Основи загальної генетики

Усі ознаки живих організмів, які вивчає генетика, умовно поділяють на якісні (альтернативні) та кількісні. Якісні ознаки наявні або відсутні, наприклад забарвлення квітки рослини (наявне — червоні пелюстки, відсутнє — білі пелюстки). Кількісні ознаки характеризуються неперервною мінливістю, приміром зріст людини, їх визначають вимірюванням. Сучасну генетику започаткували дослідження якісних ознак, бо закономірності їх успадкування порівняно прості та доступніші для генетичного аналізу.

Закони Менделя

Тривалий час матеріального носія спадковості сприймали як однорідну за складом речовину. Вважали, що спадкова речовина батьків змішується у дитини як дві взаєморозчинні рідини. Відповідно до цього гібридне потомство, одержане внаслідок з’єднання спадкового матеріалу організмів, різниться за низкою ознак і повинно мати їх проміжні значення. Справді, такі явища часто спостерігаються. У людини і тварин речовину спадковості пов’язували з кров’ю, звідси відомі слова— “напівкровний”, “чистокровний”.

Перші генетичні дослідження. У другій половині XIX ст. деякі дослідники спостерігали у гібридів таку мінливість ознак, яку не можна було пояснити з позицій існуючих уявлень. Одним із них був Г. Мендель, який довів, що спадкові чинники не змішуються, а передаються з покоління в покоління у вигляді незмінних окремих одиниць через чоловічі та жіночі статеві клітини — гамети. У кожної особини спадкові одиниці перебувають у вигляді пар, а у гаметах наявна лише одна одиниця з кожної пари. Ці одиниці спадковості Г. Мендель назвав елементами.

У 1900 р., коли закони Менделя отримали визнання, одиниці спадковості назвали факторами. Через декілька років датський біолог В. Йогансен дав їм назву “гени”. У 1912 р. американський генетик Т.-Г. Морган довів, що гени розташовані в хромосомах.

Успіх Г. Менделя багато в чому забезпечив вдалий вибір експериментального об’єкта — гороху. Ця рослина має комплекс сприятливих властивостей для проведення експериментів зі схрещування:

• 1) сорти гороху чітко відрізняються за простими якісними ознаками;
• 2) горох — самозапильна рослина, завдяки чому підтримується чистота сорту, тобто збереження ознаки від покоління до покоління;
• 3) можна схрещувати рослини шляхом штучного запилення і одержувати потрібні гібриди. Гібриди гороху здатні давати потомство, що не завжди можливо при гібридизації інших рослин.

Г. Мендель підібрав такі пари альтернативних ознак, що, як було встановлено пізніше, мають простий тип успадкування: форма насіння (гладенька або зморшкувата), забарвлення насіння (жовте або зелене), забарвлення квіток (біле або кольорове) та ін.

Подібні досліди з гібридизації рослин неодноразово проводили і до Г. Менделя, але ніхто не зміг одержати таких всеохопних даних і побачити в них закономірності спадковості. Його дослідження можна вважати зразком проведення будь-якого наукового експерименту. Г. Мендель вивчив експериментальний матеріал, після чого ретельно спланував усі досліди. Основним принципом дослідження була поетапність — спочатку всебічно аналізувалося успадковування однієї ознаки, а лише потім наступної. Одержані дані Г. Мендель ретельно реєстрував. Він провів безліч експериментів і отримав достатню кількість покаників для забезпечення статистичної достовірності результатів.

Моногібридне схрещування. Перший та другий закони Менделя. Вивчаючи результати схрещування рослин з альтернативними ознаками (наприклад, насіння: гладеньке — зморшкувате; квітки: білі — забарвлені), дослідник виявив, що гібриди першого покоління (і^і), одержані за допомогою штучного запилення, не є проміжними між двома батьківськими формами, а в більшості випадків схожі на одну з них. Наприклад, при схрещуванні рослин із забарвленими та білими квітками все потомство першого покоління мало забарвлені квітки (рис. 2.1). Батьківську ознаку, яку мали рослини першого покоління, Г. Мендель назвав домінантною. У наведеному прикладі домінантною ознакою була наявність забарвлення у квіток.

