Класифікація резервів підвищення ефективності використання трудового потенціалу
Для того, щоб забезпечити ефективне використання трудового потенціалу, необхідно мати характеристики ресурсів усіх видів, знати спосіб їх використання та управління ними. Важливе значення має знання не тільки ресурсів, але й накопичених та ще не використаних резервів Для того, щоб володіти резервами, їх необхідно створювати. У цьому і полягає особливість формування виробничого та трудового потенціалу.
Протягом певного періоду на підприємстві або в його підрозділі утворюються відхилення між існуючими можливостями та їхнім дійсним використанням. Саме невикористані можливості є виробничими резервами, які зрештою відображають рівень використання виробничого та трудового потенціалу. Використання цих резервів підвищують ефективність використання трудового потенціалу.
Поняття “резерв” означає запас, звідки черпаються нові сили, ресурси. Поняття “резерв” мас два зовсім різні визначення:
- — резерв – це запас ресурсів, який свідомо не витрачається і підтримується на певному рівні, як засіб, що забезпечує надійність і безперервність роботи будь-якої системи;
- – резерв – це невикористана або згаяна можливість чогось, наприклад, зростання обсягу виробництва, поліпшення якості, підвищення рентабельності тощо.
Одні резерви – це безповоротні втрати ресурсів або прибутків, інші можуть бути використані у наступні періоди часу
Науковці групують резерви за певними ознаками, враховуючи особливості формування, виявлення та використання резервів:
- – за місцем утворення: регіон, галузь, підприємство, структурний підрозділ;
- – за часом виникнення та використання: оперативні, поточні, перспективні (стратегічні);
- – за часом дії: постійні, короткочасні;
- – за можливістю виявлення: поверхневі (явні), глибинні (приховані);
- – за формою впливу на ефективність виробництва: прямі, побічні;
- – за мірою впливу на процес виробництва: інтенсивні, екстенсивні;
- – за внесеними капіталовкладеннями: інвестиційні чи капітапоємні, безінвестиціині чи некапіталоємні;
- – за проявом у процесі виробництва: реальні, потенційні;
- – за зв’язком із виробництвом: внутрішньовиробничі, позавиробничі.
Значна частина резервів утворюється поза виробництвом, що вимагає врахування територіальних чинників їх формування – регіональних та місцевих ( містяться на підприємстві).
Регіональні резерви пов’язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил конкретного регіону.
Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.
Галузеві резерви – це резерви, пов’язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.
Оперативні резерви – це потенційні можливості вдосконалення процесу використання трудового потенціалу, які дозволяють подолати відхилення від норми і безперервно приводити його до оптимального стану.
Поточні резерви – це резерви, які виникають протягом певного (звітного) періоду під впливом можливостей удосконалення організації праці, ефективнішого використання наявного обладнання, вдосконалення технології, зниження трудомісткості продукції.
Перспективні резерви пов’язані із запровадженням нових досягнень науки і техніки, передового досвіду, реконструкцією підприємств, що вимагає вкладення коштів та витрат часу на їх реалізацію. Поточні й перспективні резерви органічно взаємозв’язані, оскільки в міру реалізації довгострокових проектів перспективні резерви переходять до категорії поточних.
У практиці господарювання поширений поділ резервів на поверхневі та глибинні [2, с. 207).
Поверхневими або наявними резервами є невикористані в даний період можливості у відповідних ланках виробництва. У більшості випадків вони пов’язані з можливостями запровадження у виробництво створеної техніки і відпрацьованої технології, яка ефективно пройшла апробацію на інших підприємствах. Використання поверхневих резервів не потребує тривалих проміжків часу і значних фінансових витрат.
Глибинні резерви вбачають у проектах нової техніки, новітньої технології, науково-технічних відкриттях тощо.
Залежно від форм впливу на ефективність виробництва резерви поділяються на прямі й побічні, тобто на використання трудового потенціалу резерви можуть впливати як прямо, так і опосередковано.
Важливим є поділ резервів за мірою впливу на процес виробництва на інтенсивні та екстенсивні.
Інтенсивні резерви пов’язані з підвищенням продуктивності технологічного устаткування, підвищення професійних, фізичних і духовних здібностей людини тощо.
Екстенсивні резерви передбачають можливості підвищення ефективності сукупної тривалості роботи працівників. Використання екстенсивних резервів пов’язане з розширенням кількісного складу виробничого персоналу, установлення додаткового устаткування. При цьому інтенсивні резерви мають якісний характер, а екстенсивні – кількісний.
