Міста алтайського краю, список міст алтайського краю

Алейськ, розташований серед великих сільськогосподарських районів, є центром переробної промисловості. У місті діє повний цикл переробки всієї сільгосппродукції виробляється в краї. Найбільшим підприємством міста є ЗАТ «Алейскзернопродукт» імені Старовойтова С. Н. займається борошномельно-круп’яних виробництвом.

Белокуриха є бальнеологічним курортом федерального значення. Це єдиний за Уралом центр відновлювальної медицини, визнаний новатор в курортології.

М’яка зима, спекотне літо, тепла погода весняних і осінніх місяців, переважно безвітряна, короткочасні заморозки взимку, що змінюються частими відлигами і сталість барометричного тиску – такі сприятливі кліматичні умови активізують процеси обміну речовин у хворих і сприяють загартовуванню організму.

Містоутворююче підприємство Заринськ – ВАТ «Алтай-кокс». На ньому трудяться 5400 чоловік, а 70% продукції йде на експорт в Індію, Німеччину, Казахстан, Угорщину, Словаччину. Крім цього, в місті працює велика багатопрофільна будівельна компанія ЗАТ «КОКСОХИММОНТАЖ-Алтай», яка входить в найбільший український холдинг «КОКСОХИММОНТАЖ». Заринськ елеватор здійснює зберігання, сушіння та підробіток зерна, виробляє борошно і крупи Заринськ маслосиркомбінат веде закуп і переробку молока.

Основою економіки міста є сільське господарство, промисловість представлена ​​Змєїногорськім лікеро-горілчаним заводом, що входить в структуру ВАТ «Алтайспіртпром».

Через Рубцовськ проходить автомагістраль А 349. Громадський транспорт представлений тролейбусами, автобусами і маршрутними таксі. Крім громадського транспорту в місті є ряд служб таксі. Розвинена промислова база. Є ряд містоутворюючих підприємств.

Схожі статті

Алтайський край

Алта́йський край (рос. Алтайский край ) — суб’єкт Російської Федерації в складі Сибірського федерального округу.

Зміст

• 1 Географічне положення
• 2 Адміністративний поділ
• 3 Історична довідка
• 4 Природа
  • 4.1 Рельєф і корисні копалини
  • 4.2 Ґрунти
  • 4.3 Клімат
  • 4.4 Річки
  • 4.5 Рослинний і тваринний світ
  • 4.6 Основні загрози й ризики в сфері природокористування
  • 6.1 Промисловість
  • 6.2 Сільське господарство
  • 6.3 Сфера послуг
  • 6.4 Транспорт
  • 7.1 Наука і освіта
  • 7.2 Культура і мистецтво

  Географічне положення

  Розташовано на південному заході азійської частини Росії та півдні Сибіру. Простягнувся в широтному напрямку майже на 600 км, з півночі на південь — приблизно на 400 км.

  Межує на заході з Павлодарською, на півдні — зі Східно-Казахстанською областями Казахстану, на південному сході — з Республікою Алтай, на північному сході — з Кемеровською областю і на півночі — з Новосибірською областю Росії.

  Адміністративний поділ

  У складі Алтайського краю 723 муніципальних утворення, з них 10 міських округів; 59 муніципальних районів; 7 міських поселень; 647 сільських поселень.

  Адміністративний центр — м. Барнаул.

  Історична довідка

  Заселення території Алтайського краю почалося в палеоліті, про що свідчать археологічні знахідки на стоянці «Карама» в долині р. Ануй та печерах Окладникова, Денисова, Чагирськай Лігво Гієни. У бронзовому віці в межах Алтаю (у долинах річок Бії та Катуні — на півдні та Обі — на півночі) з’явилися племена афанасіївської культури (6–3 тис. до н. е.), основою життя яких було відгінне скотарство. Згодом перебував у сфері впливу (3–1 ст. до н. е.) племінного союзу хунну.

  Заселення росіянами Верхнього Приоб’я та передгір’їв Алтаю почалося з 1660-х, освоєння — зі спорудження Білоярської (1717) і Бікатунської (1718) фортець для захисту від войовничих місцевих кочівників.

  Указом російської імператриці Єлизавети Петрівни Алтай було передано (1747) до імператорської власності. У складі Томської губернії існувала (1834–1896) адміністративно-територіальна одиниця площею понад 500 тис. км 2 — Алтайський гірський округ, що включав сучасні Алтайський край, Новосибірську й Кемеровську, частину Томської та Східно-Казахстанської областей.

  Сучасна територія Алтайського краю в 20 ст. перебувала в складі Алтайської губернії (1917–1925; адміністративний центр — м. Барнаул), Сибірського (1925–1930) і Західно-Сибірського краю (1930–1937; адміністративний центр — м. Новосибірськ), доки не було створено Алтайський край (1937; адміністративний центр — Барнаул), зі складу якого було виокремлено Горно-Алтайську автономну область (1990), згодом перетворену на Республіку Алтай (1993; адміністративний центр — м. Горно-Алтайськ).

  Природа

  Рельєф і корисні копалини

  Алтайський край займає південно-східну частину Західно-Сибірської рівнини (Кулундинська тектонічна западина), для якої характерна значна потужність осадових відкладів (до 100–1200 м), східна та південно-східна частини представлені Алтає-Салаїрською складчастою системою, пов’язаною на південному заході зі структурами Західного (Рудного) Алтаю. Земна кора має тришарову будову, сягає товщини від 40–42 км до 50–55 км, збільшується під гірськими масивами. Долина р. Об поділяє територію Алтайського краю на східну (відроги та схили Салаїрського кряжу) і західну (Кулундинська рівнина й Приобське плато) частини. На південному сході розташовано передгір’я Алтайських гір.

  У межах Алтайського краю виокремлюють кілька рельєфних зон. Західну частину займає плоска, з малими ухилами Кулундинська рівнина (найнижча висота — 96 м над рівнем моря). Далі на схід з помітним 50–100-метровим уступом піднімається Приобське плато з густою мережею долин дрібних водотоків, балок та ярів (максимальна висота — 321 м над рівнем моря). За широкою долиною р. Обі, у північній частині краю, простягається Бійськ-Чумиська височина (300–500 м над рівнем моря), що переходить на схід у Передсалаїрську рівнину (200–300 м над рівнем моря) із сопковою поверхнею, порізану численними балками та ярами. Смуга передгірних рівнин відокремлює Західний Сибір від Алтайських гір, а в межах краю розташована лише північна частина цієї гірської області.

  На території краю є родовища вугілля бурого, залізних руд, поліметалічних руд і нікель-кобальтових руд (див. Кобальтові руди; Нікелеві руди), бокситів, корінного й розсипного золота, мінеральних солей (сульфатів Натрію та Магнію, галіту, соди вуглекислої), цементної сировини, гіпсу, облицювальних і кольорових каменів, лікувальних грязей, мінеральних і питних підземних вод.

  Ґрунти

  Ґрунтовий покрив краю різниться в рівнинній і гірській частинах із утворенням перехідної смуги передгірних ґрунтів. У рівнинній частині трапляються майже всі види ґрунтів (понад 130 типів, окрім тундрових і субтропічних). Велика Кулундинська рівнина зайнята ґрунтами каштановими з малим умістом гумусу, на берегах численних озер і западин трапляються солонці лучні, лучно-степові ґрунти, солончаки, під сосновими борами формуються дерново-підзолисті ґрунти. Основні площі Приобського плато зайняті чорноземами звичайними; під березовими кілками розвинені сірі лісові осолоділі ґрунти, по балках — дерново-слабопідзолисті.

  Клімат

  Клімат помірний, перехідний до різко континентального. Формується через часту зміну повітряних мас (що надходять з Атлантики, Арктики, Східного Сибіру та Середньої Азії). Сухий, із холодною й малосніжною зимою, коротким теплим літом.

  Середня температура січня — –19 °С, липня — +19 °С. Абсолютна річна амплітуда температури повітря сягає 90–95 °C. Період без морозів триває близько 120 днів.

  Середньорічна кількість опадів становить 250–350 мм зі збільшенням до 600–700 мм у східному й південно-східному напрямках.

  Річки

  В Алтайському краї близько 17 тис. річок загальною довжиною 51 тис. км, найбільша — Об.

  Є понад 13 тис. озер, найбільші розташовані в степовій зоні, зокрема Кулундинске (728 км 2 ), значні запаси підземних вод.

  Рослинний і тваринний світ

  На території краю представлено такі типи рослинності: ліси, степи, луки, болота, тундри, чагарникова (див. Чагарник), скельна, водна, солончакова й синантропна (див. Синантропні організми).

  У флорі Алтайського краю — 2,1 тис. видів вищих судинних рослин, зокрема 1,8 тис. аборигенних видів і 300 адвентивних видів, близько 400 видів мохів та 700 — лишайників. Серед них є представники ендеміків та реліктів.

  Загальна площа, укрита лісами, в Алтайському краї становить 3,816 млн га. Переважають хвойні (41,3 % за площею і 53,6 % за запасом, зокрема кедр — 1,1 %), м’яколистяні (58,7 % за площею і 46,4 % за запасом) породи.

  Видовому розмаїттю тваринного світу сприяє ландшафтна строкатість краю. Найчисленніша група тварин у краї — безхребетні, з-поміж них — клас комахи (понад 400 видів), 31 з яких занесено до Червоної книги Алтайського краю. Клас земноводні представлено в краї 5 видами, з яких 2 види — тритон звичайний та сибірський кутозуб — занесено до Червоної книги Алтайського краю. З 9 видів плазунів до Червоної книги занесено гадюку степову, круглоголовку такирську, ящірку різнокольорову, що мешкають у деяких степових районах краю. У регіоні налічують понад 320 видів птахів, з них у краї гніздяться від 220 до 290 видів. Ссавці представлені 82 видами. У лісах краю трапляються ведмідь бурий, вовк сірий, лисиця звичайна, соболь, горностай, козуля європейська, лось, марал, заєць сірий, заєць білий, бобер (див. Боброві), білки, бурундуки, норка європейська.