Рис. 2.1. Успадкування пурпурного та білого забарвлення квіток у гороху

Шляхом самозапилення експериментальних гібридів (і^) дослідник одержав потомство другого покоління (Р2) і виявив, що воно не одноманітне: частина несе ознаку тієї батьківської рослини, яка не проявилася у гібридів першого покоління. Отже, ознака, відсутня в поколінні І?х, знову з’явилася в поколінні Г. Мендель дійшов висновку, що ця ознака була присутня в поколінні у прихованому вигляді. Він назвав її рецесивною. У наведеному прикладі рецесивною ознакою було біле забарвлення квіток.

Учений здійснив серію подібних дослідів із різними парами альтернативних ознак і кожного разу підрахував співвідношення рослин з домінантними та рецесивними ознаками. У всіх випадках аналіз довів, що відношення кількості рослин з домінантною ознакою до кількості рослин з рецесивною у поколінні 2^ становило приблизно 3:1.

У третьому поколінні (і^з), отриманому шляхом самозапилення рослин покоління .Р2, виявилося, що ті рослини з другого покоління, які несли рецесивну ознаку, дали потомство, всі рослини якого її мали. Частина рослин ¥2 з домінантною ознакою дала потомство з цією самою ознакою, а частина — потомство з розщепленням ознаки подібно до гібридів >?г:3 домінантних до 1 рецесивної.

Г. Мендель зрозумів, що такі співвідношення ознак у потомстві можуть бути тільки наслідком існування відокремлених та незмінних одиниць спадковості, які передаються від покоління до покоління через статеві клітини. Для домінантного і рецесивного чинників він запровадив буквені позначення: домінантні позначив великими літерами латинської абетки, а рецесивні — маленькими. Наприклад: А — квітки забарвлені, а — квітки білі; В — насіння гладеньке, Ь — насіння зморшкувате тощо.

Унаслідок ретельного аналізу одержаних експериментальних результатів Г. Мендель дійшов таких висновків:

• 1. Оскільки вихідні сорти гороху є чистими (дають одноманітне потомство), це означає, що сорт з домінантною ознакою повинен мати два домінантні фактори (АА), а сорт з рецесивною ознакою — два рецесивні (аа).
• 2. Статеві клітини (гамети) містять лише один фактор — домінантний (А) або рецесивний (а).
• 3. Рослини гібридів першого покоління (І^) містять по одному фактору, одержаному через гамети від кожного з батьків, тобто А і а (Аа).
• 4. У поколінні ^ спадкові фактори не змішуються, а залишаються відокремленими.
• 5. Один із спадкових факторів домінує над іншим.
• 6. Гібриди утворюють два типи гамет порівну: одні з них містять фактор А, інші — фактор а.
• 7. У процесі запліднення жіноча гамета типу А матиме однакові шанси з’єднатися як з чоловічою гаметою А, так і з чоловічою гаметою а. Це стосується і жіночих гамет типу а.

Ці висновки можна наочно представити у вигляді схеми (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Моногібридне схрещування гороху

Можливі чотири різні комбінації, з яких лише одна не містить домінантних факторів, тому в цьому випадку спостерігається рецесивна ознака. Три комбінації представляють рослини з домінантною ознакою. Частина цих рослин (ЛА) дасть стійке потомство, яке не розщеплюватиметься, а дві частини (Аа і аА) знову дадуть розщеплювання у співвідношенні 3 : 1 (рис. 2.1).

Г. Мендель не формулював законів, відомих як “закони Г. Менделя”. Це зробили дослідники, які повторно відкрили його закономірності.

Перший закон Менделя (закон одноманітності) стверджує, що при схрещуванні особин з альтернативними ознаками у гібридів першого покоління проявляються тільки домінантні ознаки.

Згідно з другим законом Менделя (законом розщеплення) при самозапиленні гібридів першого покоління серед нащадків відбувається розщеплення ознак у співвідношенні 3:1, тобто утворюється три частини рослин з домінантною ознакою та одна — з рецесивною.

Моногібридним називають схрещування, за якого особини різняться лише однією парою ознак.

Дигібрид не схрещування. Третій закон Менделя.

Після виявлення закономірностей розщеплення за однією парою альтернативних ознак Г. Мендель перейшов до вивчення успадкування двох пар таких ознак.

За дигібридного схрещування схрещують особин, що відрізняються за двома парами альтернативних ознак (наприклад, насіння гладеньке жовте та зморшкувате зелене).