Залежно від можливостей капіталовкладень резерви поділяються на інвестиційні й безінвестиційні. Інвестиційні резерви потребують суттєвого вкладання коштів і пов’язані із запровадженням заходів щодо підвищення продуктивності роботи працівників шляхом удосконалення технології, устаткування, умов праці тощо. Безінвестиційні резерви полягають у виведенні з виробництва зайвого устаткування, ущільнення робочого часу тощо.
Резерви, які можна використати в даний час за наявних виробничих ресурсів, являють собою реальні можливості підвищення ефективності використання робочої сили. Потенційні резерви – це можливості, які можуть бути використані у майбутньому.
Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:
- – резерви зниження трудомісткості продукції;
- – резерви поліпшення використання робочого часу.
Позавиробничі резерви формуються за межами виробництва, але максимально виявляються у процесі виробництва та впливають на нього. Вони пов’язані з необхідністю зміни загальноосвітньої та спеціальної підготовки працівників, структури зайнятості, мобільності населення, трудової і виробничої активності.
Резерви використання трудового потенціалу безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.
Сутність резервів підприємства і їх класифікація
Слово “резерв” походить від французького “rezerv”, що в перекладі на українську мову означає “запас”, з латинського “reservere” – “зберігати”. У зв’язку з цим у спеціальній літературі і практиці економічного аналізу термін “резерви” вживається в двоякому значенні. По-перше, резервами вважаються запаси ресурсів (сировини, матеріалів, устаткування, палива і т. д.), необхідні для безперебійної роботи підприємства. Вони створюються у разі додаткової потреби в них. По-друге, резервами вважаються можливості підвищення ефективності виробництва. Звідси випливає, що резерви як запаси і як можливості підвищення ефективності виробництва – це зовсім різні поняття, і відсутність їх чіткого розмежування часто призводить до термінологічної плутанини.
Щоб уникнути цього, надалі ми будемо вживати термін “резервні фонди” як запаси матеріальних ресурсів і термін “господарські резерви” як можливості розвитку виробництва щодо досягнутого рівня на основі використання досягнення НТП.
Економічна сутність резервів і їхній об’єктивний характер можуть бути правильно розкриті на основі загального закону економії часу. Економія часу, з суспільної точки зору, виражається в скороченні витрат живої й упредметненої праці, тобто в більш раціональному використанні матеріальних і трудових ресурсів.
Постійна економія робочого часу як об’єктивний процес у розвитку суспільного виробництва являє собою природу виникнення резервів. Це основне джерело резервів у високорозвиненому суспільстві, що здійснює розширене виробництво на інтенсивній основі. З розвитком НТП з’являються все нові та нові можливості росту продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів і інших ресурсів, тобто джерела резервів невичерпні. Як не можна зупинити НТП, так не можна використовувати всі резерви.
Таким чином, економічна сутність резервів підвищення ефективності виробництва полягає в найбільш повному та раціональному використанні зростаючого потенціалу заради одержання більшої кількості високоякісної продукції при найменших витратах живої й упредметненої праці на одиницю продукції.
Для кращого розуміння, більш повного виявлення і використання господарські резерви класифікуються за різними ознаками.
За просторовою ознакою виділяють внутрішньогосподарські, галузеві, регіональні і загальнодержавні резерви.
До внутрішньогосподарських належать ті резерви, які виявляються і можуть бути використані тільки на досліджуваному підприємстві. Вони пов’язані, в першу чергу, з ліквідацією втрат і непродуктивних витрат ресурсів. До них відносяться втрати робочого часу і матеріальних ресурсів через низький рівень організації і технології виробництва, безгосподарності і т. д.
Галузеві резерви – це ті, котрі можуть бути виявлені тільки на рівні галузі, наприклад виведення нових сортів культур, видів тварин, розробка нових систем машин, нових технологій, поліпшених конструкцій виробів тощо. Пошук цих резервів є компетенцією галузевих об’єднань, міністерств, концернів.
Регіональні резерви можуть бути виявлені і використані в межах географічного району (використання місцевої сировини та палива, енергетичних ресурсів, централізація допоміжних виробництв незалежно від їхнього відомчого підпорядкування і т. д.).
