§ 5. ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА І ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ. ПЕРШІ СІЧІ. ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ. ЗАПОРОЗЬКА СІЧ — КОЗАЦЬКА РЕСПУБЛІКА

• розповідати про виникнення Запорозької Січі, її устрій.

1. Виникнення козацтва

Кінець XV ст., як вам уже відомо, став часом появи на історичній арені українського козацтва. Перша згадка про українських козаків у писемних джерелах датована 1489 р.

Передумови виникнення козацтва були пов’язані з історичною ситуацією на українських землях у XV — на початку XVI ст.

У степах між Доном, Дніпром і Дністром розкинулися знелюднені набігами кочівників, але родючі й багаті на дичину землі. Цей край називали Диким Полем. Він був порубіжжям між світом осілого населення і кочівників. Улітку з півночі сюди приходили піддані литовського князя. Це були бояри, дрібна шляхта, селяни. Вони полювали на тварин заради їхнього хутра і ловили рибу. Ці товари йшли на продаж, а людей, яких цим займалися, називали уходниками. Такі заняття були небезпечними через сутички з татарами, які приходили в Дике Поле з півдня і теж займалися полюванням, випасом худоби та промислами. Тому для того щоб займатися уходництвом, потрібно було оволодіти військовими навичками. Також уходники для безпеки збиралися в загони, у яких обирали собі ватажків.

Опис природних багатств Дикого Поля Михайлом Литвином

Диких звірів і зубрів, диких коней і оленів така сила по лісах і полях, що на них полюють тільки задля шкіри, а м’ясо через велику їх кількість викидають, окрім спинної частини; ланей і диких кабанів навіть зовсім не вживають. Дикі кози в такій великій кількості перебігають зимою зі степів до лісів, а влітку назад, що кожний селянин забиває їх до тисячі на рік. По берегах річок у великій кількості зустрічаються оселі бобрів. Птиць така дивовижна сила, що навесні хлопчаки назбирують цілі човни яєць диких качок, гусей, журавлів і лебедів, а пізніше їх виводками наповнюють курники. Вірлят зачиняють до кліток задля їх пір’я, котре чіпляють до стріл. Псів годують м’ясом диких звірів і рибою, бо ж річки переповнені неймовірною кількістю осетрів та іншими великими рибами.

1. Яким є ставлення автора до того, про що він розповідає? Чому ви так вважаєте? 2. Чим Дике Поле приваблювало українців? 3. Яким видам господарювання сприяли природні багатства Дикого Поля?

Численні конфлікти між уходниками й татарами загострювали стосунки між ними. У 1478 р. Кримське ханство стало васалом Османської імперії й активізувало свою боротьбу із сусідніми християнськими державами. Першими жертвами татарських погромів стали жителі півдня Київського і Брацлавського воєводств. Нечисленні гарнізони в місцевих замках не могли зупинити нападників. Місцеве населення змушене було самостійно об’єднуватися перед татарською небезпекою.

Із часом тих, хто в уходницьких ватагах вирушав до Дикого Поля, здійснював походи у степ проти татар або захищав від них власні оселі, стали називати козаками. До середини XVI ст. більшість із них козакували лише певний час, а потім поверталися до своїх основних занять. Таким чином, основними причинами виникнення українського козацтва стали процеси, пов’язані з освоєнням українцями степів Дикого Поля й необхідність організації захисту населення південної Київщини і Східного Поділля від набігів татар. Ще однією причиною формування козацтва стало посилення визиску селян шляхтою. Втікаючи на вільні землі, селяни долучалися до ватаг уходників або під їхньою охороною освоювали родючі землі.

Козацтво — із XV-XVI ст. збірна назва козаків в Україні й порубіжних державах. Слово «козак» тюркського походження, що означає «вільна людина», «страж», «конвоїр», «воїн-найманець», «шукач пригод» тощо. Воно вживалося стосовно вільних людей, які населяли південноукраїнські степи. Внаслідок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. козацтво стало привілейованим станом.

На якій території формувалося українське козацтво?

Назвіть передумови та причини виникнення козацтва.

2. Перші Січі. Дмитро (Байда) Вишневецький

Від кінця XV ст. татарські набіги на українські землі стали регулярними. Щоб утриматися в Дикому Полі і запобігати цим набігам, козаки-уходники стали будувати дерев’яні укріплення — «городки» й «січі». Переважна більшість козацьких укріплень була розташована на Дніпровському Низі. Спираючись на них, козаки спочатку витіснили звідти татарські кочові стійбища, а потім поступово освоїли Великий Луг і Запорожжя.

