Українець Рєпін: Як Росія зробила з художника “Запорожців” натхненника соцреалізму

Музей Метрополітен одним з перших великих музеїв світу нещодавно визнав трьох художників українськими. Серед них – Архип Куїнджі, Іван Айвазовський та Ілля Рєпін. Але потай настирлива думка може дражнити мозок — чи справді той самий Рєпін українець? Адже він розмовляв російською мовою, вчився у Петербурзі, очолював там головну мистецьку академію, товаришував з російськими ключовими культурними діячами і писав картини на російську тематику.

До 179-ї річниці з дня народження художника журналістка та дослідниця Анна Лодигіна проаналізувала останні роки життя Рєпіна, спробувавши розкрити погляди художника та його зв’язки з домом.

В цій історії можна простежити, як доля художнього спадку Рєпіна у фінській Куоккалі, що сто років тому була привласнена більшовиками, символічно перетинається зі спадщиною Архипа Куїнджі нині, яку росіяни вкрали зі зруйнованого ними ж українського Маріуполя минулоріч.

Російсько-фінська війна

Коли радянські військові увійшли всередину садиби “Пенати”, печі ще були теплими. На столі стояли тарілки, підлогою були розкидані речі та різні папери. Очевидно, що власники залишили дім у поспіху.

Це був кінець листопада 1939 року, коли СРСР вторглося на територію Фінляндії. Оскільки фінське містечко Куоккала знаходилось лише в кількох кілометрах від кордону, непрохані гості опинились там дуже швидко. Фінська влада закликала мешканців евакуйовуватись. Серед тих, хто вирішив залишити дім, були і діти Іллі Рєпіна – Віра та Юрій, які жили після батькової смерті у його садибі “Пенати” названої так на честь давньоримських богів-охоронців домашнього помешкання.

Втім, назва її не врятувала. Щойно Віра та Юрій Рєпіни покинули садибу та подались до Гельсінкі, зібравши найцінніші речі, туди зайшли радянські військові. І вже за кілька місяців родинний маєток перетворився на музей “вєлікого руского художніка”.

Рєпін і “Пенати”

Земельну ділянку на північному березі Балтійського моря, де згодом постануть “Пенати”, Ілля Рєпін придбав на ім’я другої дружини Наталії Нордман у 1899 році. Подейкували, що таким чином, художник хотів захистити кохану, яка була молодша за нього на 19 років.

Місце для садиби обрали не випадково. Рєпіна призначили ректором Петербурзької академії мистецтв, тому будинок мав знаходитись недалеко від Санкт-Петербурга, але водночас розташовуватись у затишному та живописному місці, де художник міг би усамітнюватись та працювати. Тоді Куоккала ще була територією Російської імперії, всього у 45 кілометрах від міста, куди можна було дістатись прямим потягом.

Майже на чотирьох гектарах землі розташувався будинок з майстернею, пейзажний парк, парковий павільйон з храмом Осіріса та Ізіди, майданчик Гомера, альтанка Шехерезади, ставки, артезіанський колодязь, окремий будинок для сина Юрія та “Чугуївська гірка” на честь рідного містечка Чугуїв на Слобожанщині, де художник народився і провів своє дитинство та юність.

Садиба Рєпіна одразу стала магнітом і місцем зустрічей творчих людей. Особливої слави набули “рєпінські середи”. Цей день вважався урочистим й святковим, коли двері були відчинені для друзів та однодумців.

Художник зранку прибирався у будинку, на мольберти виставляв полотна, які хотів би показати на загал: якісь роботи ховав, інші змінював місцями. Гостей частували обідом, зустрічі часто супроводжувались музичними концертами та завжди палкими бесідами.

Жовтневий переворот і його наслідки

Нікуди не переїжджаючи, одним днем Рєпін став емігрантом. Скориставшись моментом безладдя й хаосу внаслідок Жовтневого перевороту, Фінляндія проголосила незалежність, і маленьке містечко Куоккала, де жив художник, опинилось у складі нової країни.

