваєтесь ви в тому, яка основна зарплата? Ми говоримо вам:

Повний шлях до статті: Економіка Фінанси » Загальна економіка » Зайнятість » Що таке номінальна та реальна заробітна плата