«Робота горя»: як пережити втрату близької людини?

Втрати є в житті кожної людини, неможливо прожити життя без втрат. До втрат відносяться смерть близької людини, розлучення, втрата здоров’я і працездатності, соціального статусу (в меншій мірі), тому вони все протікають за схожими сценаріями з незначними відмінностями. У цій статті поговоримо про найважчу втрату — втрату близької людини.

Які категорії горювання?

Всі вони діляться на дві категорії:

природня смерть: людина йде, проживши своє життя;

В результаті втрати починається так звана «робота горя». Людина повинна сумувати. Повинна пройти через всі стадії переживання горя. У кожного ці стадії проходять індивідуально, деякі можуть «перестрибнути» їх, не усвідомити. Стадії можуть помінятися місцями, але все-таки існує загальна схема з приблизними тимчасовими рамками, вихід за які дозволяє говорити нам про патологічні форми горювання.

Які стадії переживання горя?

1. Шок (буває не завжди) — оглушення, заціпеніння. Триває від декількох годин до двох тижнів. Якщо за два тижні людина залишається в стадії шоку, необхідно медикаментозне лікування. Як тільки ми отримуємо звістку про смерть, починається «гальмування», так званий «виліт» з тіла. Симптоми: воскова гнучкість, людина не розуміє того, що відбувається, людини немає, вона не живе, вийшла з тіла, відбувається роз’єднання тіла, душі і розуму. З стадії шоку треба вийти якомога швидше.

Рекомендації родичам: спробувати допомогти розплакатися. Пам’ятаєте, раніше на похорон запрошували плакальниць? Дуже мудрий обряд. Намагайтеся залучити людину в горюванні до організації похорону: завісити дзеркала, готувати їжу, підібрати одяг і т. д. Сенс — змусити людину рухатися, повернутися в тіло. Але треба розуміти, куди ми людину «штовхаємо», наступна стадія невідворотньо настане після, тому обов’язково хтось повинен перебувати поруч. Шок — досить ускладнююча стадія для життя.

Рекомендації родичам: не заспокоювати, не вживати слів «не плач», не зупиняти розповіді про те, як це сталося, що саме сталося. Типові скарги: «я вмираю», «мені рве душу». Звертайте увагу тільки на нестерпний біль. «Ти не вмираєш», «твоїй душі боляче і це нормально», «плач», «скаржся».

На цій стадії дуже часто бувають «зависання». На що схоже зависання на цій стадії? На хронічні галюцінації, починаються створення історій про померлого як про живого досі. Фетишизм, зберігання речей, спілкування. Те ж саме — швидке позбавлення від всіх речей.

Рекомендації родичам: з патологічної форми зависання виводити треба обов’язково, виправляємо на кожному слові, наприклад: «Він/вона (про померлого) так любить млинці/борщ/макарони», ви: «Він/вона ЛЮБИВ…», «Він/вона хоче…», ви: «Він/вона ХОТІВ…». Не давати розмовляти про померлого як про присутнього. Доводити до розуміння, що смерть це все, крапка і ніщо інше. Приготуйтеся до того, що як наслідок у горюючого почнеться істерика, звинувачення, тому що він психологічно ще не поховав, ще не оплакав.

Рекомендації родичам: з самозвинувачення виводимо якомога швидше, але виводити дуже складно. Не сперечатися. Не пояснювати яку дурницю він зараз несе. «Якби я… У той день…» — «так, можливо, я не сперечаюся». Будь-яка суперечка зміцнює його аргументацію, тому не апелювати до його розуму. При ускладнених втратах професійна допомога обов’язкова. Віруючим переживати легше, при щирій вірі знаходять логіку і пояснення. «Занурення» в релігію — нормальний, хороший результат.

Рекомендації родичам: підтримка, плавна допомога при витягуванні з минулого, світлі спогади. Писати листи померлому ручкою на папері про все, що не встиг сказати, висловити.

6 і 7 стадії допомоги не потребують.

Яке завданя горювання?

1. Визнання факту втрати.

Самодопомога

1. Дуже корисно спілкування з людьми, які пережили біль втрати. Ви отримаєте можливість поділитися своїми відчуттями в атмосфері розуміння.

Чого не треба робити при роботі з горем і про що сказати близьким?