  В Алтайському краї функціонують 37 державних природних заказників, 62 пам’ятки природи й природний парк «Ая».

  Основні загрози й ризики в сфері природокористування

  Природні комплекси Алтайського краю за останні 100 років зазнали значних змін, пов’язаних з відкриттям родючих земель, у 1950-ті — підняттям цілини, пізніше — створенням великих меліоративних систем, каналів, будівництвом промислових об’єктів і населених пунктів.

  Основними джерелами забруднення повітря в Алтайському краї є підприємства нафтохімічної та харчової промисловості, електроенергетики, чорної металургії, коксохімії, машинобудування. Найбільшими забруднювачами повітряного басейну краю є Барнаульські ТЕЦ 1–3, ВАТ «Алтайенерго», МУП «Теплові мережі» м. Барнаула, ВАТ «Барнаултрансмаш », Барнаульський завод техвуглецю, ВАТ «Алтайкровля», ВАТ «Алтайвагон», ВАТ «Алтай-Кокс», ТОВ «Бійськенерго», ВАТ «Алтайхімпром», ВАТ «Каучуксульфат», викиди автомобільного транспорту тощо.

  Населення

  Загальна кількість населення — 2,3 млн осіб (2018, оцінка), густота населення — 14 осіб/км 2 .

  Склад населення за етнічними групами (2010, перепис): росіяни (93 %), німці (2,1 %), українці (1,3 %), вірмени, казахи й татари (по 0,3 %), білоруси й азербайджанці (по 0,2 %). В Алтайському краї мешкають кумандинці, які пов’язані з корінними нечисленними народами Півночі, Сибіру й Далекого Сходу.

  За релігійними групами: православні (понад 94 %), мусульмани (понад 1 %), представники інших релігій (близько 4 %).

  За віковими групами (2019, оцінка): до 14 років — 18 %, 15–64 років — 66,5 %, 65 років і більше — 15,5 %. За статевими групами: жінки (54 %), чоловіки (46 %).

  Рівень урбанізації — 56 %. Найбільші міста (2018, оцінка): Барнаул (632,4 тис. осіб), Бійськ (201,9 тис. осіб), Рубцовськ (144,1 тис. осіб), Новоалтайськ (73,4 тис. осіб), Заринськ (46,6 тис. осіб).

  Населення зменшується. З початку 2018 кількість жителів скоротилася на 8,2 тис. осіб (на 0,3 %).

  Господарство

  Промисловість

  Для сучасної структури промислового комплексу характерна велика частка обробних виробництв (понад 80 % в обсязі відвантажених товарів). Провідними є виробництво харчових продуктів, машинобудівної продукції (вагоно-, котло-, дизелебудування, сільгоспмашинобудування, виробництво електроустаткування), виробництво коксу, гумових та пластмасових виробів, а також хімічне виробництво.

  Провідні галузеві підприємства: біофармацевтичний кластер на платформі науково-виробничого потенціалу м. Бійська, ВАТ «Сибір-Поліметали» (видобування поліметалевих руд), ТОВ «Золото Кур’ї» і ТОВ «Артіль старателів «Пошук» (видобуток рудного золота), ВАТ «Алтайвагон» (виробництво кількох типів вантажних вагонів та ремонтування залізничного рухомого складу) тощо.

  Сільське господарство

  Алтайський край посідає перше місце в Російській Федерації за площею ріллі (6,5 млн га, 2014), використання якої з 2009 доведено до рівня 100 %. Один із найбільших виробників екологічно чистого продовольства в Росії. Алтайський край — єдиний від Уралу до Далекого Сходу регіон, де вирощують цукровий буряк (2016 році вирощено 1,1 млн т).

  Основні галузі тваринництва: м’ясо-молочне скотарство, свинарство, вівчарство. Поголів’я великої рогатої худоби — 795 тис., зокрема корів — понад 340 тис. (2017, оцінка).

  Обсяг валової продукції сільського господарства, виробленої всіма сільськогосподарськими товаровиробниками, у січні — квітні 2017 становив 21,3 млрд рублів.

  Однією з традиційних підгалузей сільського господарства є бджільництво (понад 10 тис. особистих підсобних господарств, понад 120 сільськогосподарських організацій).

  Сфера послуг

  Понад 75 % підприємств працює у сфері послуг, із них переважна частина — підприємства торгівлі. 2018 з урахуванням локальних мереж діяло понад 900 роздрібних мережевих компаній. На другому місці — операції з нерухомістю. Найбільший попит населення був на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів (27,8 %), перукарські та косметичні послуги (13,9 %) та послуги з ремонту й будівництва житла (14,8 %).

  У сфері туризму в Алтайському краї реалізуються великі інвестиційні проекти, як-от: особлива економічна зона туристично-рекреаційного типу «Бірюзова Катунь», гральна зона «Сибірська монета», туристично-рекреаційні кластери «Бєлокуриха» і «Барнаул — гірничозаводське місто», автотуристський кластер «Золоті ворота». 2016 у регіоні діяло близько 970 туристичних підприємств.

  Транспорт

  В Алтайському краї розташовано два аеропорти — у містах Барнаулі та Бійську. Барнаульський аеропорт має статус міжнародного.

  Транспортна інфраструктура представлена залізничним (експлуатаційна довжина залізничних шляхів загального користування становить 1,8 тис. км), автомобільним (протяжність автомобільних доріг загального користування — 16,7 тис. км), внутрішнім водним (загальна довжина судноплавних шляхів — 607 км) видами транспорту.

  Основні річкові порти — Барнаульський, Бійський, а також пристань — Камінь-на-Обі.

  Територією краю проходять 2 федеральні автомобільні траси до Республіки Казахстан, Монголії, країн Центрально-Азійського регіону; залізниця, що сполучає Середню Азію з транссибірською магістраллю.

  Наука, освіта, культура

  Наука і освіта

  На території Алтайського краю — 40 науково-дослідних організацій (2017, оцінка), 13 науково-дослідних інституів, 9 академічних структур, проектно-конструкторські організації, дослідницькі підрозділи закладів вищої освіти та промислових підприємств, мережа технопарків і центрів колективного користування високотехнологічним обладнанням. Представлені установи Сибірського відділення Російської академії наук (Інститут проблем хіміко-енергетичних технологій, Інститут водних та екологічних проблем). 2017 на основі установ Сибірського відділення Російської академії сільськогосподарських наук сформовано Федеральну державну бюджетну наукову установу «Федеральний Алтайський науковий центр біотехнологій». У межах центру були об’єднані Науково-дослідний інститут садівництва Сибіру імені М. А. Лісавенка; Всеросійський науково-дослідний інститут пантового оленярства; Сибірський науково-дослідний інститут сироваріння; Алтайський науково-дослідний інститут тваринництва й ветеринарії; Горно-Алтайський науково-дослідний інститут сільського господарства. Місто Бійськ є одним з найбільших наукоградів (статус від 2005) Російської Федерації.

  Станом на 2015 діють 883 дитячі садки, 1 092 денні загальноосвітні організації (зокрема 1 077 державних), 38 середніх спеціальних закладів освіти, 10 закладів вищої освіти. Провідні заклади вищої освіти: Алтайський державний університет, Алтайський державний технічний університет імені І. І. Ползунова, Алтайський державний медичний університет, Алтайський державний аграрний університет, Алтайський державний інститут культури, Алтайський державний педагогічний університет (усі — у м. Барнаулі), Алтайський державний гуманітарно-педагогічний університет імені В. М. Шукшина (у м. Бійську).

  Культура і мистецтво

  Мережа закладів культури Алтайського краю — 2,3 тис. одиниць: 1,1 тис. установ культури клубного типу, 841 загальнодоступна бібліотека, 58 музеїв, картинна галерея, 6 парків культури й відпочинку, 6 театрів, 3 концертні організації, 113 дитячих шкіл мистецтв (2015, оцінка).

  У м. Барнаулі працюють Алтайський крайовий державний театр музичної комедії, Алтайський крайовий театр драми імені В. Шукшина, Державний молодіжний театр Алтаю, Державна філармонія Алтайського краю, у м. Бійську — Драматичний театр.

  Відбуваються великі культурні заходи всеросійського рівня: Всеросійський фестиваль «Шукшинські дні на Алтаї», Всеросійський Шукшинський кінофестиваль, Всеросійський фестиваль традиційної культури «День Росії на Бірюзовій Катуні».

  У м. Барнаулі діють такі музеї: Державний художній музей Алтайського краю, Алтайський державний краєзнавчий музей, Державний музей історії літератури, мистецтва і культури Алтаю; у с. Сростки Бійського району — Всеросійський меморіальний музей-заповідник В. Шукшина; у м. Бійську — Бійський краєзнавчий музей імені В. Біанкі; у с. Полковниково Косихінського району — Алтайський державний меморіальний музей Г. Титова; у м. Рубцовську — Музей історії медицини Алтаю; у с. Косіха Косіхського району — Меморіальний музей Р. Рождественського; у м. Зміїногорську — Музей історії розвитку гірничого виробництва імені А. Демидова тощо.

  Спорт

  У регіоні — 5,7 тис. спортивних об’єктів, зокрема 82 стадіони, 1,6 тис. спортивних залів, 3,4 тис. майданчиків, 75 басейнів та інше (2015, оцінка). Клубний спорт представляють футбольний клуб «Динамо», жіночий клуб із хокею на траві «Комунальник» та інші.

