Що означає слово каяття

Немає відеоматеріалів для виділеного уривка.

На жаль, не вдалося відтворити відеофайл.

Що таке каяття

ДІЄСЛОВО «каятись» означає «змінити ставлення до зробленого (чи задуманого) вчинку або до своєї поведінки через почуття жалю чи незадоволення», а також «жалкувати, шкодувати чи відчувати докори сумління за те, що було або не було зроблено». У багатьох випадках цю думку передає єврейське слово наха́м. Воно може означати «відчувати жаль, бути в жалобі, розкаятись» (Вихід 13:17; Буття 38:12; Йова 42:6), а також «утішитись, заспокоїтись» (2 Самуїла 13:39; Єзекіїля 5:13) та «звільнитись» (від ворогів) (Ісаї 1:24). Оскільки це слово означає «жаль» або «утіху», очевидно, що йдеться про зміну ставлення до чогось або переміну в почуттях.

У грецькій мові існує два дієслова, пов’язаних з каяттям: метаное́о і метаме́ломаі. Перше слово складається з двох слів: мета́, що означає «після», та ное́о (це слово походить від ноус — розум, настрій чи мораль), яке означає «збагнути, побачити, охопити розумом та усвідомлювати». Тому метаноео буквально значить післязнання (на противагу передзнанню) і вказує на зміну думки, ставлення чи наміру. А метамеломаі походить від слова ме́ло, що означає «турбуватися або цікавитися». З префіксом мета («після») це дієслово означає «шкодувати, жалкувати» (Матвія 21:30; 2 Коринфян 7:8) або «розкаятись».

Отож метаноео підкреслює зміну в погляді або настрої, визнання зробленого або задуманого небажаним (Об’явлення 2:5; 3:3), а метамеломаі підкреслює почуття жалю (Матвія 21:30). У «Теологічному словнику Нового Завіту» за редакцією Ґ. Кіттеля (том IV, с. 629) в перекладі з англійської говориться: «Н[овий] З[авіт] розрізняє значення [цих слів], і це свідчить про чітке розуміння незмінності суті двох понять. А в елліністичній літературі межа між цими двома поняттями часто стирається».

Звичайно, зміна погляду нерідко викликає зміну в почуттях. Або ж почуття жалю може передувати зміні в поглядах і призвести до цієї зміни чи змусити змінити наміри (1 Самуїла 24:6—8). Отже, ці два слова мають хоча й різні, але близькі значення.

Каяття в гріхах

Каяття необхідне через гріх, нездатність відповідати Божим праведним вимогам (1 Івана 5:17). Оскільки Адам продав людей у рабство гріха, всі його нащадки мають каятись (Псалом 51:7; Римлян 3:23; 5:12). Каяття, після якого людина навертається,— це необхідна умова примирення з Богом.

Людина може розкаятись у тому, що жила не відповідно до намірів Бога і його волі, а за законами світу, яким править Супротивник Бога (1 Петра 4:3; 1 Івана 2:15—17; 5:19). Людина може каятись і через провини у певній сфері свого життя, через якесь неправильне заняття, що ганьбить загалом добре життя людини; або ж вона кається в одному проступку чи навіть поганому прагненні, схильності чи напрямку думок (Псалом 141:3, 4; Приповістей 6:16—19; Якова 2:9; 4:13—17; 1 Івана 2:1). Тож діапазон провин може бути і дуже широким, і дуже вузьким.

Так само і міра, до якої людина відступає від праведності, буває різна, і, звичайно, сила каяття повинна відповідати ступеню відхилення від праведності. Ізраїльтяни «далеко відпали» від Єгови і «танули» (буквально «зігнивали») від своїх гріхів (Ісаї 31:6; 64:5, 6; Єзекіїля 33:10, Кул.). Апостол Павло описує іншу ситуацію і каже, що «людина може зробити якийсь хибний крок і не усвідомлювати цього». Він радить, щоб зрілі брати, виправляючи її, намагалися «робити це в дусі лагідності» (Галатів 6:1). Оскільки Єгова милосердно зважає на слабкості своїх служителів, їм не слід постійно мучити себе докорами за помилки, яких вони допустилися внаслідок успадкованої недосконалості (Псалом 103:8—14; 130:3). Якщо такі служителі сумлінно ходять Божими дорогами, вони можуть радіти (Филип’ян 4:4—6; 1 Івана 3:19—22).

Каятись може людина, яка мала добрі взаємини з Богом, але заблукала і втратила Божу прихильність і благословення (1 Петра 2:25). Ізраїльтяни перебували в угоді з Богом — вони були «святим народом», вибраним серед інших народів (Повторення Закону 7:6; Вихід 19:5, 6). Християни праведні перед Богом завдяки новій угоді, укладеній за посередництвом Христа (1 Коринфян 11:25; 1 Петра 2:9, 10). Каяття християнина, який заблукав, веде до відновлення його праведності перед Богом і, як результат, до благ і благословень (Єремії 15:19—21; Якова 4:8—10). Для тих же, хто не мав таких взаємин з Богом, як-от язичників за часів Божої угоди з Ізраїлем (Ефесян 2:11, 12), а також для людей будь-якої раси чи національності поза християнським збором, розкаяння — перша й головна умова для набуття праведності в Божих очах і можливості жити вічно (Дії 11:18; 17:30; 20:21).