В 73-річному віці Рєпін був відрізаним не тільки від звичного кола спілкування, але й втратив напрацьовану десятиліттями мережу зв’язків з експонентами, покупцями, патронами, які залишились по інший бік кордону.

До всього, чотирма роками раніше від пневмонії померла дружина, у самого художника частково була паралізована права рука, що ускладнювало роботу. Попри все, Рєпін не мав намірів повертатись до Росії. А про його політичні настрої говорить чисельна кореспонденція та картини, зокрема, полотно “Більшовик відбирає хліб у дитини”.

“Вообразите конференцию европейцев с дикими большевиками, убийцами царской семьи, массы офицеров, и виновных в миллионах умирающих голодающих на Руси!, – писав у ті роки Рєпін до товариша Віктора Базилевського. – Была у них в руках масса золота, и всё это извели на пропаганду, а о голодающих не позаботились. Европа могла бы потребовать отчет за их действия. Позор заседать с ними!”

Майно уславленого художника в Росії конфіскували, спілкування з тими, хто залишився там, було перерване. Практично самотужки він починає життя спочатку.

Звісно Рєпін не був абсолютно невідомим у Фінляндії. За його творчістю стежили відтоді, як він поселився в Куоккалі ще у 1903 році. Явно маючи задатки піарника, замість того, щоб зробити власну виставку, художник робить більш пишний жест – дарує Фінському художньому товариству сім власних картин та 23 роботи російських художників з власної колекції. Пожертву прийняли з ентузіазмом, вона увійшла до фонду найбільшого фінського художнього музею Атенеум.

“Пожертвування набуло широкого розголосу, як і обід після цього в гельсінському ресторані Seurahuone у вересні 1920 року, – коментує подарунок художника головний куратор Атенеум Тімо Гууско. – Рєпін був у центрі великої уваги. Стіл був накритий на 35 осіб і включав багатьох видатних фінських художників. Пожертвувані роботи були виставлені в Атенеумі у травні, а в березні Рєпіна запросили стати почесним членом Товариства фінського мистецтва”.

Так розпочався шлях художника у новій країні, де згодом він проведе багато авторських виставок, а завдяки новим знайомствам картини подорожуватимуть і виставками Європи, де успішно продаватимуться і розійдуться світом.

Обід у колі фінських митців художник закарбує на полотні “Знаменитості Фінляндії”, яку заповість місцевому уряду в обмін на дозвіл поховати його на Чугуївській гірці у своїх “Пенатах”.

Зв’язок з домом

“Любезные, милые земляки! Прошу у Вас прощения за мою малограмотность в украинском языке. Признаюсь Вам, что Ваше писание мне – дуже отрадно душе моей, и я дуже жалію, что не в состоянии ответить Вам на столь любезном моему сердцу языке, дорогой Украины; прошу Вас верить в чувство моей преданности и бесконечное сожаление, что я не могу переіхать на жительство в сладкую, веселую Украину. Судьба судила мне тут иметь могилу и домовину, в своем саду. С самого детства Вас любящий Илля Репин”

Це послання після Жовтневого перевороту художник адресував своїм землякам із Чугуєва. Попри поширену в різних джерелах інформацію, яку підхоплюють і міжнародні медіа, батьки художника не походили з-під Москви. Науковці, які займаються вивченням генеалогії Рєпіна, знайшли в архівних документах підтвердження тому, що ще починаючи з 17 століття пращури художника по батьківській і по материнській лініях проживали на Чугуївщині, несучи службу в Чугуївському козацькому полку (раніше Чугуївська команда козаків і калмиків).

Родина не була бідною. Хоча батько художника був військовим поселянином, у сім’ї завжди був матеріальний достаток, який забезпечували його регулярні заняття торгівлею кіньми. Мама Рєпіна теж працювала: займалась кушнірською справою, наймаючи на допомогу для пошиття шуб місцевих жінок. Крім цього, вона відкрила сільську школу у власному домі, де навчались не тільки власні четверо дітей, але й діти місцевих жителів.