У середині XVI ст. литовський уряд вирішив використати досвід козаків і розпочати на південному прикордонні будівництво фортець для відсічі татарських нападів. Проте реалізувати цю ідею через брак коштів удалося лише князю Дмитрові Вишневецькому, який звів на острові Мала Хортиця фортецю, що простояла з 1553 по 1557 рр.

Деякі історики вважають її першою Січчю.

Реконструкція фортеці Д. Вишневецького на о. Хортиця.

Загибель Байди

Збудована Байдою фортеця стала гарним прикладом для наступників, і вже незабаром на дніпровому острові Томаківка постала нова твердиня, зведена козаками. Вона стала центром об’єднання козацтва. Згодом Січ змінювала своє розташування, але незмінною залишалась її організація.

Запорозька Січ — організація українського козацтва, яка виникла й розвинулася за дніпровськими порогами в першій половині XVI ст. Центром Січі було місто-фортеця, яке через різні обставини змінювало своє розташування, але завжди було за порогами.

Спираючись на сучасні дослідження, можна стверджувати про існування в XVI-XVIII ст. січей у таких місцях:

• острів Томаківка (70-ті рр. XVI ст.-1593 р.);

• острів Базавлук (1593-1638 рр.);

Дмитро Вишневецький (Байда)

Дмитро Вишневецький (1516-1563) — нащадок великого литовського князя Ольгерда, один із перших відомих в історії ватажків українського козацтва. Народився у місті Вишнівець на Тернопільщині. На початку 50-х рр. XVI ст. він уже був черкаським та канівським старостою й організував відсіч турецьким нападникам. У цей час під керівництвом Д. Вишневецького на острові Мала Хортиця було збудовано замок-«городок», який вважається прообразом Запорозької Січі. Закріпившись на Малій Хортиці, біля найважливішої переправи через Дніпро, князь узяв під захист козаків-уходників на Великому Лузі й розпочав здійснювати сміливі рейди проти татарських і турецьких фортець у пониззі Дніпра й Південного Бугу. 29 червня 1556 р. Вишневецький із загоном у 600 кіннотників і командою на 18 чайках узяв приступом Очаків, а восени того ж року — фортецю Іслам-Кермен.

На початку 1557 р. Хортицький замок витримав 24-денну облогу кримського хана. Проте восени цього ж року об’єднані турецько-татарські сили змусили князя залишити острів Мала Хортиця. У 1563 р. під час походу до Молдавії Д. Вишневецький потрапив у полон і був відправлений до Стамбула. Героїзм та мученицька смерть князя уславлені в народній думі «Про козака Байду».

Які портретні риси гетьмана створюють уявлення про Байду як козака?

Великий Луг — заплава Дніпра, що простягалася з обох його боків від острова Хортиця приблизно на 100 км і завширшки від 3 до 25 км. Майже вся територія Великого Лугу затоплена штучним Каховським водосховищем.

Дніпровський Низ — землі з обох боків Дніпра, розташовані за його порогами.

Запорожжя — землі в нижній течії Дніпра на південь від дніпровських порогів.

• Микитинецький Ріг (1638-1652 рр.);

• гирло річки Чортомлик (1652-1709 рр.);

• гирло річки Кам’янка (1709-1711 рр.);

• гирло річки Кам’янка (1730-1734 рр.);

• річка Підпільна (так звана Нова Січ) (1734-1775 рр.).

Назва «Січ» походила від слова «сікти», тобто «рубати», й первісно означала укріплення з дерева і хмизу. Нерідко поруч з цією вживалася й інша назва — «Кіш» (від татарського — військова ставка, місцезнаходження ватажка). Майже завжди вона була розташована на ідеально захищених самою природою місцях — на річкових островах, які навіть важко було знайти через безліч їм подібних (усього по Дніпру в межах земель запорозьких козаків було 265 островів), у прибережній лісовій гущавині, у плавнях.

Через різні обставини козаки змушені були змінювати місця розташування Січі, про що, власне, і свідчить наведений вище перелік.