1. Заборона сліз («не плач, заспокойся, достатньо, не переживай») принесе шкоду, плачте разом з згорьованим.

Які ознаки патологічного горя?

1. Відсутність горя: ігнорування факту смерті, оніміння почуттів («Бог дав, Бог взяв»).

Вам необхідна професійна допомога, якщо пройшло вже півроку з дати втрати, а ви:

• відчуваєте cильний гнів;
• не хочете спілкуватися з іншими;
• вважаєте, що ніколи цього не переживете.

Бажаєте записатись до спеціаліста?

Заповніть, будь ласка, форму натиснувши на кнопку нижче! Наш менеджер зв’яжеться з вами для уточнення ваших даних та часу запису.

Що треба знати про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР): інформація для батьків

Війна в Україні докорінно порушила відчуття безпеки і призвела до стресу, психологічні наслідки якого можуть бути небезпечними для здорового майбутнього і дорослих, і дітей. Пережитий травмуючий досвід може стати причиною розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

ПТСР – це крайня реакція на сильний стресор, що загрожує життю людини. Частота ПТСР саме у момент надзвичайної ситуації низька. Зазвичай ПТСР починає проявлятися приблизно через шість місяців після травмуючої події. Проте, якщо стресор має потужну тривалу у часі дію (наприклад, перебування в окупації, постійні ситуації обстрілів та повітряних тривог тощо), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.

У кого найчастіше проявляється ПТСР

Чому одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з наднегативним впливом потужного стресу, з часом починають страждати від ПТСР, тоді як інші – ні? Виділяють три групи факторів, поєднання яких призводить до виникнення ПТСР:

• інтенсивність травмуючої події, її тривалість, несподіваність та неконтрольованість;
• сила захисних механізмів особистості та наявність соціальної підтримки;
• особисті фактори ризику: вік на момент травмуючих подій, наявність травмуючих подій та психічних розладів в попередні періоди життя людини.

Найбільш уразливими є люди у віці до 22 або старше 30 років. Щодо гендерних особливостей науковці зазначають, що у 8% чоловіків та 20% жінок розвивається ПТСР після травмуючих подій. Діти та підлітки так само перебувають у зоні ризику щодо розвитку ПТСР.

Водночас, кожна людина, яку зачепили військові дії, має свої переживання та реакції, що є абсолютно нормальними у відповідь на ненормальну ситуацію.

Важливо пам’ятати: психіка як дорослих, так і особливо дітей та підлітків, має величезні резерви для відновлення і саморегуляції. Завдяки підтримці рідних та, за потреби, психологічної підтримки фахівців, людина може повернутися до норми після травмуючого досвіду. Детальнішу інформацію про це ви знайдете нижче.

Прояви ПТСР

Для того, щоб передчасно не лякати себе різними негативними наслідками пережитих травмуючих подій, необхідно зрозуміти, що визначає наявність у людини ПТСР. Важливо відзначити, що прояви ПТСР можуть зберігатись протягом тривалого часу.

До основних ознак, що визначають наявність ПТСР у дорослих відносять:

• напливи нав’язливих спогадів про небезпечні для життя ситуації, учасником яких була людина;
• травмуючі сновидіння з кошмарними сценами пережитих подій, порушення сну;
• прагнення уникати емоційних навантажень;
• невпевненість через страх, і як наслідок – відкладання прийняття рішень, неконтактність з оточуючими;
• надмірна втома, дратівливість, депресивні стани, головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь тощо.
• як наслідок всього вищезазначеного – схильність до антисоціальної поведінки (алкоголізація, наркотизація, надмірний цинізм).

Прояви ПТСР у дітей

• постійні згадування про пережиті події (нав’язливі спогади, про які дитина може не зізнаватися дорослим), водночас уникнення всього, що нагадує їй про пережите;
• емоційне напруження, вияви агресії або ж навпаки – апатичність, депресивність, емоційна відстороненість;
• порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина прокидається вночі, діти дошкільного та молодшого шкільного віку можуть плакати вночі;
• підвищення рівня тривожності, очікування повторення подій;
• порушення пам’яті, уваги, здатності вчитися;
• постійне відігравання пережитого у грі (для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку);
• саморуйнівна поведінка (зокрема у підлітків: нанесення самоушкоджень, алкоголізація, наркотизація).

