Два роки великої війни: відповіді на п’ять ключових питань

Ні Україна, ні Росія, ні ключові союзники з обох боків не бачать підстав для мирного врегулювання.

Київ непохитний у тому, що його міжнародно визнані кордони мають бути відновлені, а всі окуповані території звільнені. Тоді як Москва продовжує стверджувати, що Україна не є повноцінною державою, і російські сили будуть тиснути, поки не досягнуть своїх цілей.

Ми спробували відповісти на пʼять ключових питань про те, що відбувається зараз і як події можуть розвиватися у майбутньому.

Хто перемагає?

Протягом зими точилися запеклі бої, які коштували обом сторонам багатьох життів.

Лінія фронту простягнулася на тисячу кілометрів, і її форма мало змінилася з осені 2022 року.

За кілька місяців після початку повномасштабного вторгнення два роки тому Україна відтіснила російські війська з півночі та від Києва. Пізніше того ж року вона повернула собі значні території на сході та півдні.

Але тепер російські сили міцно окопалися, а українці кажуть, що їхні боєприпаси закінчуються.

Багато хто говорить про глухий кут, наприклад, нещодавно звільнений головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, а також прокремлівські воєнні блогери.

У середині лютого українські війська відступили від Авдіївки на сході, за яку тривали запеклі бої з минулого жовтня.

Москва оголосила це великою перемогою, адже Авдіївка має стратегічне розташування, потенційно відкриваючи шляхи для глибшого вторгнення.

У Києві заявили, що відведення спрямоване на збереження життя військових, й не приховували, що сили противника переважали чисельністю та озброєнням у рази.

У середині лютого українські війська відступили від Авдіївки, за яку тривали запеклі бої з минулого жовтня

Це був найбільший здобуток Росії з моменту захоплення Бахмута в травні минулого року. Але Авдіївка лежить всього за 20 км на північний захід від Донецька, окупованого Росією з 2014 року.

Такий прогрес далекий від початкових амбіцій Росії в лютому 2022 року, про які казали військові блогери та повторювала державна пропаганда – взяти Київ “за три дні”.

Зараз близько 18% території України залишається під російською окупацією, разом з анексованим у березні 2014 року Кримом та значними частинами Донецької та Луганської областей на сході, які Росія захопила після цього.

Підтримка України згасає?

За останні два роки союзники України надіслали їй величезні обсяги військової, фінансової та гуманітарної допомоги – майже 92 мільярди доларів від інституцій Європейського Союзу та 73 мільярди доларів від США станом на січень 2024 року, за даними Кільського інституту світової економіки.

Поставлені Заходом танки, ППО та далекобійна артилерія суттєво допомогли Україні.

Але протягом останніх місяців потік допомоги скоротився на тлі дебатів про те, як довго союзники можуть реально підтримувати Україну.

У США новий пакет допомоги на 60 мільярдів доларів опинився заблокованим у Конгресі через внутрішні політичні суперечки.

Серед прихильників України також є занепокоєння, що підтримка США суттєво скоротиться, якщо Дональд Трамп повернеться у Білий дім на президентських виборах у листопаді.

У ЄС пакет допомоги на 54 мільярди доларів схвалили у лютому після тривалих дискусій і торгів, насамперед з Угорщиною, прем’єр-міністр якої Віктор Орбан є союзником Путіна і виступає проти підтримки України.

Крім того, ЄС зможе поставити лише близько половини від одного мільйона артилерійських снарядів, які він обіцяв Києву до кінця березня 2024 року.

Найбільше військової допомоги Україні надали США

Водночас серед прихильників Росії – насамперед Білорусь, чию територію та повітряний простір Москва використовувала для наступу на Україну.

США та ЄС стверджують, що Іран постачає Росії безпілотники, хоча Іран твердить, що надав Росії лише невелику кількість дронів ще до початку війни.

БПЛА стали зброєю, яку ефективно використовують обидві сторони. Вони здатні ухилятися від протиповітряної оборони.

На днях агентство Reuters із посиланням на шість анонімних джерел повідомило, що Іран також розпочав постачання Росії великої кількості потужних балістичних ракет.

Санкції не спрацювали так добре, як сподівалися західні країни, і Росії все ще вдається продавати свою нафту та купувати запасні частини й компоненти для своєї військової промисловості.

