Соя — зернобобовая культура

Соя – зернобобовая культура, которая имеет наиболее широкий спектр применения. Ее используют как продовольственную, целебную, кормовую, техническую, агротехническую культуру, как сырье для промышленности. Соя – зернобобовая культура

Из семян сои изготовляют муку для кондитерских изделий и получают масло, которое употребляют в пищу и используют для производства маргарина. Соя идет на приготовление различных соусов, молока, сыра.

Благодаря высокому содержанию растительного белка ее используют как заменитель мяса. В кондитерской промышленности применяют для изготовления напитков и сладостей. В промышленности масло сои идет на изготовление мыла.

Из белка сои изготовляют клей, искусственную шерсть, и т. п. В агротехнике широко используют сою как высокобелковый компонент в смешанных посевах с кукурузой. Как бобовое растение, она является ценным предшественником для многих сельскохозяйственных культур.

Соя – древняя культура

Соя – древняя культура. В Китае, Индии, Японии, Корее ее начали выращивать задолго до нашей эры. В мировом производстве растительного масла первое место занимает производство масла из сои. Перед второй мировой войной посевная площадь сои в мире составляла 13,5 млн. га., в 1970 г. – около 30 , а в 2015 г. – 118,14 млн. га.

Наибольший процент мировой площади посева сои в настоящее время сосредоточен в США. По объему собранного урожая сои в 2015 году, 10 топ стран расположились в следующей последовательности: США, Бразилия, Аргентина, Китай, Индия, Парагвай, Канада, Украина, Уругвай, Боливия. Урожайность сои в США, на 2015 г. составила 3,1 т/га., а наиболее низка в Индии – 0,9 т/га.

На территории бывшего СССР начали выращивать сою в начале XX столетия. Основные посевные площади ее размещены были в то время на Дальнем Востоке. В 70х годах в Амурской области эта культура занимала свыше 600 тыс. га. Со временем высокие урожаи сои стали выращивать в юго-западных областях Украины, на Северном Кавказе, в Молдавии, Закавказье и некоторых других районах. Общая посевная площадь сои в 70-х годах составляла около 900 тыс. га.

Во многих районах на государственных сортоучастках урожаи ее достигали 25-30, а в передовых колхозах на больших площадях собирали по 15- 20 ц/га. В настоящее время в Украине также прослеживается тенденция к увеличению площадей посева сои. Так если 2001 году эта цифра составляла 73 тыс.га, в 2006 – 714 тыс.га, а в 2015 – 1,8 млн.га..

Ботанические и биологические особенности сои

Соя в мировых масштабах представлена большим количеством видов (свыше 40), распространенных в тропических районах Африки, Америки, Азии. Ранее в производстве возделывался лишь один вид – соя щетинистая, который имеет шесть подвидов.

Были распространены три подвида: маньчжурский, японский и китайский. Большинство сортов относилось к маньчжурскому подвиду. В настоящее время культивируются современные сорта сои, соответствующие определенным критериям новизны, созданные в течение последних 10 лет.

Описание растения соя

Стебель сои прямостоячий, опушенный, ветвистый, высотой от 50 до 80-100 см. Цветки на коротких цветоножках собраны в кисти по 3-5 (иногда до 8).

Соя – типичный самоопылитель. Плод с 2-4 семенами. У многих сортов плоды при созревании растрескиваются. Листья тройчатые, реже пятерного типа, покрыты волосками. Этим соя отличается от фасоли, на листьях и стеблях которой волосков нет. Семена бывают желтые, зеленые, коричневые и черные. Средний вес 1000 семян 150- 200 г.

Агротехнические особенности

Минимальная температура прорастания семян плюс 6-8°, а формирования репродуктивных органов-15- 18°. Соя без вреда переносит весенние заморозки до минус 2°, но в осенний период при такой температуре растения гибнут. Оптимальная температура развития растений – 20-25°.