В родині багато уваги приділялось саме освіті. На це не жалкували ні сил, ні грошей. Ілля Рєпін навчався у школі військових топографів, де отримав перші навички малювання. Потім – в іконописній майстерні Івана Бунакова, і, працюючи в іконописній артілі, заробив собі на навчання в Академії мистецтв у Петербурзі, куди поїхав, тому що на території України тоді не існувало жодного подібного навчального закладу.

Київська рисувальна школа Миколи Мурашка, який теж до слова вчився у Петербурзі, з’явиться пізніше. І її, як і Харківське художнє училище, де викладали учні Рєпіна, він підтримуватиме не тільки ідейно, але й фінансово.

Ставши вже уславленим художником, Рєпін викладатиме у стінах Петербурзької академії. Учні згадували, що він часто розповідав про рідний Чугуїв, свою юність там та прекрасну природу, яка його оточувала. Більше того, розуміючи життя та історію українського народу, він підштовхував їх на роботу над історичними українськими сюжетами, особливо заохочуючи до показу національних особливостей, кажучи: “Нехай кожен край виробляє свій стиль і відбиває свої улюблені ідеали в мистецтві”.

За життя він присвятив українській тематиці десятки картин – “Чорноморська вольниця”, “Гайдамаки”, “Вечорниці”, кілька версій славнозвісних “Запорожців”, портрети Івана Крамського та Миколи Костомарова. Багато з полотен були створені або початі саме у Чугуєві, такі як “Українка біля тину” або “Хресний хід в дубовому лісі”.

Неодноразово він звертався і до шевченківської тематики: Рєпін створив портрет письменника, виконав листівку “Прометей” за мотивами його творів, а також створив чотири ескізи до проєкту пам’ятника Шевченка. Його творчість позначилась і на роботах учнів.

“Мурашко, будучи учнем Рєпіна, в 1900 році створив велике епічне полотно “Похорон кошового”, за яке одержав звання художника, – пише у своєму дослідженні співробітниця художньо-меморіального музею Рєпіна Наталія Прасол. – Так само Ф. Красицький, не маючи хисту історичного живописця, написав у 1901 році як конкурсну роботу “Гість з Запоріжжя”. У 1900 році ще один учень Рєпіна Ф. Чуприненко одержав звання художника за історичну картину “У похід збираються”.

Рєпін хотів відкрити власну мистецьку школу на Слобожанщині, щоб у молоді була альтернатива, якої був позбавлений у юності він сам. Протягом років він виношував ідею, заради якої хотів покинути Фінляндію та перебратись на батьківщину вже назавжди. Тому напередодні свого 70-річного ювілею у 1914 році він приїздить до Чугуєва.

“Рєпін давно виношував мрію про створення “Ділового двору” – своєрідної народної Академії мистецтв, заснованої на демократичних засадах, де учні змогли б в спеціально створених майстернях під керівництвом досвідчених майстрів оволодіти різними видами народного мистецтва, – розповідає заступниця директора з наукової роботи музею Рєпіна в Чугуєві Ольга Шевченко. – В назві відобразилися спогади про ділові двори Чугуївського військового поселення. В пресі почалося активне обговорення задумки художника. За 1913-1914 роки з’явилося понад 60 публікацій на цю тему”.

Втім, усі плани зруйнувала Перша світова війна. І ця омріяна ідея так і не втілиться у життя, і Рєпін більше не приїде до Чугуєва, за що і вибачається у своєму посланні до земляків.

Останні роки художник доживав та працював вже у Фінляндії, надаючи перевагу релігійним та козацьким сюжетам. Допомагав і направляв Рєпіна у цьому його давній товариш, український історик та знавець Запорізької Січі Дмитро Яворницький, який надсилав фото матеріальної культури тієї доби і навіть давав художнику автентичні козацькі речі з власної колекції, аби той переносив їх на полотно з натури. Вони збереглись до цих днів і знаходяться у російському музеї Рєпіна.