Крім природних перешкод, Січ була оточена ровом і 10-метровим валом, на якому стояв дерев’яний частокіл. Всередині укріплення знаходився майдан із церквою та ганебним стовпом, де карали винних. Навколо майдану стояли великі довгі житла — курені, де жили січовики, будинки старшини, канцелярія, а далі — склади, арсенали, ремісничі майстерні тощо. Слово «курінь» означало й хату, де мешкали козаки, і військово-адміністративну одиницю. Найчастіше згадується про існування 38 куренів. Чисельність козаків на Січі коливалася залежно від пори року, ходу воєнних дій та інших чинників, але рідко перевищувала 15- 20 тис. осіб. Основна частина козаків-запорожців проживала за межами Січі на зимівниках і з’являлася там зрідка для виконання певних справ.

Запорозька Січ

На якому острові заснував свій замок- «городок» Д. Вишневецький?

Чому Січі називаються Запорозькими?

3. Життя та побут козаків

У XVI ст. відбувається досить стрімке зростання козацтва. Розгорталося покозачення. Із південноукраїнських замків і сіл до степу рушали ватаги шукачів легкої здобичі. Спочатку «ходити в козацтво» означало насамперед рушати на Дніпровський Низ («на низ») за здобиччю, тому цих людей називали низовим козацтвом. Пізніше, коли козацтво стало перш за все протидіяти в українському прикордонні набігам татар, «козацьким хлібом» стали називати військову службу.

Умови життя козаків були суворими і водночас простими. Мешкали вони в саморобних куренях, сплетених з очерету і вкритих кінськими шкурами. Одяг простих козаків був із домотканого сукна й полотна. Із нього шили широкі шаровари, сорочки, поверх яких одягали широкополі кобеняки та киреї, що підперізували поясом. Взуттям слугували чоботи, а головним убором — шапка.

Козацька їжа була невибагливою, але поживною. Запорожці готували саламаху, тетерю, щербу — варені страви із пшона, житнього борошна й риби, вживали в їжу смажену дичину і в’ялену рибу. Козацьке життя було дуже насиченим, адже все вони робили власноруч.

Заняття різноманітними промислами поєднували з воєнною службою, лагодженням зброї і спорядження, приготуванням їжі, запасів для походів. Проте в короткі хвилини дозвілля козаки любили заспівати пісню, послухати гру на кобзі або затанцювати.

Що впливало на життя і побут козаків?

Музей-заповідник на о. Хортиця, з реконструкцією Запорозької Січі

Козацький зимівник (мал. Д. Яворницького)

Покозачення — перехід представників різних верств українського суспільства до козацтва як один зі способів зміни свого соціального стану.

Низове козацтво — назва, що вживалася стосовно козаків-запорожців, які селилися в нижній течії Дніпра.

4. Запорозька Січ — козацька республіка

Специфічні історичні умови й обставини життя запорожців вплинули на процес їхньої самоорганізації. Відзначаючи своєрідні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Більшість дослідників підкреслюють демократичність устрою Січі, який полягав у виборності всіх керівних посад. За підрахунками видатного дослідника козацтва Д. Яворницького, загальна чисельність козацької старшини у різні часи становила від 49 до 149 осіб. Це — отаман, суддя, писар, осавул, курінні тощо. Вибори старшини і всі найважливіші питання вирішували на загальних зборах — Січовій Раді, що скликали тричі на рік. Усі посадові особи на Січі обиралися на один рік, а потім могли бути переобраними. У разі, якщо посадовець не впорався зі своїми обов’язками або порушував усталені звичаї, його могли усунути достроково.

Козацька сторожа

Підготуйте розповідь за репродукцією картини на тему «Тривога в степу».

Щороку 1 січня відбувалися перевибори старшини. В цьому випадку кошовий отаман, ставши під бунчуком, звертався до козаків зі словами: «Панове молодці! Чи не будете ви цього року, за давнім вашим звичаєм, нових старшин обирати, а старих скидати?» Невдоволене старшиною козацтво кричало: «Покинь, негідний сину, своє кошев’я!» або: «Уже наїлися військового хліба, сякі-такі діти, кидайте своє панство!» Якщо старшини не могли відстояти себе, то клали на землю свої шапки і знаки, дякували за довір’я, яким козацтво вшанувало їх раніше, і виходили з кола. Ті, кого обирали, за звичаєм, двічі відмовлялися від знаків влади і приймали їх тільки після третього запрошення. Церемонія виборів кошового закінчувалася тим, що старі козаки, взявши з-під ніг жменю землі, клали її на голову новообраного. Це був символічний знак. Обранець мусив пам’ятати, що він — не більше як слуга товариства; останнє настановляє його своїм володарем, але й може перетворити на прах. Коли ж яка ухвала приймалася, козаки підкидали догори свої шапки.