  Серед спортсменів Алтайського краю — Т. Котова (бронзова призерка Літніх Олімпійських ігор 2000 і Літніх Олімпійських ігор 2004; стрибки в довжину), С. Клевченя (срібний і бронзовий призер Зимових Олімпійських ігор 1994; ковзанярський спорт), О. Тищенко (чемпіон Літніх Олімпійських ігор 2000; бокс).

  Література

  1. Егоров Г. М. Алтайский край. Москва : Профиздат, 1987. 264 с.
  2. Алтайский край // Словарь современных географических названий. Екатеринбург : У-Фактория, 2006. URL: http://otpusk-info.ru/journey/dictionary/geographic-names/fc/slovar-192-3.htm#zag-125
  3. Перечень профессиональных образовательных организаций Алтайского края // Официальный сайт Алтайского края. 2011. URL: https://www.altairegion22.ru/territory/education/initial/
  4. Екеев Н. В. Алтай: история и культура. Горно-Алтайск : Бюджетное научное учреждение Республики Алтай «Научно-исследовательский институт алтаистики им. С. С. Суразакова», 2015. 471 с.
  5. Певцов М. В. Алтай. Монголия. Китай. Тибет. Москва : Эксмо, 2015. 462 с.
  6. Краткая информация об Алтайском крае // Официальный сайт Алтайского края. URL: https://www.altairegion22.ru/territory/info/
  7. Общие сведения о природных ресурсах и охране окружающей среды в Алтайском крае // Министерство природных ресурсов и экологии Алтайского края. URL: http://altaipriroda.ru/vazhno/obshhie_svedenija_o_prirodnyx_resursax_i_oxrane_okruzhayushhej_sredy_v_altajskom_krae/

  Автор ВУЕ

  Покликання на цю статтю: Івченко А. С. Алтайський край // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Алтайський край (дата звернення: 23.02.2024).

  Статус гасла: Оприлюднено
  Оприлюднено: 07.07.2021

  Важливо!

  Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

  Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

  Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

  Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

  Алтай площа території. Великі міста та райони

  Алтайський край… Про цей регіон можна часто почути із різних джерел. І це зовсім не дивно, оскільки він дуже цікавий. Напевно, найбільше він відомий своєю унікальною природою. Чудові гори вражають багатьох туристів. Однак це далеко не все, чим може похвалитися цей регіон. Тут відмінно розвинена промисловість та економіка, а також культурне життя. У статті буде розглянуто населення великих міст, що розташовані тут, а також багато іншого.

  Алтайський край – загальна характеристика

  Для початку необхідно познайомитися з загальними відомостямипро регіон. Це один із суб’єктів нашої країни, який включений до складу Алтайського краю є досить великим, він займає велику територію. Його площа становить близько 166 697 кв. кілометрів.

  Центром регіону є місто Барнаул, про нього буде розказано дещо пізніше. Цей край існує вже давно, він був утворений у 1937 році.

  Регіон знаходиться на південному сході. Має спільний кордон із Казахстаном. Сусідні з ним регіони Росії – це Кемеровська та Новосибірська область.

  Варто сказати кілька слів і про таку важливу складову, як населення Алтайського краю. У різних районах регіону спостерігаються різні тенденції, пов’язані із кількістю жителів. Про це буде розказано трохи згодом.

  Також важливо відзначити особливу місцеву природу. Звичайно, клімат тут досить суворий, в основному за рахунок великих перепадів. Різниця між температурою в теплу і холодну пору року може становити близько 90-95°С.

  Населення Алтайського краю – скільки людей тут проживає?

  Отже, ми трохи познайомились із самим регіоном. Тепер саме час поговорити про його населення. Можна сказати, що це дуже серйозні цифри. За даними на початок 2016 року, кількість жителів суб’єкта країни становила 2 376 744 особи. Справді, якщо порівняти Алтайський край з іншими регіонами, то можна побачити, що це досить населене місце. Більшість людей проживає у містах. Їхня частка – близько 56%. Незважаючи на це, густота населення в регіоні вкрай мала – всього 14 осіб на 1 кв. кілометр.

  Якщо говорити про динаміку чисельності людей у ​​цих місцях, то можна сказати, що в Останнім часомспостерігається стала тенденція її зменшення. Такий процес тут триває вже довгий час. Він розпочався з 1996 року і триває досі. Таким чином ми трохи обговорили населення Алтайського краю. Тепер варто перейти до більш детального розгляду.

  Національний склад населення

  Загальні відомості про кількість мешканців та його динаміку останнім часом були розглянуті трохи вище. Тепер настав час поговорити про національний склад місцевого населення. Відразу можна сказати, що він тут неймовірно багатий. У цих місцях проживають представники більш як 100 національностей. Здебільшого така різноманітність народів пов’язана з історією цих місць.

  Більшість населення становлять росіяни (майже 94% всіх жителів). Часто тут зустрічаються німці (трохи більше ніж 2%), українці (1,3%), казахи (0,3%), татари (0,3%), вірмени (0,3%).

  Таким чином, ми бачимо, що Національний складтут багатий і представлений різними народами, які проживають тут уже довгий час. Звісно ж, як і інших регіонах країни, тут населення нерівномірно розподілено між районами. Те ж саме можна сказати, і про розподіл всіх народів, що проживають тут, по території Алтайського краю.

  Адміністративно-територіальний поділ регіону

  Тепер варто поговорити і про те, як здійснюється управління у цьому суб’єкті нашої країни. На даний момент тут налічується безліч одиниць, що входять до складу регіону. Важливо, що адміністративним центром є місто Барнаул. Алтайський край включає такі територіальні одиниці: сільські райони – 58, сільради – 647, міста крайового значення – 9, міста районного значення – 3, національний район – 1, внутрішньоміські райони – 5, ЗАТО – 1, районного значення – 4, сільські адміністрації – 5.

  Також, щоб розуміти, які існують райони Алтайського краю, потрібно поговорити і про муніципальний поділ. Регіон включає такі складові: муніципальні райони – 50, сільські поселення– 647, міські поселення – 7, міські округи – 10.

  Варто також розповісти, де знаходиться адміністрація Алтайського краю. Знаходиться вона у місті Барнаулі. Її адреса: проспект Леніна, 59.

  Великі міста та райони

  Отже, ми поговорили, які райони включає регіон, де знаходиться адміністрація Алтайського краю. Тепер варто розповісти про великі міста, які тут розташовані. Звичайно, найбільшим містом є адміністративний центр – тобто місто Барнаул.

  Однак тут є й інші великі населені пункти, які слід розглянути окремо. Серед них можна відзначити Бійськ, Рубцовськ, Новоалтайськ, Зарінськ та інші. Звичайно ж, вони значно менше Барнаула, але також заслуговують на увагу. Пізніше ми розповімо про деякі з них докладніше.

  Також необхідно відзначити найбільші райони регіону. Їхній список включає Кам’янський, Бійський, Павловський, Первомайський та інші райони.

  Барнаул

  Починати докладну розповідь, звісно ж, варто з найбільшого населеного пункту, включеного до Алтайського краю. Міста тут дуже відрізняються, як за розміром, так і за кількістю населення. Отже, почнемо із міста Барнаула. Він народився досить давно, його історія налічує вже кілька століть. Заснований населений пункт був у 1730 році, а у 1771 він уже отримав статус міста. Таким чином, ми бачимо, що вже багато років існує таке чудове місто, як Барнаул. Населення, за даними, отриманими в 2016 році, становить близько 635 585 осіб. Якщо порівнювати його з іншими великими населеними пунктами Росії, він займає 21 місце.

  Місто також має велику значущість у промисловому, економічному, культурному та науковому житті регіону. Тут відкриті різні навчальні заклади, науково-дослідні інститути Також у населеному пункті існує безліч пам’яток культури, які відносяться до XVIII-XX століть.

  Транспортні мережі міста відмінно розвинені, оскільки є важливим вузлом на перетині багатьох шляхів. Неподалік населеного пункту розташований однойменний аеропорт. Знаходиться він за 17 кілометрів від міста.

  Таким чином ми познайомилися з таким чудовим містом, як Барнаул. Населення, історія, транспорт, культура – все це і деякі інші моменти були детально розглянуті.

  Бійськ

  Настав час перейти до наступного населеного пункту, який по праву вважається другим у регіоні після Барнаула. Це цікаве місто носить назву Бійськ. Населення його становить 203 826 осіб. Останнім часом тут спостерігається тенденція до зменшення кількості жителів.

  Це чудове місто було засноване у 1709 році, за часів правління Петра I. Зараз це справжній наукоград (такий статус був наданий йому у 2005 році), а також великий промисловий центр. Також тут діє Бійська ТЕЦ, яка забезпечує електроенергією багато підприємств та житлових будинків.

  Цікаво, що у місті проводяться дослідження у галузі хімії, а також її використання в оборонній промисловості. Крім того, місто є і сільськогосподарським центром усього регіону. Бійськ, як і Барнаул, є великим транспортним вузлом на перетині кількох важливих магістралей. Вулична дорожня мережау місті також добре розвинена, загальна протяжність доріг становить близько 529 кілометрів.

  Отже, ми розглянули основні відомості про таке цікаве місто, як Бійськ: населення, економіку, транспорт та багато іншого.

  Рубцовськ

  Інше велике місто Алтайського краю – Рубцовськ. Зараз він є досить великим населеним пунктом. Число його мешканців складає 146386 осіб. Останні кілька років тут, як і в інших містах регіону, спостерігається спад кількості населення. Незважаючи на це, він знаходиться на 121 місці за кількістю жителів з усіх міст Росії (треба зазначити, що всього до списку внесено 1114 міст).

