Масляна чи масниця? Які традиції святкування є питомо українськими

Свято, схоже на українську Масницю, святкують у багатьох країнах Європи. Це своєрідні проводи зими та зустріч весни. Для них характерні масові гуляння, під час яких люди співають пісень, влаштовують костюмовані дійства та смачно їдять.

У Херсонському обласному краєзнавчому музеї це свято відзначають декілька років. Дітям дозволяють шуміти та веселитись на повну, як того і вимагають традиції.

Старша наукова співробітниця музею Марина Аскурава розповідає про те, які звичаї мають різні країни та які з них притаманні саме українському варіанту святкувань.

Масляна чи масниця?

Це свято не має чіткої дати та залежить від того, коли починається Великий піст. Частіше воно припадає на кінець зими або початок весни.

В Україні святкування тривають тиждень, цьогоріч – з 8 по 14 березня.

Марина Аскурава каже, що до 17-го століття до посту готувались ще більше – три тижні. Перший тиждень – Всеїдний. Навіть у пісні дні – в середу і п’ятницю – можна було споживати м’ясні продукти. Другий тиждень називався Переступним або Рябим.

М’ясо дозволялось вживати, але не у пісні дні. На Масницю ж споживали лише молочні продукти, рибу та яйця. Науковиця говорить, що українською мовою це свято варто називати саме Масницею.

“Чому Масниця? Тому що в цей день споживали багато масної їжі. Це були сир, масло, вареники з сиром і маслом, звідси назва Масниця. Крім цієї, є дуже багато регіональних назв. Це і Колодій, і Запусти, Сирний тиждень, Сиропуст. Оскільки Масниця в Україні – це більш жіноче свято, то ще існувала назва Бабське свято, Бабський тиждень”.

Автор фото, Ліза Жарких

Марина Аскурава, старша наукова співробітниця Херсонського обласного краєзнавчого музею

Масляною (Масленицей) це свято почали називати у 1960-х роках ХХ століття. Тоді його фактично дозволили святкувати після довгої заборони, але вже з російським корінням.

У Франції аналогом Масниці можна назвати свято Марді Гра, тобто “жирний вівторок”. Це також останній день перед початком Великого посту, але вже католицького.

В Данії до святкувань найбільше залучені діти, які переодягаються в яскраві костюми та гучно веселяться. Схожі свята з різними традиціями є у більшості європейських країн.

Якими були традиції?

Обрядів було чимало, часто вони були суто регіональними. Але спільною для всіх українців була думка про те, що чим краще вони проведуть зиму та зустрінуть весну, тим врожайнішим буде рік, а їх оминуть усілякі хвороби.

Вони ретельно готувались: прибирали оселю, робили усю важку роботу, аби уникнути її на Масницю. Напередодні свята поминали рідних. Остання неділя перед Великим постом була прощеною.

Розповсюдженим обрядом на Масницю був колодій. Марина Аскурава каже, що саме традиції, пов’язані з ним, є найдавнішими.

“Хлопцям, які не одружилися за рік, прив’язували до руки колодку. Тут знову ж таки в залежності від регіону. Десь лише хлопцям, десь і хлопцям, і дівчатам, іноді навіть батькам, іноді до руки, іноді до ноги. Колодка була своєрідною карою за те, що хлопець або дівчина не одружились, не створили сім’ю”.

Автор фото, Unian

Колодка могла бути справжньою або символічною. Аби її зняти, треба було відкупитись. Іноді колодку не одягали, але відкупитись від неї було необхідно.

На Київщині та Житомирщині влаштовували сценічне дійство, у якому брали участь тільки жінки. За тиждень колодка проходила різні стадії – від свого символічного народження і до смерті.

Одним із традиційних обрядів української Масниці було ряджання. На Полтавщині жінку наряджали, чіпляли довгу косу з конопляного прядива. З нею в хаті танцювали, співали обрядових пісень, а потім виганяли в сіни. Наступною до хати заводили жінку перевдягнуту на старенького дідуся.

“Що це символізувало? Та молода жінка була ніби Масницею, її виганяли, а в хату запускали піст. Чому в образі старенького дідуся? Щоб піст був легким і дуже швидко минув”.

Що їли на Масницю?

Два основні продукти цього свята – це масло та сир. Основною стравою були вареники з сиром. Також це могли бути налисники з сиром, молочні каші, сирники, запіканки та різноманітні солодощі. У кожного регіону були свої автентичні страви.

“На Вінниччині вареники запікали. Їх відварювали, змащували маслом, сметаною і відправляли до печі. На Херсонщині готували бабку з локшини або рису, додавали родзинки. Моя прабабуся готувала таку, рекомендую спробувати. В селі Нова Маячка була маснична яєчня, чимось схожа на омлет”.

Автор фото, Unian

У ці дні багато їли, а гуляння були більш масовими, ніж родинними. Але Марина Аскурава каже, що етичні норми не порушували. Горілку мали пити регламентовано: жінкам дозволялось тільки пригубити, чоловікам випити чарку.