Використовуючи малюнок, складіть розповідь про козацьку раду на Січі

Козацька, «чайка»

Структура управління на Запорозькій Січі була надзвичайно простою. Загальна козацька Рада (коло) виконувала функції своєрідного законодавчого органу. Кошу в особах кошового отамана та військової старшини належала виконавча влада.

Кіш, керуючись рішеннями Загальної Ради, втілював у життя напрями політики Запорозької Січі.

У той же час під час бойового походу всі козаки мали беззастережно підкорятися отаманові й старшині.

Демократичний характер Січі був зумовлений тим, що він забезпечував внутрішню стабільність і мирне врегулювання внутрішніх конфліктів.

Запорозьке військо формувалося за принципом добровільності, але відбір охочих був суворий. Основу війська становила піхота, менш чисельною була кіннота. Запорожці успішно використовували тогочасні передові методи ведення військових операцій, а також військову розвідку. Козацьку піхоту в поході супроводжував табір із возів. Козаки виявляли майстерність у штурмі й облозі фортець, мали саперів, вправно володіли вогнепальною зброєю. У козацькому війську під час походу панувала сувора дисципліна. У запорожців був добре розвинутий флот, який складався з невеликих суден — «чайок» (завдовжки 20 метрів, завширшки 3-4 метри, що вміщали 50-70 козаків).

5. Козацькі походи XVI ст.

Від початку організації козаки не тільки оборонялися, а і здійснювали походи проти володінь татар і турок. Причини цих походів були різними — від визволення бранців з неволі до захоплення здобичі. У 1490 р. «черкасці київські» влаштували похід на Очаків, а у 1502-1503 рр. вони спустилися на човнах по Дніпру, напали на татарський загін і розбили його. Поступово висувалися ватажки козацьких військових формувань. Одним з них був черкаський і київський староста Остафій Дашкевич. З його іменем пов’язана низка походів у 20-30-х роках XVI ст. Досить багато походів здійснили козаки у 50-60-х рр. XVI ст. під проводом Дмитра Вишневецького.

Кошовий отаман — очолював цивільну і військову владу на Січі. Також він затверджував судові вироки, від імені Січі вступав у дипломатичні відносини з іноземними державами, затверджував обраних або призначених на посади козаків, розподіляв землі між куренями, вирішував питання прийому козаків до війська. Символом влади була булава.

Військовий суддя — чинив суд на Січі. За відсутності кошового отамана виконував його обов’язки, тобто був наказним кошовим отаманом. З допомогою військового скарбничого виконував обов’язки скарбника. Символами влади були січова печатка і тростина.

Військовий писар — очолював січову канцелярію. Від імені кошового отамана та товариства складав і підписував документи. Символами влади був каламар (чорнильниця) в давній срібній оправі.

Військовий осавул — відповідав за організацію і ведення прикордонної служби, охорону зимівників та шляхів. Вів слідство та виконував судові вироки. Підтримував дисципліну та порядок у війську. Розподіляв платню та провіант. Його помічником був довбиш, який ударами в литаври збирав козаків на Раду. Символом влади була тростина.

Військовий обозний — очолював артилерійську та фортифікаційну справу на Січі. Під час походу керував побудовою таборів з возів, а також штурмом укріплень ворога. Займався обліком та комплектуванням війська. Помічником був пушкар.

Військовий тлумач (драгоман) — перекладач документів та переговорів з іноземцями. Очолював розвідку та контррозвідку Січі.

Військові шафари перевозів — збирачі податків на перевозах.

Військовий кантаржій — зберігай ваги і міри на Січі. Слідкував за зборами здобутків для січової скарбниці, а також дотриманням правил торгівлі.

Остафій Дашкевич (худ. Я. Матейко)

Після створення Запорозької Січі походи козаків стали більш організованими.