Вважається, що Китай не надає зброю жодній зі сторін. Пекін загалом дотримується обережної дипломатичної лінії щодо цієї війни, не засуджуючи російське вторгнення, але й не підтримуючи Москву зброєю. Однак і Китай, і Індія продовжують купувати російську нафту.

І Росія, і Україна також доклали багато зусиль, щоб привернути на свій бік країн Глобального півдня, здійснивши численні дипломатичні візити до Африки та Латинської Америки.

Чи змінилися цілі Росії?

Володимир Путін, схоже, все ще не відмовився захопити всю Україну.

У своєму нещодавньому інтерв’ю американському ведучому Такеру Карлсону Путін – без жодних заперечень з боку співрозмовника – знову виклав своє спотворене бачення історії та війни в Україні.

Він давно стверджує, не наводячи, утім, доказів, що цивільне населення в Україні, насамперед на Донбасі, потребує захисту Росії.

Автор фото, Sputnik / Reuters

Під час свого довгого інтерв’ю з Такером Карлсоном Путін скаржився й на розширення впливу НАТО на схід

Перед війною він написав великий нарис, у якому заперечував існування України як суверенної держави, заявляючи, що росіяни й українці — “один народ”.

У грудні 2023 року він заявив, що цілі “спеціальної військової операції”, як Росія називає своє вторгнення в Україну, не змінилися, й вони, як і раніше, включають “денацифікацію” України. Ця ідея базується на необґрунтованих твердженнях про вплив ультраправих на українську владу.

Він також каже, що хоче “демілітаризації” та “нейтральної” України, і продовжує виступати проти розширення впливу НАТО на схід.

Як незалежна держава Україна ніколи не входила до жодних військових союзів. Її політичні цілі включали приєднання до Європейського Союзу, і вона вела переговори про більш тісний альянс із НАТО – ці обидві перспективи тепер здаються ближчими, ніж на початку війни.

Ці цілі мали на меті зміцнити державність України та захистити її від втягування в будь-які геополітичні проєкти відновлення Радянського Союзу у тій чи іншій формі.

Як закінчиться війна?

Враховуючи, що жодна сторона, здаватися не збирається, а Путін, схоже, залишиться при владі, прогнози аналітиків схиляються до тривалої війни.

Аналітичний центр із питань безпеки Globsec, опитавши десятків експертів, оцінив ймовірність різних сценаріїв завершення війни. Найімовірнішим стала війна на виснаження, яка розтягнеться за 2025 рік, з великими втратами з обох сторін, а Україна й надалі залежатиме від постачання зброї з боку союзників.

Другий можливий розвиток подій – ескалація конфліктів в інших частинах світу, як-от Близький Схід, Китай-Тайвань і Балкани, де Росія намагатиметься розпалювати напруженість.

Експерти кажуть, що найбільш імовірною є тривала війна на виснаження з великими жертвами

Дослідники назвали ще два потенційних сценарії з однаковою ймовірністю. Перший – Україна матиме певний військовий прогрес, але угоди про припинення війни не досягне. Другий – підтримка союзників України зменшиться, і вони підштовхуватимуть Київ до переговорів.

Проте залишається невизначеність як щодо потенційного впливу президентських виборів у США, так і щодо того, як інші війни, насамперед конфлікт Ізраїля із ХАМАС, вплинуть на пріоритети та відданість прихильників України та Росії.

Чи може війна поширитися?

У середині лютого Володимир Зеленський попередив, що утримання країни в “штучному дефіциті” зброї грає на руку Росії.

На конференції з безпеки в Мюнхені він сказав, що Путін зробить наступні кілька років “катастрофічними” для багатьох інших країн, якщо західний світ не обʼєднається, щоб дати йому відсіч.

Аналітичний центр Rusi каже, що Росія успішно перевела свою економіку та оборонну промисловість на розширене військове виробництво та готова до тривалої війни. Аналітики кажуть, що Європа не встигає за цим, про це також заявив міністр закордонних справ Польщі.

Європейські країни, разом із попередженнями міністра закордонних справ Німеччини та розвідувальних служб Естонії, нещодавно висловили побоювання, що Росія може напасти на одну з країн НАТО протягом наступного десятиліття.