Під час святкування Масниці в Херсонському обласному краєзнавчому музеї Марина Аскурава розповідає про традиції святкування різних країн. Але зазначає, що варто пояснювати, які традиції є саме українськими.

“Не можна сказати, що якесь святкування буде правильним чи неправильним. Зараз вже ХХІ століття. Але варто звертатись до свого коріння і знати, що у нас це було так, а не по іншому”.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Календар України

Державні свята і пам’ятні дні, національні традиції на 2024-2025 рік

Березень 2024

Квітень 2024

1 квітня , понеділок – Поливальний понеділок (дата на 2024 рік. Жартівливе свято в понеділок після Великодня, коли за народними традиціями прийнято обливати дівчат водою і проводити волочебний обряд. Звичай існує в Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Воєводині і в деяких районах Західної України); 1 квітня – День Сміху!; День їстівної книги (Міжнародний фестиваль їстівних книжок)

27 квітня , субота – День кадровика в Україні або Свято кадрового працівника (дата приурочена до дня, коли в 1993 році Кабмін України прийняв постанову «Про трудові книжки працівників» і є неофіційним святом кадрових працівників підприємств); День казначейської служби України; Міжнародний день скульптури або День скульптора (дата на 2024 рік. Проводять в останню суботу квітня)

Травень 2024

6 травня , понеділок – День піхоти в Україні (профессіональне свято – День піхоті встановлено Указом Президента №152/2019 від 19 квітня 2019)

16 травня , четвер – Всесвітній день вишиванки (дата на 2024 рік. Відзначають в третій четвер травня. Свято культури східнослов’янської традиційної вишитої сорочки. Ідея виникла в 2006 році у студентів і викладачів з Чернівецького Національного Університету. Зазвичай вишиванку виготовляли із саморобного полотна, яке ткали на верстаті)

23 травня , четвер – День Героїв в Україні (в 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив щороку 23 травня відзначати День пам’яті тих, хто боровся за свободу України. Дата була приурочена до сумного дня – 23 травня 1938 року, коли в Роттердамі було вбито Євгена Коновальця. Також було згадано , що саме в травні пішли з життя «кращі сини України XX століття» – Микола Міхновський, Симон Петлюра); День морської піхоти України

26 травня , неділя – День міста Сєвєродонецьк (дата на 2024 рік. Відзначають останньої неділі травня); День міста Київ; День хіміка

Календарні свята

Календарні свята – це найдавніша обрядовість, яка корінням сягає первісних, язичницьких вірувань, та поєднує у собі раціональний досвід і релігійно-магічні вірування наших предків. Лиш значно пізніше церква визнала існуючу систему землеробських свят та надала їй християнського забарвлення: календарні звичаї формально узгоджувалися з річним літургічним циклом православної церкви, проте дійсною основою мали трудовий сільськогосподарський календар. До складу річного аграрного кола входили зимові, весняні, літні та осінні свята, обряди і звичаї. У аграрному календарі українців не було різкого розмежування між сезонами: зимова обрядовість поступово переходила у весняну, весняна – у літню тощо. Кожен цикл свят ніс своє смислове навантаження та був насичений безліччю ритуалів і прикмет, які зв’язували між собою пори року.

Обов’язковими компонентами календарних свят українців були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування. Свята і обряди календарного циклу регламентували всі сфери життя українського селянина — виробничу, суспільну, сімейну. Їхня головна мета та завдання відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього.

У 1917 р., коли вся народна календарна звичаєвість була віднесена до розряду пережиткових, ворожих соціалізму явищ, було втрачено чимало позитивних народних традицій. Найбільш стійкими виявилися ті форми календарної обрядовості, що втратили тісний зв’язок із релігією і трансформувалися в явище народного мистецтва, святкової розваги. Сьогодні все більше традиційних народних свят відроджуються та чимдалі активніше входять у систему сучасної культури українського народу. А Різдво, Великдень та Зелені свята рішенням Верховної Ради України від 1990 року проголошені офіційними державними святами.

В народі говорять: “Зима прийшла і празничків привела”. І дійсно: взимку майже щодня – свято. Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов’язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту. У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч – проводи. Зустріччю предків на Свят-вечір розпочинався період найважливіших зимових свят – Різдвяні свята, котрі закінчувалися проводами на Водохреща. Різдвяний цикл свят був пов’язаний із відродженням нового сонця, яке відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя і достаток; багато з них також було спрямовано на вшанування покійних предків. У цей період українці колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям. Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.