У 70-х рр. XVI ст. запорожці стали важливим чинником у боротьбі за Молдавію. Кіш Запорозький у березні 1574 р. спорядив на допомогу повсталому молдавському народові 12 сотень козаків на чолі з гетьманом Іваном Свирговським (Сверчевським). Прибуття запорожців активізувало визвольний рух молдаван. Спільно з козаками вони розгромили велике турецьке військо під Фокшанами, визволили столицю Волощини Бухарест, фортеці Бреїла й Бендери. Однак у битві під Кагулом 10 червня 1574 р. молдавсько-козацьке військо зазнало поразки. Тяжкопоранений Свирговський потрапив у полон і був страчений

турками. Майже одночасно з цими подіями козацький загін отамана Покотила захопив Аккерман і кілька менших придністровських замків. Успішніше діяв запорозький отаман Іван Підкова, який раніше не знав поразок від «нечестивців». Разом з патріотично налаштованими молдаванами він у 1577 р. розгромив військо султанського ставленика Петра Мірчича, 31 листопада взяв Ясси і став молдавським господарем. Проте наступного року під натиском турецьких військ Підкова почав відступати на Запорожжя, у Немирові потрапив до рук польської шляхти й на вимогу султана був прилюдно страчений у Львові. Побратими перевезли його прах на Запорожжя.

З другої половини 70-х рр. XVI ст. активізуються морські походи козаків. Легендарним провідником цих походів був Богдан Ружинський (Богданко). У 60 – на початку 70-х рр. XVI ст. він неодноразово відбивав татарські загони від Поділля й Волині, визволяв з полону бранців. Полишаючи державну службу, йде на Січ, де стає кошовим отаманом.

Дізнавшись про похід орди в Україну, Ружинський у жовтні 1575 р. завдав нищівного удару Кримському ханству. Запорожці прорвалися за Перекоп, вогнем і мечем пройшлися всім Кримським півостровом. Ніхто не міг їх зупинити. Козаки руйнували все на своєму шляху, без жалю розправлялися з чоловіками й жінками, зі старими й малими. Потім запорожці на чолі з Ружинським, перетнувши Чорне море, взяли Трапезунд, Синоп, настрахали Стамбул і повернулися на Запорожжя.

Проте наступний похід козаків у пониззя Дніпра, щоб знищити турецькі укріплення, які перешкоджали козацькому флоту виходити в Чорне море, виявився для отамана останнім. Він загинув під час підриву укріплень фортеці Іслам-Кермен.

Однак це не зупинило походи козаків.

У 1586 р. січовики розгромили татарські загони в пониззі Дніпра, наблизилися до Очакова й захопили місто. Морем добралися до Козлова (Євпаторія), спалили фортецю й чимало турецьких галер, витримали запеклий бій з татарами, потім попливли до Білгорода, знищили турецький загін і з тріумфом повернулися на Січ.

Отаман Іван Підкова

Звільнення бранців козаками

Чайки в поході (худ. Л. Денисенко)

Чергова активізація воєнних дій запорожців пов’язана з іменем запорозького отамана Самійла Кішки. Після 25-річного перебування в турецькій неволі він у 1599 р. неподолік від Євпаторії підняв повстання серед веслярів на турецькій галері, визволив невільників і повернувся на Запорожжя. Там його одразу обрали гетьманом. Під його керівництвом було здійснено кілька морських походів, а на початку XVII ст. — походи на Молдавію. В одному з боїв у 1602 р. С. Кініка загинув.

Від кінця XV ст. в історичних джерелах з являються повідомлення про появу козацтва на теренах південноукраїнського степу. В умовах прикордоння формується своєрідний тип козака —людини, характерною рисою якої було поєднання в одній особі воїна і трудівника.

Значення діяльності Дмитри (Байди) Вишневецького для становлення козацтва полягає в тому, що він, на відміну від інших старост південноукраїнських міст, уперше розгорнув діяльність на Запорожжі і звів замок, який став прообразом Запорозької Січі.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

2. Що таке Дике Поле, Великий Луг? Чому саме там відбувалося формування козацтва?

3. Що зумовило появу Січі? Чи можна князя Дмитри (Байду) Вишневецького вважати засновником першої Січі?

4. Які факти підтверджують, що в першій половині XVI ст. українське козацтво було міжстановою соціальною верствою?