Це підштовхнуло НАТО та ЄС до активізації майбутнього планування як щодо військового потенціалу, так і щодо готовності суспільства жити в зовсім іншому світі.

Десять років війни. Як змінилися ми та світ навколо

Давайте уточнимо: для сімей загиблих до 24 лютого 2022 року нема малої і великої війни. А це тисячі і тисячі людей і сімей.

Я знаю одного воїна, який зараз під Куп’янськом. Так ось він – син воїна, який загинув у 2015-му під Дебальцевим. І тоді цьому воїну, а ті часи хлопчику, було лише 13 років. Для нього очевидно немає поділу на малу й велику війну. А є лише зламана юність і недобалакане з батьком.

Тому давайте вважати цей поділ умовним. Не водорозділом. А просто новим етапом війни. Тим більше, що багато хто вважає цю війну безкінечною війною між нами та ордою.

Зміни відбулися повсюди і в усіх.

Змінилася сама війна. Мало хто уявляв війну різних рівнів. А у війні є стратегія. Це коли умовний полководець стоїть на високому пагорбі і спостерігає за битвою, віддаючи накази військам. А є тактика. Це там, де маленький взвод мусить іти в атаку під свист куль. І бачить не всю битву, а лише ось ці окопи – і он ту лісосмугу. До якої є наказ добігти і закріпитись. І десь посередині між стратегією і тактикою – оперативний рівень. І на оперативному, середньому рівні, потрібно негайно (оперативно) реагувати на усі зміни на полі бою.

Так от, маємо те, що противник основну помилку зробив стратегічну. Стратегічна помилка – найгірша. Бо далі, щоб ви не робили на оперативно-тактичному рівні – ви вже програли.

Путін виявився поганим стратегом. Він не розрахував сил сторін

Володимир Путін виявився поганим стратегом. Він не розрахував сил сторін.

Самовпевнені росіяни їхали брати Україну за три-чотири дні. І, відповідно, мали сухпаїв на скільки ж. Зате везли парадну форму. І чекали дівчат з хлібом-сіллю. Ага. Не в цьому житті.

Вони їхали нас підкорювати з картами якогось умовно 1943 року. І коли в Сумській області люди попиляли знаки населених пунктів – противник загубив орієнтацію. Цілі колони блукали від села до села, губилися в лісах і полях.

На оперативному і таткичному рівні вони показали власну неготовність. Будь-яка маленька поломка – техніка ставала. І її кидали тут же в полях і лісосмугах.

На цьому рівні виявилася і одна з головних особливостей цієї війни: відсутність такого поняття, як таємниця. З історії минулих війн ми знаємо приклади, коли якийся маршал у спогадах пише: ось ми таємно від противника зосередили 500 танків і 100 тисяч солдат. В цю війну як тільки ворожа колона заходила в село, якийсь дядько дзвонив у Суми друзям, ті знаходили правильних хлопців і здавали їм геолокацію. А хлопці наводили “байрактари” на колони. Таємне пересування військ залишилося в історії воєн минулих століть. А у нас – колони горілої бронетехніки ворога.

Обидві армії знають: туди, де одночасно зібралося більше сотні людей, обов’язково прилетить

І дивіться, що зараз. Розосередитись – чи не основна команда у військах. Обидві армії знають: туди, де одночасно зібралося більше сотні людей, обов’язково прилетить. Пересування – максимум взводними групами. Щоб не стати ціллю. Рух похідними колонами у окупантів призводив до страшних втрат. І вони навчилися.

Змінилася тактика війни. За нею і планування на оперативному рівні. І уся стратегія війни. Зараз навіть Путін не малює стрілок на глобусі. Бо дорого виходить.

Зараз багато хто вірить у російське ІПСО: ось-ось почнеться новий наступ противника на півночі. Тобто у Сумській чи Чернігівській областях.

Заспокойтеся і не панікуйте. Для того, щоб перекинути одну російську бригаду, яка брала Авдіївку, в умовну Сумську область, потрібно її спочатку доукомплектувати, поповнити технікою і особовим складом, провести бойове злагодження. А потім посадити в ешелон і вивезти залізницею на північ. А це 4-5 тисяч бійців. Кілька сотень одиниць техніки. Кілька ешелонів.