  Населений пункт був заснований у 1892 році, а в 1927 році він вже отримав статус міста.

  У радянські часи це був один із провідних промислових центрів усього Західного Сибіру. Однак у 90-ті роки ХХ століття багато підприємств перестали функціонувати.

  Великі райони краю

  Отже, ми розглянули основні населені пункти, які перебувають у регіоні, як Алтайський край. Міста, з якими ми познайомилися, дійсно є великими промисловими центрами і мають велику значущість для всього регіону.

  Однак окремо варто сказати кілька слів і про райони Алтайського краю. Найбільший їх – Кам’янський (його населення становить 52941 людина). Його адміністративний центр – місто Камінь-на-Обі. Ще один важливий район – Павловський. Тут мешкає 40835 осіб.

  Таким чином, ми познайомилися з Алтайським краєм, дізналися про його населення, а також про великі міста та райони регіону.

  Герб Алтайського краю було прийнято 1 червня 2000 року. Щит французької геральдичної форми розділений на дві рівні частини: у верхній половині щита на блакитному тлі зображена доменна піч, що димиться 18 століття. У нижній частині щита на червоному (черволеному) фоні зображення коливанської «Цариці ваз» (яшма з переважанням зеленого кольору), що зберігається в Ермітажі. Щит обрамлений вінком із золотих колосків, перевитим блакитною стрічкою.

  Алтайський край – край у складі Російської Федерації. Площа – 169,1 тис. кв. км; населення – 2,642 млн. осіб (2001), міське 58%. У складі Алтайського краю 11 міст, 30 селищ міського типу (2001). Адміністративний центр- Барнаул, інші великі міста: Бійськ, Рубцовськ, Заринськ, Алейськ, Новоалтайськ. Алтайський край утворений 28 вересня 1937, входить до складу Сибірського федерального округу.

  У промисловості Алтайського краю чільне місце займають машинобудування, металообробна, легка та харчова галузі промисловості. У краї понад 2 тисячі підприємств, з них близько 400 великих і середніх. Алтайський край – один з основних постачальників продовольства в Росії. У краю багато родючих земель, головна його зернова культура – ​​яра пшениця твердих сортів із високим вмістом клейковини. Також вирощують і постачають в інші російські регіони жито, гречку, льон, просо, горох, ячмінь, овес, картопля, соняшник, буряк; розвинене та м’ясо-молочне скотарство. Свою продукцію Алтайський край експортує до 60 країн світу. Основними імпортерами алтайських товарів є Казахстан, Узбекистан, Україна, Нідерланди. Перспективною є така галузь економіки як туризм.

  Алтайський край розташований на південному сході Західного Сибіру, ​​межує з Казахстаном, Новосибірською, Кемеровською областями, Республікою Алтай. Край займає частину Алтаю і прилеглі щодо нього північ від частини Західно-Сибірської рівнини. На території краю виділяють степові та низькогірні природні райони: Кулундинський степ, Рудний Алтай, Пріобське плато, передгір’я Алтаю. Слово «алтай» тюркського походження перекладається як «золоті гори». Алтай – це не тільки високі гори, зубчасті скелі та скелі, а й бурхливі, повноводні річки, гірські водоспади, сухі трави степів, густі хвойні ліси, дивовижна краса озера.

  Рельєф Алтаю неоднорідний – від плоских рівнин міжгірських улоговин до високогірних піків, різноманітний і клімат – від посушливих степів до вічних снігів у горах. Для рівнинної частини Алтайського краю характерні степова та лісостепова природні зони. Вони добре представлені на Кулундинській рівнині, Пріобському плато, в долині річки Обі. Передгір’я Алтаю включають південну та східну частину Алтайського краю – Бійсько-Чумиську височину та Предалтайську передгірну рівнину. У передгір’ях представлені лісостепова та тайгова зони.

  Оскільки більша частина території краю лежить на рівнині, для неї характерні невеликі абсолютні висоти: від 79 м (озеро Велике Ярове) у західній частині Кулундинської рівнини до 300-320 м на південному сході Пріобського плато. У знижених ділянках рівнини розташовані великі озера. Вода практично всіх озер Кулундинської рівнини має гірко-солонуватий смак. Поступово підвищуючись на схід, Кулундинська рівнина переходить у Пріобське плато з характерними для нього овалами. Прісні та солоні озера, що розташувалися в улоговинах стародавнього стоку, пов’язані між собою руслами річок у своєрідні ланцюжки. На північний захід простягаються Бійсько-Чумиська височина (місцями досягає 500 м) і Предалтайська передгірна рівнина – перехідні зони між рівниною та горами Алтаю. Далі починається Алтайське низькогір’я (добре видно куполоподібні вершини гори Бабирган та Синюхи). На крайньому півдні Алтайський край підходить до Середньогір’я (найвища точка – Королівський білок, 2298 м).

  Алтайський край. Річка Аргут.

  Клімат на рівнинній території різко континентальний. Тут найспекотніше літо у краї, але зима холодна, із сильними морозами. Середня температурасічня – від -16 до -20°С, липня – від +16 до +18°С. Морози наприкінці грудня-січні можуть досягати від -30 до -35°С і нижче, а окремі липневі дні повітря прогрівається від +35 до +38 °С. Оскільки рівнина відкрита для проникнення повітряних масз Північного Льодовитого океану та Північного Казахстану, погода тут нестійка, з частими перепадами температур будь-якої пори року, сильними вітрамита опадами. На початку червня, як і наприкінці серпня, можливі різкі похолодання. У Кулундинському степу бувають курні бурі, найчастіше в травні, а в листопаді, лютому та березні дуже часті хуртовини та бурани. Опадів випадає небагато (до 300 мм на рік), що сприяє формуванню степових ландшафтів. У передгір’ях і низькогір’ях Алтаю зими помітно м’якше, а літо набагато прохолодніше, тут випадає більше опадів (до 600 мм і більше), особливо в холодну пору року, зими снігові.

  Прибережне селище у верхній течії Бії.

  В Алтайському краї дуже багато річок та озер (близько 20 тис.). Головна річка – повноводна Об (в межах краю – 493 км), яка утворюється при злитті Бії та Катуні, в 20 км на південний захід від Бійська. Басейну Обі належить значна частина Алтайських гір, Салаїрський кряж, Бійсько-Чумиська височина, Пріобське плато. Розкривається Об у середині квітня, у період її повені трапляються часті розливи. Осінній льодостав починається в першій декаді листопада, найбільша товщина льоду до кінця зими досягає 80-130 см. Серед великих приток Обі – два ліві – Алей і Чариш і правий – Чумиш.

  Залишкові озера Кулундинського степу – Кулундинське, Кучукське, Велике Ярове, Мостове, Бурлінське – славляться своїми лікувальними та мінеральними властивостями. Досить часто невеликі озера зустрічаються і на високих ділянках стародавніх долин та у заплавах річок. Найбільше з них – Манжерок – розташоване в закруті стародавньої долини Катуні.

  Місцева назва алтайських мінеральних джерел – «аржани», їх налічується понад дві тисячі. Добре відомий своїми термальними радоновими водами бальнеологічний курорт Білокуриха. У долинах рік Калманка, Лог Висячий, Березовий також виявлено радонові джерела.

  Більша частина території Алтайського краю зайнята розораними степами, які разом з Мінусинською улоговиною є основною житницею Сибіру. Вздовж річок Барнаулки, Касмали, Кулунди, Бурли тягнуться стрічкові бори, що зустрічаються тільки в Алтайському краї – соснові ліси, що ростуть по піщаних берегах річок. Унікальність рослинного світу краю становить також чернева тайга (кедрово-ялицеві ліси з домішкою берези та осики), це єдине місце в Росії, де вона росте. Окрасою гірських лісів є сибірський кедр, або кедрова сибірська сосна, що дає кедровий горіх, олію і цінну деревину.

  Серед чагарників лісового пояса виділяються даурський маральник, що покриває ранньою весною схили яскравих гір фіолетовими квітами, ялівець, горобина, аґрус, малина, смородина, жимолість, лохина, ожина, брусниця, що дають прекрасні соковиті ягоди. На Алтаї росте велика кількістьлікарських рослин: золотий (маралій) корінь, товстолистий бадан, валеріана, мар’їн корінь, адоніс весняний.

  Дуже багатий тваринний світ Алтайського краю. У лісах живуть бурундук, білка-летяга, видра, горностай, соболь. Найцінніше хутро у соболя, добути його досить важко, бо живе воно у важкодоступних місцях – глухих буреломах. У лісах також водяться лосі, кабарга, майже повсюдно – бурі ведмеді, зустрічаються рись, росомаха, борсук. У степах живуть бабаки, ховрахи, тушканчики, можна зустріти степового тхора, лисицю, вовка, в Кулундинському степу живуть зайці біляк і русак. У приобських водоймах водиться ондатра, майже у всіх борових, рівнинних річках живе річковий бобр

  Серед лісових птахів чимало хижаків, найагресивніші – яструби (тетерів’ятник і перепелятник), поширені нічні птахи – сова та пугач. На берегах озер можна побачити журавля-красавку та сірого журавля. По берегах рік численні кулики, білі трясогузки, річкові крачки. Річки та озера краю багаті на рибу, в них водяться щука, язь, минь, стерлядь, окунь, ялець, чебак, йорж.

  Перші люди оселилися в долинах Алтаю багато сотень тисяч років тому. У першому тисячолітті до нашої ери на Алтаї з’являється культура скіфського типу, що дала цілу низку унікальних пам’яток мистецтва. На Верхній Обі осілі племена з’явилися торік у першому тисячолітті нашої ери. У 6-10 століттях індоєвропейське населення Алтаю та Приоб’я витісняється тюрками.