5. Відомий український історик І. Крип’якевич писав про українське козацтво, що «у степах виробився оригінальний тип господарки, а в його обороні нова воєнна організація; знов під впливом сеї господарки і у війні зі степовими ордами постала нова козацька суспільність, зі своїм окремим побутом і окремим світоглядом». Чи поділяєте ви наведену думку? Наведіть факти, які її підтверджують або спростовують.

6. Чому Запорозьку Січ називають «козацькою республікою»?

Золоті ворота. Історія

Золоті ворота – будівля поряд із однойменною станцією метро. Декоративність хибно вказує на порівняно молодий її вік і відбиває у більшості киян глибокий інтерес до неї. Це підтверджує і музей, облаштований у будівлі, який зазнає значного напливу екскурсантів хіба що у святкові дні. А кияни старшого віку взагалі інколи називають сучасні Золоті ворота бутафорією і з сумом згадують часи, коли на їхньому місці стояли мальовничі руїни…

Руїни золотих воріт, відкопані дослідником Кіндратом Лохвицьким, тривалий час не давали спокою науковцям. Постійні дослідження руїн залишали значно більше питань, ніж давали відповідей. А будівля все більше руйнувалася й потребувала вжиття невідкладних заходів для порятунку. Вже навіть людина із гарною просторовою уявою не могла запідозрити в цій купі брудної цегли фортифікаційну споруду… Тому Золоті ворота було відбудовано.

Тисячі киян та гостей міста щоденно обходять Золоті ворота, як перешкоду на запрограмованому шляху «на роботу – з робити». І мало хто з них задумується над тим, чому стоїть тут ця декоративна споруда; мало вже хто з них навіть знає, що чотири десятиліття тому на місці цієї споруди стояли руїни, які зараз сховані під товщею нової кладки. І руїни ті – то найдавніша фортифікаційна споруда України, єдина що поєднала у собі риси оборонної та культової архітектури Київської Русі.

Пам’ятник Ярославу Мудрому поряд із Золотими воротами

В «Повісті минулих літ» Нестор називає роком будівництва Золотих воріт 1037-й. Але цим же роком він датує зведення Софійського собору, Георгіївської та Ірининської церков (не збереглися), Благовіщенської церкви на Золотих воротах. Будівництво такої кількості великих споруд за один рік не можливе, тому дослідники дійшли висновку, що Нестор під 1037 роком лише підсумовує п’ятнадцяти-двадцятирічну будівельну діяльність Ярослава Мудрого у Києві. На жаль, літопис не дозволяє встановити точні дати будівництва тієї чи іншої споруди, але за ним можна встановити послідовність будівництва: міські укріплення із Золотими воротами – Софія (завершення) – церква Благовіщення на Золотих воротах.

Древність Золотих воріт підтверджує ще один документ, навіть старіший за літопис Нестора. Це «Слово про Закон і Благодать» Іларіона (роки написання 1037-1050). В цьому творі Золоті ворота названо Великими воротами, на яких Ярослав збудував золотоверху Благовіщенську церкву. Ймовірно, відтоді головну (парадну) браму Києва почали називати Золотими воротами. Отже, зважаючи на історичні документи, можна чітко визначити відрізок часу, в який збудували Золоті ворота із церквою – 1019-1037 роки.

Ярослав Мудрий значно розширив Київ. Місто він обніс високим валом та ровом. Вал був споруджений із величезного зрубу засипаного лесом та землею. Він мав висоту 12 метрів та ширину біля основи – 27 метрів. До міста вели троє воріт, які були врізані у вал – Львівські (в районі сучасної Львівської площі), Лядські (в районі сучасного Майдану Незалежності) та Золоті. Останні були найбільшими. Це була головна фортифікаційна споруда Києва, а відповідно і всієї Київської Русі.

Будували Золоті ворота найняті Ярославом візантійські майстри (хоча в майбутньому руські майстри здійснили деякі добудови). Головним будівельним матеріалом була плінфа – широка й пласка обпалена цегла. З’єднувальний розчин виготовлявся із гашеного вапна з піском та цем’янкою (битою цеглою). Будматеріали мали надзвичайну міцність, тому споруда і простояла так довго.

Золоті ворота у Києві князь Ярослав звів за прикладом Константинопольських Золотих воріт, правда за архітектурою вони зовсім не схожі. А ось за прикладом київських Золотих воріт було збудовано ворота у місті Владимир (Росія), які вже у 20 столітті дуже стали у пригоді київським реставраторам.

