§ 11. Одноклітинні еукаріоти

За сучасними уявленнями одноклітинні еукаріоти об’єднують у кілька різних груп, які мають характерні відмінності (рис. 48). Проте є низка ознак, які є спільними в усіх таких організмів.

Особливості будови клітин. Організми цієї групи можуть бути одно- або багатоядерними. У деяких з них (інфузорій, форамініфер) наявні ядра двох типів: – вегетативні, що регулюють процеси обміну речовин, і генеративні, що забезпечують передавання спадкової інформації під час розмноження. Як і в усіх еукаріотів, у цитоплазмі одноклітинних еукаріотів містяться немембранні, дво- та одномембранні органели.

Поверхневий апарат клітин цієї групи організмів може бути різним. У деяких зовнішній шар клітини представлений клітинною стінкою, що складається переважно з целюлози та пектину, як у рослин. В інших одноклітинних еукаріотів, як і в грибів, до складу клітинної стінки входить хітин. Є організми, клітина яких вкрита плазматичною мембраною з глікокаліксом. У цьому випадку можливе утворення псевдоподій (амеби). А в інфузорій, наприклад, клітина має постійну форму завдяки наявності щільного підмембранного шару цитоплазми – пелікули.

Особливості процесів життєдіяльності. За типом живлення одноклітинні еукаріоти поділяють на автотрофи, гетеротрофи й міксотрофи. Гетеротрофні організми можуть поглинати їжу за допомогою піноцитозу або фагоцитозу. Наприклад, інфузорії є хижаками, які полюють на здобич. Резервною речовиною в гетеротрофів є глікоген. Деякі одноклітинні здатні до автотрофного способу живлення, зокрема деякі хламідомонади є міксотрофами (рис. 49). Ці організми здатні до фотосинтезу, а резервною речовиною здебільшого слугує крохмаль.

Рис. 48. Представники одноклітинних еукаріотів

Опишіть особливості будови та життєдіяльності зображених видів одноклітинних еукаріотів.

Поміж одноклітинних еукаріотів є такі, що здатні до активного руху. Цей рух забезпечують особливі органели – джгутики, війки та псевдоподії. Рухи джгутиків і війок забезпечують потоки води навколо клітин. Псевдоподії утворюються внаслідок перетікання цитоплазми, що зумовлює особливий тип руху – амебоподібний. Набагато рідше трапляється ковзний тип руху. Наприклад, діатомові водорості рухаються за рахунок стікання слизу з поверхні клітини в певному напрямку.

Способи розмноження одноклітинних еукаріотів є різноманітними, воно може відбуватися як статевим, так і нестатевим шляхом. Деякі (Амеба протей, Евглена зелена) розмножуються мітотичним поділом. У інших (Плазмодій малярійний) цей процес більш складний і називається множинним поділом. Деякі одноклітинні на певній стадії життєвого циклу формують статеві клітини – гамети. В інфузорій відбувається специфічний процес – кон’югація, під час якої дві клітини обмінюються ядрами.

Несприятливі умови деякі одноклітинні еукаріоти здатні переживати у вигляді цисти. У процесі інцистування відбуваються складні перетворення клітини – зникають деякі структури, зменшується кількість води в цитоплазмі, формуються захисні оболонки.

Одноклітинним організмам притаманна подразливість – вони здатні реагувати на різні чинники направленим переміщенням усього організму (клітини) до або від подразника. Такі реакції називають таксисами. Учені виділяють термотаксис (рух під дією теплових стимулів), фототаксис (рух під дією світла), реотаксис (рух проти течії води або струменя повітря), геотаксис (рух під дією сил гравітації).

Рис. 49. Хламідомонада

Рис. 50. Розмноження Евглени зеленої поділом клітини навпіл

Опишіть особливості будови та життєдіяльності зображених організмів.

Складіть оповідання про живлення міксотрофних одноклітинних організмів, використовуючи інтернет-джерела.