“Недели три я очень плохо себя чувствовал, но все же, опираясь то на шпалы, то на стены, все же не бросал Сечи – подползал и отползал. Но кончить уже не смогу… А жаль. Картина выходит красивая, веселая”, – писав він Яворницькому в одному з листів про свою останню велику картину “Гопак”, яка так і залишилась незакінченою.

Стеження фінської поліції

Після російсько-фінської війни влада Фінляндії остерігалась більшовицьких агентів, які могли проникнути на територію країни під виглядом біженців. Під підозру потрапив і Рєпін, якого навіть після Жовтневого перевороту петербурзькі газети називали одним з найвідоміших росіян поруч з Горьким та Толстим.

Більше того, совєти понад усе намагались повернути художника “додому”. По-перше, щоб просигналізувати світу про прийняття нової влади і її політики такою визначною культурною фігурою. По-друге, в Радянському Союзі затверджувався новий напрямок у мистецтві, який називався соціальний реалізм, і вони Рєпіна оголосили ідейним натхненником як художника, який працював все життя у стилі реалізму.

Доходило до абсурду. На засіданні Політбюро винесли резолюцію за підписом Сталіна: “Дозволити Рєпіну повернутись в СРСР, доручити Луначарському та Іонову прийняти відповідні заходи”.

На загал виносилось, що Рєпін хоче повернутись до нової Росії і уряд дозволяє. Але Рєпін звісно ні про що не просив, а владі залишилось якимось чином його перетягнути через кордон. Для цього вони організовували творчі делегації з друзів та колег, які їздили в гості до художника і мали його будь-що вмовити, купити та змусити повернутись в Росію.

Серед тих, кому довіряли цю важливу місію, був сусід по Куоккала Корній Чуковський та учень Рєпіна Ісаак Бродський. Пропонували гроші, обіцяли надати усі умови для творчості і життя. Передавали листи від друзів та офіційні запрошення. Намагались вплинути і через сина Юрія. Втім він, як і донька художника Віра, яка дбала про батька в його останні роки, мали антирадянські погляди.

Про усі гостини з СРСР до “Пенат” детально стало відомо на початку 21 століття, коли Національний архів Фінляндії відкрив доступ до раніше секретних документів розшукової поліції. Виявилось, що за Рєпіними та його дітьми велося зовнішнє спостереження, а також перехоплювали кореспонденцію і прослуховували телефон у намірі зрозуміти, чи зв’язаний він з більшовиками.

Втім, рапорти поліції майже однакові: “Рєпіну обіцяли надати усі умови для творчості та присвоїти звання Народного художника. Обіцяли вирішити питання із поверненням його конфіскованої власності. Художник подарував Росії картини, але їхати в СРСР не хоче”.

Однією рукою Рєпіна запрошували повернутись в СРСР, а іншою його родину намагались репресувати. Радянська влада прискіпувалась до його молодшої доньки Тетяни, яка жила в Здравньовому у Білорусі зі своєю родиною. Її намагались заслати в Сибір, і батько доклав багато зусиль, аби цьому завадити та перетягнути доньку до себе в “Пенати”.

“Чуковский и некоторые другие приглашают меня переехать в Петроград и сулят всякие блага. Но надо быть набитым дураком, чтобы верить этим нищим грабителям”, – писав після цих візитів Рєпін своєму товаришу Віктору Базилевському.

Коли операція “повернення Рєпіна в СРСР” зазнала фіаско, в газетах написали, що художник не може приїхати через хворобу.

Післясмертна доля

Заповіт Іллі Рєпіна було складено в Куоккалі 20 серпня 1927 року. Своє рухоме та нерухоме майно у Фінляндії художник порівну розділив між дітьми Вірою, Надією, Тетяною та Юрієм. Художник помер 29 вересня 1930 року у віці 86 років. Як і заповідав, його поховали під Чугуївською гіркою в “Пенатах”, де до початку Другої світової жили його діти.