До загальнодержавних резервів можна віднести ліквідацію диспропорцій у розвитку різних галузей виробництва, зміну форм власності, системи управління національною економікою і т. ін. Використання таких резервів можливо тільки шляхом проведення заходів на загальнодержавному рівні управління.
За часовою ознакою резерви поділяються на невикористані, поточні і перспективні.
Невикористані резерви – це упущені можливості підвищення ефективності виробництва щодо плану досягнень науки і передового досвіду за минулі проміжки часу.
Під поточними резервами мають на увазі можливості поліпшення результатів господарської діяльності, які можуть бути реалізовані протягом найближчого часу (місяця, кварталу, року).
Перспективні резерви розраховані звичайно на довгий час. Їхнє використання пов’язане зі значними інвестиціями, упровадженням новітніх досягнень НТП, структурною перебудовою виробництва, зміною технології виробництва, спеціалізації і т. д.
Як правило, поточні резерви повинні бути комплексними, тобто збалансованими за всіма трьома моментами праці. Наприклад, знайдений резерв збільшення виробництва продукції за рахунок розширення виробничої потужності підприємства має бути забезпечений резервами збільшення кількості працівників чи ростом продуктивності праці. Необхідні додаткові запаси сировини, матеріалів і т. п. Тільки при такій умові резерви можуть бути освоєні в поточному періоді. Якщо такої збалансованості ресурсів немає, то резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення виробничої потужності не може бути використаний цілком. Частину його необхідно віднести до перспективного.
Велике значення для організації пошуків резервів має їхнє угруповання за стадіями життєвого циклу виробу. За цією ознакою резерви бувають на стадіях: передвиробничій, виробничій, експлуатації й утилізації виробу.
На передвиробничій стадії вивчають потребу у виробі, властивості, якими він володіє, розробляються конструкція виробу, технологія його виробництва, проводиться підготовка виробництва. Тут можуть бути виявлені резерви підвищення ефективності за рахунок поліпшення конструкції виробу, удосконалення технології його виробництва, застосування більш дешевої сировини тощо. Саме на цій стадії об’єктивно знаходяться найбільші резерви зниження собівартості продукції. І чим повніше вони виявлені на цьому етапі, тим вище ефективність цього виробу взагалі.
На виробничій стадії відбувається освоєння нових виробів, нової технології і потім здійснюється масове виробництво продукції. На цьому етапі величина резервів знижується за рахунок того, що вже проведені роботи по створенню виробничих потужностей, придбанню необхідного устаткування й інструментів, налагодженню виробничого процесу. І корінна зміна цього процесу вже неможлива без великих утрат. Тому на цій стадії життєвого циклу вироби виявляються і використовуються як резерви на зайві витрати ресурсів, що не торкаються виробничого процесу. Ці резерви пов’язані з поліпшенням організації праці, підвищенням її інтенсивності, скороченням простоїв устаткування, економією та раціональним використанням сировини й матеріалів.
Експлуатаційна стадія поділяється на гарантійний період, коли виконавець зобов’язаний ліквідувати виявлені споживачем неполадки, і післягарантійний період. На стадії експлуатації об’єкта резерви більш продуктивного його використання і зниження витрат (економія електроенергії, палива, запасних частин і т. д.) залежать головним чином від якості виконаних робіт на перших двох стадіях.
Виходить, щоб одержати більший ефект, необхідно проводити пошук резервів безперервно і систематично на всіх стадіях життєвого циклу виробу й особливо на перших, більш ранніх його стадіях, де сховані найбільш істотні резерви.
За стадіями процесу відтворення резерви бувають у сфері виробництва й у сфері обігу. Основні резерви знаходяться, як правило, у сфері виробництва, але багато їх є й у сфері обігу (запобігання різних витрат продукції на шляху від виробника до споживача, а також зменшення витрат, що пов’язані зі збереженням, перевезенням, продажем готової продукції і придбанням виробничих запасів).
Важливе значення в економічному аналізі має угрупування резервів за трьома основними моментами процесу праці. Окремо розглядають резерви, пов’язані з найбільш повним і ефективним використанням основних засобів виробництва, предметів праці і трудових ресурсів. Така класифікація резервів необхідна для збалансованості їх за всіма видами ресурсів. Наприклад, виявлений резерв збільшення випуску продукції за рахунок більш ефективного використання трудових ресурсів. Але, щоб їх освоїти, необхідно в тім же розмірі виявити резерви збільшення виробництва за рахунок кращого використання коштів і засобів предметів праці. Якщо ж щодо якого-небудь ресурсу резервів не вистачає, то в розрахунок приймається найменша величина резервів, виявлена по одному з них.