Соя предъявляет повышенные требования к влаге, особенно в период цветения и формирования семян. Коэффициент транспирации 400-700. Она весьма отзывчива на орошение. На полях Украины в благоприятные годы урожай зерна сои составляет в среднем 25-30 ц/га, а зеленой массы – 270-290 ц/га.

Почва для выращивания сои

Лучшими почвами для сои являются черноземы супесчаные и суглинистые. С урожаем 20 ц/га зерна, соя выносит азота-142 кг/га, фосфора – 32 кг/га и калия – 35 кг/га.

Предшественники для сои

Лучшими предшественниками для сои являются кукуруза, озимая пшеница, сахарная свекла, картофель. Система зяблевой обработки почвы под сою такая же, как и под другие яровые культуры. Весной до начала посева обычно проводят две-три культивации с боронованием.

Биологические особенности

Биологической особенностью сои является высокая отзывчивость на азотные удобрения, по сравнению с фосфорно-калииными. Эффективным приемом повышения урожая сои является обработка семян нитрагином. Это дает повышение урожая на 5 ц/га..

Обработку семян нитрагином проводят в день посева не только при посеве на полях, где раньше ее не высевали, но и при повторных посевах. На фоне инокуляции более эффективно применение минеральных удобрений.

Посев сои

К посеву сои следует приступать при среднесуточной температуре почвы плюс 10-12° на глубине заделки семян и когда минует опасность весенних заморозков. В районах достаточного увлажнения сою высевают широкорядным способом с междурядьями 45 см, а в степных районах при недостаточном количестве влаги в почве – 60 см. Глубина заделки семян составляет 4-6 см. После посева почву необходимо прикатать кольчатыми катками.

Для уничтожения корки и проростков сорняков через 5-6 дней после посева, как только семена начинают наклевываться, проводят боронование посевов легкими или средними боронами поперек рядков. Для уничтожения сорняков в первый период развития растений (до образования первого тройчатого листа) проводят боронование всходов сетчатыми или легкими боронами поперек рядков.

Второе боронование можно провести через 5-6 дней после первого, но не позже появления второго тройчатого листа. Кроме боронований, проводят две-три продольные культивации. Убирают сою прямым комбайнированием в период полного созревания всех бобов или раздельным способом в период пожелтения стеблей и бобов. При обмолоте скорость барабана уменьшают до 500-600 об/мин. Влажность семян не должна превышать 12%.

Культура соя (особливості вирощування та зберігання)

Соя належить до роду, який, за даними F.J.Herman (1962), поділяється на три підроди (submenus) Leptocyamus, Glycine і Soja. За свідченням П.М.Жуковського, рід Glycine об’єднує 10 видів. В СНД ростуть лише два види: соя культурна – Glycine hispida Maxim, Moench. (синоніми: Soja hispida, Moench.; Soja japonica Savi. та ін.), яка є важливою сільськогосподарською культурою, та уссурійська дикоросла соя – G. ussuriansis Regel and et. Maak., що росте на берегах річок і озер, а також на сопках Далекого Сходу.

Соя культурна, або щетиниста (2n-38, 40), – однорічна трав’яниста рослина, зовні подібна до квасолі.

Висівають сою після найбільш придатних попередників — озимих і ярих колосових культур, кукурудзи, овочевих, картоплі. Кращим попередником для сої в бурякосійних районах достатнього зволоження є також цукрові буряки. Не слід вирощувати сою після інших бобових культур через пошкодження рослин спільними хворобами і шкідниками та на полях, засмічених осотом, бо гербіцид трефлан, рекомендований як найефективніший на посівах сої, не знищує цей бур’ян