Близько 200 картин і малюнків, які переважно належали Юрію, він залишив у садибі на поталу війни та совєтів. Віра ж продавала свій художній спадок в Гельсінкі зацікавленим покупцям за смішними цінами. У продаж пішла і остання робота батька “Гопак”, яку придбали до приватної колекції в Фінляндії, а у 2004 році через Швецію вона опинилась у приватній колекції в Росії.

Оскільки “Пенати” належали дружині художника, вона заповіла садибу Петербурзькій академії мистецтв. Тому там в будь-якому разі Росія рано чи пізно створила б музей. Втім, інша справа – спадок художника і його дітей, який залишився в “Пентах” під час вимушеної евакуації.

Музей на честь Рєпіна, який у 1940 році відкрив Радянський Союз, довго не проіснував. Під час війни садиба згоріла дотла, залишивши лише фундамент. Очікуючи на блокаду Петербурга, найцінніший спадок художника встигли евакуювати до підвалів Академії мистецтв.

А щойно відгриміли останні бої, садибу почали відновлювати як “видающійся памятнік руской культури”. І зробили це напрочуд детально. Окрім оригіналів полотен, там є, наприклад, дерев’яна скриня, яку Рєпін подарував служниці до весілля. Подарунок повернувся до “Пенат” з Фінляндії, коли чоловік Міни Лаутанен дізнався про відновлення музею. Повертались навіть речі для натурників, які продавала донька Віра.

У 1948 році містечко Куоккала перейменували на Рєпіно. А музей-садиба “Пенати” стала об’єктом культурної спадщини РФ федерального значення та увійшла до переліку Всесвітнього надбання ЮНЕСКО.

Донька художинка Тетяна провела останні роки у Франції в оточені онуків та дітей. Донька Надія мала душевну хворобу та померла ще за життя батька. Віра Рєпіна померла через три роки після закінчення Другої світової війни. А син Юрій бідував та був зломлений зникненням безвісти сина Дія. Не витримавши горя, він закінчив життя самогубством, викинувшись з вікна у 1954 році.

Пізніше стало відомо, що онука Рєпіна Дія розстріляли НКВД за нібито участь у підпільних антирадянських організаціях та планування замаху на вище керівництво.

Основне фото: картина Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану” (1891).

Українці на мільйони. Музей Metropolitan визнав Куїнджі, Айвазовського та Рєпіна українськими художниками. Скільки коштують їхні картини

Один із найбільших художніх музеїв світу – Metropolitan Museum of Art – визнав Архипа Куїнджі, Івана Айвазовського та Іллю Рєпіна українськими художниками. У підписах до картин замість приналежності до Росії вказана правда. Скільки коштують картини цих митців

📲 45 секунд – на один пост, 20 хвилин на день, щоб дізнатися головні економічні та бізнесові новини. Підписуйтеся на Telegram-канал Forbes Ukraine, щоб економити час.

Грудень 2022 року, Одеський художній музей. Залою лунає голос співробітниці музею. Вона стоїть біля картини Архипа Куїнджі «Хмарка» і розповідає: сучасники підозрювали, що він домішує у фарбу фосфор чи ставить позаду картин лампи, тому його роботи зі світлом настільки вдалі. З-за хмари і справді наче ось-ось вийде сонце. У музеї є роботи і Рєпіна, і Айвазовського, зокрема, «Босяки. Безпритульні. Етюд» та «Після заходу сонця». Для команди OFAM було очевидно: художники – українці. Тепер ці знання відкриває для себе світ, а справжню національність митців вказують і міжнародні музеї. Коли Росія була імперією, збирала все найкраще від народів, яких поневолила, та називала це російським, каже мистецтвознавець Едуард Димшиц. Російськими стали письменник Микола Гоголь, художники Володимир Боровиковський, Дмитро Левицький, Василь Тропінін. Навіть Тарас Шевченко впродовж певного часу вважався російським художником. «Вірмен Айвазовський, грек Куїнджі, поляк Малевич, козак Рєпін, єврейка Екстер народилися, навчались і працювали в Україні, – каже підприємець і колекціонер мистецтва Андрій Адамовський. – Чи можна вважати їх російськими художниками на основі того, що Україна входила до складу Російськоі імперії? Абсурд». У колекції картин кінця ХІХ – початку ХХ століття Адамовського – картина Рєпіна «Портрет Віри Рєпіної, дружини художника» і дві роботи Айвазовського – «Прибуття флотилії Колумба» та «Судно на якорі». Художників він називає зірками своєї колекції. Чому купив ці роботи? «Це на рівні відчуттів», – пояснює підприємець. Чому важливо, що Куїнджі, Айвазовського та Рєпіна визнають українцями? «Якщо художники такого рівня будуть вважатися у світі українськими, образ України почне відокремлюватися від Росії», – каже Димшиц.