  До 10 століття населення Алтаю було конгломератом різних тюркських племен, найбільш потужним з яких були кипчаки. У 13 столітті Алтай опинився у складі Золотої Орди. Нашестя монголів залишило по собі зруйновані городища зі слідами пожеж. Від руйнування та міжусобних війн алтайські племена рятувалися у лісостепових зонах Приоб’я. У 17 столітті у населення Алтаю чітко виділялися південні та північні алтайці. Північні алтайці заселяли відроги Алтайських гір, долину річки Бії. Тоді ж сформувалися основи їх господарської діяльності- полювання, скотарство. Перші російські поселенці народилися Алтаї наприкінці 17 століття. Вони будували фортеці та остроги, що захищали край від набігів джунгарських ханів

  У 18 столітті Алтаї почалися розробки рудних родовищ. У 1729 році Акінфій Демидов побудував на притоці річки Білий мідеплавильний завод. У 1744 році почав працювати ще один демідівський мідеплавильний завод, збудований у гирлі річки Барнаулки. Після смерті Демидова імператриця Єлизавета Петрівна відписала його заводи до скарбниці. До кінця 18 століття вичерпалися запаси Зміїногорського срібного рудника, а до кінця 19 століття найбільші заводи Демида були закриті.

  На початку 20 століття Алтай стає переважно сільськогосподарським районом, а містах створюються невеликі мануфактури, розвивається торгівля. Після скасування кріпацтва посилився приплив на Алтай російських переселенців з європейської частини Росії. Сільське господарство стало розвиватися прискореними темпами – переселенці використовували найдосконаліші знаряддя праці, добрива, а алтайська земля була родючою. Одночасно росли старі та виникали нові міста: Барнаул, Бійськ, Зміїногорськ.

  Наприкінці 19 – на початку 20 століття на Алтаї розвивалося підприємництво: текстилем торгувала велика фірма Других, швейними машинками – відділення фірми Зінгер, сільськогосподарською технікою – «Міжнародна компанія жнивних машин», операції із золотом провертали компанії «Алтайська золотопромислова справа», «Турн», “Таксис”.

  1919 року на Алтаї встановилася радянська влада. Під час непу широке розповсюдженняотримали масло- та сироробні кооперативи. Коли проголошено курс на колективізацію, почалися репресії, міцні селянські господарства були розорені.

  У 1937 році було засновано нову адміністративну освіту – Алтайський край. У роки Великої Вітчизняної війни Алтай прийняв понад 100 евакуйованих підприємств із західних районів Росії. На основі цих заводів з’явилися багато великих підприємств Алтаю. В повоєнні рокина Алтаї нарощувався промисловий потенціал, розвивалися машинобудівна (Барнаул, Рубцовськ), хімічна (Бійськ, Заринськ), нафтохімічна, гірничодобувна (Зміїногорськ) галузі промисловості.

  Після розпаду СРСР у 1991 році зі складу Алтайського краю виділилася Гірничо-Алтайська автономна область. У 1990-х роках Алтай пережив економічний спад. Тим не менш, Алтайський край є одним із найбільших на сході Росії виробників продовольства. Головною зерновою культурою краю є пшениця твердих сортів. Алтай є великим виробником вовни та важливою базою тонкорунного племінного вівчарства.

  Алтай завжди приваблював туристів. Край не схожий на інші популярні місця відпочинку та туризму тим, що тут збереглися великі простори незайманої природи – і в безмежних степах Кулундинських, і серед хребтів стародавніх гір. Вражаюча різноманітність алтайських пейзажів, що змінюють один одного: дзеркальні озера, стрімкі річки, незаймана тайга, альпійські луки, неприступні скелі та льодовики. І хоча міста Алтайського краю також цікаві для туристів, головне багатство краю – це його степи, річки, гори, ліси, озера.

  Кулундинський степ, що охоплює північно-західну частину Алтайського краю, називають краєм тисячі озер, які і приваблюють сюди більшість туристів. Степ є дном древнього моря з численними озерами, які облямовують унікальні стрічкові бори. Найбільше (хоч і неглибоке – 2,5-3 м) озеро в цій місцевості називається Кулундінським. Вода в ньому солонувата і дуже тепла. Тут чудові піщані пляжі, чудові місця для купання (дрібноводне озеро практично безпечне для дітей). Особливо привабливі водні прогулянки човном, водним мотоциклом або водними лижами. В озеро впадає річка Кулунда, в якій водяться щуки та окуні.

  На південному заході степу, в Касмалинському борі, знаходяться численні солоні, гіркі та прісні водойми різних розмірів і химерних форм. Це Борові озера; найбільше з них – Малинове, назване так завдяки малиновому відтінку своєї води. Всі солоні і гіркі озера (і вода, і бруду) мають лікувальні властивості. Прісні озера хороші для відпочинку. У бору повно дикої малини, кістяники, брусниці, любителі «третього полювання» повертаються з бору з повними кошиками грибів.

  На півночі Алтайських гір протягнулися паралельно один до одного Семінський ( вища точка- гора Сарлик, 2506), Чергинський (вища точка – гора Мукур-Черга, 2009) та Ануйські хребти (середні висоти, 1400-1500 м). Тут проходить кордон між Алтайським краєм та республікою Алтай. На березі Ануя, поблизу села Чорний Ануй, знаходиться археологічна пам’ятка – Денисова печера. З 1982 року тут ведуться археологічні дослідження, розкрито понад 20 культурних верств. У Денисовій печері було виявлено найдавніші біля Північної Азії останки людини, їх вік становить 42 тисячі років. За алтайськими легендами, у печері колись жив чорний шаман; за іншими легендами, тут з кінця 18 століття мешкав пустельник Діонісій (звідси назва печери).

  За 15 км від печери знаходиться каскад водоспадів на річці Шинок. Найбільший з них в Алтайському краї, триступінчастий водоспад скидається з висоти близько 70 м. Неподалік розташоване озеро Ая (перебуває на території Республіки Алтай), яке називають «блакитною перлиною». Один його берег представляє скелясту скелю, на іншому, низькому, ростуть дерева і чагарники. Глибина озера сягає 20 м, вода прозора на 6-8 м завглибшки. Озеро прикрашає крихітний острівець з декількома соснами, що ростуть на ньому.

  Дуже цікава історична ділянка старого Чуйського тракту, що проходив за маршрутом Бійськ – Комарський перевал – Черга. Саме цим шляхом можна було потрапити до Гірського Алтаю до прокладки дороги від Бійська вздовж Катуні. Тут проїжджали видатні вчені, дослідники, знамениті мандрівники, які відвідували Алтай; трактом провозили товари з Монголії та Китаю.

  У долині річки Білокуріхи, яка рясніє валунами і водопадиками, знаходиться найбагатше родовище термальних вод, що містять радони, з підвищеним вмістом фтору і широким спектром мікроелементів. Цей фактор визначив розвиток Білокуріхи як курорту. Клімат району континентальний, у районі міста-курорту Білокуриха сонце світить понад 250 годин щомісяця, а безморозний період становить – 120-130 днів. Саме місто-курорт розташоване серед північних відрогів Чергинського хребта, на висоті близько 250 м над рівнем моря. Зміст легких аероіонів у місцевому повітрі вдвічі більший за показники кращого швейцарського курорту Давоса. На околицях міста Білокуріхи дубовий гай, центральному паркукурорту посадки манчжурського горіха, сріблястої ялинки, різних сортів винограду.

  Серед ландшафтів курорту зосереджено комплекс пам’яток природи, є історичні пам’ятки. Основний лікувальний фактор курорту Білокуриха – вода гарячих джерел, що належать до групи азотно-кремнистих термальних вод, що містять рад. У Білокурихії, на території храму, зведеного на честь цілителя Пантелеймона, є цілющий ключ. Найвідоміший природний пам’ятник на околицях Білокурихи – гора Церковка, що нагадує формою російську церкву з округлим куполом. На вершині, камені-маківці, встановлено православний хрест.

  Крім того, Білокуриха є центром гірськолижного туризму та спорту на Алтаї. Найпопулярніший гірськолижний комплекс «Благодать» має в своєму розпорядженні мережу взаємопов’язаних трас і кілька бугельних підйомників і крісельну дорогу. Сезон катання тут продовжується з початку грудня до кінця березня. Система штучного осніження дозволяє продовжити сезон до шести місяців.

  По правому березі Обі простягається Бійсько-Чумиська височина. З півночі і сході вона обмежена долиною річки Чумиш, з півдня – долиною Бії. Далі на схід лежить низькогірний Салаїрський кряж, що простягся на 270 км із середніми висотами 400-500 м (вища точка – гора Ківда, 621 м). Рельєф Салаїра горбисто-валістий, західні пологи схили поросли черневою тайгою, зустрічаються виходи корінних порід – кристалічних сланців. Салаїрським кряжем проходить кордон між Алтайським краєм і Кемеровською областю.

  Вода в річках Салаїрського кряжа залишається досить холодною навіть улітку; зате всі водоймища рівнинної частини району добре прогріваються вже на початку червня. У долині середньої та нижньої течії Чумиша можна зустріти стародавні стоянки, поселення, кургани. У Заринському районі, в долині річки Чумиш, знаходиться рукотворний печерний православний храм, зведений на початку 20 століття ченцем Данилом. Підземні келії, галереї, лабіринти мають загальну довжину близько 250 м. Найбільше приміщення – вівтарна кімната розміром 4 на 5 м із куполоподібною стелею.