На утворення 1 ц зерна соя виносить з ґрунту 7,5 – 10 кг азоту, 3 – 4,5 кг калію, 1,7 – 2,5 кг фосфору, тому добре реагує на органічні та мінеральні добрива в легкодоступній формі. Під зяблеву оранку рекомендується вносити гній або компости в норму 20 – 25 т/га та мінеральні добрива (фосфорно-калійні по 60 – 90 кг/га д. р.), крім каштанових ґрунтів Степу, де норми калію зменшують до 30 – 45 кг/га, та солонцюватих, на яких калій не вносять. Азотні добрива застосовують під передпосівну культивацію (30 – 45 кг/га), у рядки (по 10 – 12 кг/га) вносять молібденізований суперфосфат. Посіви також підживлюють (20 – 25 кг/га NP) під час обробітку міжрядь. Весняний обробіток ґрунту полягає в ранньому боронуванні, вирівнюванні волокушами (ВВ-2,5), вирівнювачами (ВП-8, ВПН-5,6), боронами (БП-8), застосуванні гербіцидів і передпосівній культивації. Передпосівну культивацію з боронуванням проводять на глибину 5 – 7 см. З використовуваних при вирощуванні сої ґрунтових гербіцидів найпоширеніший трефлан. Йоно вносять під передпосівну культивацію в нормі 4 – 6 кг/га. Крім трефлану під культивацію вносять його аналог нітран (3,5 – 5 кг/га), суміш трефлану (4 – 5 кг/га) з прометрином (2 – 3 кг/га) та ін.

Після стерньових попередників та кукурудзи складається з лущення та зяблевої оранки плугами з передплужниками. На полях, засмічених однорічними бур’янами, обмежуються одним неглибоким лущенням дисковим лущильником ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 6 – 8 см; на забур’янених осотом ділянкам перше лущення проводять також дисковими лущильниками на глибину 6 – 8 см, друге — полицевими лущильниками ППЛ-10-25 або культиваторами-плоскорізами КПШ-5, КПЕ-3,8 та іншими на глибину 12 – 14 см, а за два тижні до зяблевої оранки при відростанні розеток осоту вносять амінну сіль 2,4Д (4 – 5 кг/га за препаратом); на запирієних площах здійснюють подвійне дискування на глибину 10 – 12 см; двічі дискують площу на таку саму глибину після збирання кукурудзи, для чого використовують важкі дискові борони БЦТ-3, БЦТ-7. Зяблеву оранку на чорноземних ґрунтах, особливо при висіванні сої після кукурудзи, проводять плугами ПЛН-5-35 та іншими на глибину 28 – 30 см, на дерново-підзолистих ґрунтах з мілким орним шаром — на його глибину. Після овочевих культур, картоплі, цукрових буряків орють мілкіше — на 22 – 25 см і здебільшого без попереднього лущення.

Висівають кондиційним насінням, протруєним ТМТД (2,4 – 3,2 кг/т), тигамом (2,8 – 4,2 кг/т) або іншими рекомендованими препаратами з додаванням 5 – 10 л води на 1 т насіння. Безпосередньо перед сівбою насіння обробляють у затінку соєвим ризоторфіном. Сіють сою у добре прогрітий ґрунт (12 – 14 °С) широкорядним способом з міжряддям 45 – 60 см або звичайним рядковим способом (на землях 2-ї технологічної групи). Норма висіву в районах достатнього зволоження Лісостепу й Полісся становить 550 – 650 тис. схожих насінин на 1 га, недостатнього 450 – 500; у Степу 300 – 450 тис.; в умовах зрошення норма висіву насіння ранніх сортів 600 – 700, середньостиглих 500 – 600, пізньостиглих 400 – 500 тис./га. Вагова норма висіву 35 – 100 кг/га. Насіння загортають на глибину 4 – 5 см, на важких ґрунтах 3 – 4 см, при недостатній вологості ґрунту 5 – 6 см. Для сівби використовують бурякові сівалки (ССТ-12А, ССТ-8), кукурудзяні (СПЧ-6М, СУПН-8) або овочеві (СКОН-4,2) в агрегаті з котками.