Роль одноклітинних в екосистемах та значення в житті людини. Роль одноклітинних еукаріотів у природі та житті людини значна. Вони є учасниками ланцюгів живлення, відіграють важливу роль у ґрунтоутворювальних процесах. Деякі з них, відмираючи, утворюють поклади вапняних і силіцієвих порід, що входять до складу земної кори.

Поміж одноклітинних еукаріотів є паразити рослин, тварин і людини. Так, Плазмодій малярійний, оселяючись в еритроцитах людини, руйнує їх, спричиняючи виникнення захворювання – малярії, а Амеба дизентерійна, паразитуючи в клітинах стінок товстого кишечника людини, спричиняє захворювання травної системи (рис. 51). Джгутикові трипаносоми і лейшманії (переважно тропічні види) спричиняють такі захворювання, як сонна хвороба і лейшманіози.

Профілактика захворювань людини, що їх спричиняють паразитичні одноклітинні еукаріоти, передбачає дотримання правил гігієни, термічну обробку їжі, проведення заходів з переривання життєвого циклу паразита. Вплив таких хвороб на людину є настільки істотним, що відкриття способів боротьби з малярією було відзначено Нобелівською премією (2015, Юю Ту).

Одноклітинні діатомові водорості є домінуючим компонентом фітоплактону, а відтак є головним продуцентом морських екосистем.

Людина використовує здатність одноклітинних водоростей очищувати водойми шляхом поглинання розчинених у воді речовин. Вони збагачують водойми киснем, який виділяють у процесі фотосинтезу. Багато видів одноклітинних водоростей поширені в ґрунті й на його поверхні. Вони поліпшують фізичні властивості ґрунту, збагачують його органічними речовинами.

Одноклітинні водорості входять до складу лишайників, які сприяли утворенню ґрунту з гірських порід і відіграли велику роль у заселенні суходолу.

Рис. 51. Одноклітинні еукаріотичні паразити людини

Еритроцити, уражені Плазмодієм малярійним

Малярія – захворювання, назва якого походить від італійського «malaria» – «погане повітря». У давнину лікарі вважали, що це захворювання спричинюють випарування з боліт, оскільки випадки захворювання на малярію найчастіше трапляються в низинах поблизу водойм.

Поясніть, чому ж насправді малярія поширена в таких місцинах.

Проаналізуйте інформацію з інтернет-джерел щодо шляхів зараження, симптомів і впливу на організм зображених одноклітинних організмів.

Складіть можливий план заходів попередження захворювань.

Деякі організми людина використовує у своїй господарській діяльності. Так, спеціальні види дріжджів, що виділяють багато карбон (IV) оксиду, використовуються в хлібопекарнях для піднімання тіста (рис. 52).

Організація колоній одноклітинних еукаріотів. Клітини одноклітинних організмів можуть об’єднуватися в колонії для спільного виконання життєвих функцій. Але у цьому випадку кожна клітина колонії, як і раніше, може сама виконувати всі функції живого і є окремим самостійним організмом.

Одними з представників колоніальних організмів є колоніальні зелені водорості з роду Вольвокс.

Колоніальні організми, що належать до роду вольвокс, мають вигляд слизових кульок діаметром до 2 мм, у периферичному шарі яких розміщено до 50 тис. клітин із джгутиками. Ці клітини зрослися своїми бічними стінками одна з одною і з’єднані плазмодесмами – цитоплазматичними містками (рис. 53).

Дуже поширені колоніальні форми й поміж інших груп водоростей – діатомових. З-поміж гетеротрофних джгутикових та інфузорій також чимало колоніальних форм, існують колоніальні радіолярії.

У примітивних колоніях спостерігається рівномірне розміщення клітин у товщі слизу, що їх об’єднує, а в більш високоорганізованих колоніях відбувається певне диференціювання, за якого клітини відходять до периферії колонії.

Давні колоніальні форми, утворені одноклітинними еукаріотами, є проміжною ланкою між одноклітинними й багатоклітинними організмами. Клітини справжніх багатоклітинних організмів диференціюються і вже не можуть існувати поза межами організму. Виконувати всі функції цілісного організму клітина багатоклітинних організмів не може, вона повністю залежить від інших клітин і структур організму.