  Неподалік печерного храму розташоване стародавнє джерело «Святий ключ». Неподалік села Сорочий Лог знаходиться інше джерело, масові паломництва до нього не припинялися навіть за часів войовничого атеїзму. Тут розташований Іоанно-Предтеченський скит Барнаульського жіночого Знам’янського монастиря.

  Старовинне алтайське місто Зміїногорськ (за 360 км на південний захід від Барнаула) розташоване в Рудному Алтаї, біля південного підніжжя Коливанського хребта, навколо гори Зміїва, на висоті близько 450 м, на річці Корболіха та її притока Зміївка. Населення – 12,7 тисяч осіб (2001). У 1735 році неподалік Змієвої гори і річки Зміївки (звідси назва) були виявлені багаті поклади срібновинцевих руд, виник Зміївський рудник (пізніше був побудований сріблоплавильний завод) і при ньому селище. З початку 18 століття селище стало називатися Зміїногорськом. До середини 19 століття Зміїногорськ грав важливу роль у рудній промисловості Росії. Однак наприкінці 19 століття почалося виснаження копалень, завод був закритий, а Зміїногорськ став перетворюватися на торгове селище з дрібною промисловістю. Після 1917 року у Зміїногорську та його околицях було знайдено нові родовища поліметалевих руд. Зміїногорськ отримав новий імпульс до розвитку, в 1952 отримав статус міста. У місті збереглося чимало історико-архітектурних пам’яток. У Змієвій горі збереглися фрагменти копалень 18-19 століть, гірський ставок і гребля. На схід від гірничопромислової частини Зміїногорська зберегла свій вигляд площа з торговими рядами середини 19 століття.

  Рубцовськ розташований в Предалтайському лісостепу, на річці Алей (притока Обі), за 281 км на південний захід від Барнаула. Населення – 161,8 тисяч осіб (2001). Населений пункт заснований у 1886 році як село Рубцове (на ім’я одного з першопоселенців Михайла Рубцова). У 1892 році його мешканці отримали офіційний дозвіл на користування землею. Саме цей рік вважається роком заснування Рубцовська. У 1915 році через село пройшла залізниця Новомиколаївськ-Барнаул-Семіпалатинськ. В 1927 Рубцовськ отримав статус міста.

  Алтайський край. Річка Алей поблизу Рубцовська.

  За 40 км на північний захід від Рубцовська розташований кліматокумисолічебний курорт «Леб’яче». Він знаходиться в великому Сростинському сосновому борі, на березі озера Горьке-Перішаєчне, одного з найбільших солоних озер степового Алтаю, відомого своєю цілющою хлоридно-гідро-карбонатно-натрієвою водою. Також використовується методика кумисолечення, заснована на цілющі властивості кобилячого молока.

  Неподалік Рубцовська знаходиться село Курья. Тут народився російський зброяр M. T. Калашников. На головній площі Кур’ї встановлено його погруддя. Привертає увагу старовинна будівля православного храму з рожевої цегли з арками, колонами та великими вікнами, прикрашеними візерунками.

  Старовинне російське село Сростки знаходиться на Чуйському тракті (35 км від Бійська). Воно було засноване 1804 року. Сростки – батьківщина В. М. Шукшина. Щороку тут у липні (Шукшин народився 25 липня 1929 р.) проводяться Шукшинські читання. У Сростках із 1989 року працює історико-меморіальний музей-заповідник В. Шукшина.

  Річка Бія. Прибережна тайга.

  Алтайський край. Білокуриха. Вид на гори.

  Білокуриха. Панорама курорту.

  Алтайський край. Гора Товстуха поблизу Білокуріхи.

  Географічне положення

  Алтайський край розташований на південному сході Західного Сибіру, ​​на межі континентальної Азії, за 3419 км від Москви. Територія краю становить 168 тис. кв. км, за площею займає 24-е місце у Російської Федерації і 10-те у Сибірському федеральному окрузі.

  На півночі край межує з Новосибірською областю, на сході – з Кемеровською областю, південно-східний кордон проходить із Республікою Алтай, на південному заході та заході – державний кордон із Республікою Казахстан протяжністю 843,6 км.

  Кліматичні особливості

  Клімат помірний різко континентальний, формується внаслідок частої зміни повітряних мас, що надходять з Атлантики, Арктики, Східного Сибіру та Середньої Азії.

  Абсолютна річна амплітуда температури повітря сягає 90-95 °С.

  Переважання малохмарної погоди забезпечує значну притоку сонячної радіації. Тривалість сонячного сяйва складає в середньому 2000-2300 годин на рік, кількість сумарної радіації досягає 4500-4800 МДж/м2 на рік.

  Середньорічні температури – позитивні, 0,5-2,1 °С. Середні максимальні температурилипня +26. +28°С, екстремальні досягають +40. +41°С. Середні мінімальні температури січня -20. -24 °С, абсолютний зимовий мінімум -50. -55 °С. Безморозний період триває близько 120 днів.

  Найбільш сухою та гарячою є західна рівнинна частина краю. На схід та південний схід відбувається збільшення опадів від 230 мм до 600-700 мм на рік. Середньорічна температура підвищується на південний захід краю.

  Завдяки наявності гірського бар’єру на південному сході краю панівний західно-східний перенесення повітряних мас набуває південно-західного напрямку. У літні місяці часті північні вітри. У 20-45% випадків швидкість вітрів південно-західного та західного напрямків перевищує 6 м/с. У степових районах краю з посиленням вітру пов’язане виникнення суховіїв (до 8-20 днів на рік). У зимові місяці у періоди з активною циклонічною діяльністю у краї повсюдно відзначаються хуртовини, які повторюються 30-50 днів на рік.

  Сніговий покрив встановлюється в середньому у другій декаді листопада, руйнується у першій декаді квітня. Висота снігового покриву становить середньому 40-60 див, у західних районах зменшується до 20-30 див і до повного здування снігу. Глибина промерзання ґрунту 50-80 см, на оголених від снігу степових ділянках можливе промерзання на глибину 2-2,5 м-коду.

  Головні річки: Об, Бія, Катунь, Алей, Чариш. Сумарний поверхневий стік рік краю становить 55,1 км3 на рік. У басейні Обі, що займає 70% території краю, формується 54,5 км3. У безстічній області Об-Іртишського міжріччя (30% території) формується лише 0,5 км3 стоку.

  На території краю протікають 17085 річок загальною протяжністю 51004 км, з них:

  16309 – довжиною менше 10 км;

  776 – завдовжки понад 10 км (зокрема 32 річки довжиною понад 100 км, їх 3 – понад 500 км).

  9700 річок мають більш менш постійні водотоки.

  Головна водна артерія краю – річка Об – довжиною в межах краю 493 км, утворюється від злиття річок Бії та Катуні. Її найбільші притоки (довжиною понад 500 км) – річки Алєй, Чариш та Чумиш.

  На території краю близько 11 000 озер, їх понад 230 – площею понад 1км2. Найбільші знаходяться у степовій зоні краю:

  Гірке (Романівського району) – 140 км2,

  На території Алтайського краю розвідано 472 ділянки родовищ із сумарними запасами 1928,13 тис. м3/добу. Приріст запасів за 2017 р. за рахунок нових розвіданих родовищ, списання, переоцінки та коригування становив 10,986 тис. м3/добу.

  Забезпеченість прогнозними ресурсами підземних вод Алтайському краї становить 4,895 м3/сут на людини, а забезпеченість розвіданими запасами – 0,82 м3/сут на человека. Загальне споживання підземних вод на 1 особу становить 188,3 л/добу на особу. Питоме споживання підземних вод на ХПВ – 114,3 л/добу на особу.

  Мінеральні підземні води. Запаси лікувальних та лікувально-столових мінеральних підземних вод розвідані та затверджені за 5 родовищами в обсязі 3184 м3/сут (А-949 м3/сут, В-1643 м3/сут, С1-592 м3/сут).

  Здійснюється розробка всіх розвіданих родовищ мінеральних вод, крім Іскровського. Загальний обсяг видобутку лікувальних мінеральних підземних вод за 2017 рік становив 497,2 м3/добу, у тому числі за родовищами: Білокурихінському – 410,0 м3/добу; Стан-Бехтемірського – 59,67 м3/сут; Солоновському – 1,57 м3/добу; Зав’яловського – 5,89 м3/сут.

  Попередньо оцінено запаси слабомінералізованих радонових лікувальних мінеральних вод Чернівського родовища категорії С2 у кількості понад 1000 м3/добу.

  Крім того, на території краю виявлено 16 ділянок та 19 проявів лікувально-столових мінеральних підземних вод, хімічний складяких відповідає вимогам ГОСТ 13273-88 «Води мінеральні питні лікувальні та лікувально-їдальні». Підземні води мають мінералізацію від 1,04 до 6,16 г/дм3. Поширені мінеральні підземні води, які є аналогами Варницького, Кишинівського, Феодосійського, Іжевського, Єргенінського, Чартакського, Хиловського та Айвазовського типів, які можуть бути використані для лікування та профілактики при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, печінки, жовчовивідних шляхів, хвороб. Загальний ресурсний потенціалмінеральних вод Алтайського краю становить 328 180 м3/сут.

  Різноманітність тваринного світу

  Різноманітність зональних та інтразональних ландшафтів Алтайського краю сприяє видовому розмаїттю тваринного світу.

  Найчисленніша група тварин у краї – безхребетні, Серед них – клас комах (більше 3000 видів). 41 вид комах занесено до Червоної книги Алтайського краю.

  Клас земноводнихпредставлений у краї п’ятьма видами, з яких один вид – сибірський кутазуб – внесені до Червоної книги Алтайського краю.