Соя на початку вегетації росте відносно повільно і бур’яни конкурують с нею за споживання вологи, поживних речовин, використання світла. Втрати врожаю від бур’янів можуть складати 30-50%. Тому інтегрована боротьба з бур’янами має першочергове значення для успішного вирощування сої. Використовують в боротьбі з бур’янами і всі можливі механічні способи боротьби. Боронувати посіви можна вже через 3-4 дні після сівби, коли насіння сої лише наклюнулося, а бур’яни знаходяться у фазі білої ниточки. Соя переносить боронування легко. Лише фаза вигнутого коліна, яка настає за 2-3дні до появи сходів є критичною для боронування.

На посівах сої, залежно від забур’яненості, проводять 1-2 післясходові боронування, при цьому перше після сходове боронування проводиться торді, коли рослини вже добре укоренилися і мають висоту 10-12 см. Досходове боронування знижує забур’яненість сої на 40-50%, після сходове – на 50-60% а досходове + після сходове – на 65-75%. При боронуванні до сходів швидкість руху агрегату не повинна перевищувати 5-6 км/год., по сходах – 4-5км/год.Строки проведення міжрядних обробок і їх кількість залежать від появи бур’янів. За вегетація проводять як правило 2-4 міжрядних обробітки. Останній обробіток проводять не пізніше фази бутонізації. Для ефективної боротьби з бур’янами вносять гербіциди до сівби, досходовим та післясходовим способом, які дозволені для використання на посівах сої.

Сою збирають прямим комбайнуванням при повній стиглості: листя вже опало і боби сухі, насіння тверде. Оптимальна вологість насіння складає 12-14 %. При запізненні з збиранням боби розтріскуються, а вологість насіння знову зростає. Як правило посіви сої дозрівають без використання десикантів. При потребі, наприклад для підсушування рослин і прискорення строків початку збирання сої пізньостиглих сортів або при пізньому забур’янені, проводять десикацію. Для низьких втрат важливо, щоб висота зрізу не перевищувала 7-8 см. При більш високому зрізі не збираються боби, які розміщені знизу і які як правило є найбільш врожайними. Тривале зберігання зерна сої можливе при вологості нижче 11%.

Високий вміст жиру у зерні сої та його схильність до механічного пошкодження створюють дуже великі труднощі під час зберігання. Головна умова при цьому – оптимальні вологість зерна і температура в сховищі та відносна вологість повітря.

Позаяк зерно сої характеризується великою гігроскопічністю, тобто здатністю дуже швидко й у значній кількості поглинати вологу з навколишнього середовища, зберігати його можна лише за вологості, яка не перевищує 10 – 12%. Тож під час зберігання сої слід враховувати фактичний рівень вологості, а не лише вихідну вологість. На зберігання зерна сої значною мірою впливає хімічний склад, який характеризує її як уразливу культуру під час транспортування і зберігання.

Велика кількість білка в сої створює сприятливі умови для розвитку пліснявих грибів. Особливо це стосується пошкодженого зерна, адже ціле насіння чудово захищене міцними оболонками. Домішка подрібнених і розщеплених насінин значною мірою впливає на стан зберігання сої. Отже, із вирощеного врожаю сої, яке надходить на зберігання, бажано видалити бите та пошкоджене зерно. Переміщувати насіння сої потрібно обережно, аби не пошкодити його оболонки.

За вологості 12 – 13% зберігати зерно сої можна до 1 року. Але якщо тривалість зберігання слід збільшити, то її вологість має перебувати у межах 11%. У разі тривалого зберігання за відносної вологості навколишнього повітря 60% та температурі 21°С рівень рівноважної вологості має бути 10,8%.

Оптимальний рівень вологості насипу сої під час зберігання в осінньо-зимовий період перебуває у межах 14%. У разі, коли температура зберігання сої знижується до 4°С, допустимий строк зберігання збільшується до 90 днів, а за підвищення до 15°С він становить не більше одного місяця.

соя – сорти

При наведенні на скорочення, воно розшифровується