Рис. 52. Дріжджі

Рис. 53. Колонія одноклітинних еукаріотів

Зелені водорості з роду Вольвокс.

Наведіть приклади застосування одноклітинних організмів у біотехнологічних процесах.

Обґрунтуйте значення явища колоніальності для утворення багатоклітинних організмів.

1. Схарактеризуйте особливості будови клітин одноклітинних еукаріотів.

2. Опишіть процеси життєдіяльності одноклітинних еукаріотів.

3. Поясніть роль одноклітинних організмів у природі і їх значення в житті людини.

4. Як утворюються колонії одноклітинних еукаріотів?

5. Доведіть або спростуйте твердження: «Хламідомонада – цілісний організм».

§ 41. Водорості

Рослини надзвичайно різноманітні. Залежно від будови їх ділять на дві великі групи – водорості та вищі рослини. Тіло деяких водоростей може складатися з однієї клітини (пригадайте будову хламідомонади та хлорели). Тіло багатоклітинних водоростей не має складної тканинної будови, коренів, стебла, листків (пригадайте будову ульви).

У вищих рослин тіло почленоване на вегетативні органи, що побудовані з різних тканин.

Які ознаки притаманні водоростям? Спільна ознака різних представників водоростей – наявність у їхніх клітинах хлоропластів із хлорофілом. Отже, ці рослини, так само як і вищі, здатні до фотосинтезу. Крім хлорофілу, хлоропласти водоростей часто можуть містити й інші пігменти. Це надає їм червоного, бурого або жовто-зеленого забарвлення.

Усі необхідні поживні речовини та вуглекислий газ водорості вбирають з води через поверхню тіла. Так само у воду виділяють непотрібні їм речовини.

Водорості трапляються як у прісних, так і в солоних водоймах. Одні з них плавають на поверхні води, інші мешкають у її товщі або прикріплені до дна. Є види водоростей, якими обростають різноманітні предмети, розташовані у воді: підводні частини скель, дена кораблів тощо.

Водорості можуть жити лише в тих шарах води, куди надходить світло: інакше фотосинтез не відбувається. На суходолі вони здатні оселятися лише на зволожених ділянках: на корі дерев, у розколинах скель, у верхніх шарах ґрунту.

Які особливості властиві зеленим водоростям? Ви вже ознайомилися з такими представниками зелених водоростей, як хламідомонада, хлорела, вольвокс, ульва.

Улотрикс поширений переважно в солоних водоймах, але трапляється й у прісних. Його клітини розташовані в один ряд і утворюють нитку завдовжки до 10 см (мал. 165, 1). Кожна з клітин містить ядро та один хлоропласт, що має вигляд незамкненого кільця, а також вакуолю з клітинним соком. Біля основи нитки улотрикса є безбарвна клітина, за допомогою якої ця водорість кріпиться до поверхонь. Розмножується улотрикс нестатево (уривками нитки або за участі чотириджгутикових спор) та статевим способом (за участі дводжгутикових статевих клітин).

До нитчастих водоростей належить також спірогіра (мал. 165, 2). Ця водорість поширена в стоячих або з повільною течією прісних водоймах. Вона може утворювати значні маси яскраво-зеленого ослизлого жабуриння. Її клітини здебільшого видовжені, так само, як і в улотрикса, розташовані в один ряд. У клітинах спірогіри містяться спірально закручені стрічкоподібні хлоропласти (їх може бути від 1 до 4). Більшу частину об’єму клітини займає вакуоля з клітинним соком. Розмножується ця водорість уривками нитки. Спірогіра статевих клітин не утворює, проте її клітини можуть обмінюватися спадковою інформацією через тимчасові цитоплазматичні містки.