  З дев’яти видів плазунівдо Червоної книги занесені гадюка степова, круглоголовка токірна, ящурка різнокольорова, що мешкають у деяких степових районах краю.

  У регіоні налічується більше 332 видів птахів, їх у краї гніздяться від 220 до 290 видів. Через скорочення площ найважливіших місць гніздування повністю або частково зникли змієїд, стрепет, дрохва. З 85 видів птахів, занесених до Червоної книги Алтайського краю, життєдіяльність більше половини видів безпосередньо пов’язана з водно-болотними угіддями краю.

  Ссавціпредставлені 86 видів. Найбільше значеннямають дикі копитні та хутряні звірі, від видобутку яких отримують м’ясо, хутрове, шкіряну та лікарську сировину. За Останніми рокамизросла чисельність лося, бурого ведмедя, білки, бабака, кабарги, видри. Відзначається незначне зменшення чисельності вовка та кабана. Проте З 2011 року з’явилася тенденція збільшення чисельності деяких тварин, особливо видів, що ліцензуються для полювання, – маралу, козулі, лося, бурого ведмедя, соболя. Розорювання величезних просторів рівнинних лісостепів і степів призвело до виникнення своєрідних антропогенних лісопольових і польових місцепроживання зі специфічним населенням тваринного світу. У північному лісопіллі серед ссавців панування набула польова миша. У полях дома південних лісостепів і реальних степів панують види степової фауни – ховрахи і хом’ячки.

  Різноманітність світу водних біологічних ресурсів представлено 32 видами риб, 22 з яких занесені до Червоної книги РФ.

  На території краю представлені наступні типи рослинності: ліси, степи, луки, болота, тундри, чагарникові, скельні, водні, солончакові та синантропні.

  ФлораАлтайського краю налічує 2186 видів вищих судинних рослин, у тому числі 1886 аборигенних та 300 адвентивних, близько 400 видів мохів, лишайників близько – 700 видів. Серед них є представники ендемічних та реліктових видів. До Червоної книги Алтайського краю занесено 168 видів рослин, 11 грибів, 23 види лишайника.

  Сінокоси та пасовища.Пасовищні та сіножаті Алтайського краю займають 3731 тис. га, що становить 35% від площі сільськогосподарських угідь. Сінокоси та пасовища мають господарську цінність, будучи кормовою базою для тваринництва, а також місцями проживання різноманітних тварин, рослин, у тому числі й рідкісних. Там росте до 300 видів рослин, що продукують грубі корми. Це головним чином злаки, бобові та різнотрав’я. Найбільш продуктивними з виробництва зеленої маси кормів є заплавні сіножаті луки. Трав’яниста рослинність кормових угідь успішно оберігає грунт від ерозії та дефляції (при розумних навантаженнях випасається скота).

  Корисна флора краюналічує 1184 види рослин, серед яких є: лікарські – 913 видів, медоносні – 379, кормові – 663, декоративні – 400, харчові – 228, вітамінозні – 42, фарбувальні – 117, ефірно-олійні – 87, дубильні – 58, я 135, технічні – 79 видів. Група лікарських рослин найбільша, їх широко використовуються в офіційній медицині близько 100 видів. Це золотий корінь, маралій корінь, червоний корінь, півонія мар’їн корінь, солодка уральська, материнка, звіробій, оман високий та інші. Є лікарські рослини, культура яких складна та природні запаси є єдиним джерелом сировини: адоніс весняний, брусниця, лепеха болотна, кубушка жовта.

  Ліси краю.Сукупна площа, вкрита лісами, в Алтайському краї становить 3,825 млн. га. Середня лісистість краю – 32,8%. Розподілені ліси біля краю нерівномірно. У Кулундинському степу та лісостеповій зоні лівобережжя Обі лісистість становить 12%, у правобережжі Обі – 24%, підвищуючись у гірській частині до 34%. Запас деревини становить 545,83 млн куб. м. Переважаючими породами в лісах краю є хвойні (41,3% за площею та 53,6% за запасом, у тому числі кедр – 1,1%), м’яколистяні (58,7% за площею та 46,4% за запасом ). Середній вік насаджень – 66 років, у тому числі хвойних – 89 років та листяних – 48 років. За лісогосподарськими та лісоекономічними умовами, роллю та значенням лісів у краї виділено 4 лісогосподарські райони: Стрічково-боровий, Приобський, Салаїрський та Передгірний.

  На території Алтайського краю умови для лісових пожеж виникають із квітня до жовтня включно. Для ліквідації наслідків лісових пожеж, загибелі насаджень від шкідників та хвороб лісу, збільшення лісопокритої площі проводяться заходи щодо охорони, захисту та відновлення лісів. Щорічний обсяг проведення лісовідновлювальних робіт у краї 11 тис. га.

  Мінерально-сировинні ресурси

  Мінерально-сировинна база Алтайського краю включає родовища бурого вугілля, залізних, поліметалевих (що містять мідь, свинець, цинк, золото, срібло, барит, вісмут, кадмій, розсіяні елементи, сірку), нікель-кобальтових руд, бокситів, корінного і рос мінеральних солей (сульфату натрію та магнію, кухонної солі, природної соди), цементної сировини (вапняку, глин), гіпсу, облицювальних та кольорових каменів, лікувальних грязей, мінеральних, питних та технічних підземних вод. Найбільш значущими для економіки краю видами корисних копалин в даний час є запаси поліметалічних руд, корінного і техногенного золота, сульфату натрію, цементної сировини, мінеральних і питних підземних вод.

  Поліметалічні рудистановлять основну цінність надр Алтайського краю.

  У південно-західній частині краю ( російська частинаРудного Алтаю) розвідано 12 родовищ з балансовими запасами поліметалевих руд у кількості 60,5 млн. т, що містять 710,4 тис. т міді, 1462,6 тис. т свинцю, 4618,3 тис. т цинку, 40496,0 кг золота , 3,3 тис. т срібла, 18446,2 т кадмію, 2876,3 т вісмуту, 2303,2 т селену, 236,7 т телуру, 556,6 т талію, 504,7 т галію, 0,1 т індію , 591,0 тис. т бариту та 7176,8 тис. т сірки.

  Нині видобуток поліметалевих руд ведеться ВАТ «Сибір-Поліметали», що розробляє Корбалихінське, Зареченське Степове і готує до відпрацювання Таловське родовища в Зміїногорському районі. На базах Рубцовського (до теперішнього часу відпрацьованого) та Заріченського родовищ діють збагачувальні фабрики проектною продуктивністю 650,0 та 100,0 тис. т, відповідно).

  Відпрацювання Заріченського та Корбалихинського родовищ ведеться підземним способом, Степового – відкритим.

  Максимальна продуктивність за рудою Заріченського рудника – 100 тис. т, Степового рудника – 470 тис. т., Корбалихинського – 1200 тис. т.

  Перспективи подальшого промислового освоєння поліметалевих руд пов’язані із Захаровським, Середнім, Ювілейним, Лазурським та Травневим родовищами, відкритими та розвіданими у 50 – 80-ті роки минулого століття.

  На державному балансі запасів корисних копалин Російської Федерації на 01.01.2018 р. числяться 48642,0 кг золота та 3160,3 т срібла комплексних поліметалевих, корінних, техногенних та розсипних родовищ. Державним кадастром прогнозних ресурсів твердих корисних копалин Російської Федерації біля Алтайського краю враховуються 662,8 т золота категорій Р3+Р2+Р1. Видобуток золота та срібла здійснюється з комплексних поліметалевих, власне золоторудних (корінних), техногенних та розсипних родовищ.

  Використання мінерально-сировинних ресурсів Алтайського краю.

  Тверді корисні копалини. У 2017 р. на території Алтайського краю вевся видобуток поліметалевих руд (що містять мідь, свинець, цинк, золото, срібло, барит, вісмут, кадмій, розсіяні елементи, сірку), золота (корінного, техногенного та розсипного), срібла, мінеральних сульфату натрію), цементної сировини (вапняку, глин), а також лікувальних грязей.

  Ліцензією на розробку бурого вугілля Мунайського родовища в Солтонському районі має ТОВ “Мунайський розріз”. У 2017 році видобуток вугілля не провадився. Здійснювалися підготовчі роботи для розробки родовища (складено, погоджено та затверджено в встановленому порядкутехнічний проект, розпочато будівництво розрізу для видобутку вугілля відкритим способом).

  Значні запаси залізних руд зосереджено у двох родовищах – Білорецькому та Інському, розташованих у Зміїногорському та Чаришському районах, із сумарними балансовими запасами за категоріями та у кількості: В – 89356 тис. т, С1 – 362911 тис. т, С2 – 37466 тис. , а також позабалансовими запасами в кількості 17124 тис. т. Родовища не розробляються через відсутність транспортної та енергетичної інфраструктури, а також обґрунтованих інвестиційних пропозицій.

  Видобуток поліметалевих руд ведеться ВАТ «Сибір-Поліметали», що розробляє Корбалихінське, Заріченське, Степове та Таловське родовища в Зміїногорському районі. ВАТ «Сибір – Поліметали» у 2017 р. на Степовому родовищі видобуто 395,7 тис. т руди, що містить 3,4 тис. т міді, 9,4 тис. т свинцю, 22,0 тис. т цинку, 217,9 кг золота, 16,4 т срібла, на Заріченському – 35,0 тис. т руди, що містить 0,6 тис. т міді, 1,5 тис. т свинцю, 33,7 тис. т цинку, 429,3 кг золота , 14,8 т срібла, на Корбалихінському – 52,9 тис. т руди, що містить 2,1 тис. т міді, 5,2 тис. т свинцю, 13,9 тис. т цинку, 34,7 кг золота, 8 1 т срібла.