У дослідах Г. Менделя одна батьківська рослина несла домінантні ознаки (гладеньке жовте насіння), а друга — рецесивні (зморшкувате зелене насіння). Усі гібридні рослини першого покоління (2^) мали домінантні ознаки — гладеньке жовте насіння. У другому поколінні (ІР2) у рослин було різне поєднання ознак у такому співвідношенні: дев’ять частин рослин із гладеньким жовтим насінням; три частини із зморшкуватим жовтим насінням; три частини з гладеньким зеленим насінням; одна частина із зморшкуватим зеленим насінням, тобто 9:3:3:1.

Отже, у другому поколінні гібридів з’явилися два нові поєднання ознак насіння: зморшкувате жовте та гладеньке зелене. На підставі цього дослідник дійшов висновку, що спадкові фактори батьківських рослин, які об’єдналися в поколінні Ри у наступних поколіннях розділяються і поводяться незалежно — кожна ознака однієї пари може поєднуватися з будь-якою ознакою іншої пари. Це відкриття було названо третім законом Менделя (законом незалежного розподілу).

Розщеплення в умовах дигібридного схрещування можна ілюструвати за допомогою спеціальної таблиці (рис. 2.3), яку в генетичних дослідженнях називають решіткою Пеннета (на честь англійського дослідника Р. Пеннета, який її запропонував).

Рис. 2.3. Успадкування забарвлення та форми насіння у гороху

Решітка Пеннета забезпечує зведення помилок, які можуть виникнути при всіх можливих поєднаннях гамет, до мінімуму. Домінантні фактори позначено літерами А та В, рецесивні — а і Ь. Тоді батьківські особини матимуть генетичні формули ААВВ і ааЬЬ, їх гамети — АВ і аЬ, а гібриди першого покоління 2* — АаВЬ. Відповідно, ці гібриди можуть продукувати чотири типи гамет, після з’єднання яких формується чотири типи рослин за комбінацією ознак.

Із законів Менделя випливають важливі висновки:

• — спадкові фактори відокремлені та незмінні, вони не змішуються, а лише перегруповуються;
• — спадкові фактори схрещуваних сортів при утворенні гамет можуть утворювати нові поєднання, або рекомбінувати.

Відкриття Г. Менделя не було належно оцінено за його життя. Лише на межі XIX—XX ст. його вдруге зробили незалежно один від одного біологи Г. де Фріз, К. Корене та Е. Чермак, що започаткувало розвиток нової біологічної дисципліни — генетики.

§ 13. Природа і населення Південного Дворіччя

У горах Вірменії беруть свій початок дві великі річки: Євфрат і Тигр. Вони течуть на південний схід і впадають у Перську затоку. Країну, яка була в давнину розташована на берегах цих двох річок (по середній і нижній течії), називають Дворіччям. Греки називали її Месопотамією, що їхньою мовою означає Межиріччя. Через річкові наноси за багато віків і тисячоліть південний берег Перської затоки обмілів, сама затока відступила на південь.

Розлиття Євфрату і Тигру не таке, як розлиття Нілу, — коротке, бурхливе й часто несподіване. Коли навесні в горах Вірменії розпочинається танення снігів, обидві річки переповнюються, виходять із берегів і заливають околиці.

У найдавнішу епоху територія Південного Дворіччя була малопридатна для розселення людей. Перші поселенці, мабуть, прибули сюди не добровільно, а гнані тяжкою необхідністю (нестачею харчів чи натиском ворогів).

2. Перші жителі Південного Дворіччя

У IX-VIII тис. до н.е. у долині Євфрату і Тигру з’явилися перші жителі. Масове заселення відбулося у V-IV тис. до н.е. Південну частину Дворіччя біля Перської затоки заселили шумери. Тому ця країна стала називатися Шумер. Північніше розселились аккадці. Їх держава називалася Аккад. Вони відрізнялися від шумерів мовою.

Головним заняттям населення Південного Дворіччя у VI-IV тис. до н.е. було землеробство і скотарство. У Дворіччі вирощували зернові культури — просо, ячмінь, пшеницю, які давали високі врожаї двічі на рік.

Жителі Південного Дворіччя займалися також полюванням і рибальством.

Каменю, металів і лісу в Південному Дворіччі не було. На місці в достатку були лише глина й очерет, які широко використовувалися. Тому спочатку житла плели з очерету, який обмазували глиною.

Із життя шумерів

Єдиним деревом була фінікова пальма, яку мешканці назвали «деревом життя». її плоди використовували в їжу, кісточки фініків були паливом, із волокон кори плели мотузки і кошики, листя застосовували як будівельний матеріал для покрівлі, а саму пальму, в разі потреби, як деревину.