Мал. 165. Багатоклітинні зелені водорості: 1 – улотрикс; 2 – спірогіра; 3 – хара

Складнішу будову має хара (мал. 165, 3). Живе ця водорість у прісній і солоній воді. Зовні її тіло нагадує кущики вищих рослин: вона має «стебельце», від якого відходять розташовані кільчасто бічні відростки – «листочки». До поверхонь хара кріпиться за допомогою ризоїдів, які нагадують корені. Цікаво, що у хари формуються спеціальні структури, у яких утворюються статеві клітини.

Дослідимо будову зеленої нитчастої водорості спірогіри, виконавши лабораторне дослідження.

ДОВЕДЕМО НА ПРАКТИЦІ

ЛАБОРАТОРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

БУДОВА ЗЕЛЕНИХ НИТЧАСТИХ ВОДОРОСТЕЙ

Обладнання, матеріали та об’єкти дослідження: живі або фіксовані нитки спірогіри, мікроскоп, предметні та накривні скельця, піпетка, фільтрувальний папір, розчин йодиду калію світло-жовтого кольору, таблиці.

1. Приготуйте тимчасовий мікропрепарат із частини нитки спірогіри.

2. Прикладіть до краю накривного скельця шматок фільтрувального паперу й відтягніть ним воду з препарату. Водночас з іншого боку скельця піпеткою введіть краплину розчину йодиду калію.

3. Спочатку за малого, а потім за великого збільшення мікроскопа розгляньте окремі клітини спірогіри. Знайдіть спірально закручені стрічки хлоропластів та ядро, розташоване в центрі клітини.

4. На прикладі хламідомонади та спірогіри порівняйте особливості будови одноклітинних та багатоклітинних водоростей.

Які риси притаманні діатомовим водоростям? Діатомові водорості — мікроскопічні одноклітинні чи колоніальні організми, поширені по всій земній кулі. Вони мають своєрідну будову клітинної оболонки, що нагадує панцир (мал. 166) (пригадайте, ми розглядали мікропрепарат діатомової водорості під час виконання практичної роботи 1). Він складається з двох половинок, що вкладаються одна в одну та містять сполуки Силіцію. Панцирі діатомових водоростей мають мікроскопічні отвори, крізь які здійснюється обмін речовин клітини із зовнішнім середовищем.

Мал. 166. Різноманітні діатомові водорості

Розмножуються діатомові водорості статевим способом і поділом клітини навпіл. Їхні панцири після відмирання клітин осідають на дно. Упродовж десятків мільйонів років з решток цих організмів утворювалися осадові породи – діатоміти.

Цікаво знати, що ці осадові породи людина використовує для виробництва вибухівки – динаміту, а також як фільтри в нафтохімічній та харчовій промисловості, будівельний тепло- та звукоізолюючий матеріал тощо.

Мал. 167. Бура водорість ламінарія: 1 – ризоїди; 2 – «стовбурець»; 3 – «листкова» пластинка

Які особливості властиві бурим водоростям? На відміну від зелених і діатомових водоростей, усі бурі водорості – багатоклітинні. Їхнє тіло забарвлено в жовто-бурий колір, адже в їхніх хлоропластах, крім хлорофілу, є значна кількість інших пігментів коричневого та жовтого кольорів. Ці рослини мають найскладнішу будову з усіх водоростей. У деяких з них клітини зібрані у групи, які нагадують тканини вищих рослин. У клітинах бурих водоростей відкладається не крохмаль, як у зелених, а інший вуглевод — ламінарин.

Бурі водорості розмножуються нестатево (рухомими спорами) та статевим способом. Можливе відокремлення ділянок пластинки.

Найвідоміша бура водорість – ламінарія, або морська капуста (мал. 167). До поверхні каменів і каменистого дна ламінарія кріпиться міцними розгалуженими ризоїдами. Вони відростають від нижньої частини тіла – «стовбурця», що зовні схожий на черешок листка. «Стовбурець» розширюється у видовжену (до 3-4 м завдовжки) буро-зелену «листкову» пластинку.