  Мінерально-сировинна база бокситів представлена ​​двома родовищами – Бердсько-Майським та Обухівським, що знаходяться в Залісовському районі та мають сумарні запаси, враховані Державним балансом запасів корисних копалин Російської Федерації у кількості 25150 тис. т категорій В+С1+С2. Нині родовища не розробляються.

  Видобуток рудного золота у 2017 р. вевся на Мурзинському (Краснощоківський район) та Новофірсівському (Кур’їнський район) родовищах. На Мурзинському родовищі ТОВ «Артель старателів «Пошук» видобуто 644,9 кг золота. На Новофірсівському родовищі ТОВ «Золото Кур’ї» видобуто 228 кг золота.

  Видобуток техногенного золота вироблялася на родовищах Хвостосховища Зміїногорської золотовидобувної фабрики, власник ліцензії – ТОВ «Берн»; Хвостосховище Зміїногорської баритомийної фабрики, власник ліцензії – ТОВ «ЗдобичаБудСервіс» у м. Зміїногорську Зміїногорського району та у 2017 р. склала сумарно 161,0 кг.

  Видобуток розсипного золота вевся на п’яти родовищах (розсип річки Великий Мунгай, власник ліцензії – ТОВ ЗДП «Артель старателів «Гірник»; розсип річки Бистра, АТ «Старательська артіль «Дорожня»; розсип струмка Курчажний, C» р. Таловка, ТОВ «Алтай-2»;розсип р. Зауда, ТОВ «Зауда») і загалом склала 44,9 кг.

  На території Алтайського краю (Чариський район) розташоване Кумирське родовище скандій-редкометальних руд. Запаси родовища категорії С2, що враховуються державним кадастром родовищ та проявів корисних копалин, становлять: скандій – 28 т, ітрій – 45,9 т, оксид ніобію – 11,6 т, рубідій – 48,6 т, уран – 30,9 т, торій – 15,9 т. Родовище перебуває у нерозподіленому фонді надр, не розробляється.

  Срібло видобувало у процесі розробки зазначених вище комплексних поліметалевих родовищ (Корбалихинського, Заріченського, Степового), Новофірсівського золоторудного родовища, а також техногенних родовищ – Хвостосховищ Зміїногорської баритомийної та Зміїногорської золотовидобувної. Загальний обсяг видобутку у 2017 р. склав 44,4 т, у тому числі на підприємствах: ВАТ «Сибір-Поліметали» (Степове, Зарічне та Корбалихінське родовища) – 39,8 т, ТОВ «Золото Кур’ї» (Новофірсовське родовище) – 0 ,7 т, ТОВ «Берн» (техногенне родовище «Хвостосховище Зміїногорської золотовидобувної фабрики») – 1,9 т, ТОВ «ЗдобичаБудСервіс» (техногенне родовище «Хвостосховище Зміїногорської баритомийної фабрики») – 2,0 т.

  Родовище сульфату натрію оз. Кучук у Благовіщенському районі експлуатується ВАТ «Кучуксульфат». Видобуток здійснюється геотехнологічним способом. У 2017 році видобуток склав 956,0 тис. т 100% сульфату натрію.

  Природна сода видобувається ТОВ «Алтайсода» на Михайлівському родовищі Михайлівському районі. Родовище поєднує групу пов’язаних між собою содових озер – Танатар 1–6 та Кучерпак. У 2017 р. видобуток не провадився. Ділянка видобутку природної соди законсервована до поліпшення економічної ситуації у галузі. У період консервації родовища планується побудувати цех із виробництва кальцинованої соди.

  Бурлінське родовище кухонної солі (Славгородський район) розробляється ТОВ «Алтайська соледобувна компанія». Видобуток здійснюється гірським способом. У 2017 році видобуто 54,4 тис. т кухонної солі.

  Врублево-Агафьевское родовище цементного Сировини (Заринський і Китманівський райони) розробляє ВАТ «Цемент», що має у своєму складі цементний завод у сел. Голуха Заринського району. У 2017 р. видобуток склав 127 тис. т вапняків та 7 тис. т глин. На цементному заводі виготовлено 99,4 тис. т цементу.

  Ґрунтово-земельні ресурси

  Загальна площа земельного фонду краю становить 15 799,6 тис. га. Розораність земель – 40,6%.

  У Алтайському краї зрошується 105,7 тис. га, їх 99,5 тис. га – на ріллі. У регіоні 8,5 тис. га земель, що осушуються, основна частка знаходиться в кормових угіддях – 7,3 тис. га. Осушенню піддаються перезволожені та заболочені землі, розташовані головним чином у заплавах річок лісостепової зони.

  Ґрунтовий покрив Алтайського краю дуже різноманітний, представлений тринадцятьма типами ґрунтів, серед яких переважають чорноземи, сірі лісові та каштанові ґрунти, що займають 88,5% ріллі.

  Близько половини орних земель мають забезпеченість фосфором, третина нижче середнього забезпечена калієм, майже повсюдно рослини потребують азотних добрив і недостатньо забезпечені цинком, сіркою, кобальтом та молібденом.

  Підкислення ґрунтів.Ґрунти з кислою реакцією середовища займають у краї близько 18% сільськогосподарських та 14,5% орних угідь.

  Засолення, осолонцювання ґрунтів.Засолені ґрунти в краї займають 1042,1 тис. га, солонцюваті ґрунти та солонцеві комплекси – 827, 2 тис. га. При цьому в сільськогосподарських угіддях знаходиться 982,6 тис. га засолених та 807,2 тис. га солонців та солонцевих ґрунтів. У ріллі засолені ґрунти займають 295,8 тис. га, солонцюваті та солонцеві комплекси – 323,7 тис. га.

  Особливості економіки регіону

  У структурі валового регіонального продукту значно переважають частки промисловості, сільського господарства, торгівлі. Ці види діяльності формують 56,7% загального обсягу ВРП. Економічному зростанню у краї сприяє сприятливий підприємницький клімат та підвищення ділової активності бізнесу, розвиток суспільної, транспортної та інженерної інфраструктури.

  Сучасна структура промислового комплексу характеризується високою часткою обробних виробництв(понад 80% обсягом відвантажених товарів). Провідними видами економічної діяльності у промисловості є виробництво харчових продуктів, машинобудівної продукції (вагоно-, котло-, дизелебудування, сільгоспмашинобудування, виробництво електроустаткування), виробництво коксу, гумових та пластмасових виробів, а також хімічне виробництво.

  Алтайський край є найбільшим виробником екологічно чистого продовольствав Росії. У краї вироблено близько 30% загальноросійського обсягу крупи, зокрема близько 60% крупи гречаної, понад 40% крупи вівсяної; близько 30% крупи перлової та ячної; більш ніж 20% продуктів зернових для сніданку; більше 15% сироватки сухий; 11% борошна із зернових та зернобобових культур; 13% сирів; 10% макаронних виробів; 7% олії вершкового. Істотну частку край займає виробництві продукції функціонального призначення.

  Алтайський край займає 1 місце в Російській Федерації по посівній площі зернових та зернобобових культур. Урожай зернових та зернобобових культур у вазі після доопрацювання становить понад 5,0 млн. тонн (4 місце у Росії), виробництво гречки – близько 500 тис. тонн (1 місце у Росії). Алтайський край – єдиний від Уралу до Далекого Сходу регіон, який вирощує цукрові буряки: виробництво цукрових буряків становило близько 1,0 млн. тонн.

  За обсягом виробництва товарів тваринництва серед суб’єктів Російської Федерації Алтайський край зазвичай займає високі позиції. Алтайський край – один із найбільших виробників якісної яловичини в Росії, за обсягами її виробництва серед регіонів він посідає 5 місце. У рейтингу суб’єктів Російської Федерації з поголів’я великої рогатої худоби в усіх категоріях господарств регіон займає 4 місце, з поголів’я свиней – 15 місце.

  Алтайський край знаходиться на перетині трансконтинентальних транзитних вантажних та пасажирських потоків,у безпосередній близькості до великих сировинних та переробних регіонів. Територією краю проходять автомагістралі, що з’єднують Росію з Монголією, Казахстаном, залізниця, що пов’язує Середню Азію з Транссибірською магістраллю, міжнародні авіалінії. Територією краю проходять федеральні трасиР265 та A349. Протяжність автомобільних доріг загального користування становить 55,6 тис. км. – це 1 місце серед суб’єктів Російської Федерації. Географічне положення регіону та його висока транспортна доступність відкривають широкі можливості для встановлення міцних економічних та торгових зв’язківміжрегіонального та міжнародного рівнів.

  Рекреаційний потенціалу поєднанні зі сприятливим кліматом півдня Західного Сибіру, ​​багата історико-культурна спадщина надає можливість для розвитку на території Алтайського краю різноманітних видів туризму та спортивно-розважального відпочинку. Регіон також має унікальні природні лікувальні ресурси, необхідних для розвитку санаторно-курортних комплексів і є одним з найбільших в Росії центрів індустрії здоров’я. Мережа туристичних об’єктів представлена ​​в 63 з 69 муніципальних утворень регіону, причому більше половини його міст і районів є зонами активного розвитку туризму, в третині територій краю гостьовими будинками надаються послуги сільського туризму.

  Політика Алтайського краю спрямована на формування максимально вигідних умов залучення інвестицій: вдосконалення форм державної підтримки бізнесу, розвиток інфраструктури (транспортної, енергетичної), зміцнення економічних позицій краю всередині Росії та за кордоном, забезпечення законних праввласників, громадське обговорення нормативних правових актів у сфері інвестицій та підприємницької діяльності.

  Адміністративний центр