За своєю економічною природою і характером впливу на результати виробництва резерви поділяються на екстенсивні й інтенсивні. До резервів екстенсивного характеру відносяться ті, котрі пов’язані з використанням у виробництві додаткових ресурсів (матеріальних, трудових, земельних і ін.). Резервами інтенсивного типу вважаються ті, які пов’язані з найбільш повним і раціональним використанням наявного виробничого потенціалу. З прискоренням НТП зменшується роль резервів екстенсивного характеру і підсилюється пошук резервів інтенсифікації виробництва.
Досить тісно з попередньою класифікацією пов’язане угрупування резервів за рівнем затратомісткості їхнього освоєння. Тут можна виділити три групи резервів. Найменших витрат вимагає освоєння резервів за рахунок скорочення витрат сировини й готової продукції. Використання резервів другої групи вимагає значних витрат, тому що вони пов’язані з упровадженням досягнень науки і передової практики без проведення корінної реконструкції виробництва. Третя група резервів пов’язана з реконструкцією та технічним переозброєнням виробництва у зв’язку з використанням новітніх досягнень НТП. Для освоєння таких резервів потрібні великі витрати.
За способами виявлення резерви поділяються на явні та сховані. До явних відносяться ті, які легко виявити за матеріалами бухгалтерського обліку і звітності. Вони, в свою чергу, можуть бути безумовними й умовними. До безумовних відносяться резерви, пов’язані з недопущенням безумовних втрат сировини та робочого часу і відображені в звітності. Це нестача і псування продукції та матеріалів на складах, виробничий строк, утрати від списання боргів, виплачені штрафи та ін. Такі витрати є результатом безгосподарності, марнотратства, невиконання зобов’язань за договорами, а часом і злодійства. Щоб запобігти таким витратам, необхідно навести порядок у збереженні і перевезенні матеріальних цінностей, організувати діючий облік і контроль, забезпечити виконання зобов’язань перед покупцями і постачальниками, чітко дотримуватись фінансової та розрахункової дисципліни і т. д.
До умовних витрат відносяться перевитрати усіх видів ресурсів у порівнянні з діючими нормами на підприємстві. Умовними вони вважаються тому, що норми, які служать базою порівняння, не завжди оптимальні.
Якщо припустити, що норми є оптимальними, то умовні втрати, які відображаються в звітності, свідчать про те, що фактично організаційно-технічний рівень підприємства не досяг запланованого. Такі витрати викликаються незадовільним станом устаткування, недостатньою кваліфікацією робітників, низьким рівнем організації виробництва, порушенням технологічних процесів, невиконанням плану організаційно-технічних заходів тощо. У результаті цього можливі надпланові витрати робочого часу, недостатньо повне використання устаткування, перевитрата сировини та матеріалів. Для ліквідації таких перевитрат варто провести ті заходи щодо удосконалення техніки, технології й організації виробництва, що були заплановані.
До прихованих резервів відносяться такі, які пов’язані з упровадженням досягнень НТП і передового досвіду і які не були передбачені планом. Для їхнього виявлення необхідно зробити порівняльний внутрішньофірмовий аналіз (з досягненнями передових ділянок, бригад, працівників), міжгосподарський (з досягненнями ведучих підприємств галузі), а в деяких випадках – міжнародні порівняння. І хоча ці резерви не відображаються в звітності у вигляді перевитрати ресурсів у порівнянні з існуючими можливостями вітчизняної та закордонної практики, але запізнення у виявленні і використанні цих резервів часом спричиняє втрати ефективності значно більші, ніж перевитрата ресурсів щодо планового рівня.
Важливою ознакою під час класифікації резервів є час їхнього виникнення. За цією ознакою їх можна розділити на резерви, які не враховувалися при розробці планів, і резерви, що виникли після затвердження плану. Перший вид резервів – це втрачені можливості підвищення ефективності виробництва, які існували в момент розробки планів, але невраховані, що є ознакою недостатньої обґрунтованості і затвердження планів. Інший вид резервів – це можливості, що виникли після розробки і утвердження планів. Наявність таких резервів пов’язана з швидкими темпами НТП, появою нових рішень, нових можливостей.
Таким чином, класифікація резервів дозволяє більш глибоко зрозуміти сутність і організувати їхній пошук комплексно й цілеспрямовано.