Переміщення бригади – секрет полішинеля. А для ймовірного наступу потрібно десяток бригад

А зверху це все бачить супутник Притули і ще десяток супутників союзників. А ще якийся хлопчик з Іркутська похвалиться своїй дівчині і сфоткається на платформі. А фотку через годину покладуцть на стіл Буданову. А ще якийсь наш партизан теж передасть, що ворог кудись збирається. А ще у американців є свій крот у Кремлі, який за тисячу баксів розкаже, що за бригада, куди їде, і скільки самогону купили в дорогу. Переміщення бригади – секрет полішинеля. А для ймовірного наступу потрібно десяток бригад.

І ще. Хто на початку війни знав, що таке дрон? А зараз – війна дронів. Он у нас уже їх виводять як окремий рід військ, на рівні з морпіхами, спецназом чи артилерією. А війна майбутнього – це коли в підвалі універу за 300 кілометрів від фронту сидить студентська група – і керує групою дронів-камікадзе, які в сусідньому ПТУ чи школі учні зібрали на уроках праці, і ведуть бомбардування якоїсь станції, де здійснює погрузку якась шальна бригада противника.

Війна змінилася за два останні роки і вже ніколи не буде такою як зараз. Бо ситуація змінюється щодня.

Слова “байрактар”, “шахед”, керована авіабомба (КАБ) – два роки тому нам не були знайомі. Зараз це знають навіть діти. Як і нові слова і букви, що стали відомі росіянам. І вони врешті запам’ятали не лише окремі латинські букви, а і знають слово “хлопок” (бавовна) в іншому значенні.

Війна змінила уявлення про війну. Війна змінила війну.

Як війна змінила економіку? Почнемо з того, що зараз ми маємо бюджет. В дохідну частину якого збираємо трішки менше половини. Якраз скільки, щоб утримувати ЗСУ і військову інфраструктуру. Решту половину бюджету нам дають союзники.

Росія купує в обхід санкцій усе необхідне: по дорогій ціні, зате скільки завгодно

Інша ситуація на Росії. Увесь світ сподівався, що санкції вже за рік знекровлять Росію. А не вийшло. Бо в погоні за прибутками західний бізнес продасть що завгодно і кому завгодно. І Росія купує в обхід санкцій усе необхідне: по дорогій ціні, зате скільки завгодно.

Хоча теж давайте будемо оптимістами. В основних засобах війни: артилерії, САУ та танках – Росія виробляє 10% від потреб. А на складах танки закінчуються. І скоро на озброєння їм доведеться брати і танки з пам’ятників Т-34.

Ми вражені і “можливостями” економіки Заходу. Економіка Євросоюзу – у 12 разів більша за економіку Росії. Якщо ще брати і увесь цивілізований світ – то його економіка у 22 рази перевищує російську. І усі, виходячи з цього, робили припущення, що Росії скоро буде кирдик. Але виявилося, що в економіці 10 танкерів нафти, сотня танків і один голівудський фільм – однакові по ціні. Але голівудським фільмом по позиціях ворога не відстріляєшся. І Європа за рік нам поставила снарядів менше, ніж Північна Корея Росії.

Виявляється, на війні спроможності міряють не у ВВП, а у конкретній спроможності виробляти снаряди.

Це змінює наші уявлення про економіку.

І світ змушений через нашу війну швидко мінятися. Але нам би хотілося, щоб набагато швидше.

А як змінилося протягом війни відношення союзників до нас? О, це просто прекрасний кейс для майбутніх істориків. Ще два роки тому у Бундестазі точилися дебати: якщо надати Україні шоломи і броніки – це вже буде військова підтримка України, чи ще ні? А зараз німці голосують за передачу нам далекобійних ракет “Таурус”, будують нові заводи з виготовлення снарядів. Німці, яких Друга світова війна загнала в ментальний пацифізм, стають іншими.

Президент Росії, який всю дорогу до війни кричав, що НАТО озброює Україну і це є приводом до демілітаризації (війни), таки накаркав

Президент Росії, який всю дорогу до війни кричав, що НАТО озброює Україну і це є приводом до демілітаризації (війни), таки накаркав.

Тепер світ мілітаризується.