Фази ПТСР

Як і будь-який процес, ПТСР має відповідні фази проходження, і далеко не завжди він утворює незворотні порушення особистості, треба розуміти, що для того, щоб людина «позбулась» ПТСР, необхідно звернутися за допомогою до спеціалістів та не уникати цієї проблеми.

Які ж фази проходить ПТСР:

1. Відчай – гостра тривога без ясного усвідомлення важливості того, що сталося.
2. Заперечення – безсоння, амнезія, заціпеніння, соматичні симптоми.
3. Нав’язливість – вибухові реакції, перепади настрою, хронічний стан гіперзбудливості із порушеннями сну.
4. Опрацювання – розуміння причин травми та горя.
5. Завершення – нові плани на майбутнє.

Що послаблює ризики виникнення ПТСР та сприяє зціленню

Для того, щоб знизити ризики появи ПТСР та сприяти зціленню, якщо ознаки розладу вже є, необхідно:

Для батьків:

• психологічно стабілізуватися самим, завдяки нижче описаним крокам. Лише емоційно стабілізувавшись, ми можемо підтримати наших дітей. Водночас важливо пам’ятати, що батьки мають право на емоції. Дітям важливо пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголосити, що з часом стане легше та ваша родина з цим точно впорається;
• налагодити режим дня та повернути, за можливості, частину звичних справ;
• заручитися підтримкою близьких – налагодити спілкування зі значущими людьми, якщо це надає вам підтримку та налаштовує на позитив;
• включатися у фізичну активність (робити фізичні вправи або щонайменше – гуляти на свіжому повітрі);
• обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви отримуєте: обирати лише достовірні канали, які не транслюють кровопролиття та іншого вкрай негативного та негативно емоційно забарвленого контенту;
• залучатися до допомоги іншим, адже волонтерування дає величезний ресурс;
• звернутися за допомогою до психолога/психотерапевта, який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації себе і близьких та попередити або зупинити розвиток ПТСР.

• забезпечити (відновити) почуття безпеки;
• залучати дитину до фізичної активності (фізкультура, танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо);
• відновити режим дня, наскільки це можливо (навчання в школі, якщо це доступно; виконання певних завдань; рухова активність; вчасний сон тощо), це надає дітям почуття захищеності, ресурс та надію на повернення до звичайного, мирного життя;
• надавати дитині почуття єдності та підтримки (у першу чергу – з боку батьків або осіб, які їх замінюють): дитина має знати, що близькі люди поруч і вони її люблять; важливими тут будуть також безпечний тілесний контакт – обійми з близькими дорослими, тримання за руку тощо;
• вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, отримати відповіді на свої запитання;
• дозволити дитині висловлювати свої емоції та почуття (не можна говорити “не згадуй цього” або “забудь про це” – навпаки, важливо надати можливість максимально висловитися та виявити емоції);
• пояснювати дитині те, що сталося: правдива інформація, доступними для віку словами, розуміння ситуації в цілому та причин того, що відбулося, є важливою і працює за для зцілення;
• залучати дитину до соціальної активності: спілкування з однолітками, волонтерської діяльності в громаді, доступної віку тощо;
• скеровувати агресію дитини та формувати здорові поведінкові рамки: попри те, що дитині може бути важко справлятися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити інших, слабших або тварин – недопустимо;
• надати доступ дитині до професійної психологічної/психотерапевтичної допомоги: фахівці підкажуть дитині та батькам, як справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як контролювати негативні спогади тощо, що допоможе попередити або зупинити розвиток ПТСР.

Отож, важливо не нехтувати психічним здоров’ям та, у разі виявлення ознак, що можуть свідчити про посттравматичний стресовий розлад у вас самих, ваших дітей або близьких, негайно звертатися за допомогою до спеціалістів – психологів та психотерапевтів, щоб не допустити тяжких наслідків перенесених подій.

Як пережити втрату близької людини. Поради психологів

“Горе залишиться, але можна заново створити собі нове майбутнє”

Маріанна Ткалич, доктор психологічних наук та психотерапевт

Найбільша можлива втрата – це смерть коханого чоловіка чи дружини або дитини.

У цих випадках людина втрачає не лише близьку людину, але також втрачає своє очікуване майбутнє, в цей момент у неї немає мети в житті.

