Кардинал Канталамесса: жити хлібом життя, який очищає

У першій проповіді з нагоди Великого Посту, Проповідник Папського дому роздумував над наслідуванням Христа, яке проявляється, зокрема, через «споживання» Євхаристії та Божого слова.

о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан

«За кого мають люди Сина Чоловічого?» (Мт 16,13), – таким євангельським питанням розпочав свою першу проповідь з нагоди Великого Посту кардинал Раньєро Канталамесса, яку він 23 лютого 2024 р., виголосив в залі Павла VI для працівників Римської курії. У ній проповідник Папського дому зосередився на першому самооб’явленню Христа, який сказав про себе: «Я – хліб життя» (Йо 6,35). У цій зустрічі не брав участі Папа Франциск, як і очільники деяких дикастерій, які завершують духовні вправи, що розпочалися минулої неділі.

Хліб життя, який дарує життя у Святому Дусі

Говорячи про знак хліба, завдяки якому Ісус пояснює свою ідентичність (пор. Йо 6, 30-35), проповідник зазначив, що матеріальний хліб є знаком іншого хліба, якого потрібно шукати. За його словами, схожі пояснення знаходимо і в четвертій главі Євангелії від Йоана під час розмови з самарянкою, де Ісус хоче привести жінку «до відкриття іншої води, відмінної від фізичної, яка втамовує спрагу лише на короткий час». «Ми запитуємо себе: як і де їдять цей хліб життя? Відповідь Отців Церкви була такою: у двох “місцях” або двома способами: у Святій Тайні та в Слові, тобто в Євхаристії і в Священному Писанні», – зазначив кардинал Канталамесса.

Розкриваючи особливості тлумачення поняття «хліб життя», проповідник зауважив, що серед Отців Церкви були деякі, які більше наполягали на Божому слові, а інші – на євхаристійному тлумаченні слів Христа, однак не маючи наміру говорити про один спосіб, виключаючи інший. «Одностороннє утвердження одного з цих двох способів споживання хліба життя, виключаючи інший, є результатом огидного поділу, що стався в західному християнстві, – поділився він. – З католицької сторони, євхаристійна інтерпретація стала настільки переважаючою, що зробила шосту главу Євангелії від Йоана майже еквівалентом розповіді про установлення Євхаристії. Лютер, у відповідь, стверджував протилежне, а саме, що хліб життя – це Боже слово; воно поширюється через проповідь і споживається через віру». У свою чергу, підхід, притаманний Святим Отцям, дозволяє подолати поляризацію, яка міститься в екзегезі та богослов’ю, враховуючи, що в «літургії їхній синтез завжди жив у мирі та злагоді», адже вона складається з літургії Слова та літургії Євхаристії.

«Сьогодні ми можемо повернутися, як я вже сказав, до первісного синтезу між Словом і Таїнством. У цьому напрямку ми повинні, дійсно, зробити крок вперед. Він полягає в тому, щоб не обмежувати споживання тіла і пиття крові Христа лише Словом і таїнством Євхаристії, але бачити його реалізацію в кожній миті і в кожному аспекті нашого життя в благодаті», – наголосив кардинал Канталамесса. За його словами, Боже слово і Свята Тайна Євхаристії є засобами, щоб жити Христом і у Христі (пор. Фил 1,21). «Таким чином, уся промова Ісуса прагне пояснити, що таке життя, яке Він дає: не тілесне життя, а життя Духа, вічне життя», – підсумував проповідник Папського дому.

Бути зерном, яке приносить плід

Відтак кардинал Канталамесса запропоновував роздумати над уривком, де Ісус пояснює як Він став для нас хлібом життя: «Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Йо 12,24). За його словами, у цьому образі міститься вся історія страстей Христа, Який у цих словах «вказує не тільки на свою особисту долю, але й на долю кожного зі своїх справжніх учнів». У цьому контексті він процитував послання святого Ігнатія Богоносця, який перед своєю мученицькою смертю писав до Римської Церкви: «Дозвольте мені стати поживою для звірів, щоб я міг дійти до Бога. Я – Божа пшениця і повинен бути перемелений зубами диких тварин, щоб стати чистим хлібом Христа». Коментуючи цей уривок, проповідник зазначив, що його неможливо читати без зворушення і подиву, дивлячись, що благодать Христова здатна зробити з людиною.