Разом із пробудженням природи від зимового сну починається цикл весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами. До весняного календаря наші прадіди зараховували й свято Стрітення (15 лютого), яке вважалось перехідним містком від зимового до весняного обрядового циклу: це був день першої зустрічі зими з літом. Але справжній прихід весни пов’язувався з появою перших птахів: прилітаючи з вирію, вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай. Приблизним початком весни вважався день преподобної мучениці Євдокії, або Явдохи (14 березня). За старим стилем Євдокії святкували 1 березня, а цей день вважали початком нового року, який приходить із пробудженням природи. У цей день прокидається байбак, але тільки вийде з нори, «тричі свисне й знову лягає на другий бік»; далі прокидається ховрашок; ще далі – риба хвостом лід розбиває. Весняний цикл календарних свят мав особливе значення, бо пов’язувався з закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та ритуальних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Вони вірили, що весна принесе щедрі дари, коли її шанувати, співати їй хвалу, закликати її. Так як цей період пов’язувався ще й із пробудженням людських почуттів, то весняна обрядовість багата розмаїтими молодіжними розвагами та поетичними народними співами – веснянками, що пронизували не одне свято та обрядове дійство. Головним святом весняного циклу є Великдень (Воскресіння Господнє) – найбільше християнське свято, яке органічно поєднує язичницькі ритуали та церковні обряди, а завершується весняний обрядовий цикл Вознесінням Господнім на сороковий день після Великодня, щорічно у четвер.

Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами, але не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями квітня. За іншими спостереженнями, початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним. В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята. З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня. Закінчувався літній цикл днем святої Мокрини, у народі ще кажуть: “Свята Мокрина осінь приносить”. У рештках обрядових дійств, розпорошених по «громових святах», годі дійти первісної суті давніх святкувань наших предків, і лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.

Осінній цикл свят замикає річне календарно-обрядове коло. Він не становить цілісної системи, а ввібрав окремі звичаї та обряди, характер яких визначався станом засинання природи та приготуваннями до зими і зимових свят. В сучасній інтерпретації рамки осіннього циклу охоплюють період від перших серпневих днів (день пророка Іллі) до дня святого Пилипа (27 листопада), після якого настає зимовий піст — Пилипівка, що триває аж до Різдва. Він включає такі основні свята та обряди: Спаса, Семена, Успіння та Різдва Пресвятої Богородиці, Покрови, св. Дмитра, Кузьми та Дем’яна, Михайла Архистратига. Головними моментами осіннього циклу були звичаї, приурочені до завершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ. У них, як і в попередніх циклах, відображена головна селянська турбота – забезпечення родючості полів, плодючості худоби, продовження людського роду. Це – основна ідея осіннього обрядового циклу. Більшість обрядів осіннього циклу в тому вигляді, в якому вони збереглися, пов’язані не із конкретною датою чи святковим днем, а із виконанням певного виду землеробських робіт в окремого господаря – початок збору врожаю, час завершення жнив та період косовиці. Кожен із них мав свої звичаї, які супроводжували процес праці. Обряди осіннього циклу також були спрямовані на родинне життя: з Покрови починалися весілля, а на Введення, Катерини та Андрія ворожили на обранців. Обрядові дії переважно переносилися у приміщення, набуваючи форми вечорниць. В осінньому циклі знову повторюються всі мотиви, властиві для інших циклів – так формувалося безперервне циклічне обрядове коло святкових дат із різними атрибутами і символами, але одними і тими ж мотивами.

До нас повертається чудове свято – іменини або день ангела. Як і багато інших культурних традицій, іменини останні кілька десятиліть не святкувалися, більше того, у 20-30 роки офіційно були заборонені. Але іменини – свято особливе, його можна назвати днем духовного народження, оскільки воно пов’язане перш за все з таїнством Хрещення і з іменами, які носять наші одноіменні небесні покровителі. Традиція святкування іменин відома у нас з XVII століття. Зазвичай перед святом сім’я варила пиво і пекла іменинні пироги і короваї. В день самого свята іменинник зі своїми рідними ходив до церкви на службу, замовляв молебень за здоров’я, ставив свічки і молився біля ікони свого небесного покровителя. Вдень друзям і родичам роздавались іменинні пироги, причому нерідко начинка і розмір пирога мали особливий зміст, що визначався характером стосунків іменинника і його близьких. Ввечері влаштовували святкову вечерю. Нині ми вітаємо наших рідних і знайомих із Днем Ангела (ця назва іменин нагадує про те, що в давнину небесних покровителів іноді називали Ангелами їх земних тезок; проте не можна змішувати святих покровителів з Ангелами-Охоронцями, що покликані опікати і оберігати людей). Традиційно День Ангела відносять на той день пам’яті одноіменного (тезоіменитого) святого, який слідує безпосередньо за днем народження. Хрещені імена вибиралися за церковним календарем. Зазвичай вибір імені обмежувався іменами святих, пам’ять яких святкувалася в день хрещення. Пізніше, особливо в містах, стали називати іменами, які подобаються, або іменами родичів. Ще й досі зберігся звичай називати хлопчиків в честь дідусів зі сторони батька, а дівчаток – на честь бабусь зі сторони матері.