Князь Владимирський Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого, внук Володимира Мономаха та праправнук Ярослава Мудрого хотів збудувати у своєму Владимирі Золоті ворота на зразок київських. Про це говорить «Повість Кузьмищи Киянина про вбивство Андрія Боголюбського» із Іпатського літопису. Із київських Золотих воріт було знято міри і у Владимирі у 1164 році виросла подібна споруда. Звичайно, вона на була точною копією, адже будувалася із врахуванням архітектурно-будівельних особливостей характерних для 12 століття. Будівельним матеріалом для воріт у Владимирі був білий камінь, а не плінфа.

Реконструкції Золотих воріт: ліворуч – автори С.Висоцький, Є.Лопушинська, М.Холостенко; праворуч – Є.Лопушинська Реконструкції: ліворуч – М.Холостенка, праворуч – Ю.Асєєва Реконструкція В.Кричевського Реконструкція Є.Корж

У 1240 році Київ був зруйнований військами монголо-татарського хана Батия. Головний удар татари спрямували на Лядські ворота, адже вважали їх найвразливішими серед київських воріт. Кровопролитні бої відбувалися й під Золотими воротами. Про це свідчать результати археологічних розкопок – під Золотими воротами, особливо у рові перед ними (вул. Золотоворітський проїзд), було знайдено нагромадження кісток, скелетів, метальних ядер. Але взяти штурмом головну твердиню міста монголо-татари не змогли.

Два з половиною століття про Золоті ворота не згадувалося у письмових документах (або такі документи не збереглися). Наступна згадка про будівлю зустрічається у грамоті Великого князя Литовського Олександра, яка датується 1499 роком. Із документа видно що в ті роки Золоті ворота залишалися головним в’їздом до Києва. Невідомо в якому вони стані перебували в ті часи, але у 1594 році це вже руїни. Про це писав Еріх Лясота у своєму щоденнику: «…руїни гарних воріт, які й тепер ще служать воротами… Це була гарна й велична будівля, як можна зробити висновок з уцілілих залишків».

Золоті ворота. А. ван Вестерфельд. 1651 рік Золоті ворота. Малюнок середини 19 століття

Під час Національно-визвольної війни у 1648 році Золоті ворота стали місцем тріумфальної зустрічі козацького війська Богдана Хмельницького. Хоча тоді вони вже були дуже зруйнованими. Це підтверджують унікальні малюнки голландського художника Абрагама ван Вестерфельда.

Ван Вестерфельд був придворним художником литовського гетьмана Януша Радзивілла. У 1651 році цей воєначальник на чолі польсько-литовського війська захопив Київ. Ван Вестерфельд повинен був зафіксувати у своїх малюнках похід князя Радзивіла, його подвиги та найвизначніші місця. Під час перебування у Києві він зробив ряд малюнків. Роботи ван Вестерфельда і зараз мають неоціненне значення для вивчення історії та культури стародавнього Києва.

Золоті ворота зображені на трьох малюнках Ван Вестерфельда. На одному зображений гетьман Радзивілл біля головної київської брами. На другому Радзивілл стоїть біля Софії Київської, а на дальньому плані видно Золоті ворота, з яких виходять польсько-литовські війська. Третій малюнок показує Золоті ворота, а вдалині Софійський і Михайлівський Златоверхий собори. Руїни воріт на малюнках мають дві стіни, ворітні арки, вал і залишки надбрамної церкви.

Малюнки ван Вестерфельда, точніше їх копії, були знайдені у 1904 році у Варшаві, серед паперів останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського. Зображення Вестерфельда були актуальними навіть у останню чверть 20 століття, коли постала проблема реконструкції Золотих воріт.

У 18 столітті Київ вже був у складі Російської імперії. У 1750 році стан воріт описував інженер-полковник Дебоскет. Він вказував на аварійний стан будівлі, а особливо надбрамної церкви, від якої залишились «зруйновані стіни та склепіння, від яких проїжджим та людям, що ходять пішки, теж неабияка небезпека, і несподівано ці склепіння можуть упасти, убити всіх…». Щоб уникнути небезпеки Дебоскет пропонував знести кам’яні стіни і склепіння, ворота засипати землею (для збереження), а поряд із ними збудувати нові. Проект запропонований Дебоскетом схвалили – у 1755 році Золоті ворота засипали землею. Над валом височіли 8-метрові стіни-залишки Благовіщенської церкви. Їх зруйнували у 1766 році «відповідно до вимог фортифікації». Видатна пам’ятка зникла з обличчя Києва.