«Це також має щось сказати нам. Кожен з нас має в своєму оточенні ці зуби звірів, які його змелюють. Святий Августин казав, що ми, люди, є глиняними посудинами, які ранять один одного. Ми повинні навчитися робити цю ситуацію засобом освячення, а не закам’яніння наших сердець, злоби та образи!» – наголосив кардинал Канталамесса, апелюючи до життя у спільноті, яке, згідно прислів’я, є найбільшим з усіх умертвінь. «Ця максима стосується не лише тих, хто живе в чернечих спільнотах, але й кожної людської спільноти. На мою думку, найбільш вимогливим місцем, де це реалізується, є шлюб, і треба бути сповненим захоплення перед подружжям, яке зберігає вірність до самої смерті, – відзначив проповідник. – Провести все своє життя, вдень і вночі, примиряючись з волею, характером, чутливістю та особливостями іншої людини, особливо в такому суспільстві, як наше, – це щось велике, і якщо це робиться в дусі віри, то це вже могло б кваліфікуватися як “геройська чеснота”».

Звертаючись безпосередньо до контексту Римської курії, члени якої були безпосередніми слухачами кардинала Канталамесси, він виокремив дві можливості, які стосуються перемелювання на Боже борошно. «Одна з них – прийняти те, що тобі суперечать, перестати виправдовуватися і завжди хотіти бути правим, коли цього не вимагає важливість справи. Інша – миритися з тим, чий характер, манера говорити або чинити, діє нам на нерви, і робити це без, внутрішнього роздратування, думаючи радше про те, що ми теж, можливо, для когось є такою особою», – зауважив проповідник. У цьому контексті він навів слова апостола Павла (пор. Кол 3,12-13), пояснюючи, що найважче «знищити» в собі не плоть, а дух, тобто «самолюбство і гординю».

Сучасні зуби звірів, що наближають до єдності з терплячим Христом

За словами кардинала Канталамесси, сьогодні в суспільстві існують зуби, які перемелюють нещадніше, ніж зуби диких тварин, про які говорив святий мученик Ігнатій – це зуби засобів інформації і соціальні медіа. «Не тоді, коли вони вказують на викривлення суспільства чи Церкви (в цьому вони заслуговують на всіляку повагу і шану!), а тоді, коли вони накидаються на когось з упередження, просто тому, що він не належить до їхнього табору. Зі злістю, з деструктивним наміром, а не з конструктивним. Бідолашний той, хто сьогодні опинився в цій м’ясорубці, незалежно від того, чи це мирянин чи священнослужитель! У такому випадку законно і правильно відстоювати свою позицію на відповідних майданчиках, а якщо це неможливо, або це видається марним, віруючому не залишається нічого іншого, як приєднатися до Христа, бичованого, увінчаного терновим вінцем і обпльованого» – сказав проповідник Папського дому. Він зазначив, що Божа благодать може зробити такі ситуації приводом для очищення і освячення. «Це питання віри в те, що правда, врешті-решт, як це сталося з Ісусом, переможе брехню. І переможе, можливо, радше мовчанням, ніж найзапеклішим самозахистом», – підкреслив кардинал Канталамесса.

Умертвіння заради сопричастя

«Однак кінцева мета того, щоб дозволити себе перемолоти, не є аскетичною за своєю природою, а містичною; вона служить не стільки для того, щоб умертвити себе, скільки для того, щоб творити сопричастя. Ця істина супроводжує євхаристійну катехизацію з перших днів існування Церкви», – вів далі проповідник Папського дому. Він навів слова однієї з проповідей святого Августина, який проводить паралель між процесом, який веде до формування хліба, тобто євхаристійного тіла Христа, і процесом, який веде до формування його містичного тіла, тобто Церкви. «Між двома тілами – євхаристійним тілом і містичним тілом Церкви – існує не лише подібність, але й залежність. Саме завдяки пасхальній таємниці Христа, яка звершується в Євхаристії, ми можемо знайти сили, щоб дозволити собі бути заземленими, день за днем, у малих (а іноді й великих!) обставинах життя», – сказав кардинал Канталамесса.