Змінилося ставлення і до народу в цілому. Історію світу писав хто завгодно, крім нас. І про ту цікаву деталь, що десь із ХVІ сторіччя українська піхота – найкраща у світі, ніхто не знав. Бо українська піхота воювала за поляків, за московських царів, за турків. А у 30-річну війну в Європі – за кого завгодно. Тому ніхто не звертав увагу, чия саме це піхота. І лише зараз світ з подивом виявив, що українська піхота таки краща в світі.

В Європі таки дізналися, що українці роботящі. Ну так, є хтось, хто готовий все життя жити на допомогу. Але більшість готові до роботи. Українські біженці – дуже адаптивні. І європейці тепер хочуть асимілювати нашу молодь. Бо ні вчити, ні виховувати не треба. Бери і радуй свою економіку.

Хто б подумав: Україна у час війни робить велику інвестицію в Європу. Найдорожчу інвестицію ХХІ століття – демографічну інвестицію. І виявилося, що український народ таки має міцні демократичні традиції, соціальний капітал та горизонтальні зв’язки.

А все просто: бездержавний народ і мав у собі розвинути міцні зв’язки не лише в площині вертикальній – влада-людина , а і у горизонтальній – люди-люди.

У 2014 році наша армія воювала в шоломах радянського зразка і кедах. І їсти їй було нічого. На все збирали волонтери. У 2022 році історія повторилася – волонтерство вкотре врятувало країну. І зміцнило націю.

Ця війна і зробила нас нацією. У 2014 році нас ще можна було поділити на схід і захід. А зараз в одному підрозділі воюють вуйко з Карпат, хлопець з Маріка та айтішник з Києва

До речі, ця війна і зробила нас нацією. У 2014 році нас ще можна було поділити на схід і захід. А зараз в одному підрозділі воюють вуйко з Карпат, хлопець з Маріка, айтішник з Києва і тракторист з Тернопільщини. І підіть розділіть цих побратимів по якимось надуманим політичним нішам.

Змінилося все. Уявіть, змінився навіть президент Володимир Зеленський. Ще п’ять років тому він був пацифістом і коміком. Він мріяв “дагаваріться пасредінкє”, побачити мир в очах Путіна. Попустило. Виявилося, що головна роль Зеленського не комічна. Він прийняв і зіграв трагічну роль – роль президента воюючої країни. Так, комусь заходить цей образ, когось від нього кривить. Але більшість суспільств наших союзників цей образ прийняла. І парламенти світу аплодували Володимиру Олександровичу стоячи. Звичайно, аплодували народу України. Але ж на умовній сцені в цей час був він.

Ця війна здається не змінила лише народ Росії. Люди, які увірували у свою вищість перед іншими, у свою місію рятувальників світу від усього поганого, навіть й не помітили, що говорять і діють як нацисти.

Російське суспільство хворе на манію величності. З домішкою нелюдської жорстокості до своїх. І тим більше до чужих

Зараз багато говорять про хороших і поганих рускіх. А ми знаємо, що усі узагальнення неправдиві. Але із сумом констатуємо: російське суспільство хворе на манію величності. З домішкою нелюдської жорстокості до своїх. І тим більше до чужих. І ще у них дивне збочення: вони одночасно нас ненавидять, але вважають братами, яких треба врятувати від уявних бандерівців. І змінити це суспільство зможе лише реальна поразка у війні. Коли вони отримають удар по своїй вищості.

Суспільство хотіло одночасно менших податків і високих зарплат вчителям. Чи змінилося воно?

Ну і поки що залишимо в загадках: а чи змінилося наше суспільство в електоральному плані? Те, що українці герої, мужні і працьовиті, готові на самовіддачу – це все ми вже разом довели. Але усі 30 років незалежності у політичному плані наше суспільство було як підліток. Хотіло всього і одразу. Хотіло швидких рішень. Хотіло одночасно менших податків і високих зарплат вчителям. І мріяло про халяву.

Я зараз не про всіх. Але узагальнення потрібні, щоб показати тенденцію.

Так ось всю дорогу ми могли щось/когось собі наголосувати, а потім виправляти це все через майдани і війну. І питання питань: чи подорослішали ми?

Час покаже, війна буде довгою.

Але перможемо врешті решт ми.