Ламінарія містить багато поживних і корисних речовин. Наприклад, Йоду в ній у 30 000 разів більше, ніж у морській воді, Фосфору – у 500, Феруму – у 400, Купруму – у 300 разів. Значний уміст також й інших корисних для людини хімічних елементів, вітамінів.

Чим характеризуються червоні водорості? Червоні водорості – здебільшого багатоклітинні організми (мал. 168). Окрім хлорофілу, їхні клітини містять червоні та жовті пігменти, поєднання яких зумовлюють різноманітні забарвлення тіла – від темно-червоного до жовтого чи блакитно-зеленого. Червоні пігменти дають змогу водоростям уловлювати слабке світло на глибинах до 200-250 м. Це найбільші глибини, на яких можуть мешкати водорості. Розмножуються статевим та нестатевим способами. Запасають червоні водорості особливий багрянковий крохмаль – речовину, за хімічною будовою подібну до вуглеводу, що запасається в клітинах тварин і грибів.

Мал. 168. Червоні водорості: 1 – порфіра; 2 – філофора

У Чорному морі поширені червоні водорості філофора, церамія, кораліна. Їстівною є червона водорість порфіра, яку в народі ще називають червоним морським салатом. Відомі ласощі – пастилу та мармелад – готують на основі драглистої речовини, яку добувають із червоних водоростей.

Яка роль водоростей у природі і житті людини? Якщо на суходолі провідна роль у створенні органічної речовини належить вищим рослинам, то в морях та океанах цю функцію здійснюють здебільшого водорості. У Світовому океані їхня маса становить приблизно 2 х 10 11 тонн, або близько 10 % маси всіх рослин нашої планети. Водоростями живляться багато водних тварин. У процесі фотосинтезу водорості виділяють кисень, насичуючи ним товщу води та повітря над водоймами.

Водорості у складі ґрунту виділяють у навколишнє середовище кисень. З їхніх відмерлих решток утворюється органічна речовина ґрунту, що підвищує його родючість. Тому масове розмноження ґрунтових водоростей – «цвітіння» ґрунту, яке спостерігають найчастіше навесні або восени, вважають прикметою доброго врожаю.

Пригадайте, хламідомонада здатна вбирати розчини органічних речовин. Цю властивість людина використовує для очищення забруднених вод.

Цікаво знати, що біологічний метод очищення забруднених вод полягає в тому, що стічні води підприємств, каналізації тощо відстоюють у послідовно сполучених між собою водоймах. У кожній з них певні організми, серед яких різні види водоростей та бактерій, вилучають з води шкідливі речовини. Відмерлі водорості опускаються на дно водойм, де утворюють органічний мул, який потім використовують як добриво.

Водорості слугують сировиною для виготовлення ліків і біологічно активних добавок. З водоростей, переважно бурих і червоних, добувають різні органічні речовини, барвники, клейкі речовини тощо. З бурих водоростей виготовляють захисні плівки, якими вкривають різні документи та продукти.

УЗАГАЛЬНИМО ЗНАННЯ

• Відомі різні групи водоростей: зелені, діатомові, бурі, червоні та інші. Зелені водорості є одноклітинні, колоніальні та багатоклітинні. Діатомові водорості утворюють панцир із двох стулок. Бурі та червоні водорості, крім хлорофілу, мають інші пігменти, що дає їм можливість мешкати на більших глибинах.
• Водорості виробляють величезну масу органічної речовини, збагачують воду та повітря киснем, слугують основою живлення для багатьох водяних і ґрунтових тварин. Водорості людина вживає в їжу, використовує як корм для худоби, органічне добриво та сировину для вироблення різних хімічних речовин та лікарських препаратів. Вони беруть участь в утворенні осадових порід та ґрунтоутворенні.

Поповніть свій біологічний словник: водорості, та вищі рослини, тіло, зелені, діатомові, бурі та червоні водорості.

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

Виберіть одну правильну відповідь

• 1. Зазначте групу водоростей, до якої належать виключно багатоклітинні види: а) зелені; б) діатомові; в) бурі; г) червоні.
• 2. Зазначте групу водоростей, представники якої здатні мешкати на найбільших глибинах: а) зелені; б) бурі; в) червоні; г) діатомові.