Здійснюючи пошук резервів, варто керуватися наступними засадами.
Пошук резервів повинен носити науковий характер: ґрунтуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, знаннях економічних законів, досягненнях науки та передової практики. Необхідно при цьому добре знати економічну сутність і природу господарських резервів, джерела й основні напрямки їхнього пошуку, а також методику і техніку їхнього підрахунку й узагальнення.
Пошук резервів повинен бути комплексним і системним. Комплексний підхід вимагає всебічного виявлення резервів в усіх напрямках господарської діяльності з наступним їх узагальненням. Системний підхід до пошуку резервів означає уміння виявляти й узагальнювати резерви з урахуванням взаємозв’язку і співпідпорядкованості досліджуваних явищ. Це дозволяє, з одного боку, більш повно виявляти резерви, а з іншого боку – уникнути їхнього повторного обліку.
Принцип запобігання повторного обліку резервів випливає безпосередньо з попереднього. Повторний облік резервів виникає при їхньому узагальненні, коли не враховується взаємодія різних факторів, від яких залежать результати господарської діяльності. Так, при підрахунку резервів зниження собівартості продукції допускається їхній повторний облік, якщо окремо визначають резерви за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції і за рахунок недопущення перевитрати коштів щодо кожної статті витрат без обліку впливу першого фактора на другий. Відомо, що зі збільшенням обсягу виробництва продукції пропорційно збільшуються тільки суми умовно-перемінних витрат, величина ж умовно-постійних не змінюється. У результаті збільшення обсягу виробництва продукції перевитрата коштів на її виробництво зменшиться за багатьма статтями витрат, а за деякими замість перевитрати може бути економія. Якщо це не враховувати, то кількість резервів зниження собівартості продукції буде завищена.
У деяких випадках повторний облік резервів допускається, якщо вони визначені за суміжними джерелами. Наприклад, не можна підсумовувати резерви збільшення виробництва продукції за рахунок більш повного використання трудових ресурсів, засобів праці і предметів праці, тому що усі ці фактори діють одночасно і взаємозалежно. Виходить, щоб уникнути повторного обліку резервів, необхідно добре усвідомити взаємозв’язок, взаємодію і співпідпорядкованість усіх досліджуваних показників, на яких ґрунтується виявлення резервів.
Однією з вимог до пошуку резервів є забезпечення їхньої комплексності, тобто збалансованості за трьома основними моментами процесу праці (засобами праці, предметами праці і трудовими ресурсами). Найбільший резерв, виявлений за одного з ресурсів, не може бути реалізований, якщо бракує резервів щодо інших. Тому виникає необхідність перевірки комплексності резервів. Резерв буде комплексним тоді, коли він забезпечений усіма необхідними ресурсами і не тільки у вартісній оцінці, але і за натурально-речовинним складом. Наприклад, виявлені резерви верстатного часу по токарських верстатах, а не вистачає потужності по фрезерним. Тільки після досягнення необхідних співвідношень ресурсів за натурально-речовинною формою виявлені резерви можна вважати комплексними і реальними.
Резерви повинні бути економічно обґрунтованими, тобто при їхньому підрахунку необхідно враховувати реальні можливості підприємства, а розрахункова величина цих резервів повинна бути підкріплена відповідними заходами.
Пошук резервів повинен бути оперативним. Чим краще проводиться пошук резервів, тим більш ефективний цей процес. Особливо важливе значення має скорочення часу між виявленням і освоєнням резервів.
Пошук резервів не повинен бути дискретним. Його необхідно робити планомірно, систематично, щоденно.
Резерви виявляються тим повніше, чим більша кількість працівників різних професій і спеціальностей бере участь у їхньому пошуку. Звідси виникає принцип масовості пошуку резервів, тобто залучення до цього процесу всіх працівників, розвиток і удосконалення усіх форм економічного аналізу.
Під час попереднього визначення напрямків пошуку резервів треба виділяти “ведучі ланки” чи “вузькі місця” у підвищенні ефективності виробництва. За цим принципом виділяють ділянки виробництва, де систематично не виконуються плани чи наявні великі втрати сировини, допускається виробничий брак, простої техніки і т. д. У такий спосіб визначаються основні напрямки, за якими пошук резервів іде в першу чергу. Визначення резервомісткості напрямків значно підвищує ефективність пошуку резервів.
Дата добавления: 2016-07-27 ; просмотров: 4111 ;