Є ситуація гострого горя – це раптова смерть близької людини. В таких випадках люди можуть потребувати психотерапевтичної допомогти, можливо, навіть медикаментозної допомогти. Але це не найважчий етап. Найважче в психологічному сенсі на людину чекає пізніше, коли приходить усвідомлення.

Головне завдання – щоб гостре горе стало інтегрованим. Тут не стоїть питання, що життя має стати таким, як до трагедії. Воно таким не стане. Але воно має стати іншим життям, в якому ця втрата інтегрована.

Важливо, щоб померла людина зайняла своє місце в пам’яті. З нею можна розмовляти, її можна пам’ятати, ви маєте право на емоції, але ви маєте усвідомити її смерть, а не жити минулим і страждати від почуття провини.

Другий варіант – це ускладнене горе. У таких випадках обов’язково потрібна спеціальна терапія.

У кожного свій рівень особистісного ресурсу, у кожного свій темперамент, свій досвід, свій рівень зв’язку з померлим.

У нормі в перші пів року після втрати повинні з’явитись перші позитивні емоції. Глибоку депресію людина повинна пройти протягом місяця.

Жінкам легше переживати горе, тому що в нашій культурі жінки проявляють емоції. Чоловіки, навпаки, повинні бути мужніми і тримати все в собі. Хоча вони насправді важче переживають втрати, ніж жінки.

Жінки здатні поділитися горем і прийняти підтримку іншого. А це як раз треба виплакати і виговорити. Тому потрібен психотерапевт, психолог. Потрібні близькі люди. Про це треба говорити, це з себе треба витягати і віддавати, плакати.

Правила і ритуали також існують не просто так. Це і поховання, і траур, і роковини. Ритуал дозволяє нам прийняти втрату.

Похорон – це дуже важка ситуація, але вона також терапевтична. Людину, яка померла, треба поховати спершу фізично, щоб потім психологічно знайти їй місце у своїй пам’яті.

Депресія, розлади сну, горювання. Всі ці емоції треба виплеснути.

При чому горе – це процес. Він може бути циклічним, може бути хаотичним. Буває, що людина начебто прийняла факт втрати, але потім стається якась подія – свято, ювілей, річниця шлюбу – і криза розгортається знову.

Найкращий лікар – це час. Це банальність, але так і є. З часом відчуття притупляються, але вони нікуди не подінуться.

Цих емоцій позбутися неможливо, але можливо заново створити собі нове майбутнє.

Часто люди, які переживають горе, не дають собі відчувати позитивні емоції, їм за них соромно. Це дуже шкідливо і не дає перейти на наступний етап.

Важлива роль близьких в такий момент. Спочатку в період гострого горя ви не можете зробити нічого особливого. Можете лише бути поряд і забезпечити безпечний простір для горювання. Щоб людина нічого собі не заподіяла в афективному стані.

Це може тривати один-два тижні, місяць. Потім бажано відволікати, але з розумінням ставитися до будь-яких проявів емоцій. Казати: “Та ну! Скільки можна?” – це не підтримка.

Не підтримка також, коли людині постійно нагадують про втрату чи вимагають, щоб вона постійно горювала.

Дуже важливо підтримувати одне одного батькам, у яких померла дитина. Відомо, що після смерті дитини розлучаються 50% пар. Батьки повинні підтримувати одне одного, без звинувачень. Наприклад, якщо чоловік після такого цілими днями пропадає на роботі, можливо, це його спосіб справлятися з горем, а не вияв байдужості.

Дуже важко дітям, у яких помер один з батьків. Особливо, якщо батько чи мама потім занурюється у своє горе і залишає дітей наодинці з їхніми переживаннями. Дорослим треба набратися ресурсу і підтримати своїх дітей.

Зрештою, гостре горе повинне стати інтегрованим горем, але воно не зникне. Якщо в людини померла дитина, то що зміниться за рік чи два? Горе залишиться. Питання в тому, чи залишиться ця дитина світлим образом в спогадах, чи людина житиме своїм горем, буде нескінченно його перетравлювати та залишиться абсолютно дезадаптованою.

“Не варто думати, що краще відійти в сторону і почекати, дуже важливо бути поряд”

Тіна Берадзе, лікар, психіатр, психотерапевт, клінічний психолог, ментор

Все залежить, наскільки смерть несподівана. Якщо відомо, що близька людина хворіє, психіка до цього готується. Це не значить, що ми не переживаємо, але в мозку є захисна реакція, він готує людську психіку до цієї втрати.