Дайте відповідь на запитання

• 1. Яке значення водоростей у природі?
• 2. Які осадові породи утворюють рештки діатомових водоростей?
• 3. У чому цінність водоростей як їжі для людини? Які види водоростей людина споживає в їжу?
• 4. У чому полягає роль водоростей у ґрунтоутворенні?

Поміркуйте. Чому водорості не трапляються на глибинах понад 265 м?

Біологія 7 клас

Червоний колір слані водоростей — це пристосування до фотосинтезу на великих глибинах.

Основне поняття:ЧЕРВОНІ ВОДОРОСТІ

Дайте визначення поняттю «водорості».

Червоні водорості, або багрянки, можуть жити на глибині 200-250 м, де ні бурі, ні зелені водорості рости вже не можуть (іл. 31.1). Забарвлення водоростей є різним на різній глибині. Це залежить від сприйняття людиною певних променів. На поверхні ми їх бачитимемо червоними, на мілководді — жовто- зеленими чи синіми, глибше — рожевими, а на глибині 250 м водолази їх бачать чорними. Як ви думаєте, чому?

Червоні водорості переважно багатоклітинні організми, талом яких має вигляд кущиків, пластинок або розчленований на стеблоподібні та листкоподібні частини. Крім зеленого пігменту червоні водорості містять ще червоний, синій і жовтий пігменти. Співвідношення цих пігментів визначає колір водоростей — від червоного до фіолетового.

Клітини в цих водоростей одно- й багатоядерні. Хлоропластів багато. Запасна речовина — багрянковий крохмаль. Розмноження багрянок здійснюється вегетативно, нестатево та статево. У них відсутні джгутикові стадії.

Червоні водорості — це переважно морські організми. Тільки окремі види трапляються в прісних водоймах і вологому ґрунті суходолу. Червоні пігменти дають можливість цим водоростям уловлювати слабке світло на глибинах 200-250 м. Вони є, мабуть, єдиними водоростями, які живуть на такій глибині.

Червоні водорості є джерелом їжі для водних тварин, збагачують водойми киснем. Багрянки мають неабияке значення і в житті людини. їх використовують у їжу, на корм худобі, як добриво, у медицині тощо. З них одержують йод для медицини, агар — для харчової промисловості (отримання желе, мармеладу, цукерок) тощо.

Іл. 31.1. Підводні зарості червоних водоростей

Які найхарактерніші ознаки червоних водоростей?

Червоні водорості — переважно багатоклітинні організми, лише деякі види цих водоростей є одноклітинними чи колоніальними. Слань більшості багрянок має вигляд кущиків або пластинок. Клітинні покриви представлені кількома шарами, у складі яких є целюлоза, пектинові речовини й агар. Характерне забарвлення червоних водоростей визначається насамперед наявністю особливих червоних і синіх пігментів — фікобілінів, які є лише в них і ціанобактерій. Різні сполучення фікобілінів із жовтими та зеленими пігментами може зумовлювати рожеве, червоне, помаранчево-жовте, фіолетове чи майже чорне забарвлення. Запасна речовина — багрянковий крохмаль — відкладається в цитоплазмі. Червоні водорості розмножуються вегетативно — частинами талому та додатковими «пагонами», які можуть відростати від сланких ниток або підошви, нестатево за допомогою спор і статево — за участю гамет. Ні спори, ні гамети червоних водоростей не мають джгутиків. Найхарактернішою ознакою багрянок є червоне забарвлення, що визначається сполученням фікобілінів із жовтими та зеленими пігментами та відсутність джгутикових стадій.

Які пристосувальні ознаки будови й життєдіяльності є в червоних водоростей?