«Портрет Віри Рєпіної, дружини художника», 1878. Ілля Рєпін. Фото: adamovskiy.foundation

Таланти українських художників

Куїнджі, Айвазовський і Рєпін входять до переліку найкращих вітчизняних художників кінця XIX – початку ХХ століття, каже Димшиц. Айвазовський – один із найвидатніших мариністів світу. Часто на його картинах зображений Крим, де він народився і жив. Його «сухопутні» твори нерідко зображують чумаків, які подорожують, під’їжджають до хат або мандрують степовою Україною. Куїнджі називають майстром світла. Ніхто не вмів так використовувати різні ефекти освітлення, особливо нічного і вечірнього, переконаний Димшиц. Його найвідоміша картина «Місячна ніч на Дніпрі» була написана та вперше показана публіці в 1880 році. Сюжети більшості картин Куїнджі українські, хоча його і представляли всюди як росіянина, каже Димшиц. Ілля Рєпін походить із козацького роду з прізвиськом Ріпа. Він народився в Чугуєві Харківської губернії. Рєпін вважається найкращим жанристом серед художників України та Російської імперії XIX – початку ХХ століття, зазначає Димшиц. Він майстерно зображував багатофігурні композиції, присвячені різноманітним соціальним та історичним подіям. Приклад – «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Чи найдорожчі роботи художників завжди найкращі? Не зовсім. Вони серед кращих, але найкращі – в музеях, пояснює Димшиц. Наприклад, картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану» існує у двох варіантах. Один – у Державному російському музеї в Санкт-Петербурзі, інший – у Харківському художньому музеї. Вони відрізняються, але обидві є оригіналами та недоступні для продажу. Оцінити, скільки коштують музейні твори, неможливо. Найкращі коштують більших грошей, ніж рекорди продажів художників, говорить мистецтвознавець. У 2017 році картину Леонардо да Вінчі «Спаситель світу» продали на Christieʼs за $450 млн. Вона досі залишається найдорожчим проданим мистецьким об’єктом. «Скільки коштувала б «Мона Ліза»? – міркує Димшиц. – Не знаємо, але вона вважається кращою за продану роботу».

Історія продажів на аукціонах

У Куїнджі дуже мало робіт потрапило на мистецький ринок, каже Димшиц. Є всього 16 аукціонних продажів живописних робіт. Зокрема, «Березовий гай» «пішла» на Sothebyʼs за $2,7 млн. Частина проданих робіт повторюється, а великих за розміром серед них майже немає. У Айвазовського – мінімум 1050 продажів живопису. «Кілька десятків робіт Айвазовського продані за понад $1 млн, – каже мистецтвознавець. – Цей художник переважає двох інших за кількістю написаних творів і сумою, вирученою з аукційних продажів». Одна з найдорожчих картин Айвазовського – «Вид Константинополя та Босфору» – коштувала $4,6 млн. На аукціонах продали понад 300 живописних і понад 500 графічних творів Репіна. Одну з найдорожчих його картин – «Портрет Віри Рєпіної» – за $1,6 млн придбав Андрій Адамовський. «Фундаментальних, гарно прописаних, жанрових картин великого розміру на аукціонах майже нема, – констатує мистецтвознавець. – Практично всі вони в музеях».