Якщо людина загинула раптово, несподівано – це гостре переживання горя.

Автор фото, IAN ESPINOSA / UNSPLASH

Адекватне горювання – це шок, потім заперечення, агресія, депресія, а потім поворотна точка – прийняття і формування нової ідентичності. І це нормальний процес, якщо людина не пройшла ці процеси, значить вона не прожила це горе.

Цікаво, що у кожної культури є свій підхід до переживання смерті, це накопичувалося сторіччями.

Перша стадія шоку триває десь 7-9 днів, і в нашій культурі ми маємо традицію 9-го дня.

Всі процеси аж до прийняття закінчуються приблизно через рік – у нашій культурі ми маємо роковини.

Весь цей час людина може стикатися зі зміною сну, апетиту, нападами страху, плачу, різкими змінами настрою, недостатньою мотивацією. Виникає сильне бажання усамітнитися. Все це – ознаки клінічної депресії. Але в цій ситуації це нормальне проживання горя. І це потрібно прожити.

Є і патологічне переживання горя, коли людина не проходить всі етапи. І там можуть бути величезні проблеми, коли без спеціаліста просто не обійтися.

Тоді людина не приймає втрату, у неї можуть з’являтися соматичні захворювання, навіть симптоми хвороби померлого, міняються стосунки з людьми, які переростають в соціальну ізоляцію, ворожість до окремих людей.

У нашому суспільстві, якщо вдова за місяць після смерті чоловіка не носить траур, не переживає і починає зустрічатись з іншими, суспільство це осуджує, але це також може бути виявом патологічного горя, коли психіка просто не справилась.

Коли стається таке горе, люди довкола часто не знають, як поводитись, що і як сказати. Але навіть, коли людина реагує на вас агресивно, не хоче спілкуватись, не варто думати, що краще відійти в сторону і почекати, дуже важливо бути поряд.

Якщо людина переходить в стадію патологічного горя, обов’язково треба шукати допомоги спеціалістів.

“Горе треба переживати і прогорювати”

Галина Кравченко, психолог, психотерапевт, працювала з військовими та ветеранами

Від того, як померла людина, залежить і переживання горя близькими. Якщо людина померла природною смертю, тривалий час хворіла, близькі в принципі можуть це проговорити, підгодовуватись, попрощатись, подякувати. Тоді переживання смерті відбувається м’якше.

Але якщо людина помирає раптово, то це геть інші переживання, до яких близькі люди не готові.

Найголовніше – бути поряд з тими, хто зазнав втрати, до двох тижнів. Не потрібно чогось особливого говорити, головне бути поряд і давати підтримку.

У такій шоковій ситуації людина може не до кінця сприймати реальність. І через мозок достукатись до неї дуже важко, тому найкраще в цей момент – тактильні дотики: обняти, взяти за руки. Через тіло можна повернути людину до відчуття реальності тут і зараз.

Не треба зупиняти людину, коли вона виговорюється. Під час проговорювання відбувається переживання горя, його треба переживати, прогорювати.

І чоловікам, і жінкам важливо поплакати, проговорити якісь деталі. Стадії можуть змінюватись, людина може заспокоїтись, а потім знову впасти у відчай і гострі переживання. Бути поряд – найголовніше.

Шок нормальний до двох тижнів. Якщо стан не покращується довше двох тижнів, треба звертатися до фахівців, щоб якомога швидше вивести людину з цього стану. Тривожні ознаки – це апатія, воскова гнучкість, коли людина зависає в неприродних позах, або коли не розуміє, що відбувається і де вона.

Загалом траур у конкретної людини може тривати і рік, і два, і три.

Дуже важливо правильно допомогти пережити втрату тата чи мами дитині.

Я стикалася з тим, що, коли чоловік гинув на війні, мама ставала такою кам’яною стіною для дитини і не дозволяла собі горювати.

Діти не бачать переживань в таких ситуаціях, але вони дуже добре відчувають, що відбувається з батьками. Якщо батьки приховують свій біль, то діти теж не дозволяють собі переживати ці емоції, тоді переживання горя може розтягтися на роки. Не відбувається прощання, відпускання, примирення з втратою.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!