У 30-ті роки 19 століття постало питання про знесення валу Ярослава. Золоті ворота вирішили відкрити, але шукати їх вже довелося археологам. У 1832-1833 роках археолог-аматор Кіндрат Лохвицький відкрив залишки Золотих воріт. Вони постали вже без склепінь у вигляді двох товстих стін різного розміру. Під землею ворота пробули майже 80 років.

У перші ж роки після відкриття воріт постало питання, як захистити їх від негативного впливу гідротермічних умов. Перші роботи по збереженню воріт виконував той самий Лохвицький. Всі щілини було залито вапном, а зверху поклали три шари дерну. Майже одночасно залізними затяжками було сполучено стіни воріт, а біля східної стіни збудували контрфорси, які є і зараз. Навколо руїни оточили чавунною огорожею. Вони стали популярною київською пам’яткою.

Із середини 19 до 70-х років 20 століття Золоті ворота стояли в майже незмінному вигляді. Їм завдавали деякого косметичного ремонту і вкрили бляхою, намагаючись захистити від згубного впливу атмосферних опадів. Але пам’ятка неухильно руйнувалася. Її потрібно було рятувати.

1872 1890-ті 1890-ті 1890-ті 1890-ті 1930 1930-ті 1900-ті 1912 1954 1959 1960-ті 1970-ті 1970-ті 1973 1975 1981 1981

Існувало два варіанта порятунку Золотих воріт. Перший передбачав будівництво над руїнами великого скляного павільйону. Серед архітекторів та художників навіть було влаштовано конкурс на кращий проект павільйону. Але, на щастя, цей варіант відкинули. Вирішено було повністю відбудувати пам’ятку у первісному вигляді. Але яким був цей вигляд? Перед архітекторами, археологами та істориками постала надскладна задача відтворити вигляд Золотих воріт.

Руїни Золотих воріт повинні були опинитись в середині нової будівлі й не нести ніякого навантаження. Доступ до них збирались залишити відкритим.

Під час відтворення первісного вигляду дослідники вивчили й проаналізували усі наявні описи та зображення будівлі, детальні звіти археологічних експедицій. Розглянуто було й будівлі, що могли бути схожими на Золоті ворота. І саме тоді згадали про Золоті ворота у Владимирі, які, ймовірно, будувалися за проектом київських. Стали у пригоді креслення Владимирських Золотих воріт виконані фон Берком у 1779 році (тому що пізніше будівлю добудовували). Всі ці матеріали послужили базою для проекту, який виконали С.Висоцький, Є.Лопушинська та М.Холостенко. За цим проектом і відбудували пам’ятку. Відбудову виконали у рамках підготовки до святкування 1500-річчя Києва.

1981 рік. Архітектори Шелягов (зліва), Лопушинська і Мазюкевич. 1980-і роки. Роботи по будівництву сучасного пам’ятника Золотих Воріт 1981 1982 1985 1990

Відбудова Золотих воріт мала як своїх прихильників, так і противників, які вважали, що законсервувати руїни можна й іншим способом, не змінюючи їх художній вигляд. Головним їх аргументом було те, що відбудова в будь якому випадку є гіпотетичною і відхиляє уяву від справжнього вигляду. Але ж і руїни не давали ніякої уяви про справжній (первісний) вигляд Золотих воріт. Звичайно більшість науковців притримувалось думки, що варто зберегти романтичні руїни. Але, на жаль, в часи відбудови пам’ятки наука і техніка не дозволяла зробити це. Вони неминуче зруйнувалися б.

Зараз в павільйоні, який відтворює первісний вигляд Золотих воріт влаштовано музей.

Дослідження науковців дозволили визначити точні розміри Золотих воріт: ширина головного об’єму була 10,5 метрів, висота – 13,36, довжина 17, 65. Павільйон нової будівлі виконали у вигляді башти із зубцями. Висота його основної частини 14 метрів. На основній башті стоїть надбрамна церква висотою 17 метрів. Загальна висота Золотих воріт разом із церквою перевищує 30 метрів.