З чого складається ціна картини

Важлива якість твору – наскільки добре він написаний. Велике значення має розмір. Найдорожчими стали найбільші роботи Айвазовського – 1,5–2 м за розміром більшої сторони картини. У кожного художника в творчості є кращі роки. Наприклад, у Айвазовського це кінець 40-х – середина 70-х. Художнику добре вдавалося показувати, як сонце просвітлює наскрізь морські хвилі, або зображати вечірнє чи нічне освітлення моря. Роботи з цими ефектами коштують найдорожче. Майданчик продажу. Якщо продається на Christieʼs, Sothebyʼs, Phillips та Bonhams, вони будуть коштувати дорожче. Період продажу. Найвищі ціни на українське мистецтво утримувалися приблизно з 2005 року до 2014-го. В 90-ті – на початку 2000-х ринок ішов по висхідній, піку ціни сягнули приблизно 2007 року, потім грянула криза. Високі ціни протрималися кілька років за інерцією, потім ринок пішов на спад.

Найбільш визначні картини

«Місячна ніч на Дніпрі»

Архип Куїнджі 1880 Художник запрошував поглянути на свою картину до виставки і щонеділі виділяв кілька годин, коли усі охочі могли прийти до його майстерні. Одним із відвідувачів був Великий князь Костянтин Костянтинович, який прийшов у формі морського офіцера, тому художник його не впізнав. На запитання князя про вартість роботи Куїнджі скептично відповів, що дуже дорого. Костянтин Костянтинович повторив запитання. Художник відповів: 5000 рублів. «Добре, – сказав князь, – Залишаю за собою». Сільська хата тоді коштувала 100 рублів, тобто вартість картини тоді була рівна ціні 50 хат чи невеликого села, описує Димшиц. Незабаром після появи картини на виставці ще один збирач придбав авторську копію за ті самі 5000 рублів, розповідає мистецтвознавець. Куїнджі створив до десятка авторських повторів картини.

«Більшовики»

Ілля Рєпін 1918 У Рєпіна багато українських сюжетів – із вечорницями та українками в намистах. Росіяни ж возвеличували картини, які він писав у Москві та Петербурзі. «Вони вважають однією з найкращих і визначних «Засідання Державної ради», – каже Димшиц. – Я вважаю, це не так. Багатьох персонажів писали його учні». Натомість дуже знаковою мистецтвознавець називає роботу «Більшовики», написану у Фінляндії. На ній Рєпін зобразив російського солдата, що забирає у дитини хліб. Картину з антирадянським сюжетом він демонстрував фінам та емігрантам.

«Паризьке кафе»

Ілля Рєпін 1875 Найдорожча робота художника, за яку на Christieʼs віддали $6,6 млн. У юності Рєпін їздив до Франції, де на нього справили враження імпресіоністи. Вплив імпресіоністів відчутний і в цій картині. Це майже двометрова робота – 120×191. Серед інших робіт художника, проданих на аукціонах, настільки дорогих більше немає, констатує мистецтвознавець.

«Дев’ятий вал»

Іван Айвазовський 1850 Під час шторму на морі хвилі поступово наростають. Вважається, що дев’ята з них – найбільша. На картині зображені люди, які вижили під час кораблетрощі й тримаються за щоглу. Ця картина вважається чи не найкращою роботою Айвазовського, каже Димшиц.

«Американські кораблі біля скель Гібралтару»

Іван Айвазовський 1873 Найдорожча робота художника, яка пішла з молотка за $4,7 млн. У ній схожі до «Дев’ятого валу» прийоми освітлення та колорит – яскраве сонце, зелене море, хвилі. Мабуть, вона коштувала чималих грошей саме тому, що трохи подібна до найвідомішого твору Айвазовського, припускає мистецтвознавець.