Каятись може і одна людина, і багато людей разом. Наприклад, проповідування Йони спонукало жителів міста Ніневії — від царя «аж до найменшого» — розкаятись, оскільки в Божих очах усі вони були винні (Йони 3:5—9; Єремії 18:7, 8). Вся громада ізраїльтян-поверненців під впливом слів Ездри визнала спільну провину перед Богом і виразила розкаяння через своїх зверхників (Ездри 10:7—14; 2 Хронік 29:1, 10; 30:1—15; 31:1, 2). Коринфський збір розкаявся в тому, що терпів у себе людину, яка грубо порушувала християнські норми (2 Коринфян 7:8—11; 1 Коринфян 5:1—5). Навіть пророки Єремія і Даниїл не відмежовувались від провини, коли визнавали гріхи Юди, що призвели до її падіння (Плач Єремії 3:40—42; Даниїла 9:4, 5).

Каяття – це що? У чому відмінність каяття від покаяння

Здавалося б, відповідь на питання “Каяття – це що таке?” проста, але мало хто може відрізнити каяття від покаяння, так як вважає, що ці слова означають одне і те ж, однак відмінності все ж є. Отже, якщо говорити про покаяння, то це почуття провини, якесь духовне переживання і дещо більше ніж каяття, яке відчуваєш лише тоді, коли дуже шкодуєш про досконалий вчинок.

Зміст матеріалу

Каючись людина визнається перед Господом, що йде фальшивою дорогою і прагне знайти правдиву дорогу. Він бачить свої гріхи і засуджує себе не тільки за свої безсторонні дії, але і за своє падіння в цей гріховний стан.

Каяття – це жаль про зроблене

Отже, коли людина покається в чомусь, вона повинна зректися скоєного нею гріха, повернутися на шлях благодійники і потім більше не робити того, про що доводиться потім так сильно шкодувати. Що таке каяття в повному розумінні цього слова?

Треба зазначити, що існує ще деякі відмінності між покаянням і каяттям. У покаянні потрібно попросити вибачення, що неодмінно має призвести до зміни життя в кращу сторону (плоду покаяння), а каяття – це простий жаль, не більше того.

Візьмімо з біблійного сюжету приклад для більш точного пояснення. Юда ж після зради ним свого вчителя Ісуса Христа за 30 срібників сильно розкаявся, його слова були такі: “Я згрішив, зрадивши невинну кров”. Однак він повісився, оскільки не зміг покаятися. А ось апостол Петро, зрікшись тричі від Христа, приніс Господу плоди свого покаяння – все життя, шкодуючи про те, що трапилося, він вмивався сльозами.

Що таке каяття, сповідь

З покаянням і каяттям в загальних рисах ми вже розібралися, проте тепер у всю цю картину треба вписати жаль, без цього почуття не прийти ні до того, ні до іншого.

Напевно, саме з жалю і починається глибоке каяття, а за ним і щире покаяння. Адже жаль – це почуття печалі, тривоги і засмучення з приводу неможливості чогось повернути. Жаль може означати жалість і співчуття до кого-небудь.

Порушуючи питання про те, що таке каяття, жаль і покаяння, з одного боку до їх визначень можна застосувати одні й ті ж трактування, проте можна сказати і те, що це ланки одного ланцюга.

Спочатку людина робить якийсь неблагонравний вчинок, за який з часом їй стає соромно – так починає працювати її совість, яка буде гірше будь-якого судді, а потім винного накриває почуття жалю. За всім цим настає каяття, коли людина повністю розуміє і приймає свою помилку, а коли хоче виправитися і знайти вихід зі сформованої ситуації, приходить до покаяння на сповіді.

Покаяння

У людському житті рано чи пізно з ‘являється необхідність покаяння, щоб з цим отримати моральне і моральне очищення. Покаяння веде до глибокого усвідомлення свого гріха, жаль і скорботи, рішучого бажання не повторювати його надалі і виправитися справою і думкою.

Покаяння – слово грецьке, яке буквально означає зміну думок або зміну розуму. Каючись, людина не тільки усвідомлює свою гріховність, але й твердо готова боротися зі своїми поганими схильностями і пристрастями. Ось такий стан душі поєднується з проханням або молитвою про допомогу до Бога. І тільки при щирому і сердечному покаянні відкрита душа отримує те благодатне лікарство, яке не допускає, щоб душа знову занурилася в гріх.

Православне Таїнство

У православ ‘ї є Таїнство, яке так і називається – Покаяння, який при якому сповідує свої гріхи при видимому отриманні прощення від батюшки дозволяється від гріхів самим Господом.

Покаяння, як правило, передує Таїнству Причащення, оскільки готує душу до смаху Тіла і Крові Господа Ісуса Христа. Необхідність Таїнства Покаяння полягає в тому, що людина після Таїнства Хрещення стає християнином. Омив таким чином свої гріхи, він через неміч свого природного людського єства продовжує грішити. Ось ці гріхи і відокремлюють людину від Господа, ставлячи між ними перешкоду. Своїми силами людина ніколи не зможе перевершити цей болісний розрив, якби не було покаяння, яке допомагає зберегти набуте в Хрещенні єднання з Богом.

Покаяння – це, перш за все, духовна праця, в результаті якої досконалий людиною гріх стає ненависним йому.

Ув ‘язнення

В Євангелії від Луки сказано: “Якщо не покаєтеся, все так само загинете”. На Небесах більше радості буде про одного каючого грішника, ніж про дев “яноста дев” ятьох праведних, які не потребують покаяння.

Людина все своє земне життя проводить у безперервній боротьбі з гріхом, у неї бувають важкі поразки і падіння. Але, незважаючи на це, справжній християнин не повинен піддаватися зневірі, в будь-якому випадку йому треба підніматися і продовжувати свій шлях, оскільки Боже милосердя нескінченно. Треба взяти свій хрест і йти за Христом.

Плід покаяння – отримання примирення з Богом, зі своїм сумлінням і людьми, і набуття духовної радості звільнення від покарань за сповідані гріхи у вічному житті. Це і послужить відповіддю на питання: “Каяття – це що?”.