Червоні водорості найбільше поширені в теплих морських водах, хоча багато видів мешкає і в холодних областях земної кулі. Є вони і в прісних водоймах. Майже всі червоні водорості зазвичай прикріплені до каменів або інших водоростей за допомогою ризоїдів або підошви. Завдяки фікобілінам багрянки добре пристосовані до поглинання синіх і фіолетових променів, які проникають на велику глибину. У 1984 р. коралінову червону водорість було знайдено на глибині 268 м, що є рекордом для фогосинтезуючих організмів. Це майже на 100 м нижче глибини, куди звичайно проникає сонячне світло. Клітинні оболонки більшості червоних водоростей містять агар, який робить їх гнучкими та слизькими на дотик. Багато червоних водоростей можуть відкладати у своїх оболонках мінеральні солі для зміцнення, тому вони тверді, як камені.

Найвідомішими червоними водоростями є: порфіра, кораліна, філофора та деякі інші. Порфіра має вигляд платівки рожево-пурпурового кольору з гладенькими чи хвилястими краями, до кількох десятків сантиметрів завдовжки та до 10 20 см завширшки. Платівка порфіри складається з одного-двох шарів клітин і за допомогою підошви прикріплюється до підводних субстратів. Ці водорості поширені як у північних, так і в південних морях, де живуть, прикріпляючись до каміння. Кораліна має талом у вигляді розгалуженого кущика, кожна гілка якого просочена вапняком (іл. 31.2). Поширена в усіх морях, особливо в тропічній зоні. Філофора має кущисті таломи, представлені сланкими «нагонами», від яких підіймаються вертикальні «стебельця» (іл. 31.3).

Верхня частина кожного «стебельця» сплющена, розростається по краях і утворює пластину з потовщенням посередині. Отже, особливими пристосувальними ознаками багрянок є: а) пігменти, що здатні поглинати світло на великій глибині; б) прикріпленість до субстрату; в) наявність у покривах агару та мінеральних солей.

Чим визначається значення червоних водоростей у природі та в житті людини?

Багрянки відіграють помітну роль у житті моря. Вони є їжею для тварин, утворюють кисень, беруть участь у процесах самоочищення води тощо. Червоні водорості мають неабияке значення і в житті людини. їх використовують у їжу. Так, порфіра є їстівною водорістю (народна назва — червоний морський салат) і введена в промислову культуру, яку вирощують на спеціальних морських фермах. Червоний морський салат вважається делікатесом. Використовують червоні водорості й у медицині. Так, кораліну використовують як лікарську водорість, виготовляючи з неї препарати для усунення печії. А одну з водоростей північного моря — хондрус — у сухому вигляді здавна вживають як ліки при хворобах дихальних шляхів. З інших багрянок добувають агар, який застосовують у всіх мікробіологічних лабораторіях світу як живильне середовище для вирощування мікробів. Без нього не можна обійтися і в харчовій промисловості. Кондитери та пекарі додають у тісто невелику кількість агару, щоб хліб, батони, бісквіти довго не черствіли. З філофори в Україні отримують речовину, яку називають «чорноморським агаром». Уздовж північно-західного узбережжя Чорного моря, між Одесою та Очаковом, знаходиться зона, де на глибині 5-60 м філофора утворює суцільні зарості. З філофори видобувають йод. Природні запаси багрянок в Україні незначні. Тому українські вчені розробляють наукові основи вирощування цих водоростей у Чорному морі. Отже, значення багрянок у природі визначається їхнім глибинним способом життя. Значення червоних водоростей для людини пов’язане з наявністю в них цінних речовин, особливо агару.

Використовуючи сайт ви погоджуєтесь з правилами користування

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Ми приєднуємось до закону про авторське право в цифрову епоху DMCA прийнятим за основу взаємовідносин в площині вирішення питань авторських прав в мережі Інтернет. Тому підтримуємо загальновживаний механізм “повідомлення-видалення” для об’єктів авторського права і завжди йдемо на зустріч правовласникам.

Копіюючи матеріали во повинні узгодити можливість їх використання з авторами. Наш сайт не несе відподвідальність за копіювання матеріалів нашими користувачами.