Головним багатством Південного Дворіччя була земля. Дуже родючі ґрунти дозволяли збирати великі врожаї.

Однак займатися хліборобством у несприятливих природних умовах було важко. На півночі, в Аккаді, не вистачало води для зрошення. А на півдні, в Шумері, навпаки, часто відбувались повені, і місцевість була заболочена. Але люди не відступали перед труднощами. Вони будували канали для зрошення землі та осушення боліт. Споруджували штучні насипи, дамби і водоймища. Тобто в Дворіччі, як і в Єгипті, сформувалось іригаційне землеробство.

Наполеглива праця жителів Південного Дворіччя та будування водних споруд перетворили цю річкову долину з непривітного краю у квітучу країну.

Господарські потреби вимагали ведення ділових записів. Але папірус на берегах Євфрату і Тигру не ріс. Жителі Дворіччя навчилися писати гострою паличкою на маленьких табличках із вогкої глини.

Табличка із клинописом шумерів

Спочатку в Дворіччі, як і в Єгипті, «писали» малюнками. Але на вогкій глині важко намалювати складний знак чи літеру, до того ж це вимагало багато часу. Легше було витискувати окремі рисочки — клинці. Тому писемність жителів Стародавнього Дворіччя називають клинописом. Кожний знак складався з кількох клинців. Він позначав або окремий склад, або ціле слово, як і єгипетський ієрогліф.

4. Міста-держави Південного Дворіччя в IV-III тисячоліттях до н.е. Держава Саргона

Освоєння людьми багатств Дворіччя привело до виникнення міст. На півдні — Ур, Урук, Ереду, Лагаш, а на півночі — Аккад, Марі, Ашшур. Зазвичай вони розташовувалися на підвищеннях і були захищені мурами. Чисельність населення у деяких з них сягала 40-50 тис. осіб.

Найбільш важливими спорудами міст були зрошувальна система та головний храм — зиккурат. Спочатку важливі питання життя міста вирішувалися на зборах. Але в ситуаціях, коли рішення потрібно було прийняти швидко (бурхлива повінь, термінові роботи або ремонт зрошувальної системи), жителі міст призначали людину, яка вирішувала нагальні питання повсякденного життя. Його називали «енсі». У часи небезпеки шумери обирали царів — лугалів, які виконували роль військового командира. Інколи влада енсі й лугаля зосереджувалася в одних руках. Згодом почали передавати владу в спадок. Так, влада, яка раніше належала народові, перейшла до однієї особи — монарха (від грец. «один правлю»).

Кожне місто було столицею невеликої держави, до якої входили власне місто та навколишні поселення. Тому таке невелике державне утворення історики називають місто-держава.

Головним будівельним матеріалом у Дворіччі була глина, з якої робили цеглу. Із неї будували все — житлові будинки, храми, палаци. У Дворіччі було мало палива. Тому цеглу не обпалювали, а просто сушили на сонці.

Місцеві хлібороби винайшли плуг, яким було зручно орати ґрунт.

Шумери розводили дрібну та велику рогату худобу. Під час оранки у плуг запрягали биків та ослів, з їх допомогою також молотили хліб.

У містах працювали вмілі ремісники. Майже все виготовляли з глини: винні бочки, посуд, дитячі іграшки, серпи з кам’яними зубцями, цвяхи, труби і навіть домовини.

У III тис. до н.е. ремісники почали виробляти знаряддя праці та зброю з бронзи.

Міста були також місцем жвавої торгівлі. Жителі Дворіччя обмінювали в інших народів зерно, вовну, тканини й фініки на дерево, камінь і метали.

Зиккурат царя Ур-Намму

Глиняна табличка і глиняний конверт

Житло в Месопотамії

Між містами-державами Дворіччя точилася боротьба за родючі землі. Для захисту своїх земель кілька міст об’єднувалися у військові союзи. Згодом такі союзи ставали постійними. Так у Дворіччі постають перші великі держави — Аккад, Шумер, Елам.

Маска Саргона Аккадського

У Дворіччі іноді траплялися великі повені — потопи. Найбільші потопи сталися близько 3300 та 2900 років до н.е. Шумери стали вести відлік своєї історії саме від цих подій. Час відраховували в поколіннях, наприклад: «У третьому поколінні після Потопу в Уруці правив Гільгамеш».

Одним із визначних царів Аккаду був Саргон (2316-2261 рр. до н.е.), ім’я якого в перекладі означає «істинний цар». Коли царя Кіша усунули від влади, Саргон узяв на себе управління містом, а згодом став царем держави.