Як і коли у Китаї святкують новий рік

Це найважливіший день у китайському календарі – понад мільярд людей зустрінуться у родинному колі, дивитимуться паради і будуть молитися про успіх у наступному році.

Коли святкують

Новий рік або свято весни (Чуньцзе) у Китаї відзначають під час молодого місяця.

Він починається у другий молодик після дня зимового сонцестояння (21 грудня).

Дату святкування вираховують за місячним календарем, тому вона змінюється рік у рік.

Це одна з дат у період з 21 січня до 21 лютого.

Жителі країни за традицією зустрічають свято з великою радістю й масштабом.

Голосно лунають святкові салюти і петарди. Люди обов’язково приїздять додому до рідних, навіть якщо живуть далеко.

Червоний колір символізує для китайців удачу і радість

Китайці прикрашають свої будинки та вулиці у червоний колір – це головний колір свята. Є повір’я, що він приносить удачу й відганяє злих духів.

На вулицях з’являються червоні ліхтарі, написи на червоному папері з побажаннями добра і щастя, а дітям дарують гроші у яскраво-червоних конвертах.

Святкування триває два тижні й закінчується Святом ліхтарів, що припадає на 15-й день святкувань.

З 1990-х років людям у Китаї дають тиждень відпустки на новий рік. За даними міністерства торгівлі Китаю, у цей період люди витрачають понад 820 млрд юанів (128 млрд доларів) на магазини й ресторани.

Рік Тигра

Щороку китайський календар отримує свою тварину-покровителя. Це одна з 12 тварин китайського зодіаку.

2022-й – рік Тигра. Кажуть, що діти, народжені у цей рік, будуть сміливими, конкурентоспроможними та сильними.

Історія свята

Досі достеменно не відомо, коли у Китаї вперше почали відзначати свято нового року. Деякі дослідники пов’язують китайський новий рік з часом правління династії Шан – це 14 століття до нашої ери.

Походження свята овіяне легендами. Згідно з одним зі стародавніх міфів, на початку кожного нового року китайці змушені були ховатися від чудовиська на ім’я Нянь (у перекладі з китайського “Рік”), який, як вважають, приходив у перший день свята, щоб розорити поселення.

Але люди помітили, що Нянь боявся гучних звуків, яскравого світла і червоного кольору. Тому вони почали використовували це, щоб прогнати монстра.

Символом Китаю і китайської культури є дракон. Він знаменує силу і успіх, тому у багатьох районах країни влаштовують танці дракона, під час яких вулицями ходить довга барвиста лялька-дракон, що є кульмінацією свята.

Крім того, напередодні свята кожна сім’я ретельно прибирає своє житло, вважаючи, що таким чином вони очищають своє життя від будь-яких невдач та звільняють місце для щастя.

Як китайський Новий рік святкують у світі

Це свято об’єднує не лише мешканців Східної Азії. І у кожній країні є свої унікальні традиції.

Барвистий і галасливий танець лева, без якого не обходиться Новий рік у В’єтнамі

У В’єтнамі, приміром, цей день називають Tết Nguyên Đán, або скорочено Tết, що означає Свято першого ранку першого дня.

Люди прибирають свої будинки й прикрашають їх свіжими квітами.

Традиційно використовують гілки квіток персика і кумквати. Рожевий колір персика символізує енергію, а кумкват – процвітання.

У Сингапурі в рамках святкування китайського нового року проходить парад Чингай (Chingay Parade). Це костюмована вулична хода, що супроводжується живими виступами і феєрверками.

У Нью-Йорку один з найбільших китайських новорічних фестивалів у світі

У Нью-Йорку мешкає найбільша китайська діаспора за межами Азії, тому святкування тут традиційно супроводжують масштабні та яскраві заходи й вечірки.

У парку Сари Д. Рузвельт підривають близько 600 тисяч петард. А на вулицях Чайнатаун можна побачити танці левів і різноманітні паради.

Домівкою для однієї з найбільших та найстаріших китайських громад Британії є Манчестер, і тут на новий рік 53-метровий дракон зазвичай ходить вулицями міста, прямуючи у бік китайського кварталу.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!