Посівши престол, він вирішив підкорити Шумер, що й успішно зробив. Також Саргон завоював Сирію, Елам і створив велику державу, що об’єднала все Дворіччя.

Стела Нарам-Суена із Суз. Перемога царя над луллубеями

Найвищого розквіту збудована Саргоном держава досягла за Нарам-Суена (бл. 2236-2200 рр. до н.е.). Правитель називав себе величним богом, царем чотирьох сторін світу і наказав зображати себе в головному уборі, прикрашеному рогами, які вважалися символом влади богів. Після смерті Нарам-Суена держава Саргона поступово занепала через бездарність правителів і зовнішні вторгнення.

Дворіччя знову розпалося на окремі держави, які вели боротьбу між собою. У цій боротьбі посилилася могутність міста Вавилон.

5. Утворення Вавилонської держави. Правління Хаммурапі

Місто Вавилон виникло у XXIII ст. до н.е. Засновники — шумери — називали його Кадінгірр, що в перекладі означає «ворота бога», по-аккадськи — Бабілі. Після завоювання міста амореями за ним закріпилася саме аккадська назва — Вавилон. Амореї, що заснували першу вавилонську династію, збудували мури навколо міста та проголосили його столицею своєї держави. Так почалась історія Давньовавилонського царства.

Руїни Вавилона. 1932 р.

Цар Хаммурапі отримує закони від сонячного бога Шамаша (рельєф)

Вавилон розташований у дуже зручному місці — в самому центрі Дворіччя, де річки Євфрат і Тигр сходяться найближче. Тут зосереджувалися також водні й караванні шляхи Передньої Азії. Він стає значним торговельним центром і столицею самостійного царства. Найбільшої могутності у II тис. до н.е. досягає Вавилон за царя Хаммурапі, який правив з 1792 по 1750 р. до н.е.

Упродовж майже 30 років він безперервно воював і підкорив території міст-держав Дворіччя.

Хаммурапі став царем у молоді роки, але правив мудро та розважливо. Він здійснив важливі зміни в країні. Спершу скасував борги бідняків, підпорядкував собі храми, країну поділив на області, якими керували царські чиновники. Дбаючи про добробут, упорядкував податки, заборонив продаж землі за борги та встановив контроль над торгівлею.

Але найбільше цар прославився складанням збірки законів (кодексу), що мала 282 параграфи.

Закон — тут: це письмовий документ, в якому закріплені правила, визначені державою. Роль закону полягає в регулюванні відносин у суспільстві.

6. Закони Хаммурапі

На початку XX ст. археологи знайшли стовп із твердого чорного каменю, вищий за зріст людини. Майже весь він укритий написами. У верхній частині було зображення: на троні сидить бородатий бог сонця Шамаші, перед ним, нижчий на зріст, у шанобливій позі стоїть цар. Бог сонця вручає Хаммурапі жезл — знак влади над людьми. Все, що відбувається на небі і на землі, бачить сонце. Шамаш — небесний володар та суддя, а Хаммурапі — земний.

Та головне, що вирізьблено на цьому чорному камені, — закони Хаммурапі, єдині для Вавилонського царства. За цими законами судили тих, хто порушував установлені в державі порядки та правила.

Глиняна табличка з текстом прологу до законів Хаммурапі

Під час царювання Хаммурапі покарання були дуже жорстокими, часто винного засуджували до смерті (за вбивство, крадіжку власності) чи скалічення. Більш легкими покараннями вважалися нанесення ударів батогом чи вигнання з рідних місць. Хаммурапі вбачав справедливість у тому, щоб відплатити, як кажуть, «око за око, зуб за зуб»: не завдавай іншому такої образи чи шкоди, яку сам не хочеш зазнати або відчути.

Сувора кара чекала тих, хто недбало ставився до виконання своїх професійних обов’язків: до укріплення дамб, каналів тощо. Якщо будівельник погано збудував будинок, той завалився, і хтось загинув, наприклад, син господаря, то за це треба вбити сина будівельника. У законах Хаммурапі згадувались і раби («вардуми»). Рабів купували і продавали так само, як домашню худобу і будь-яке інше майно. За вбивство раба карали так само, як і за вбивство вола. Раб міг користуватися майном, навіть мати свого раба чи рабиню, одружуватися з вільною людиною.

Оренда — це тимчасове користування чим-небудь за певну плату.

Із законів ми дізнаємося, що іноді людина брала в оренду землю, сади, худобу. Таку людину називали орендатором. За користування полем він платив орендну плату — третину врожаю, за сад — половину.

Іноді хлібороби потребували землі, насіння і худоби, ремісники — сировини, а дрібні торгівці — товарів. Тоді вони брали зерно чи гроші в борг під проценти. І якщо хлібороб брав у борг п’ять мішків зерна, то через рік зобов’язаний був повернути вже шість мішків. Деякі люди, що давали майно чи гроші під проценти, при цьому наживались, їх називають лихварями.

Якщо людина не могла повернути взятого в борг, то часто змушена була відробляти його в господарстві позикодавця. Борг відробляв не сам боржник, а його дружина або діти, причому тільки протягом трьох років. Це називається кабалою.

Помер Хаммурапі в 1750 р. до н.е. За час правління його наступників Вавилонське царство поступово занепадало. Ослаблене внутрішніми чварами, воно розпалося на дрібні держави. Близько 1600 р. до н.е. під ударами завойовників Вавилонія припинила своє існування.

Перевірте, як ви запам’ятали

• 1. Розкажіть про природні умови та жителів Південного Дворіччя.
• 2. Які інші назви має Дворіччя?
• 3. Яку частину Дворіччя називали Шумером, а яку — Аккадом?
• 4. Як називається система письма, винайдена мешканцями Дворіччя?
• 5. Який правитель першим об’єднав Дворіччя під своєю владою?

Поміркуйте і дайте відповідь

• 6. Чому в Єгипті Ніл, що розливався, називали добрим богом, а в Дворіччі обидві річки (особливо Тигр) вважалися злими богами?
• 7. Чому міф про всесвітній потоп народився саме у Дворіччі?
• 8. Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що найважливішою ознакою держави є наявність писаних законів? Свою відповідь обґрунтуйте.
• 9. Що в законах Хаммурапі здається вам справедливим, а що несправедливим?

Виконайте завдання

• 10. Порівняйте писемність жителів Південного Дворіччя з писемністю єгиптян. Що в них було спільного, а що — відмінного?
• 11. На основі аналізу законів зробіть висновок про ставлення царя Хаммурапі до своїх підданих. Про кого турбувався Хаммурапі в своїх законах?
• 12. Поясніть слова: «оренда», «орендна плата», «лихвар», «кабала».

Завдання для допитливих

• 13. Хаммурапі багато та успішно воював, але в передмові до своїх законів вихвалявся не перемогами, а своєю справедливістю. Як ви гадаєте, чи він прикидався, чи говорив те, що думав?

Переклад “у третьому поколінні” такою мовою: англійська

Потрібно визнати, що радянське суспільство у третьому поколінні не володіло імунітетом для життя в ринковому середовищі.

We must now acknowledge that Soviet society in the third generation was not immune to life in a market economy.

А намалював книжку Іван Сулима – можливо, наймайстерніший з ілюстраторів нової хвилі, династійний художник у третьому поколінні.

The book was drawn by Ivan Sulyma – perhaps, the most skillful illustrator of the new wave – a dynasty artist in the third generation.

Як сімейна компанія у третьому поколінні і міжнародний провідний виробник опалювальної техніки ми усвідомлюємо не лише суспільну відповідальність, а також відповідальність за безпеку майбутніх поколінь.

As a family-owned company in the third generation and a leading international manufacturer of heating technology, we are not only committed to our social responsibilities, but also the responsibility to secure an adequate livelihood for our future generations.

Сім’я Леонгардта продовжує керувати компанією після смерті пана Артура Блумберга в 1922 році і зараз – у третьому поколінні – очолюється паном Франком Леонгардтом.

The Leonhardt family has continued the management of the company after the death of Arthur Blumberg in 1922 and is now – in the third generation – chaired by Frank Leonhardt.

У третьому поколінні, проте, природа, яка ніколи не зможе бути по-справжньому виключеною, проростає знову через руїни, через тріщини в стіні, вбираючи людську природу назад в природу ширшого характеру.

In the third generation however, nature, which can never be truly shut out, grows back through the ruins, through the cracks in the wall, sucking human nature back into the wider nature.

У третьому поколінні Арнольд вдалося отримати субтилізин, який виконував поставлене завдання у визначених нею умовах у 256 разів краще, ніж вихідна версія ензиму.

In the third generation of subtilisin she found a variant that worked 256 times better in DMF than the original enzyme.